Аналіз практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо ефективності правосуддя

Анотація

СУДОУСТРІЙ, ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДДІВ

І СУДОЧИНСТВО

УДК: 342.95

https://doi.org/10.32689/2617-9660-2022-2(20)-119-137 Берназюк Ян Олександрович, доктор юридичних наук, професор заслужений юрист України, професор кафедри публічного та приватного права Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (м. Київ, Україна), e-mail: bern1979@ukr.net, https//orcid.org/0000-0002-2353-4836

АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ЩОДО

ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВОСУДДЯ

Анотація. У статті проведено аналіз практики щодо ефективності засобів захи сту прав, свобод та інтересів особи адміністративним судом. Визначено норматив но-правове підґрунтя вимоги ефективності судового захисту прав, свобод та інтересів особи в адміністративному судочинстві.

На підставі аналізу практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини в адміністративному судочинстві автором розкрито зміст принципу ефектив ності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві;

охарактеризовано складові цього принципу. Доведено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин справи, зобов`язаний здійснити ефективне по новлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій і саме для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваження ми. Аргументовано, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам; ефектив ним засобом слід розуміти такий, що призводить до потрібних (бажаних позивачем) результатів (наслідків).

Автором визначено завдання суду під час вирішення спорів, що виникають із публічно-правових відносин. Доведено, що у тих спорах, в яких індивідуальне право особи конкурує із суспільними (публічними) інтересами, завданням суду є забезпе чення необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтереса ми. Визначено, що ефективним може вважатися такий спосіб захисту порушеного права, при обранні якого обов’язково враховується суспільний (публічний) інтерес.

На підставі аналізу судової практики в адміністративному судочинстві обґрун товано, що ефективний судовий захист прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві означає отримання особою, право якої порушено, необхідного захисту без повторного звернення до суду або проходження будь-яких спеціальних адміні стративних процедур.

Ключові слова: ефективність, способи захисту порушеного права, адміністратив-

не судочинство, судова практика, Верховний Суд, Європейський суд з прав людини.

Bernaziuk Ian Oleksandrovich, Doctor of Law, Professor, Honored Lawyer of Ukraine, Professor of the Department of Constitutional and International Law Tavriya National University V.I. Vernadsky (Kyiv, Ukraine), e-mail: bern1979@ukr.net, https//orcid.org/0000-0002-2353-4836

ANALYSIS OF THE PRACTICE OF THE SUPREME COURT

AND THE EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS ON THE

EFFICIENCY OF JUSTICE

Abstract. The article analyzes the case law on the effectiveness of protection of the rights, freedoms and interests of the individual by the administrative court. The normativelegal basis of the requirement of efficiency of judicial protection of the rights, freedoms and interests of a person in administrative proceedings is determined.

Based on the analysis of the practice of the Supreme Court and European Court of Human Rights in administrative proceedings, the author reveals the content of the principle of effective judicial protection of the rights and interests of the individual in administrative proceedings; the components of this principle are characterized. It is proved that the administrative court, taking into account the factual circumstances of the case, is obliged to effectively restore the violated rights, not just to state the fact of illegal actions and for this purpose the administrative court is endowed with appropriate powers. It was argued that an effective method of protection should ensure the immediate restoration

of the violated right and be adequate to the existing circumstances; an effective means should be understood as one that leads to the desired (desired by the plaintiff) results (consequences). The author defines the tasks of the court in resolving disputes arising from public law relations. It is proved that in those disputes in which the individual right of a person competes with public (public) interests, the task of the court is to ensure the necessary balance between public (public) and private interests. It is determined that such a way of protection of the violated right can be considered effective, the election of which must take into account the public (public) interest.

Based on the analysis of judicial practice in administrative proceedings, it is substantiated that effective judicial protection of the rights and interests of a person in administrative proceedings means obtaining the necessary protection by the person whose rights have been violated without re-appeal to the court or any special administrative procedures.

Keywords: efficiency, ways to protect the violated right, administrative proceedings,

case law, Supreme Court, European Court of Human Rights

Постановка проблеми. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України [1] кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяль ності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст.

124 Основного Закону України право суддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. З ме тою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових від носин діють адміністративні суди (ч. 4 ст. 125 Конституції України).

Згідно з правовою позицією Кон ституційного Суду України (КСУ) право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і грома дянина передбачає і конкретні гаран тії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; від сутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом ч. 2 ст. 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзви чайного стану (абз. 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 7 травня 2002 р. № 8-рп/2002) [2].

Правосуддя за своєю суттю визна ється таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення КСУ від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003) [3].

Вимога ефективності правосуддя є однією із складових принципу вер ховенства права, що знайшла своє безпосереднє закріплення у Конституції та законах України. Однак, у судовій практиці не склалося єдиного підходу щодо визначення критеріїв ефектив ності захисту прав, свобод та інтересів особи в адміністративному судочин стві, що зумовлює актуальність цього дослідження.

Аналіз останніх досліджень і пу-

блікацій. Деякі аспекти ефективності засобів судового захисту прав, свобод та інтересів осіб досліджували такі науковці як О. М. Капля, С. О. Короєд, М. Коханська, М. Ясинська та ін. Окремі питання, пов’язані з реалізацією вимоги ефективності захисту прав, свобод та інтересів осіб в адміністративному судочинстві, досліджувалися автором цієї статті [4; 5]. Проте, з огляду на розвиток судової практики в Україні та практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), удосконалення процесуального законодавства, потребують актуалізації наукові досліджен ня у сфері визначення критеріїв ефективності засобів захисту прав, свобод та інтересів особи в адміністративно му судочинстві.

Метою статті є визначення на підставі аналізу практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини критеріїв ефективності захисту адміністративним судом прав, свобод та інтересів особи.

Виклад основного матеріалу .

Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях Кодексу адміністративного судочинства Укра їни (далі – КАС України) [6]. Зокрема, аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає: ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання.

Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуд дя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб’єктів. Питання ефективності судового захисту прав та інтересів особи та критерії обрання ефективного способу такого захисту неодноразово ставали предметом розгляду судів вищих ін станцій.

Зокрема, визначаючи критерії ефективності способу судового захи сту прав та інтересів особи, у поста нові від 16 вересня 2015 р. у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України зауважив, що рішення суду, у випад ку задоволення позову, має бути та ким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів пози вача від порушень з боку відповіда ча, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність на ступних звернень до суду. Спосіб від новлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного

звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення [7]. Вищезазначена правова позиція була підтримана Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 2 лютого 2016 р. у справі № 804/14800/14 [8], та у подальшому неодноразово Верховним Судом (далі – ВС).

Крім того, вважаю, що ефективним є такий захист, при якому:

1) забезпечується врахування

принципу справедливості, що охо плює і необхідність гарантування су спільних (публічних) інтересів та доз воляє знайти баланс між приватним та суспільним (публічним) інтересом або, іншими словами, між ефективністю та справедливістю;

2) досягається мета не тільки вирі-

шити існуючий спір, але й, за необхідності, компенсувати особі, право якої порушено, завдану їй шкоду;

3) унеможливлюється таке ж пору-

шення прав інших осіб, що не беруть участь у спорі, у майбутньому. Наприклад, у постанові від 4 бе резня 2020 р. у справі № 750/11948/17, яка стосувалася протиправності дій державного виконавця щодо закрит тя виконавчого провадження, ВС за значив, що наука адміністративного права визначає способи захисту по рушених прав (свобод, інтересів) як передбачені законом дії, що безпо середньо спрямовані на захист права (свободи, інтересу); такі дії є завер шальними актами захисту у виді матеріально-правових або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, віднов лення становища, яке існувало до по рушення; саме застосування конкрет -

ного способу захисту порушеного чи запереченого права (свободи, інтере су) і є результатом діяльності щодо їх захисту [9]. У свою чергу, в постанові від 30 жовтня 2018 р. ВС, розглядаючи спра ву № 369/11609/16-а про визнання протиправною бездіяльності сільської ради, яка полягає у порушенні стро ків розгляду заяви особи про надання дозволу на розробку проєкту земле устрою щодо відведення та безоплат ної приватизації земельної ділянки,

дійшов висновку, що вимоги про ви знання протиправними дій та безді яльності відповідача направлені саме на захист порушеного права – скасу вання рішення суб’єкта владних по вноважень, у зв’язку з чим суд апеля ційної інстанції правильно зазначив, що відсутні підстави окремо визнава ти протиправними дії та бездіяльність відповідача з прийняття цього рішен ня, оскільки судом першої інстанції таке рішення скасоване як протиправне, що є ефективним засобом (спосо бом), який забезпечує відновлення порушеного права позивача [10].

Крім того, у постанові від 15 лип ня 2019 р. у справі № 420/5625/18, яка стосувалася визнання протиправною бездіяльності селищної ради щодо демонтування дитячого спортивно го майданчика, ВС зауважив, що під захистом прав розуміється передба чений законодавством засіб, за до помогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права. Обраний спо сіб захисту має безпосередньо втілю вати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів [11].

Загалом ВС у своїй практиці нео дноразово посилався на те, що «ефек тивний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення по рушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рі шень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації – не відпові дає положенням Конвенції (постано ва Великої Палати Верховного Суду (далі – ВП ВС) від 28 березня 2018 р.

у справі № 705/552/15-а [12], поста нови ВС від 18 квітня 2018 р. у справі № 826/14016/16 [13] та від 11 лютого 2019 р. у справі № 2а-204/12 [14]). Підтримуючи у цілому вищена ведену правову позицію, ВС у поста нові від 11 лютого 2020 р. у справі № 0940/2394/18 додав, що відсутність «бажаного результату» виключає можливість визнання ефективним пра вового захисту, оскільки «бажаний результат» встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, який поля гає у використанні передбачених за коном можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах [15].

Аналогічна правова позиція ви словлена у постановах ВП ВС від 12 лютого 2019 р. у справі № 826/7380/15

[16] та ВС від 27 лютого 2018 р. у справі

№ 826/4175/16 [17]. Зокрема, у справі № 826/7380/15 ВП ВС досліджувала питання щодо того, чи є належним та ефективним способом захисту прав позивача у ви гляді стягнення у судовому порядку з Державного бюджету України на ко ристь платника податків заборгованості з відшкодування ПДВ.

У постанові від 12 лютого 2019 р. ВП ВС [16] відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 16 ве ресня 2015 р. у справі № 21-881а15, від 17 листопада 2015 р. у справі № 21- 4371а15, від 2 грудня 2015 р. у справі № 21-2650а15, від 20 квітня 2016 р.

у справі № 21-452а16 та від 7 березня 2017 р. у справі № 820/19449/14, щодо невизнання стягнення надміру спла ченого податку на додану вартість на-

лежним способом захисту порушеного права платника податків, визначив ши, що саме стягнення з Державного бюджету України на користь платника податків заборгованості з відшкоду вання ПДВ є належним та ефективним способом судового захисту.

Такого висновку ВП ВС дійшла з огляду на те, що на момент розгляду справи такі способи захисту як зобов’язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявле ної платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджет ного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права плат ника податків; ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача, є стяг нення з Державного бюджету України через органи Державної казначейської служби України на користь товариства заборгованості бюджету із відшкоду вання ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.

З цього приводу також доцільно згадати постанову від 14 грудня 2021 р. у справі № 344/16879/15-ц, в якій ВП ВС відступила від висновків щодо засто сування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 р. у справі № 6-318цс15 та від 18 листопада 2015 р. у справі № 6-1858цс15, оскільки такі висновки не є сумісними із завданням щодо забезпечення ефективного поновлення у правах [18].

Зокрема, суть спору у справі № 344/16879/15-ц полягала у тому, що позивач просила визнати за нею пра во власності на квартиру у новозбу дованому об’єкті за договором купів лі-продажу майнових прав. При цьому відповідно до позиції Верховного Суду України у вищезазначених постановах позивач може захищати свої майнові права, а не право власності, яке ще не виникло, оскільки за змістом договорів купівлі-продажу майнових прав позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право влас ності на нерухоме майно. Водночас, ВП ВС зазначила, що позивач позбавлена іншого способу реалізувати свої права на квартиру, ніж визнання цього пра ва в судовому порядку, а тому обраний нею спосіб судового захисту у спірних

правовідносинах є ефективним, уні версальним і застосовним до спірних правовідносин; спосіб захисту права власності, передбачений статтею 392 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), є таким, що найбільш повно відновлює порушені права позивачки.

У постанові від 4 серпня 2020 р. у справі № 340/2074/19 ВС з урахуванням ч. 1 ст. 2 КАС України дійшов висновку, що ефективний захист прав є метою адміністративного судочинства; вирішуючи кожен спір, адміністративні суди, з урахуванням вимог позовної заяви та позиції сторін, повинні застосовувати такі способи захисту, які будуть ефективними на практиці. З огляду на раніше сформовану правову позицію стосовно ефективності способу захисту прав та інтересів особи, ВС наголосив, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних ін тересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до

суду [19].

Крім того, за правовою позицією ВС, що міститься у постанові від 23 грудня 2021 р. у справі № 480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтере сів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпе чувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законо давчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визна чених особою, що звернулася до суду;

узгоджуватися повною мірою з обов’язком суб’єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом [20]. Отже, у національній судовій практиці сформулювалась стала правова позиція, відповідно до якої адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача – суб’єкта владних повноважень; ефек тивний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним об ставинам, призводити до потрібних

(бажаних) позивачу результатів (наслідків) та дає найбільший ефект; ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.

Водночас аналіз судової практики показує, що у деяких випадках констатація судами факту порушення суб’єктом владних повноважень права особи без визначення при цьому способу його поновлення може бути сумісним з вимогою ефективності судового за хисту, зокрема, у разі добровільного поновлення суб’єктом владних повноважень права особи, якщо таке поновлення неможливе вже судом у силу об’єктивних причин або якщо позивач не визначив способу поновлення сво го порушеного права і суд самостійно не знайшов способу зробити це.

Наприклад, розглядаючи справу № 800/369/17, в якій позивач просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу повного доступу до інформації згідно з його запитом та недотримання встановленого законом строку надання інформації на запит, а також зобов’язати відповідача надати у повному обсязі доступ до відповідної інформації, ВП ВС у постанові від 19 березня 2019 р.

дійшла висновку, що право на доступ особи до публічної інформації вклю чає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а і право на своєчасність її отримання. ВП ВС також зазначила, що у ча стині реалізації права особи на отри мання інформації суб’єкт владних по вноважень має можливість виправити допущене порушення шляхом надан ня запитуваної інформації. Водночас порушення суб’єктом владних повно важень права на своєчасність досту пу до публічної інформації є невід новлювальним, тобто суд може лише констатувати порушення, а сам суб’єкт владних повноважень пропуск строку виправити не може, оскільки перебіг часу не залежить від волі будь-яких осіб. Тому порушення строків вчинен-

ня передбачених законом дій суб’єк том владних повноважень не може

бути виправлено навіть після вчинен ня юридично значимих дій на вико нання своїх обов’язків [21]. В іншій справі № 9901/133/19, яка стосувалася протиправності дій суб’єкта владних повноважень щодо безпідставного продовження строку надання відповіді на запит на інфор мацію та незазначення причин про довження строку надання відповіді на запит на інформацію, ВП ВС у поста нові від 5 листопада 2019 р. погодилась із ВС, який розглядав цю справу як суд першої інстанції, про необхідність задоволення позову у спосіб, про який просив позивач [22].

Крім того, розглядаючи справу № 263/15749/16-а, в якій позивач просив визнати незаконною бездіяльність Маріупольської міської ради, що ви явилась у неприйнятті своєчасно рі шення та ненаданні своєчасно адмі ністративної послуги щодо розгляду на черговій сесії міської ради питання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ВС зазначив, що ви сновки суду апеляційної інстанції про відсутність бездіяльності позивача під час розгляду клопотання позивача не відповідають обставинам справи, од нак, звертаючись до суду, позивач не визначив способу відновлення пору шених прав, тобто не вказав «бажано го результату» правового захисту, що виключає можливість такого захисту

та є підставою для відмови в задово ленні позову [23]. Ще одним прикладом є справа № 243/4748/16-а, в якій позивач оскаржував бездіяльність Управління соці ального захисту населення щодо не нарахування та невиплати позивачу щомісячної адресної грошової допо моги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-кому нальних послуг, та просив зобов’язати Управління здійснити перерахунок та виплатити відповідну суму допомоги.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволені позову, поси лаючись на те, що на час розгляду справи в суді першої інстанції порушення прав позивача щодо невиплати адресної грошової допомоги як внутрішньо переміщеній особі усунуті відповіда чем добровільно.

Позивач оскаржив рішення судів першої та апеляційної інстанцій у ка саційному порядку у частині відмови у задоволені позову. З цього приво ду у постанові від 19 серпня 2020 р. ВС зауважив, що вказана позовна вимога є обґрунтованою з огляду на протиправність бездіяльності відпо відача щодо нарахування та виплати позивачу за його заявою допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання. З ог ляду на це, ВС задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині та ухвалив у цій частині нове рішення про задоволення позову [24].

Досліджуючи питання ефектив ності судового захисту, необхідно та кож зауважити, що такий критерій, як ефективне поновлення у правах особи є сумісним із досягненням мети юри дичної відповідальності. У низці постанов ВС наголошував, що юридична відповідальність є одні єю з форм захисту суспільства та дер жави від посягань на відповідні цін ності, головними з яких відповідно до ст. 3 Конституції України є людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недо-

торканність і безпека. При цьому, юридична відповідальність ґрунтується, у першу чергу, на державному примусі як специфічному впливі на поведінку особи, заснованому на організованій силі та спрямованому на безумовне виконання санкціонованих державою правил поведінки (норм права). Такий примус передбачає його регламенто ваність виключно законом, наявність чітко встановлених меж застосування та здійснення лише компетентним суб`єктом владних повноважень.

Стала практика стосовно мети юридичної відповідальності сформо вана, зокрема у постановах ВС від 14 серпня 2018 р. у справі № 803/1122/17 [25], від 18 жовтня 2018 р. у спра ві № 808/2685/17 [26], від 5 берез ня 2019 р. у справі № 814/1049/18 [27], від 20 березня 2019 р. у справі № 820/4984/17 [28], від 14 листопа да 2019 р. у справі № 826/2966/16 [29], від 15 листопада 2019 р. у справі № 826/198/16 [30], від 13 серпня 2020 р.

у справі № 824/755/16-а [31] та полягає у наступному. Мета застосування державою юридичної відповідальності до правопо рушника обумовлені цілями, заради яких вона запроваджується. До таких основних цілей слід віднести наступну:

• охоронна – зупинити триваю че правопорушення (протиправний стан); • правозабезпечувальна – досяг нути результату у формі приведення поведінки (діяльності) відповідного суб`єкта до стану правомірної; • правовідновлювальна (компен саційна) – відновити порушене право потерпілого та компенсувати йому матеріальний і моральний збиток, за подіяний правопорушенням;

• попереджувальна (превентив на) – попередити вчинення нових правопорушень з боку як самого право порушника (приватна превенція), так і інших суб`єктів (загальна превенція); • процедурно-процесуальна – офіційно визнати правопорушника вин ним у здійсненні протиправного діяння;

• виховна – перевиховати пра вопорушника шляхом забезпечення у нього сталого спрямування на не ухильне дотримання норм права; • каральна (штрафна) – покара ти равопорушника у формі понесенні ним додаткових втрат, зокрема, май нового характеру.

Якщо в результаті притягнення позивача до відповідальності повною мірою було досягнута охоронна, правозабезпечувальна, правовідновлювальна (компенсаційна), попереджувальна (превентивна) процедурно-проце суальна та виховна складова мети юридичної відповідальності з боку держави, слід зважено підходити до наявності правових підстав для застосування до правопорушника штраф них (фінансових) санкцій як каральної (штрафної) складової мети юридичної відповідальності.

Подібні критерії досягнення мети юридичної відповідальності можна віднести й до критеріїв ефективності судового захисту порушеного права особи у публічно-правових відносинах із суб’єктом владних повноважень. Частиною 2 ст. 6 КАС України пе редбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням су дової практики ЄСПЛ. Крім того, За кон України «Про судоустрій і статус суддів» [32] встановлює, що правосуд дя в Україні здійснюється на засадах

верховенства права відповідно до єв ропейських стандартів та спрямова не на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» [33] суди застосовують як джерело права при розгляді справ по ложення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.

Отже, практика ЄСПЛ, зокрема, у питанні визначення критеріїв ефек тивності судового захисту прав та ін тересів особи, має важливе значення для формування найбільш прийнятної та такої, що узгоджується з європей ськими стандартами, правової позиції у сфері ефективності правосуддя.

З цього приводу слід зазначити, що ЄСПЛ у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Навіть якщо окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги ст. 13 Конвенції, реалізація її вимог може забезпечуватися за допо могою сукупності засобів юридично го захисту, передбачених національ ним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04, п. 64 [34]).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держа ви-відповідача (рішення у справі «Aksoy v. Turkey», заява № 21987/93, п. 95 [35]).

При оцінці ефективності, за висновками ЄСПЛ, має враховува тися не лише існування формальних засобів правового захисту в право вій системі відповідної держави, але й загальний правовий та політич ний контекст, у якому вони діють, а також особисті обставини заявни ків (рішення у справах «Djordjevic v Croatia», заява № 41526/10, п. 101 [36] та «Van Oosterwijck v Belgium», заява № 7654/76, п. 36-40 [37]).

Отже, ефективність засобу захи сту у конкретній ситуації оцінюється судом не абстрактно, а з урахуванням загального правового та політичного контексту спору, обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Наприклад, у п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» (заява № 28924/04) [38] ЄСПЛ зазначив, що порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом; воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б не можливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні спори будуть остаточно вирішені (рі шення у справах «Multiplex v. Croatia», заява № 58112/00, п. 45 [39] та «Kutic v.

Croatia», заява № 48778/99, п. 25 [40]). Конвенція покликана гарантува ти не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефектив ними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення у справі «García Manibardo v.

Espagne», заява № 38695/97, п. 43 [41]). У справі «Совтрансавто про ти України» (заява № 48553/99) [42] ЄСПЛ дійшов висновку, що обов’язок ефективного здійснення захисту прав державою передбачає також позитив ний обов’язок держави гарантувати ефективне та справедливе вирішення в національних судах будь-яких спорів між сторонами, спрямованих на за доволення їх легітимного прагнення щодо отримання правомірної вигоди від своїх прав.

У низці рішень ЄСПЛ наголосив, що норма ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвен цією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни; сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на націо нальному рівні, що дозволили б ком петентному державному органу роз глядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати від повідний судовий захист, хоча держа ви-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чи ном вони забезпечать при цьому ви конання своїх зобов’язань; вимоги ст.

13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що перед бачені національним законодавством (рішення у справах «Chahal v. the United Kingdom», заява № 22414/93, п. 145 [43]; «Vilvarajah and Others v. the United Kingdom», заява № 13163/87, п.

122 [44] та «Leander v. Sweden», заява № 9248/81, п. 77 [45]). Право особи на доступ до суду, згідно з Конвенцією, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією» тобто, судом що має достатні та ефективні повноваження щодо повторної (після адміністративного органу) оцінки до казів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (рішення ЄСПЛ у справах «Beaumartin v. France» заява № 15287/89, п. 38 [46]; «Obermeier v. Austria», заява № 11761/85, п. 70 [47];

«Terra Woningen B.V. v. the Netherlands», заява № 20641/92, п. 52 [48] та «Chevrol v. France», заява № 49636/99, п. 63 [49]). Слід врахувати, що у частині спо рів, які виникають із публічно-пра вових відносин, індивідуальне право особи (можливість реалізації майно вих прав, зокрема права на соціаль ний захист, свобода використання власності у незаборонений спосіб, право на безперешкодну підприєм ницьку діяльність тощо) конкурує із суспільними (публічними) інтересами. У такому випадку завданням суду

є забезпечення необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами, а ефективним може вважатися такий спосіб захисту порушеного права, при обранні якого обов’язково враховується суспільний (публічний) інтерес.

Висновки. Проведене у цій статті

дослідження дає підстави зробити на ступні висновки.

1. У положеннях КАС України

ефективність захисту прав, свобод та інтересів особи в адміністративному судочинстві є: завданням та метою адміністративного судочинства (ч. 1, ч. 2 ст. 2 та ч. 4 ст. 242); вимогою під час обрання судом способу захисту пору шених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду (ч. 2 ст. 5); під ставою для виходу за межі позовних вимог та визначення у разі задово лення позову іншого способу, який не суперечить закону, захисту прав, сво бод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-пра вових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (абз.

2 ч. 2 ст. 9, п. п. 2, 4 та 10 ч. 2 ст. 245); підставою для визнання протиправ ними та нечинними інших норма тивно-правових актів, чи їх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, якщо у процесі розгляду спра ви щодо нормативно-правового акта суд виявить, що інші акти безпосередньо впливають на прийняття рішення у справі і без визнання таких норма тивно-правових актів протиправними неможливий ефективний захист прав позивача (ч. 10 ст. 264).

2. У національній судовій практи -

ці сформулювалась стала правова по зиція, відповідно до якої адміністра тивний суд, з урахуванням фактичних обставин справи, зобов`язаний здійс нити ефективне поновлення поруше них прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій і саме для цього адміністративний суд наді лений відповідними повноваження ми; ефективний спосіб захисту пови нен забезпечити негайне поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам; ефективним засобом слід розуміти такий, що при зводить до потрібних (бажаних пози вачем) результатів (наслідків) та дає найбільший ефект; ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призво дять до змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення при -

мусового виконання судового рішення не відповідає змісту цього поняття.

3. Завданням суду у спорах, що ви-

никають із публічно-правових відно син, в яких індивідуальне право особи (можливість реалізації майнових прав, зокрема права на соціальний захист, свобода використання власності у незаборонений спосіб, право на безпе решкодну підприємницьку діяльність тощо) конкурує із суспільними (пу блічними) інтересами, є забезпечення необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами, а ефективним може вважатися такий спосіб захисту порушеного права, при обранні якого обов’язково врахо вується суспільний (публічний) інтерес.

4. Кожен суд, визначаючи ефектив-

ність способу захисту прав та інтересів особи, мав би у кожній справі додат ково надати оцінку таким критеріям ефективності: 1) чи забезпечується врахування принципу справедливо сті, що охоплює і необхідність гаран тування суспільних (публічних) інте -

ресів, та дозволяє знайти баланс між приватним та суспільним (публічним) інтересом або, іншими словами, між ефективністю та справедливістю; 2) чи досягається мета не тільки вирішити існуючий спір, але й, за необхідності, компенсувати особі, право якої пору шено, завдану їй шкоду; 3) чи унеможливлюється таке ж порушення прав інших осіб, що не беруть участь у спорі, у майбутньому.

5. Відповідно до сталої практи -

ки ЄСПЛ ефективність засобу юри дичного захисту, якого вимагає ст. 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його пов торенню в подальшому, або забезпе чує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося;

ефективність засобу захисту оціню ється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситу ації, в якій опинився позивач після порушення; Конвенція покликана га рантувати не теоретичні або примар ні права, а права, які є практичними і ефективними; обов’язок ефективного здійснення захисту прав державою передбачає також позитивний обов’я зок держави гарантувати ефективне та справедливе вирішення в націо нальних судах будь-яких спорів між сторонами, спрямованих на задово лення їх легітимного прагнення щодо отримання правомірної вигоди від гарантованих прав; на національному рівні мають бути визначені ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвен -

цією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни; вимога ефективності правових засобів зводиться до вимоги надати особі такі механізми право вого захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному орга ну влади розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й на давати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов’язань;

ефективний засіб правого захисту можливий за наявності двох обов’яз кових умов: забезпечення поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.