Конституціоналізація публічних фінансів: зародження ідеї

Анотація

Науковий вісник Чернівецького університету. 2013. Випуск 714. Правознавство. 109

УДК 347.74

© 2013 р. А.М. Худик Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці Досліджується історія зародження ідеї конституціоналізації публічних фінансів у передових країнах світу (перш за все Англії та Франції), історія формування європейських нормативних підходів до конституційна лізації публічних фінансів, аналізується зміст деяких основних нормативних акті в конституційно -правового характеру XIII – XVIIІ століть, частково розкривається об’єктивна зумовленість конституціоналізації публі чних фінансів в епоху Середньовіччя.

Автор стверджує, що в тій чи іншій формі більшість ініціатив середньовічних парламент ів щодо обм еження абсолютистської влади монарха були спрямовані на питання фінансового управління, встановлення п одатків за попередньою згодою народу або його представників, контролю над державними витратами.

Ключові слова: конституціоналізація, акти конст итуційно-правового характеру, податки, представницьке

погодження, бюджет, бюджетні повноваження. Постановка проблеми. Конституціоналізація публічних фінансів надзвичайно складне та багатоаспектне явище правової дійсності, яке має давню історію. Ще свого часу Амеллер М., зді йснюючи порівняльне дослідження структури і діяльності представницьких органів 55 країн св іту, відзначив: “Для історії парламенту характе рна боротьба за здійснення повноважень у сфері [публічних] фінансів; вони були тим ядром, н авколо я кого поступово складалися сучасні ко нституційні системи. Законодавчі повноваження парламенту, які в даний час розглядаються як одна з основ демократичного устрою, були наб уті парламентом після того, як він набув повнов ажень у сфері [публічних] фінансів: народ спершу

вимагав, а згодом і завоював право утверджувати (або не утверджувати) податок до того, як почав домагатися участі в нормотворенні. Саме це пр аво у поєднанні з правом подавати петиції і забе зпечило англійській Палаті общин її повноваже ння у сфері законодавства. Змушуючи королівську владу йти назустріч її побажанням в якості умови ухвали її податкової політики відповідно до відомиого принципу “скарги завжди передують задоволенню вимоги” Палата общин поступово домагалася спершу подавати, а згодом і приймати ті чи інші закони, а також слідкувати за виконанням своїх рішень в усіх сферах управління, так само, як у сфері [публічних] фінансів” [15, с. 368].

Проблеми конституціоналізації публічних фінансів в Україні вимагають дослідження іст орії зародження ідеї конституціоналізації цих су спільних відносин у передових європейських країнах, історії формування європейських нормат ивних підходів до конституціоналізації публічних фінансів. Усе вищесказане й зумовлює актуал ьність обраної теми дослідження.

Ступінь наукової розробки проблеми. У сучасній українській юридичній літературі відсутні спеціальні праці, у яких висвітлювалася б історія зародження та формування ідеї конст итуціоналізації публічних фінансів. Є лише окремі епізодичні згадки про це у наукових пр ацях Гаврилюк Р.О. [8], Вдовічена В.А. [5], Георгіци А.З.

та Шукліної Н.Г. [9]. Тому основними джерел ами дослідження проблеми зародження та форм ування ідеї щодо конституціоналізації публічних фінансів стали нормативні акти конституційно правового характер у XIII – XVIIІ століть, праці відомого вченого правника кінця ХІХ – початку ХХ століть Алексеева А.А. [2; 3] та деякі праці зарубіжних дослідників, зокрема Годме П.М.

[17], Амеллера М. [15] та деяких інших. Мета статті. Дослідити історію зародження та формування ідеї конституціоналізації публічних фінансів у передових європейських країнах (перш за все Англії та Франції), проаналізувати зміст деяких основних нормативних актів конституційноправового характеру XIII – XVIIІ століть, розкрити об’єктивну зумовленість конституціоналізації публічних фінансів в епоху Середньовіччя.

Виклад основного матеріалу. Щоб знайти

правильну точку відліку в процесі конституці оналізації публічних фінансів, на ду мку автора, необхідно звернутися до історично перших ко нституційних актів, які, як відомо, б ули прийняті в епоху Середньовіччя. Середньовічне праворозуміння вимагало, щоб “король жив на свої власні засоби” і з них покривав витрати на державне управління. Якщо королівських доходів не вистачало, то король міг накладати податки на своїх підданих, однак для стягнення останніх вимагалося їх представниц ьке погодження [3, с. 1]. Так, уже у Великій Хартії Вольностей було постановлено, що , за винятком

110 Науковий вісник Чернівецького університету. 2013. Випуск 714. Правознавство. трьох старих феодальних повинностей, які не повинні бути надмірними, король не буде стягувати жодного іншого податку та/або збору без згоди Загальної Ради королівства: “ні щитові гроші, ні допомога не повинні стягуватись у к оролівстві нашім, як тільки за загальною порадою королівства нашого, окрім того, якщо це не для викупу нашого із полону, і не для введення у л ицарі найстаршого сина нашого, і не для першого шлюбу дочки нашої найстаршої; для цього нео бхідно давати лише помірну допомогу, і так же необхідно діяти і стосовно допомоги від міста Лондона” [6, ст. 12]. У цих положеннях Великої Хартії Вольностей знайшла своє конституційне

втілення практика другої половини XII ст., відповідно до якої король не міг стягувати надмірні податки без згоди платників податків (або їх представників), адже останні розглядали такого роду податки як вла сний дарунок, як добровільно надану допомогу королівській владі [3, с. 4].

Наступну згадку про право парламенту н адавати згоду на введення нових податків та/або зборів знаходимо в Підтвердженні хартії від 5 листопада 1297 року, прийнятої в царстві Едуа рда І, яка містила положення, згідно з яким король підтверджує за себе і своїх спадкоємців усім “архієпископам, єпископам, абатам, пріорам та і ншим людям святої церкви, графам і баронам і всій громаді країни, що ні для якої потреби ми не будемо брати такого ро ду допомоги грошима і працею і довільних стягнень з нашого королівс тва інакше, як за загальною згодою всього кор олівства і для загальної користі самого королівс тва, виключаючи стародавні допомоги і вим оги, які відповідають закону і звичаю” [20, VI].

Алексєєв А.А. стверджує, що даний акт є актом перемоги народу над королівською вл адою, адже право затвердження податків і зборів визнавалося вже не тільки за королівськими в асалами, які входили в Загальну Раду королівства, але й за громадою, представники якої вж е не раз скликалися до цього часу королем з метою отр имання їх погодження на стягнення податків та/або зборів. Щоправда , такого роду погодже ння “було ще поки обмежене”; король залишав за собою право стягувати “стародавні допомоги і вимоги”, не отримуючи по годження з боку па рламенту, що при невизначеності і розмитості д аного поняття давало йому можливість широкого використання даного права. Тим не менше, необхідність отримання згоди представників платн и-

ків податків на його стягнення було в принципі визнано королем і закріплено в конституційному акті. І в подальшому дане право визнавали навіть такі абсолютистсько налаштовані монархи із д инастії Тюдорів, як Генріх VIII та Єлизавета, хоча й на практиці постійно його порушували [3, с. 6].

Конституційно-правовий с татус англійс ького парламенту істотно змінюється з приходом до влади династії Стюардів, представники якої, сповідуючи ідеї божественного походження к оролівської влади і возвищення королівської вл ади над парламентськими законами, вступили у відкриту боротьбу із парламентом. І вже в роки правління першого із них – Якова І, Палата о бщин прийняла звернення до короля: “ беручи до уваги, що ваша величність, не запитавши думки і поради парламенту , в мирний час стягували в еликі збори і у великій кількості, ніж хто-небудь із ваших благородних предків у воєнний час, П алата общин просить, щоб усі збори, які стяг уються без згоди парламенту, були скасовані і виведені, і щоб законним способом було оголошено,

що всі податки на ваш народ, його майно і товари, які накладаються інакше, як за загальною згодою в парламенті, визнавалися б тепер і на майбутнє незаконними” [11]. Дана резолюція була винесена в результаті обговорення в Палаті общин рішення суду казначейства у справі купця Батса (Bates), який відмовився сплачувати податки та збори, введені без пог одження парламенту, згідно з даним рішенням, за королівською владою визнав алося право встановлювати і стягувати будь-які податки та збори. Однак протест Палати общин не призвів до жодних практичних результатів; податки та збори продовжувалися стягуватися, як і раніше, без згоди парламенту.

Будучи незадоволеними такою податк овою політикою, обидві палати англійського парлам енту в 1628 році представили королю “Пет ицію про права”, в якій Палата общин і Палата лордів, посилаючись на Велику Хартію Вольно стей та інші документи конституційно -правового хара ктеру, які гарантували права та свободи англійс ькому народу, вказували на зловживання в упра влінні і клопотали про їх усунення: “духовні і світські лорди і общини, присутні в парламенті , вірнопіддано представляють нашому верховному государеві королеві нижченаведене: оскільки статутом, виданим за царювання короля Едуарда I, оголошено й узаконено, що жодні податі або збори не будуть установлюватися і стягуватися в цьому королівстві королем або його спадкоє м-

цями без доброї волі і згоди архієпископів, єпи скопів, графів, баронів, лицарів, городян та інших вільних людей з общин цього королівства; і вл адою парламенту, скликаного на двадцять п’ято му році царювання короля Едуарда III, оголош е-

Науковий вісник Чернівецького університету. 2013. Випуск 714. Правознавство. 111 но й узаконено, що на майбутній час ніхто не має бути змушений проти своєї волі давати у позику гроші королеві, адже такі позики суперечили справедливості і вільностям країни; і іншими з аконами цього королівства постановлено, що ні на кого не мають бути наклад ені повинності або податки, що іменуються добровільним прин ошенням або подібні ним збори; в силу вищез азначених статутів та інші добрих законів і стат утів цього королівства, Ваші піддані успадкували ту свободу, що вони не можуть бути примушені платити який -небудь податок, подать, збір або іншу подібну повинність, не встановлену загал ьною згодою в парламенті” [16, ст. 1], “духовні і

світські лорди і общини вірнопіддано просять Вашу пресвітлу величність, аби надалі ніхто не був змушеним платити або д авати що -небудь у вигляді дару, позики, приношення, податку або якого-небудь іншого подібного збору, без загальної згоди, даного актом парламенту…” [16, с. 10]. Після деяких вагань король змушений був піти на поступки і дати свою згоду на затвердження цієї петиції. Хоча, зважаючи на характер епохи, було наївним вважати, що король буде дотримуватися взятих зобов’язань. Він, як і раніше, присвоював собі фінансову владу, продовжував самовільно вводити та стягувати податки і збори.

Під час Англійської революції XVII ст . серед конституційних актів, які мають безпосере днє відношення до конституціоналізації опода ткування, варто перш за все назвати парламентс ький акт “Форма правління державою Англії, Шотландії та Ірландії і володіннями , що їм нал ежать”, від 1 6 грудня 1653 р оку, де зазначалося, що “з акони не можуть бути змінені, припинені, виведені із застосування або скасовані, так само як і не можуть бути видані які -небудь нові зак они або введені які -небудь податки, збори або п одаті, якими обкладається народ, інакше, як з його згоди, вираженої в парламенті” за винятком д еяких випадків, указаних у даному акті [18, ст.

VI]. В Ордонансі про об’єднання Англії і Шо тландії від 12 квітня 1654 року, конкретизувалася дана конституційна норма: “всі податі, державні податки і мита, в ч ому б вони не полягали, м ають н акладатися, обчислюватися і стягуватися пропорційно всьому населенню…” [13].

Водночас, на думку автора, принцип установлення податків вин ятково за згодою народу (чи його представників) остаточно сформувався та утвердився саме у Франції під час французької революції. В одному із перших своїх революці йних актів, а саме Декреті від 17 червня 1789 р оку, Національні збори проголосили незаконність усіх податків, які стягуються без згоди народу, і визнали існу ючі податки лиш тимчасов о, лише до моменту їх розпуску: “Визнаючи, що всі і снуючі в даний час королівські податки, на стяг ування яких не було дано згоди нації, незаконні і, як наслідок, нікчемні в самому своєму існуванні, Національні Збори встановлюють, що вони д ають свою згоду т имчасово за націю на те, щоб усі повинності і податки, хоча й незаконно вст а-

новлені і стягувались, продовжували стягуватися до дня розпуску цих Зборів, з яких причин цей розпуск не був би проведений. Національні Зб ори постановл яють, що, коли прийде цей ден ь, будь-яке стягування повинностей і податків, на які не було дано згоди Зборів, буде прип инено в усіх провінціях королівства, яка би не була фо рма їх управління” [10].

Отже, все вищевикладене дає достатні пі дстави стверджувати, що вже перші конституційні акти епохи Середньовіччя встановлювали право представників громади погоджуватися на вст ановлення п одатків. Що ж стосується державних видатків, то принцип встановлення парламентс ького контролю над здійсненням державних вид атків (а в подальшому і принцип пар ламентського затвердження державних видатків), то він отр имав своє конституційне закріплення значно пі зніше. Перший може ро зглядатися як логічний наслідок другого [17, с. 361].

З окремими спробами такого контролю ми зустрічаємося в епоху середньовічних пар ламентів, які у зв’язку із надмірним податковим тяг арем намагалися підкорити своєму впливу держ авні витрати й упорядкувати фінансове управлі ння. Не задовольняючись одним лише правом щ одо надання згоди на стягнення податків, сере дньовічні парламенти всіма м ожливими способ ами намагалися впливати і на видатки де ржави, прагнули присвоїти собі контроль над витрача нням вотованих сум. Так, у кінці XIV ст. – на початку XV ст. можна назвати ряд випадків, коли англійський парламент в отував субсидії на чітко визначені цілі. Асигновані суми повинні були витрачатися на вказані парламентом напр ямки;

ці кошти не дозволялося витрачати на задов олення інших потреб [3, с. 9]. Досліджуючи бюджетні повноваження с ередньовічного французького парламенту, Але ксєєв А.А. відзначає, щ о “якщо з питання про п одатки всі верстви сходяться в тому, що одн остайно вимагають згоди народу на їх стягнення, далеко не можна сказати те ж саме відносно державних витрат”. Зокрема, тогочасний сере дньовічний французький парламент мало цікавило

112 Науковий вісник Чернівецького університету. 2013. Випуск 714. Правознавство. питання використання вотованих королю субс идій: “Вони обмежувалися лише тим, що виявляли свою згоду на встановлення тих чи інших пов инностей і передавали самому королю [право] в изначити витрати, на покриття яких повинні були піти відпущені суми. Щоправда, в деяких виняткових випадках, у критичні хвилини державного життя, вони розширювали свої фінансові повноваження й отримували контроль і над витрачанням державних коштів” [2, с. 6]. Зокрема, Ордонанс 28 грудня 1355 року [7, art. 45] постановляв, що податок, на стягн ення якого Генеральні штати дали своє погодження, повинен був отримати чітко визначене призначення. Він повинен був піти на пот-

реби війни, і особам, які були уповноважені на його стягнення, було доручено не пі дкорятися тим розпорядженням короля, які були спрямовані на яке-небудь інше його використання. З метою контролю за правильним застосуванням вотованих сум Генеральним штатам було надано право зібратися через 3 місяці з метою отримання звіту.

“[Генеральні] Штати, зібрані в Блуа Генріхом ІІІ в 1576 році, точно так же не обмежувалися одним підтвердженням свого права на податки. Вони вимагали, щоб вотовані ними податки пішли на покриття визначених витрат, щоб була призначена особлива виборна комісія…, обов’язком якої був би контроль над стягненням державних доходів і проведенням витрат” [2, с. 7].

Нарешті, Збори н отаблів, скликані в Руані Генріхом IV в 1596 році, “висунули вимогу щодо допуску їх до безпосередньої участі у фінансовій адміністрації країни. Вони запропонували орг анізувати особливу Раду, так зва ну conseil de raison …, яка повинна була би завідувати част иною державних доходів і витрат, які відзнач аються регулярним характ ером, тоді як інша їх частина – сюди віднос илися витрати, які Збори називають політичними і ко трі підлягають зміні, такі як: витр ати на війну, на утримання п осольств, подарунки, пенсії і т.п. – передаються королівській владі” [2, с. 8].

Однак такі спроби Генеральних штатів 1355 року, 1576 року (а також Зборів нотаблів 1596 року), спрямовані на більш тривалу їх участь у фінансовій вл аді, аж до присвоєння їм контролю над витрачанням державних коштів і навіть до безпосереднього розпорядження ними, “носили тимчасовий характер і не були зведені у чітку систему”. Викликані винятковими обст авинами, критичним становищем, у якому знаходилася королівська влада, вони водночас зазн авали краху, як тільки король знову відчував свою силу і міг протиставити її домаганням Генерал ьних штатів. Ініціативи 1355 року не призвели, як відомо, до тривалих результатів, не спричинили суттєвих змін у загальному правовому становищі Генеральних штатів у державному житті. Уже 5

років потому, а саме 5 грудня 1360 року, був в иданий Ордонанс, яким установлювалися на шість років окремі податки без попереднього пог одження на них Генеральних штатів. Так само не мала успіх у ні комісія, обрана Генеральними штатами в 1576 році, ні conseil de raison 1596 р оку. В руках комісії, яка покликана були контр олювати фінансове управління, не було необхі дних для цього матеріалів; звіти, які їй подавал ися, були складені надто коротко і в икликали сумніви у їх достовірності. Члени conseil de raison відчувши цілий ряд труднощів у своїй р оботі і переконавшись у своїм безсиллі, звернул ися до короля з проханням звільнити їх від покл аденої на них місії [2, с. 9].

У 1641 році Людовік XIII видав Е дикт, який забороняв парламентам втручатися у де ржавні справи й адміністрацію, в якому відзнач алося, що “паризький парламент та інші наші трибунали були засновані тільки для того, щоб давати правосуддя нашим підданим”. Едикт установлював паризькому парламе нту та іншим поді бним до нього інституціям “найсуворіші заборони на майбутній час не тільки брати у своє відання будь-які справи, подібні до тих, які вищеназвані, але взагалі всі справи, які можуть стосуватися держави, адміністрації та уряду”. Ст. 5 Едикту містить категоричну заборону на внесення змін у королівські едикти та декларації щодо державних фінансів: “…Що стосується едиктів і декл арацій щодо наших фінансів, то ми бажаємо і наказуємо,

щоб, якщо, після того як вони будуть надіслані їм, зустрінеться яке-небудь затруднення при їх реєстрації, вони поверталися для подання нам, щоб ми могли зробити в них зміни, які вважатимемо за потрібне, вони ж не матимуть права вносити до них які-небудь зміни своєю владою або ж уживати слова “ми не повинні і не можемо”, що образливо для авторитету государя” [19].

Само собою розуміється, що при таких умовах не могло скластися жодних постійних форм участі тогочасних парламентів у форм уванні державних витрат і в контролі за їх витр ачанням. Самі ж парламентські ініціативи щ одо контролю над здійсненням державних видатків, в силу відсу тності парламентського досвіду в цій сфері, відрізнялися значною різноманітністю та безсистемністю; вони були не завжди чіткими та зрозумілими [3, с. 9]. Парламентський контр олю над державними витратами в епоху Середньовіч-

Науковий вісник Чернівецького університету. 2013. Випуск 714. Правознавство. 113 чя відрізнялися розрізненим характером і ще не були введені в систему [3, с. 9]. П арламент мав право “давати або відмовити в своїй згоді на о бкладення жителів податками, але не брати участь в розподілі державного доходу по різних статтях витрат” [14, с. 194].

З прийняттям Декларації прав людини і гр омадянина [12] 26 серпня 1789 року відбулася чітка конституціоналізація права парламентського контролю за державними видатками. Висунувши вимогу участі народу у створені закону (“Закон є виразом загальної волі. Усі громадяни мають право брати участь особисто або через своїх представників у його створенні…” (ст. 6)) і в изнавши необхідними суспільні податки та збори для утримання військової сили і управління де ржавою (“Для підтримки спіль ної сили і на адм іністративні витрати є необхідним загальний вн есок. Він повинен бути рівном ірно розподілений між усіма громадянами пропорційно до їхніх статків” (ст. 13)), Декларація проголосила, що “Усі громадяни мають право переконатися самостійно

або через своїх представників у необхідності загального внеску, задля добровільної згоди, щоб слідкувати за використанням і визначати суму, підстави, порядок і тривалість сплат” (ст. 14). Значно раніше (майже на сто років) при нцип парламентського контролю за де ржавними витратами утвердився в Англії. У 1689 році був прийнятий “Білль про права”, який по суті зав ершив собою процес формування “фінансових повноважень [англійського] парламенту”. У даному акті обидві палати англійського парламенту відзначають, що “стягнення зборів на користь і в розпорядження корони, в силу нібито прерогат иви, без згоди парламенту або за більш довгий час або іншим порядком, чим встановлено парламентом, незаконно” [4, ст. 4]. “Від тепер корона п ов-

ністю залежить від парламенту в тому, що стосується її доходів; такі наслідки випливають або на основі щорічно вотованих кредитів, спеціал ізованих за визначеними державними витратами, або на основі актів, уже прийнятих парламентом і відомі під іменем витрат консолідованого фо нду” [21]. У такий сп осіб, на думку Алєксєєва А.А., Білль про права в той час послужив вихі дним пунктом, з якого бере свій початок сучасне бюджетне право Великобританії [3, с. 10-11].

Висновки. Можна відзначити, що в тій чи

іншій формі більшість ініціатив середньові чних парламентів щодо обмеження абсолютистс ької влади монарха були спрямовані на питання ф інансового управління. Вони висувають старий принцип – “принцип, у силу якого податки і п одаті можуть стягуватися тільки зі згоди народу або його представників”. Більшість із па рламентів не обмежуються цим, ідуть далі і в имагають, щоб парламенти допускалися також і до контр олю над державними витратами, до певного впл иву на них, при цьому інколи не завжди ясно і т очно усвідомлюючи сутність і розміри цього впливу. Алексєєв А.А. стверджує, що всі ці ініціативи були спрямовані на “встановлення конст итуції на міцних основах…” [2, с. 10-11].

Список літератури

1. Акт об Объявлении и установлении

правления свободного государства (COMMONWEALTH) Англии, Шотландии, Ирландии и владений, им при надлежащих / Законодательство Английской революции 1640 – 1660 гг. составленному Н. П. Дмитревским (М. –

Л., 1946).

2. Алексеев А.А. Бюджетное право Фран-

цузского Парламента. Из “Журнала Министерства Юстиции”. Сентябрь, октябрь 1915 г. – М., 1915.

3. Алексеев, А.А. Ф инансовые полномо-

чия английского парламента / А.А. Алексеев // Журнал Министерства юстиции. – 1914. – Январь-февраль. – СПб.

4. Биль о правах / Законодательство

Английской революции 1640 –1660 гг. составленному / Н. П. Дмитревским; – М.-Л., 1946.

5. Вдовічен В.А. Податково-правовий

компроміс інтересів платника податків і держ ави: дис. ... к.ю.н.: 12.00.07 / В.А. Вдовічен; Киї вський національний ун -т внутрішніх справ. – К., 2011. – 222 с.

6. Великая хартия вольностей [Елект-

ронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Engl/XII/ 1120-1140/Charta_1136_1215/charta_1136_1215.phtml?id=12823. – Назва з екрану. – Дата звернення: 01.07.2014.

7. Великий мартовский ордонанс 1357 г.

/ Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран: Древний мир и Средние века. В 2 -х томах. Т. 1 / Отв. ред.: Крашенинникова Н.А. – М.: Норма, 2009. – 816 c.

8. Гаврилюк Р.О. Еволюція конституційно-

податкового компромісу суспільства і держави // Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Т. IV-V.

9. Георгица А.З., Шуклина Н .Г. Конст и-

туционное регулирование вопросов налогообл ожения / Финансово -правовая доктрина постс оциа-листического государства. Выпуск 2. – Черновцы: “Рута”, 2003. – с. 186-201.

114 Науковий вісник Чернівецького університету. 2013. Випуск 714. Правознавство.

10. Декрет об обеспечении сбора налогов

и об уплате государственного долга, 17 июня 1789 г./ Хрестоматия по истории Нового времени стран Европы и Америки: В 2 кн. Кн.1. Внутр иполитическое развитие / сост. Д.В. Кузнецов. – Благовещенск: Изд-во БГПУ, 2010. – Ч. 1: XVII - XVIII вв. – 432 с.

11. Джон Ричард Грин. Краткая история

английского народа. Т ІІІ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://silonov.narod.ru /parents/green/ green.htm. – Назва з екрану. – Дата звернення: 01.07.2014.

12. Документы французской революции

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/France/X VIII/1780-1800/Do kumen -ty _fr_rev_1789/ text.htm. – Назва з екрану. – Дата звернення: 01.07.2014.

13. Ордонанс об объединении Англии и

Шотландии / Законодательство Английской р еволюции 1640 –1660 гг. составленному / Н. П. Дмитревским; – М.-Л., 1946.

14. От прямого народоправства к предст а-

вительному и от патриархальной монархии к парламентаризму: Рост государства и его отражение в истории политических учений. Т. 1 / Ковалевский М. – М.: Тип. Т-ва И.Д. Сытина, 1906. – 528 с.

15. Парламенты. Сравнительное исслед о-

вание структуры и деятельности представител ьных учреждений 55 стран мира: Новое и пер есмотренное издание, подг отовленное д -ром М. Амеллером: П еревод с английского / Под ред.: Луковников З.И.; Вступ. ст.: Евгеньев В.В., К алинычев Ф.И. - М.: Прогресс, 1967. – 512 c.

16. Петиция о правах от 1628 г. / Законода-

тельство Английской революции 1640 –1660 гг. составленному / Н. П. Дмитревским; – М.-Л., 1946.

17. Финансовое право / Годме П.М.; Пер.,

вступ. ст.: Халфина Р.О. – М.: Прогресс, 1978. – 429 c.

18. Форма правления государством

Англии, Шотландии и Ирландии и владениями, им принадлежащими / Законодательство Английской революции 16 40–1660 гг. составленному / Н. П. Дмитревским; – М.-Л., 1946.

19. Эдикт, запрещающий парламентам

вмешиваться в госудаоственные дела и администрацию / Ардашева П.Н. “Новая история в отрывках из источников”. Киев. 1914. Ч. 1. Thietmar. 2006.

20. Эдуард I. Подтвержде ние Хартии

(1297 г.) / Памятники истории Англии XI-XIII вв. М. Гос. соц. эк. издательство. 1936

21. Todd, Alpheus. Le gouvernement

parlementaire en Angleterre ст. 303. Стаття надійшла до редколегії 25 листопада 2013 року. Рекомендована до опублікування у “Віснику” науковим редактором П.С. Пацурківським. А.M. Khudyk Constitutionalization of public finance: the origin of ideas Summary We investigate the origin of story ideas of constitutionalization of public finance in advanced cou ntries, the formation of the European regulatory approach to public finance constitutionalization, analyzes the content of some of the main legislation constitutional and legal XIII - XVIII centuries, partially revealed objective predetermination constitutionalization of public finance in the Middle Ages.

The author argues that in one form or another most of the initiatives medieval parliaments to restrict absolute power of the monarch were focused on issues of financial management, taxes with the prior consent of the people or their representatives, control public expenditure.

Keywords: constitutionalization, acts of constitutional law, representative agreement, budget, budget authority.

Конституционализации публичных финансов: зарождение идеи Аннотация Исследуется история зарождения идеи конституционализации публичных финансов в передовых странах мира (прежде всего Англии и Франции), истории формирования европейских нормативных подходов к конституционализации публичных финансов, анализируется содержание некоторых основных нормативных актов конституционно-правового характера XIII – XVIII веков, частично раскрывается объективная обусловленность конституционализации публичных финансов в эпоху Средневековья.

Автор утверждает, что в той или иной форме большинство инициатив сре дневековых парламентов по ограничению абсолютистской власти монарха были направлены на вопросы финансового управления, установление налогов с предварительного согласия народа или его представителей, контроля над государственными расходами.

Ключевые слова: конституционализация, акты конституционно -правового характера, налоги, пре дставительное согласование, бюджет, бюджетные полномочия.