Банки як єдині платники збору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Анотація

96 Науковий вісник Чернівецького університету . 2003. Випуск 172. Правознавство.

УДК 347.73

© 2003 р. Я.О. Берназюк Академія державної податкової служби України , Ірпінь

БАНКИ ЯК ЄДИНІ ПЛАТНИКИ ЗБОРУ ДО ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ

ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Постановка проблеми . В Україні , як і більшості країн світу , банки є найважливішими фінансовими установами у сфері проведення грошово -кредитної політики , надання платіжно розрахункових послуг . Питання повернення депозитних вкладів та ступеню свободи діяльності кредитних установ завжди було актуальним для забезпечення нормального функціонування банківської системи країни , оскільки розвиток та стабільність такої системи безпосередньо залежить від довіри вкладників . Як зазначає І.Б.Заве руха , у контексті визначення публічних і приватних інтересів у відносинах , що виникають при веденні банківського рахунку , цілком закономірно виникає проблема гарантування вкладів населення у банках . Довіра населення до банківської

системи є проблемою не лише банків , але й держави в цілому [5, с. 75]. Ступінь наукової розробки теми . Основу даної статті складають роботи відомих вчених в сфері фінансового та податкового права , таких як Л.К.Воронової [13], Н.П.Кучерявенка [14], І.Б.Заверухи [5]. Окремі аспекти участі банків у правовідносинах , пов ’язаних із створенням системи захисту вкладів фізичних осіб , висвітлені в роботах вітчизняних та російських науковців , зокрема , М.І.Пугачова та К.М.Пугачової [8], В.Огієнко та Т.Раєвської [7], А.Г.Братко [1], З.Фаткудінова та В.Новицкої [6] та ін .

Завдання , які ставить перед собою автор при написанні даної статті : 1. Порівняти європейське законодавство в сфері гарантування вкладів з українським , висвітлити їх спільні та відмінні риси . 2. Дослідити збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб , як один із загальнодержавних обов ’язкових платежів єдиним платником якого є банки . 3. Вивчити роль банківських установ у правовідносинах , які складаються в процесі мобілізації та використання коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб .

Актуальність даних питань , в першу чергу , зумовлена основними напрямками державної політики України , одним з пріоритетних завдань якої на сьогодні є зміцнення банківської системи та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень . Дані напрямки внутрішньої полі тики нерозривно пов ’язані із впровадженням си стеми заходів для посилення довіри населення до вітчизняної банківської системи шляхом гарантування збереження коштів вкладників та забезпечення стимулювання зростання обсягів грошо вих вкладів в банківських установах [10; 12].

У країнах Європейського союзу проблема гарантування повернення вкладів вважається на стільки важливою , що спеціально виокремлюється з масиву відносин у банківській сфері у окремий інститут . З цього питання прийнято окрему Директиву Європейського парламенту та Ради 94/19/ ЄС від 30 травня 1994 року щодо схем гарантування депозитних вкладів [16]. Як зазначають В.Огієнко та Т.Раєвська , нині обо в’язкові системи страхування депозитів ( ССД ) створені у 68 країнах світу , 32 з них – європейські [7, с. 39].

В цілому ці системи гарантування вкладів зводяться до двох типів . Перший , що спирається на досвід США , передбачає створення особли вого державного чи підконтрольного державі органу . При цьому всі банки зобов ’язані брати участь у системі гарантування внесків , що існує за рахунок спільного фінансування з боку банків і держави . Подібна модель застосовується в Ка наді , Великобританії , Японії . Також її часто ви користовують країни , що розвиваються , які впе рше вводять страхування вкладів . Другий варіант розповсюджений у Західній Європі і спирається на німецький досвід . У цьому випадку системою гарантування внесків керують асоціації банків .

Відповідно , участь банків у такій системі є добровільною , а державне фінансування відсутнє . Так захищають вкладників у Франції , Швейцарії , Нідерландах і ряді інших країн Європи . Прихильники таких фондів обґрунтовують їх корисність сприянням розвитку конкуренції .

Україна для себе вибрала перший шлях . На початку 90- их років питання надійності комерційних банків , що залучають кошти фізичних осіб , було одним із найболючіших для банківсь кої системи України . Всі спроби Національного банку України захистити громадян , які довірили свої заощадження комерційним банкам від можливої їх втрати у разі банкрутства - підвищені

Науковий вісник Чернівецького університету . 2003. Випуск 172. Правознавство. 97 економічні нормативи , особливі вимоги до банків при одержанні банківської ліцензії на право розміщувати депозити фізичних осіб - не давали очікуваного результату .

В 1998 році Національний банк України виступив ініціатором створення спеціального позабюджетного Фонду гарантування вкладів фізичних осіб , метою якого стало забезпечення захисту інтересів фізичних осіб – вкладників ко мерційних банків , створення фінансових можливостей для відшкодування їм коштів у разі не можливості виконання банками вимог вкладників щодо повернення коштів . Було визначено ос новний принцип захисту прав вкладників - голо вна відповідальність за результати діяльності комерційних банків , включаючи виконання зобов ’язань перед вкладниками - громадянами України , несе не держава , а саме комерційні банки . Держава здійснює лише регулюючі функції , створює “ плацдарм ” для взаємин між вкладни-

ком і банком . Перший внесок в розмірі 20 млн . грн . до Фонду вніс сам ініціатор його створення – Національний банк України . Незрозуміло чому законодавець вирішив формувати Фонд за рахунок саме коштів Національного банку України , а не передбачив таку витрату у Законі про Державний бюджет на відповідний рік . В даному випадку , разовий внесок Національного банку України до Фонду є нічим іншим , як додатковим фінансуванням державних програм , які повинні здійснюватися із Державного бюджету України .

З іншого боку , виконання Національним банком України таких завдань , покладених на нього законом , дозволить в повній мірі говорити про нього , як про “ банк банків ”, однією з класи чних функцій якого , на думку Л.К.Воронової , є підтримка державних економічних програм та здійснення кредитування дефіциту державного бюджету [13, с. 407]. Наприклад , в Іспанії 50 % спеціального фонду гарантування вкладів складають кошти центрального банку [12, с. 42].

Не дивлячись на певну схожість між собою , правовідносини з приводу гарантування вкладів фізичних осіб суттєво відрізняється від правовідносин в сфері класичного страхування . По -перше , внески до фонду гарантування вкладів володіють ознаками такого обов ’язкового платежу податкового характеру , як збір , а саме , встановлення актом органу державної влади , ін дивідуальна безвідплатність , безповоротність , обов ’язковий характер та грошова форма , що не характерно для страхового платежу . Вищезазна чені ознаки збору як податкового платежу були сформульовані та описані українським вченим Н.П.Кучерявенком [14, c. 130-145]. По -друге , у відносинах класичного страхування беруть участь дві сторони , а у випадку гарантування вкладів – три :

відповідний страховий фонд , банк і вкладник . За українським законодавством участь ба нків у схемах гарантування є обов ’язковою умовою їх діяльності . Єдине виключення для банків щодо участі у Фонді встановлено пунктом 3 Прикінцевих положень Закону про гарантування вкладів , відповідно до якого його дія не поширюється на відкрите акціонерне товариство “Державний ощадний банк України ” ( до прийняття відповідного закону ). Це пов ’язано з тим , що згідно із статтею 57 Закону України “ Про ба нки і банківську діяльність ” від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ вклади фізичних осіб комерційних банків гарантуються в порядку , передбаченому законодавством України , а вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України

гарантуються державою . На початку 2003 року Національний банк України виступив із заявою про наміри обме жити право Ощадбанку користуватися держав ними гарантіями для забезпечення збереження грошей вкладників у випадку банкрутства . Щоб знизити ризик для держави та створити рівні конкурентні умови для всіх банківських установ , централь -ний банк пропонує визначити в бюджеті суму , яка може бути виплачена вкладникам у випадку неплатоспроможності Ощадбанку , або , як альтер -натива , передбачити членство Ощадбанку у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб [4].

На нашу думку , в Україні доцільно було б на законодавчому рівні закріпити обов ’язковість членства відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України ” у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб , але при цьому необхідно розробити механізм , при якому його внески не будуть змішуватися із внесками інших банків і не зможуть бути використані для виплати компенсацій вкладникам інших банків .

Аналіз законодавства України , що регулює порядок нарахування та сплати збору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб , дозволяє говорити про певні його недоліки . На даний час в законодавстві чітко не визначено контролюючий орган стосовно сплати зборів до Фонду гарантування вкладів . Цими органами можуть себе вважати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб , Національний банк України та податкові органи .

Банки як єдині платники збору до фонду гарантування вкладів фізичних осіб 98 Науковий вісник Чернівецького університету . 2003. Випуск 172. Правознавство. Відповідно до частини першої статті 26 Закону про гарантування вкладів Фонд має право здійснювати перевірку розрахунків та повноти і своєчасності перерахування збору кожним бан ком – учасником ( тимчасовим учасником ) Фо нду . Частина перша статті 27 даного Закону зо бов ’язує Фонд порушити перед Національним банком України питання про застосування до банку - учасника ( тимчасового учасника ) Фонду заходів впливу , у разі порушення ним норм цього Закону . Національний банк України зо бов ’язаний розглянути звернення Фонду протягом 10 днів із дня його одержання та застосувати

до банків -порушників відповідні заходи впливу . Крім вищезазначених двох органів конт ролю , Закон України “ Про порядок погашення зобов ’язань платників податків перед бюдже тами та державними цільовими фондами ” від 21.01.2000 року № 2181- ІІІ , наділяє такими повноваженнями податкові органи . Відповідно до пункту 2.1.4. статті 2 вищезазначеного Закону контролюючими органами стосовно податків і зборів (обов ’язкових платежів ), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів , крім внесків до Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України , є податкові органи .

На нашу думку , пункт 2.1.4. статті 2 Закон України “ Про порядок погашення зобов ’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами ” потребує внесення змін : в перелік позабюджетних державних цільових фондів , на які не поширюється контроль податкових органів , потрібно включити Фонд га рантування вкладів фізичних осіб . В такій редак ції Закон буде відповідати частині третій статті 2 Закону України “ Про систему оподаткування ”, згідно з якою , державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України , крім Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Пенсійного фонду України . Таким чином , юридично правильним буде покладення контрольних функцій по сплаті внесків до Фонду гарантуван-

ня вкладів фізичних осіб , виключно , на Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб . На сьогоднішній день занадто малим є розмір відшкодування вкладникам збанкрутілого банку суми депозиту та нарахованих відсотків , який становить 1500 грн . ( такий розмір відшкодування встановлений рішенням Адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 15 від 14.11.2002 року ). Як відмічає Л.Черновіцкий , він не забезпечує фізичним осо бам повноцінного збереження всіх заощаджень і не стимулює вкладників до зберігання грошей на депозитах у банках [15, с. 14].

Наприклад , в Білорусії аналогічний фонд гарантує вкладникам , у випадку банкрутства банку , виплати у розмірі 2 тис . доларів США [3, с. 96]. В країнах Європейського союзу мінімальний розмір виплати вкладникам дорівнює 20 тис . євро [7, с. 40].

Доцільно було б включити до керівних органів Фонду представників комерційних банків . Це б дало змогу впливати банкам на порядок розпорядження своїми ж коштами та їх ефектив ного використання з метою одержання Фондом прибутку . Ми погоджуємося із думкою , викладеною в статті В.Крапивиної про те , що оскільки Фонд створюється , в основному , не з бюджетних коштів , а банками , в ньому обов ’язково повинні бути представлені банківські структури або асоціації [6, с. 42].

Однією з найбільш гострих на сьогодніш ній день залишається проблема оподаткування коштів , які банки сплачують у вигляді зборів до Фонду гарантування вкладу фізичних осіб . Не дивлячись на те , що збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб став обов ’язковим платежем у розумінні Закону України “ Про систему оподаткування ” тільки 24 жовтня 2001 року , після внесення відповідних зміни до статті 14 даного Закону , сам Фонд створений і реально працює вже з 1998 року , з моменту підписання Президентом України Указу “ Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб – вкладників комерційних банків України ” від 10 вересня 1998 року № 996/98.

Відповідно до пункту 5.2.5 статті 5 Закону України “ Про оподаткування прибутку підприємств ” від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми внесе них ( нарахованих ) податків , зборів ( обов ’яз кових платежів ), установлених Законом України “Про систему оподаткування ”. З моменту створення Фонду (10.09.1998 року ) до прийняття відповідних змін до Закону України “ Про систему оподаткування ” (24.10.2001 року ) збори до Фонду , сплачені банками , не володіли статусом загальнодержавного збору ( обов ’язкового платежу ), а тому банки не мали права включати їх до валових витрат . Таким чином , до 24.10.2001 року суми збору до Фонду підлягали оподаткування на загальних підставах .

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України “ Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб – вкладників комерційних банків Укра -

Науковий вісник Чернівецького університету . 2003. Випуск 172. Правознавство. 99 їни ” суми зборів , внесені комерційними банками до Фонду гарантування вкладу фізичних осіб , включаються до складу валових витрат цих банків . Не дивлячись на те , що дана норма суперечила цілому ряду законодавчих актів України (Закону України “ Про систему оподаткування ”, Закону України “ Про оподаткування прибутку підприємств ”, Закону України “ Про порядок встановлення ставок податків і зборів ( обов ’яз кових платежів ), інших елементів податкових баз , а також пільг щодо оподаткування ” від 14 жовтня 1998 року № 171-ХІ V, Постанові Верховної Ради України “ Про застосування нор мативно -правових актів з питань оподаткування

в Україні ” від 24 грудня 1998 року № 363- ХІ V) податкові органи дотримуються її при здійсненні фінансових перевірок банків . В середині 1999 року Державною податковою адміністрацією було надано наступне роз ’яснення з даного питання : “ залучення коштів населення на депозитні вклади відноситься до пасивних операцій банку . Таким чином , Закон України “ Про оподаткування прибутку підприємств ” не передбачає можливості віднесення даного збору до складу валових витрат банку . Але , у відповідності до пункту 4 Указу Президента України “ Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб – вкладників комерційних банків Укра їни ” сума збору , внесеного у Фонд гарантування вкладів фізичних осіб , включається в склад вало-

вих витрат банк ” [2]. Своїм листом № 2914/5/22 від 16.04.1999 року Державна податкова адміністрація України підтвердила безподатковий статус даного збору . На нашу думку , питання оподаткування коштів , внесених банками до Фонду гаранту вання вкладів фізичних осіб до визнання даного збору загальнодержавним , потребує вирішення на законодавчому рівні , оскільки відповідно до Рішення Конституційного суду від 30 травня 2001 року № 7-рп /2001 ( справа про відповідальність юридичних осіб ) строк притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства ( публічно -правова відповідальність ) не обмежений ніяким терміном .

Позиція юриста , який буде захищати інтереси банку перед податковими органами в суді або під час адміністративного оскарження , у ви падку виникнення питання неправомірності від несення банками платежів до Фонду до валових витрат , повинна полягати в наступному .

Відповідно до Указу Президента України “Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб – вкладників комерційних банків України ” суми зборів , внесених комерційними банками до Фо нду гарантування вкладів фізичних осіб , вклю чаються до складу валових витрат цих банків .

Пункт другий статті 16 Закону України “ Про систему оподаткування ” встановлює , що державні та інші цільові фонди , які не передбачені цим Законом , мають своїм джерелом виключно прибуток підприємства , який залишається після сплати всіх податків і зборів ( обов ’язкових платежів ). Відрахування до цих фондів здійснюється на добровільних засадах .

Неважко помітити , що при буквальному розумінні норм Закону України “ Про систему оподаткування ” і Указу Президента , які конкурують , можна дійти висновку , що суперечності між їх нормами немає , оскільки формально вони регулюють різні аспекти сплати збору . Зокрема , пункт другий статті 16 Закону визначає джерела формування фондів та оперує обліковою категорією прибутку як джерелом відшкодування витрат . Це пояснюється тим , що чинну редакцію пункту другого статті 16 Закону було прийнято ще в період , коли “ бухгалтерський ” прибуток формував об ’єкт оподаткування ( тобто до роз межування Законом України “ Про оподаткування прибутку підприємств ” бухгалтерського та податкового обліку ). А норма Указу регламентує лише

податковий аспект сплати збору та оперує абсолютно іншою категорією - валовими витратами . Необхідно також зазначити , що розглядувані правовідносини регулюються ще одним спеціальним законом — Законом України “ Про оподаткування прибутку підприємств ”, що безпосередньо встановлює правила відображення валових витрат платника податку . Так , підпункт 5.2.1 статті 5 спеціального Закону про прибуток передбачає включення до складу валових витрат “сум будь -яких витрат , сплачених ( нарахованих ) протягом звітного періоду у зв ’язку з підготовкою , організацією , веденням виробництва , про дажем продукції ( робіт , послуг ) і охороною праці ”. Оскільки сплата зборів є обов ’язковою і безпосередньо пов ’язаною із здійсненням бан -

ківських операцій , то нарахування та сплата за значеного збору підпадає під дію загальної но рми підпункту 5.2.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ”. Отже , поряд з тим , що віднесення зборів до валових витрат згідно з Указом не суперечить вимогам пункту другого статті 16 Закону Укра їни “ Про систему оподаткування ”, включення зборів до валових витрат цілком відповідає під -

Банки як єдині платники збору до фонду гарантування вкладів фізичних осіб 100 Науковий вісник Чернівецького університету . 2003. Випуск 172. Правознавство. пункту 5.2.1 статті 5 Закону про прибуток як спеціального нормативного акта та не обмежується іншими нормами цього Закону . Відповідно до підпункту 4.4.1 статті 4 Закону України “ Про порядок погашення зобов ’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами ” у разі коли , норма закону чи іншого нормативно -правового акта , виданого на підставі закону , або коли норми різних законів чи різних нормативно -правових актів припускають неоднозначне ( множинне ) трактування прав та обо в’язків платників податків або контролюючих

органів , внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків , так і контролюючого органу , рішення приймається на користь платника податків .

Висновки . 1. Створення Фонду гаранту-

вання вкладів фізичних осіб стало прогресивним кроком України на шляху до інтеграції в Європейське співтовариство . Більшість країн світу , крім системи банківського нагляду та регулювання , створюють ще й систему страхування вкладів , якими передбачено застосування механізмів захисту депозитів та кредитора останньої інстанції . Гарантування вкладів має подвійне призначення : на мікрорівні воно покликане захищати вкладників , на макрорівні – мінімізувати негативний вплив банківської кризи та сприяти зміцненню довіри до банківської системи .

2. В цілому системи гарантування вкладів

зводяться до двох типів : перший , передбачає створення особливого державного чи підконтрольного державі органу та обов ’язкову участь у ньому всіх банків , при другому варіанті , системою гарантування внесків керують асоціації ба нків , в ньому відсутнє державне фінансування , а участь банків у такій системі є добровільною .

3. Закріплення за банками статусу єдиного

платника загальнодержавного збору до фонду гарантування вкладів фізичних осіб тягне за собою цілий ряд додаткових прав та обов ’язків в сфері дії податкового законодавства , що дозволяє говорити про особливий статус банків як суб ’єктів податкових правовідносин .

4. Сплата Національним банком України

разового внеску до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є проявом виконання ним однієї з класичних функцій центральних банків – під тримки державних економічних програм .

5. В Україні необхідно на законодавчому

рівні закріпити обов ’язковість членства відкритого акціонерного товариства “ Державний ощадний банк України ” у Фонді гарантування вкла дів фізичних осіб , але разом з тим , необхідно розробити механізм , при якому його внески не будуть змішуватися із внесками інших банків і не зможуть бути використані для виплати компенсацій вкладникам інших банків .

6. Пункт 2.1.4. статті 2 Закон України “ Про

порядок погашення зобов ’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами ” потребує внесення змін : в перелік по забюджетних державних цільових фондів , на які не поширюється контроль податкових органів , потрібно включити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб .

7. Питання оподаткування коштів , внесе-

них банками до Фонду гарантування вкладів фі зичних осіб до визнання даного збору загальнодержавним потребує вирішення на законодавчому рівні . Суми коштів сплачені банками до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ви гляді початкового , регулярних чи спеціальних зборів , незалежно від дати їх внесення повинні бути звільненні від оподаткування податком на прибуток .

Список літератури

1. Братко А.Г. Банковское право ( теория

и практика ). - М.: “ Издательство Приор ”, 2000. – 464 с.

2. Вісник податкової служби України . -

1999. - № 21. - С. 5.

3. Вяткина Н.А., Вяткин В.В., Шурубо-

вич А.В. Новейшие модификации банковского законодательства в странах СНГ (1997-1999 гг .). – М.: ЭПИКОН , 2000. – 154 с.

4. Государство откажет вкладчикам // Кор-

респондент . – 2003. - № 6. – С. 6.

5. Заверуха І.Б. Банківське право : Посіб-

ник для студентів . – Львів : Астролябія , 2002. – 222 с.

6. Крапивина В. Как будут гарантиро -

ваться вклады граждан ? // Банковское дело . –

2002. - № 5. – С. 40-43.

7. Огієнко В., Раєвська Т. Фонд гаранту-

вання вкладів фізичних осіб – гарант захисту “малих вкладників ” в Україні // Вісник Національного банку України . – 2001. - № 6. – С. 39-44.

8. Пугачов М.І., Пугачова К.М. Фонди

гарантування повернення кредитів // Фінанси України . – 1999. - № 11. – С. 108-113.

9. Слободян П. Обіцяє фонд півтисячі

зберегти // Галицькі контракти . - 1999. - № 19. -

С. 32.

Науковий вісник Чернівецького університету . 2003. Випуск 172. Правознавство. 10 1

10. Указ Президента України “ Про Основні

напрями політики щодо грошових доходів насе лення України ” від 7 серпня 1999 року № 969/99.

11. Указ Президента України “ Про Основні

напрями соціальної політики на період до 2004 року ” від 24 травня 2000 року № 717/2000.

12. Фаткудинов З., Новицкая В. Как уси-

лить защиту прав вкладчиков ? // Российская юстиция . – 2001. - № 12. – С. 45-49.

13. Фінансове право : підруч . для студ .

юрид . вищих навч . закл . / Л.К. Воронова ( ред .). - 2 вид ., випр . та допов . - Х.: Консул , 1999. - С. 495.

14. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П.

Финансовое право : Учебное пособие для студен тов юридических вузов и факультетов . – Харь ков : Легас , 2003. – 360 с.

15. Черновецький Л. Надія для вкладників

чи небезпека для банків ? // День - 1999. - № 141.

- С. 14-15.

16. Directive 94/19/EC of the European

Parliament and of the Council of 30 May 1994 on deposit-guarantee schemes; OG L 135 31/05/94 p. 5. Стаття надійшла до редколегії 20.07.2003 р. I.O. Bernaziuk

BANKS AS THE UNIFORM PAYERS OF THE COLLECTING IN FUND OF WARRANTING OF

THE CONTRIBUTIONS OF THE NATURAL PERSONS

Summary The Physical Persons Guarantee Fund was formed in order to secure the inte rest of physical persons, who are the depositors of commercial banks. In case a bank fails t o meet the requirements of depositors to return assets the Fund will provide the financial opportunity for compens ation of those assets. Members of the Fund are banks - holders of banks license to conduct banking activit y and legal entities, which are registered in a State Banks Register, held by The Federal Ba nk of Ukraine. For the specified banks the participation in Fund is obligatory. This Fund guaranties each depositor of bank-member (temporary member) the compensation of assets on deposits, including interests, in amount that is equal to the measure

of a deposit at the date of its inaccessibility, but no more than 1500 hr yvna for deposits in each of above banks.