Конституційна криза у Франції: між легітимністю влади та стратегічним маневруванням Макрона

Французька республіка переживає найглибшу інституційну кризу за період президентства Еммануеля Макрона, яка поставила під сумнів функціональність V Республіки у форматі розділеного правління. Після трьох невдалих спроб формування життєздатного уряду глава держави фактично вичерпав конституційні механізми досягнення парламентського консенсусу. Публічне декларування готовності «взяти на себе відповідальність» у разі провалу переговорів колишнього прем'єр-міністра Себастьєна Лекорню становить не просто політичну риторику, а юридично значущий сигнал про можливість застосування екстраординарних конституційних повноважень — від повторного розпуску Національних зборів до добровільної відставки президента, що становитиме безпрецедентний випадок у практиці французького конституціоналізму.

Стратегія Макрона ґрунтується на інструменталізації власної політичної вразливості як важеля тиску на ключових парламентських акторів — Республіканців та Соціалістичну партію. Обидві політичні сили усвідомлюють, що дострокові вибори призведуть до перерозподілу мандатів на користь Rassemblement National, що створює об'єктивні передумови для вимушеного компромісу з центристським блоком. Проте ця тактика демонструє критичну ерозію легітимності президентської влади: навіть колишні союзники, зокрема Едуар Філіпп та Габріель Атталь, публічно дистанціюються від глави держави, кваліфікуючи його політичний курс як надмірно ригідний і позбавлений необхідної інституційної гнучкості.

На тлі кризи соціалісти намагаються повернутися в політичну гру, пропонуючи себе як відповідальну силу, готову йти на компроміси — від перегляду пенсійної реформи до коригування податкової політики щодо заможних громадян. Водночас права опозиція на чолі з Rassemblement National бачить у ситуації шанс на прорив до влади, що може остаточно зруйнувати центристську модель, яка забезпечувала стабільність Франції з 2017 року. Поточна криза свідчить не лише про втрату Макроном політичної підтримки, а й про глибші проблеми напівпрезидентської системи у Франції, яка виявляється неефективною в умовах розпорошеного парламенту, де жодна сила не має стійкої більшості.

Детальніше за посиланням