Правове регулювання публічних фінансів в конституціях інструментальної ліберально-капіталістичної асоціальної моделі обмежено демократичного характеру

Анотація

102 Науковий вісник Чернівецького університету. 2012. Випуск 618. Правознавство.

УДК 347.73

© 2012 р. А.М. Худик Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ФІНАНСІВ В КОНСТИТУЦІЯХ

ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЇ ЛІБЕРАЛЬНО-КАПІТАЛІСТИЧНОЇ АСОЦІАЛЬНОЇ МОДЕЛІ

ОБМЕЖЕНО ДЕМОКРАТИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Здійснено дослідження стану та особливостей правового регулювання публічних фінансів в конституціях історично першої конституційної моделі. Автор стверджує, що конституції даної моделі пронизані демократичними принципами побудови фінансової системи; вони увібрали в себе сформовані передові ідеї того часу щодо правового регулювання податків, державного боргу, бюджетного процесу, фінансового контролю тощо.

Ключові слова: конституція; інструментальна конституційна модель; публічні фінанси; оподаткування;

державний бюджет; державні позики. Постановка проблеми. Щоб знайти пр авильну точку в ідліку у процесі конституціоналізації правового регулювання публічних фінансів, необхідно звернутися до конст итуцій історично першої конституційної моделі [27, с. 22] – інструментальної ліберально -капі-талістичної ас оціальної моделі обмежено демократичного характеру (далі – інструментальна конституційна модель), і оцінити їх зміст, предмет і сферу правового регулювання. Інструментальна констит уційна модель представлена конституціями кінця XVIII – початку XX ст. Її появу традиційно пов’язують із утвердженням капіталістичного ладу в передових країнах Америки та Європи [27, с. 18], а також усвідомленням людиною ці нності

особистої свободи, необхідності обмеження де ржавної влади, бажання “змусити її підпорядковуватися певним заданим правилам” [3, с. 76]. Поява інструментальної конституційної моделі зумовлена намаганнями впровадити належну організацію державної влади, тобто таку, яка б унеможливила або значно ускладнила можливість узурпації влади окремими особами чи групами осіб та її використання у вузькокорпорат ивних інт ересах, що могло б забезпечити захист людини від свавілля держави, обмежити сферу державної влади і гарантувати природні права та свободи людини [23, с. 53]. Уявлення про відносини влади, суспільства й особи будувалися на основі негативного досвіду всеохоплюючого регулювання з боку абсолютної монархії й отримували форму вимоги не-

втручання держави в справи “громадянського суспільства”, відділення останнього від держави і закріплення в конституції основних цінностей гр омадянського суспільства [27, с. 18-20]: свободи, рівності, права приватної власності, пр иродних прав людини тощо.

В основі інструментальної конституційної моделі знаходилас я ліберальна концепція ко нституції як законодавчого акту, що переслідує перш за все політичні цілі і регулює у своїй основі політичні владовідносини. Вона виникла в умовах мінімального, обмеженого державного втручання в економічне життя суспільства.

Ступінь наукової розробки. Окремі аспекти досліджуваної теми знайшли своє відобр аження у наукових працях Алексєєва А.А., Ан дрєєвої Г.Н., Баглая М.В., Баренбойма П.Д., Емельянова А.С., Кравченка В.В., Лафітс ького В .І., Мау В.А., Хабрієвої Т.Я., Чіркіна В.Є., Ш епенка Р.А., Щербаківського Г.З. та деяких ін.

Мета. Дослідити еволюцію конституційного регулювання публічних фіна нсів, з’ясувати стан і особливості правового регулювання публічних фінансів в конституціях історично першої конституційної моделі.

Виклад основного матеріалу. Історично

перші конституції відзначалися пристрасним і нтересом до регулювання фінансових аспектів економічної системи держави. Конституції XVIII ст. пронизані демократичними принципами побудови фінансової системи, вони увібрали в себе сформовані передові ідеї того часу щодо прав ового регулювання податків, державного боргу, бюджетного процесу, фінансов ого контролю т ощо. Вони містили зна чну групу норм -заборон, норм негативного хара ктеру стосовно колишніх економічних і соціальних відносин [30, с. 67], які і склали ядро конституційного регулювання пу блічних фінансів у даній конституційній моделі.

У ХІХ ст . в Європі відбувається значне поширення ідей конституційного ладу, як насл ідок, масове прийняття нових конституцій. Аналіз змістової частини конституцій ХІХ ст. у порі внянні з конституціями XVIII ст. дає можливість побачити, що конституційне регулювання п ублічних фінансів істотно не змінилося (ні за обс ягом, ні за змістом). Перед цими конституціями стояли схожі завдання у сфері конституційного регулювання публічних фінансів, тому ідеї, а і н-

Науковий вісник Чернівецького університету. 2012. Випуск 618. Правознавство. 103 коли і формулювання, кон ституцій XVIII ст. з апозичувалися державам и, що встановлювали конституційний лад пізніше, в середині і навіть наприкінці XIX ст. Нові конституції вбирали н акопичений досвід інших передових країн у сфері конституційного регулювання публічних фіна нсів, відтворюючи вже сформовані конституційні підходи [30, с. 91]. Поряд з цим відбувалося ча сткове удосконалення, деталізація конституційн ого регулювання публічних фінансів, уточнюв алися окремі аспекти цього регулювання. Перш за все це стосується питань бюджетного права і процесу, конституційне регулювання яких у конституціях XVIII ст. представлене досить скупо.

Структурний аналіз більшості конституцій інструментальної конституційної моделі показує, що норми, які стосувалися фінансової системи держави, як правило, розташовані в них систе мно. Показовими у ц ьому відношенні є констит уції, що містили самостійні розділи (глави) пр исвячені публічним фінансам (чи окремим аспе ктам їх правового регулювання), зокрема: Конституція Франції від 3 вересня 1791 р. (Розділ V “Про державні податки” (ст.ст. 1 -5)) [20]; Ко нституція Франції від 24 че рвень 1793 р. (“Про державне оподаткування” (ст. 101), “Про наці ональне казначейство” (ст.ст. 102 -104), “Про в едення рахунків” (ст.ст. 105 -106)) [19]; Констит уційна Хартія Португалії від 20 квітня 1826 р.

(Глава VII Розділ ІІІ “Про державні фінанси” (ст.ст. 136 -138)) [7]; Конституція Бельгії від 7 лютого 1831 р. (Розділ IV “Про фінанси” (ст.ст. 110-117)) [8]; Конституція Пруссії від 31 січня 1850 р. (Глава VIII “Про фінанси” (ст.ст. 99-105)) [14]; Конституція Румунії від 12 липня 186 6 р.

(Глава IV “Про фінанси” (ст.ст. 108 -117)) [15]; Конституція Німецької імперії від 16 квітня 1871 р (Розділ ХІІ “Фінанси імперії” (ст.ст. 69-73)) [9]; Конституція Іспанської монархії від 30 червня 1876 р. (Глава ІХ “Про податки” (ст.ст. 85 -87)) [12]; К онституція Нідерландів від 30 листопада 1887 р. (Глава І Розділ ІІ “Доходи короля” (ст.ст.

24-30), Глава VII “Про фінанси” (ст.ст. 174 - 179)) [13]; Конституція Сербії від 22 грудня 1888 р. (Частина 10 “Державне господарство і держ авне майно” та Частина 11 “Рахункова палата”) [16]; Конституція Японії від 11 лютого 1889 р.

(Глава VI “Про фінанси” (ст.ст. 62-72)) [22]. Ці та деякі інші конституції на засадничому рівні здійснювали правове регулювання публічних фіна нсів, саме т ому важко погодитися з тими автор ами, які вважають виділення спеціальних розділів (глав) про публічні фінанси характерною рисою конституційного регулювання після Другої св ітової війни [4]. Адже такого роду регулювання було вже в конституціях XVIII та XIX ст. [30, с.

83], тобто конституціях інструментальної конституційної моделі. Конституції інструментальної констит уційної моделі серед всіх питань фінансової си стеми особливу увагу приділяли порядку та гар антіям погашення державних позик [30, с. 83] .

Так, за Конституцією Франції 1793 р. , гарантії платежів за державними позиками йшли одразу за такими фундаментальними питаннями, як рівність, свобода, безпека і власність [19]. У період революційних перемін державний борг розглядався як украй негативне та небажане явище, і , як наслідок , на конст итуційному рівні закріплювалися окремі норми, які встановлювали особливий порядок укладення державних позик.

Склалася загальна конституційна практика , згідно з якою уряд (монарх) мав право укласти де ржавну позику лише після того , як отримає пог одження парл аменту. Так, згідно з Конституцією Японії 1889 р. , “ніяка державна позика не може бути укладена без згоди парламенту, якщо вона не передбачена бюджетом” [22, ст. 47]. Близька за змістом норма містилася і в Конституції Се рбії 1888 р. [16, ст. 119]. Укладенн я позик лише у випадках, передбачених законом дозволялося Конституцією Пруссії 1850 р.: “укладення позик для державної каси може бути дозволене лише законом” [14, ст. 103].

В епоху середньовіччя державні позики, за загальним правилом, носили примусовий ха рактер [30, с. 84], тому питання гарантованості в иплати цих позик не могло не знайти свого закр іплення в конституціях інструментальної конституційної моделі. Так, Конституція Нідерландів 1887 р. зобов’язувала органи публічної влади щороку переглядати “списки боргів для охорони інтересів кредиторів” [13, ст. 176]. Згідно з Конституційною Хартією Португалії 1826 р., виплата державного боргу “гарантується” [7, ст. 142 § 22], а за Конституцією Іспанії 1876 р. “знаходиться під спеціальною гарантією нації” [12, ст. 87].

В окремих конституціях велика увага пр иділялася цільовому використанню фінансових ресурсів, зокрема тих, що йшли на по гашення державного боргу. Так, у Конституції Португалії 1826 р. говорилося про те, що “всі прямі платежі, за винятком тих, які ід уть на погашення держа вних боргів і на платежі по них процентів, пов инні щорічно встановлюватися генеральними ко ртесами” [7, ст. 137]. Тобто, зважаючи на важл ивість своєчасного погашення державного боргу для держави та сусп ільства, на конституційному

Правове регул. публічних фінансів у конституціях інструмент. ліберально-капіталістичної асоціальної моделі.. 104 Науковий вісник Чернівецького університету. 2012. Випуск 618. Правознавство. рівні був установлений особливий механізм здійснення платежів по нь ому, відмі тний від інших видів платежів. У Конституції Нідерландів 1887 р. говориться про те, що “фонди призначені та направлені на управління державним боргом, ні в якому разі не можуть бути розтрачені чи використані на які-небудь інші потреби, крім тих, що вказані Риксдагом” [21, ст. 68]. У Конституції Франції 1791 р. встановлено правило, згідно з яким “ні під яким приводом” не допускалася відмова в “асигнуваннях сум, необхідних для покриття державного

бору…”, а також не допускалося “припинення цього асигнування” [20, Розд. V cт. 2]. У конституціях інструментальної конституційної моделі по-новому врегульовано й п итання оподаткування. У феодальній державі ст ягнення податків носило тимчасовий характер: ще в першій половині XVII століття англійський парламент не визнавав постійних податків на державні потреби [2]. Проте зростання державних витрат привело до того, що населенню довелося змиритися з постійними податками [30, ст. 84].

Зародження конст итуційного ладу заклало основи побудови податкової системи на нових ідеях та принципах. Одним із перших демокр атичних принципів оподаткування, що отримав закріплення на конституційному рівні, був принцип установлення податків винятково законом.

Цей принци п має досить давню історію. У перших конституціях інструментальної конституційної моделі він закріплювався через компетенцію парламентів щодо затвердження податків. Так, у Конституції США, яка приймалася в умовах формування наукової теорії оподаткув ання Адама Сміта [24], закріплений принцип обов’язкового законодавчого затвердження податків вищим представницьким органом держави: лише Конгрес уповноважений “ установлювати і стягувати податки, збори, мита й акцизи” [17, розділ 8].

Конституція Франції 179 1 р. “вручає в иключно законодавчому корпусу” встановлення “державних податків, визначення їх природи, розмірів, тривалості і порядку стягування” [20, Розд. ІІІ]. Це правило було підтверджено і в і ншій конституції – Конституції Франції 1795 р., згідно з якою “публічні податки щороку обгов орюються і затверджуються Законодавчим корп усом. Йому одному належить право їх установлення…” [19, ст. 302]. Оскільки тогочасні парл аменти приймали рішення вин ятково у формі з акону, то виходить, що податки встановлювалися винятково законом. Отже, “конституційний принцип установлення податків законами нар одився з посилання не на форму нормативного правового акта, а на орган представницької вл а-

ди, що його санкціонує” [28, с. 26]. У подальшому у формулюванні даного принципу від булися зміни. Акцент був перем іщений із органу, який установлював податки, у форму акт а, яким установлювався податок. Б ільшість тогоча сних конституцій закріплювали принцип установлення податків вин ятково шл яхом прийняття закону [8, ст. 110; 13, ст. 174; 11 , ст. 47; 19, ст. 54]. Ще далі пішла Конституція Пруссії 1850 р., установивши вид законів, яким могли встановлюватися податки: “ стягування податків… дозволяється тільки в т ому випадку, якщо вони встановлені бюджетним законом чи спеціальним законом” [14, ст. 100].

В окремих країнах оподаткування викори стовувалося як гарантія безперервності діяльності парламенту. Даний принцип у 1789 р. був розр облений у Франції Національними Зборами, які оголосили незаконність усіх податків, що стяг уються без згоди народу, і визнали існування п одатків тимчасово, до моменту, коли Націон альні Збори будуть розпущені [1, с. 11]. Як насл ідок, наступним принципом податкового права, який отримав конституційне закріплення , став принцип строковості дії в часі закону про оподатк ування. У Конституції Франції 1791 р. даний принцип представлений двома статтями: “ Усі громадяни мають право встановлювати сам остійно або через своїх представників необхі дність державного податку, вільно погоджуватись на

його стягнення, наглядати за його викори станням і визначати його частку, розмір, порядок сплати і тривалість” [20, ст. 14] та “ Державні податки обговорюються і встановлюються щорічно Законодавчим корпусом і не можуть залишатися в силі довше останнього дня наступної сесії, я кщо вони не були спеціа льно відновлені” [20, Розд. І]. Аналогічні норми увійшли і в інші кон ституції інструментальної конституційної моделі [7, ст. 12; 8, ст. 111; 21, ст. 61].

Конституції інструментальної конституційної моделі надавали парламентам по суті абсолютну свободу у сфері введення оподаткування, про що свідчить хоча б ст. 303 Конституції Франції 1795 р., згідно з якою “законодавчий корпус може затвердити будь-який вид податків на свій ро зсуд…” [18, ст. 303]. Ця свобода в окремих конституціях обмежувалася лише посиланням на правову природу податку та інтереси, які він повинен з абезпечувати: “жоден податок не може бути встановлений інакше, як в інтересах загал ьної користі” [19, ст. 20]; “ усякі податки встановлюються для загальної користі” [18, ст. 16]; “будь-який податок

Науковий вісник Чернівецького університету. 2012. Випуск 618. Правознавство. 105 може бути встановлений тільки на користь держави, округу чи комуни” [15, ст. 108]. Одним із перших обов’язків, який отримав своє закріплення в конституціях інструментал ьної конституційної моделі був обов’язок сплач увати податки. Згідно з Конституцією Румунії 1866 р. , “усі румунські громадяни рівні перед законом і повинні сплачувати , без різниці , всі державні п одатки…” [15, ст. 10]. На почесний обов’язок сплачувати податки вказує Констит уція Франції 1793 р., згідно з якою “жоден громадянин не звільнений в ід почесного обов’язку р обити внески на державні витрати” [19, ст. 101].

На особливу увагу заслуговує також закр іплення в ряді конституцій окремих принципів податкової системи, зокрема принципу рівності, пропорційності та співрозмірності оподаткува ння: “всі податки підлягають розподілу між всіма громадянами рівномірно, співрозмірно їх плат оспроможності” [20, Розд. І]; “податки залежно від їх вигляду мають бути розподілені між пла тниками податків згідно з їх можливостями” [18, ст. 306]; “кожний сербський гр омадянин з обов’язаний сплачувати державні податки. Пода тки розподіляються співрозмірно їх майну” [16, ст. 171]; “грецькі громадяни рівні перед законом і сплачують… пропорційно їх майну державні податки” [10, ст. 3] та ін.

Не залишені поза рамками конституційного регулювання й питання звільнення від сплати податку, податкові пільги та привілеї. Так, Конституція Бельгії 1831 р. містила норму, згідно з якою “щодо податків не може бути встановлено жодних привілеїв. Ніяке звільнення чи пом’якшення не може бути встановлено в обхід закону” [8, ст. 112].

Аналогічні норми містяться і в інших конституціях [15, ст. 111; 16, ст. 172]. Тобто конституційно з акріплювався принцип законодавчої форми встановлення податкових пільг. Зовсім інший підхід до встановлення под аткових пільг і переваг установлений у Конституції Нідерландів 1889 р., за якою “жодні пільги у сфері податків не можуть бути установлені” [13, ст. 175]. За Конституцією Португалії 1826 р. “н іхто не може бути звільнений від сплати держа вних под атків співрозмір них його [майновому] стану” [7, ст. 145 § 14]. Конституція Пруссії 1850 р. не допускала встановлення привілеїв “стосо вно податків”. При цьому уточняла, що “діюче фінансове законодавство має бути переглянуто і існуючі привілеї повинні бути скасовані” [14, с т.

101]. Тобто ці ко нституції виключали будь -яку можливість (у тому числі через прийняття зак онів) установлення податкових пільг і переваг. Наступним інститутом фінансового права, основи правового регулювання якого закріпл ювалися на конституційному рівні, був інститут бюджетного права та процесу . Формування ко нституційного бюджетного права обумовлювалося розвитком парламентаризму у передових країнах світу, перш за все у Великобританії та Франції.

У XIX ст., за словами Бенжамена Констана, саме бюджет став “зброєю народу проти зловживань” з боку публічної влади [5, с. 27]. Уже перші конституції вимагали законодавчої форми встановлення бюджетних надх оджень (перш за все податків) та видатків. Однак заради справедливості варто відзначити, що принцип законодавчого встановлення видатків виник значно пізніше, ніж принцип законодавчого встановлення надходжень (податків). Перший може розглядатися як логічний наслідок другого [5, с. 361].

Так, у XVIII-XIX ст.ст. у деяких європе йських державах компетенція парламенті в з п итань державних надходжень (надходжень держ авного бюджету) була набагато ширша, ніж з п итань державних видатків. Яскравим прикладом цього є конституційне закріплення компетенції парламенту Нідерландів у сфері ведення бюдж етного законодавства. Так, згі дно з Конституцією Нідерландів 1887 р. , “закон визначає бюджет всіх доходів королівства і вказує шляхи і засоби їх задоволення” [13, ст. 173]. У ній акцентувалася увага лише на законодавчій формі дохідної частини державного бюджету, нічого не говор ячи про форму встановлення державних видатків.

Це дає можливість зробити висновок про те, що виконавча влада самостійно визначала напрямки використання публічних коштів і, по суті, не була обмежена парламентською владою при здій сненні державних видатків. Однак у більшості конституцій цієї конституційної моделі закріплювався принцип повноти державного бюджету, згідно з якою до складу державного бюджету повинні були належати всі публічні надходження та видатки [8, ст. 115; 9, ст. 69;

4, ст. 99]. Як зазначає Алексєєв А.А., завдячуючи саме даному принципу, парламент отримав справжню можливість контролювати публічні фінанси, підпорядкувати їх своїй владі і впливати на всі галузі фінансового управління [1].

Наступний принцип, який отримав своє конституційне закріплення , – це принцип стр оковості дії в часі закону про бюджет. Так, згідно з Конституцією Сербії 1888 р. , Народна Ску пщина “щороку… затверджує державний бюджет, який діє тільки на один рік” [16, ст. 174]. Схоже положення містилося в Конституції Пруссії 1874

Правове регул. публічних фінансів у конституціях інструмент. ліберально-капіталістичної асоціальної моделі.. 106 Науковий вісник Чернівецького університету. 2012. Випуск 618. Правознавство. р., за якою бюджет “повинен бути щороку визначений законом” [14, ст. 99]. Близькі за змістом норми містилися і в інших конституціях цієї конституційної моделі.

Конституції інструментальної констит уційної моделі закріплювали принцип цільового використання бюдже тних кошті в. Так, Конст итуція Португалії 1826 р., з метою недопущення королівського свавілля у сфері використання п ублічних фінансів, містила заборону на нец ільове використання бюджетних коштів: “суми, що в отуються на будь -який видаток, не можуть бути використані на яку-небудь іншу ціль, якщо на це немає спеціального дозволу” [6, ст. 12 § 1]. Сх ожа за змістом норма містилася і в Констит уції Данії 1849 р., згідно з якою жоден видаток не міг бути здійснений, якщо він “не затверджений з аконом чи додатковим кредитом” [11, ст. 49].

Окрема увага приділялася порядку використання нерозподілених фінансових ресурсів. Так, згідно з Конституцією Німецької імперії 1871 р. , “…залишені з минулих років кошти можуть бути використані на покриття загальноімперських в итрат, якщо бюджетне законодавство не передбачило іншого призначення” [9, ст. 70]. За Конституцією Сербії 1888 р., заощаджені бюджетні кошти “не можуть бути використані на інші статті бюджету, за винятком тих випадків, коли така передача з атверджена законодавчою владою” [16, ст. 174].

На випадок несвоєчасного прийняття б юджету, конституції інструментальної констит уційної моделі вводили принцип застосування минулорічного бюджету [12, ст. 85; 15, ст. 113; 22, ст. 74]. Ряд конституцій інструментальної конституційної моделі закладали основи бюдж етного процесу [12, ст. 85; 16, ст. 174; 10, ст. 60;

13, ст. 124; 15, ст. 113], а також правові основи здійснення контролю за ф інансовим становищем держави [21, ст. 58; 15, ст.ст. 114, 115, 116; 7; 8, ст. 116; 22, ст. 72]. Висновок. Отже, конституції інструмент альної конституційної моделі велику увагу прид іляли правовому регулюванню публічних фіна нсів. Особливість такого регулювання полягала в тому, що його концептуальним ядром стала кон цепція природних і невідчужуваних прав люд ини, довкола якої і вибудовувалося все констит уційне регулювання цих суспільних відносин.

З моменту зародження конституційного ладу б ули встановлені демократичні принципи правов ого регулювання публічних фінансів. Список літератури

1. Алексеев А.А. Бюджетное право францу-

зского парламента // Журнал Министерства юстиции. – С.-Пб.: Сенат. Тип., 1915, № 7. – с. 36.

2. Алексеев А.А. Финансовые полномо-

чия английского парламента СПб, 1914.

3. Баглай М.В. Конституционное право

Российской Федерации: учеб. для вузов / М. В. Баглай. – 6-е изд., изм. и доп. – М.: Норма, 2007. – 784 с.

4. Баренбойм П.Д., Лафитский В.И., Мау

В.А., Конституционная экономика. М., 2003. / http://www.infoslon.com/library/details.php?id1=1& id2=22&f=10000241.

5. Годме П.М.; Пер., вступ. ст.: Халфина

Р.О. – М.: Прогресс, 1978. – 429 c.

6. Дополнительный акт от 5 июля 1852 г.

Конституционная Хартия Португалии от 20 а преля 1826 г. / Современные конституции. – М.: Д. П. Ефимов, 1905. – с. 403-455.

7. Конституционная Хартия Португалии

от 20 апреля 1826 г. / Современные конституции. – М.: Д. П. Ефимов, 1905. – с. 403-455.

8. Конституция Бельгии от 7 февраля

1831 г. / Современные конституции. – М.: Д. П. Ефимов, 1905. – с. 69-94.

9. Конституция Германии 16 апреля 1871

/ Современные конституции. – М.: Д. П. Ефимов, 1905. – с. 140-180.

10. Конституция Греции от 16/28 ноября

1864 / Современные конституции. – М.: Д. П. Ефимов, 1905. – с. 683-705.

11. Конституция Дании 5 июня 1849 г. /

Современные конституции. – М.: Д. П. Ефимов, 1905. – с. 456-477.

12. Конституция Испанской монархии от

30 июня 1876 г. / Современные конституции. – М.: Д. П. Ефимов, 1905. – с. 378-402

13. Конституция Нидерландов от 30 ноября

1887 г. / Современные конституции. – М.: Д. П. Ефимов, 1905. – с. 94-139.

14. Конституция Пруссии от 31 января

1850 г. / Современные конституци и. – М.: Д. П. Ефимов, 1905. – с. 181-211.

15. Конституция Румынии от 12 июля 1866

г. / Современные конституции. – М.: Д. П. Еф имов, 1905. – с. 586-620.

16. Конституция Сербского королевства от

22 декабря 1888 г. / Современные конституции. – М.: Д. П. Ефимов, 1905. – с. 620-668.

17. Конституция Соединенных Штатов

Америки. – М., 1999. – 22 с.

18. Конституция Франции от 22 августа

1795 г. / Законодательные акты Франции: Декла-

Науковий вісник Чернівецького університету. 2012. Випуск 618. Правознавство. 107 рация прав человека и гражданина. Конституции 1791, 1793, 1848, 1875 годов. 1905. СПб.

19. Конституция Франции от 24 июня 1793

г. / Законодательные акты Франции: Декларация прав человека и гражданина. Конституции 1791, 1793, 1848, 1875 годов. 1905. СПб.

20. Конституция Франции от 3 сентября

1791 года / Законодательные акты Франции: Декларация прав человека и гра жданина. Конст итуции 1791, 1793, 1848, 1875 годов. 1905. СПб.

21. Конституция Швеции от 6 июня 1809 г.

(редакция 1866 г.) / Современные конституции. – М.: Д. П. Ефимов, 1905. – с. 477-551.

22. Конституция Японии от 11 февраля

1889 г. / Современные конституции. – М.: Д. П. Ефимов, 1905. – с. 742-753.

23. Кравченко В.В. Конституційне право

України: Навчальний посібник. – вид. 3 -тє, в иправл. та доповн. – К.: Атіка, 2004 – 512 с.

24. Сміт А. Добробут націй. Дослідження

про природу та причини добробуту націй / Пер. з англ. О.Васильєва. – К.: Port-Royal, 2001.

25. Сравнительное конституционное право

/ Отв. ред. В.Е. Чиркин. – М.: Манускрипт, 1996. – 730 с.

26. Финансовое право / Годме П.М.; Пер.,

вступ. ст.: Халфина Р.О. – М.: Прогресс, 1978. – 429 c.

27. Хабриева Т.Я., Чиркин В.Е. Теория с о-

временной конституции. – М.: Норма, 2005. – 320 с.

28. Шепенко Р.А. Налоговое право: ко н-

ституционные нормы. – М.: Статут, 2006. – 303 с.

29. Щербаковский Г.З. Государство и эк о-

номическая система общества: теоретико правовые и праксиологические основания соо тношения и взаимодействия: дис. ... д.ю.н. Санкт - Петербург, 2006 г. – 310 с.

30. Экономическая конституция в заруб е-

жных странах / Г.Н. Андрее ва; [отв. ред. В.В. Маклаков]; Ин -т науч. информ. по общест. на укам РАН. – М.: Наука, 2006. – 268 с. Стаття надійшла до редколегії 6 березня 2012 року. Рекомендована до опублікування у “Віснику” відповідальним секретарем Р.О. Гаврилюк.

A.M. Khudyk Legal adjusting of public finances in the constitutions of instrumental liberally capitalist antisocial model limitedly democratic character In this article an author carried out research of the state and features of the legal adjusting of public finances in constitutions of the historically first constitutional model. The author argues that the constitution of this model include the democratic principles of construction of the financial system, they have the advanced ideas of that time on the legal adjusting of taxes, national debt, budgetary process, financial control and others like that.

Key words: constitution; instrumental constitutional model; public finances; taxation; the state budget; state loans. А.Н. Худик Правовое регулирование публичных финансов в конституциях инструментальной либерально-капиталистической асоциальной модели ограниченно демократического характера Аннотация Осуществлено исследование состояния и особенностей правового регулирования публичных финансов в конституциях исторически первой конституционной модели. Автор утверждает, что ко нституции данной модели пронизанные демократическими принципами построения ф инансовой системы; они вобрали у себя сформированные передовые идеи того времени относительно правового регулирования налогов, государственного долга, бюджетного процесса, финансового контроля и т.п..

Ключевые слова: конституция; инструментальная конституционная модель; публичные фина нсы; налогообложение; государственный бюджет; государственные займы.