Батанов О. В. Аксіосфера сучасного муніципалізму: політичні та правові аспекти. Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія Політичні науки. 2016. С. 6–12.

Анотація

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ

УДК 340.1; 342.5

АКСІОСФЕРА СУЧАСНОГО МУНІЦИПАЛІЗМУ:

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Батанов О. В., д. ю. н., професор, провідний науковий співробітник відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (Україна) Батанов О. В. Аксіосфера сучасного муніципалізму: політичні та правові аспекти.

У статті аналізуються дискусійні питання становлення та розвитку муніципального права як самостійної галузі національного права України. Розкривається аксіологічний аспект у розумінні предмету сучасного муніципального права. Висвітлено роль та значення муніципальних правових установок у процесі ф о р м у в а н н я с о ц і а л ь н о ї а к т и в н о с т і о с о б и в с и с т е м і с у ч а с н о г о м у н іципалізму. Показаний діалектичний взаємозв’язок між процесами становлення муніципалізму в сучасні й Україні та станом реалізації принципів місцевого самоврядуван ня. Доводиться, що важливість а ксіологічного вивчення муніципального права визначається потребами розвитку місцевого самоврядування в цілому, а також

необхідністю розробки методологічних підходів до ціннісного розуміння сучасного муніципалізму.

Ключові слова : муніципальне право, муніципально‐правове регулювання, муніцип ально‐правові

відносини, муніципальна влада, місцеве самоврядування. Батанов А. В. Аксиосфера современного муниципализма: политические и правовые аспекты. В статье анализируются дискуссион ные вопросы становления и разв ития муниципального права как самостоятельной отрасли национал ьного права Украины. Раскрывает ся аксиологический аспект в понимании предмета современного муниципального права. Освещается роль и значение муниципальных правовых установок в процессе фор мирования социальной активности личности в системе современного муниципализма. Показана диалекти ческая взаимосвязь между процес сами становления муниципализма в современной Украине и состоянием реализации принципов местного самоуправления. Доказывается,

что важность аксиологического изучения муниципального права определяется потребностями развития м е с т н о г о с а м о у п р а в л е н и я в ц е л о м , а т а к ж е н е о б х о д и м о с т ь ю р а з р а б отки методологических подходов к ценностному пониманию современного муниципализма.

Ключевые слова : муниципальное право, муниципаль но‐правовое регулирование, мун иципально‐ правовые отношения, муниципальная власть, местное самоуправление. Batanov O. Axiosphere modern municipalism: political and legal aspects.

In the article the controversial questions of formation and development of municipal law as an independent branch of the national law of Ukraine is analyzes. Axiological dimension is revealed in the understanding of the subject matter of modern municipal law. In the article the role and importance of municipal legal orientations in the process of social activity of the individual in the system of modern municipalism are shown. The dialectical connection between of the municipalizm formation in modern Ukra ine and implementation of the principles of local self‐government is shown. It is proved that the importanc e of axiological study of municipal law is determined by the needs of local self‐government development in g e n e r a l a s w e l l a s t h e n e e d t o d e v e l o p

methodological approaches to the understanding of modern municipalizm be bulls. Key‐words: municipal law, municipal and le gal regulation, municipal and legal relations, municipal power, local self‐government. Розвиток сучасного гуманітарного знання відбувається під знаком усе більшого усвідомлення ролі цінностей у бутті соціуму та кожної окремої людини. Можна констатувати, щ о поняття цінностей є одним із найбільш вживаних не тільки у сучасній соціальній філософії, політичній публіцистиці, але й гуманітарній сфері в цілому.

С а м е в ц ь о м у к о н т е к с т і а к т у а л і з а ц і я п о ш у к і в ц і н н і с н и х о с н о в п р ава стає специфічним напрямком наукових досліджень у вітчизняній та зару біжній юриспруденції протягом о станніх кількох десятиліть, що призвело до виділення такої особливої сфери філософсько-правового та загаль нотеоретичного пізнання як аксіологія права [1; 3;

4; 9; 13; 15]. Становлення ціннісної проблематики у правовому науковому просто р і п р и ц ь о м у п о в ’ я з у є т ь с я з необхідністю філософського піз нання права, виведення проблеми б азових устоїв права за його нормативні межі, осмислення правової реальності з філософських позицій, як певно ї цілісності. Аксіологічна наповненість завжди притаманна будь-якому праву та б удь-якій державі, а тому неможн а залишати поза увагою державознавці та правознавчі аксіологічні концепції.

© Батанов О. В., 2016

У цьому контексті слід констатувати значну вузькість методологі чного інструментарію аксіології права, яка цікавиться правом як таким та у своїх дослідженнях не прагне ус відомити внутрішню ціннісну структуру як окремих правових феноменів, так і ціннісної наповненості правов ого життя. Це вимагає доповнення аксіології права теоретичними конструкціями, які б описували насамперед правове життя у всьому різноманітті його проявів. Це дозволяє розглядати право не тільки як ціле, але й як цілісніст ь, тобто специфічну інтегративну сферу, в якій виникають протиріччя, конфлікти, проблеми та кризи [8, c. 12–14].

Важливість аксіологічного вивче ння права визначається потребами розвитку юридичної науки в цілому, а також необхідністю розробки методологічних підходів до ціннісно го розуміння права як феномену духовного світу людини; утворенням нових методик і програм правового виховання; актуалізацією формування цілісного юридичного світогляду, який базу ється на аксіологічних уявлення х про свободу, рівність, справедливість. Отже закономірно виникає питання про використання аксіологічної конц епції у правознавстві в цілому, теорії права та окремих юридичних галузевих науках зокрема.

В с у ч а с н и х у м о в а х д е р ж а в а , я к а п о к л и к а н а з а б е з п е ч у в а т и т а п і д т римувати гармонійне функціонування суспільства як узгодженої інтегральної системи, відходить від с воєї місії бути організатором і консолідатором соціальних відносин. Виникає загроза розпаду суспільства на окремі невизначені страти з їх можливою деградацією.

Протистояти цій ситуації багато у чому може право – особливий з асіб нормативного регулювання, носій певних цінностей. Тому в даний час необхідно виробити нову інтегральну парадигму, яка розглядає правові питання, а точніше – питання правової нормативності, з аксіологічних позицій.

У даний час дослідження питань ціннісно-оціночного підходу в пр аві дає ключ до вироблення концептуальних рекомендацій для вибору шляхів розвитку суспільс т в а , д е р ж а в и т а п р а в о в о ї с и с т е м и в ц і л о м у , а також дозволяє проводити комплекс реформ в юридичній сфері, осм ислити процес у повному масштабі, побачити його економічні, політичні, соціальні та культурологічні основи . В зв’язку з цим виникає необхідність фундаментальних досліджень правових норм, правових інститутів, правових процесів, ціннісних явищ у праві в цілому й окремих галузях права [11, c. 3–4].

Процес становлення та розбудови сучасної української державності збігся у часі з реформуванням політичної системи та становленням якісно н ових демократичних інститутів п ублічної влади, формуванням громадянського суспільства, утвердженням нових принципів економічної системи, що базуються на ринкових відносинах та розвитку підприємництва. Це об’єктивно привело до суттєвих змін у системі національного права України, появі в ній нових галузей як приватного, так і публічного права. Однією з таких нових галузей права є муніципальне право, яке сьогодні перебуває на етапі становлення, що потребує не тіл ьки наукового обґрунтування її місця в системі національного права, визначення предмета, системи та джерел, на укової розробки відповідного категоріального

апарату, а й осмислення його завдань та функцій, вироблення суч асної парадигми муніципального права з аксіологічних, онтологічних, гносеологічних позицій. Адже цінно сті муніципальної демо кратії та сучасного муніципального права являють соб ою не тільки аксіологічний, але й гносеологічний та онтологічний еквівалент сучасного муніципалізму.

Аксіологічна компонента сучасного муніципалізму розкриває його ціннісний потенціал як політико-правової ідеології, що являє собою систему ідеалів та ідей про фундамент альні цінності муніципальної демократії та прав людини (їх генезис, систему, форми вираження, методи та ступінь р е а л і з а ц і ї і з а х и с т у ) т а г е н е т и ч н о п о в ’ я з а н а з феноменом муніципальної влади, в основі якої знаходиться симбіо з муніципально-правової теорії та практики. Так, наприклад, свобода, солідарність, рівність, моральність, альтру їзм, самоорганізація, самодисципліна, самовідповідальність, субсидіарність є сенсоутворюючими цінност ями демократії, прав людини та сучасного муніципалізму.

Саме у цьому сенсі варто сприймати концептуальне установлення, закріплене у преамбулі Європейської Хартії про місцеве самоврядування: «органи місцевого самоврядув ання є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму». Допоки у кожній територіальній громаді відповідні цінності та принципи не знайдуть свого усебічного втілення, місцеве самоврядування залишатиметьс я лише привабливою демократичною декларацією.

Соціально-економічними умовами формування нової парадигми муніц ипальних цінностей є побудова в Україні незалежної, демократичної держави, в якій визнається та гарантується місцеве самоврядування, діють принципи визнання людини найвищою соціальною цінністю, верховен ства права, служіння територіальній громаді т о щ о , щ о п о т р е б у є ф о р м у в а н н я в муніципальній свідомості нових о рієнтирів і цілей суспільного розвитку, муніципальних цінностей, життєвих орієнтацій і норм поведінки ж ителів – членів територіальних громад, депутатів місцевих рад, службовців в органах місцевого самоврядування. Ві дповідно, в основі нової парадигми муніципальних цінностей мають бути соціальні цінності, створені й з а с в о є н і в к р а ї н а х , в я к и х м у н і ц и п а л і з м і

розвинуте місцеве самоврядування існують багато років і дають п озитивні результати для прогресу суспільства, територіальних громад і кожного громадянина. Так, європейські соціальні цінності можна розділити на: демокра тичні соціальні цінності (народовладдя, верховенство права, законності, гарантії соціальних прав особи, рівність усіх громадян перед законом, знання і користування своїми законними правами, виконання громадянських обов’язків, свобода особистості, її вільний, всебічний і постійний розвиток, самостійний вибір способів само реалізації, свобода вибору ідеологічних і релігійних переконань, свобода від втручання держави в приватне життя, вільний доступ до інформації, пріоритет індивідуального над колективним) та соціальні цінності, притама нні ринковій економіці (володіння приватною

власністю, підприємницька діяльність, конкуренція, соціальна й трудова мобільність, диференціація прибутку, активна позиція щодо власного життя, рівність і багатоваріантність можливостей).

Визначним чинником при формуванні й прийнятті громадянами нової парадигми соціальних цінностей українського суспільства є духовні фактори нашої держави. Духов ність українського народу, збереження його самобутності, незалежності, а також подальший соціально-економі чний і культурний поступ неможливі без утвердження в суспільній свідомос ті національної ідеї України, яка виступає основою інтегративної суспільної ідеології, ідеологічною домінантою [10, с. 9].

Більшість зазначених цінностей знаходяться в основі дієздатної системи місцевого самоврядування та ключовими принципами сучасного муніципалізму. Ціннісні характеристики змушують звернути увагу і на цивілізаці йно-історичний контекст розвитку місцевого самоврядування. Без цього важко зрозуміти сучасну мод ель організації місцевого самоврядування, відповісти на питання про причини уособлення у суспільстві місц евого самоврядування як виду публічної влади, розглянути еволюцію тих чи інших форм залежності між політико-п равовою моделлю місцевого самоврядування та детермінуючими її соціально-економічними, духовно-культурними, цивілізаційними чинниками Варто розуміти й те, що саме на локальному рівні, – у межах міс цевого самоврядування та процесах

реалізації муніципального права та інституціоналізації муніципа льної влади, – найбільш рельєфно проявляється та знаходить свою апробацію ідея цінності людської особи, її прав та свобод. Саме місцеве самоврядування оптимально фіксує у собі як елементарні проблеми людської життє діяльності, так і політичні, економічні, духовноморальні цінності та соціальні досягнення людства у будь-якій г алузі суспільного розвитку. В силу цього, відносно невеликі територіальні розміри територіальних громад, локальніс ть діяльності їх органів, здебільшого безпосередній характер взаємовідносин жителів між собою та з ор ганами місцевого самоврядування, природний х а р а к т е р п р о б л е м ж и т т є д і я л ь н о с т і – у с е ц е о б у м о в л ю є о с о б л и в у м уніципальну соціальність. Адже народження

людини, її здоров’я, дорослішання, навчання, працевлаштування, ш л ю б т а с і м ’ я , с т а р і н н я , с м е р т ь – у р а м к а х ц и х життєвих циклів в основному замикається життєдіяльність місцевого співтовариства.

С а м е м і с ц е в е с а м о в р я д у в а н н я м а є с т в о р и т и у м о в и д л я ф о р м у в а н н я у людському співтоваристві відчуття громадянськості – однієї з тих базових, наріжних рис суспільств а, які знаходяться у фундаменті соціуму.

Громадянськість – це готовність і здатність людини до активної участі у справах суспільства і держави на основі глибоко усвідомлення своїх прав та обов’язків. Вона є антитезою таким поняттям як аполітичність, абсентеїзм, соціально-політична індиферентність та синонімом соціально-полі тичної активності, патріотизму. Громадянськість історично пов’язана з ранніми формами демократії, зокрема з без посередньою участю у справах громади і зародженням суспільних відносин полісного типу [7, c. 647]. За своєю суттю громадянськість означає ступінь кооперації людей в одне ціле, ступінь відходу від біологічних п отреб та руху до потреб соціальних, ступінь спільності, єдності людей. Громадянськість консолідує суспільст во, вона знаходиться в основі колективізму,

детермінуючи цілісність та монолітність суспільних утворень. Гр омадянськість в її найбільш розвинутій формі передбачає розвиток таких цінностей, як права та свободи, мир т а справедливість, відповідальність та соціальна рівність. А це – ключові цінності розвинутого демократичного та громадянського суспільства [6, с. 3].

Одним з вагомих чинників зародження місцевого самоврядування, ф ормування муніципального права та вітчизняного муніципалізму, культивування, утвердження націонал ьної муніципальної традиції та зміцнення громадських, самодіяльних начал у локально-територіальному вимірі, на формування яких може вплинути держава, у тому числі й шляхом здійснення послідовної законодавчої політ ики, може стати наявність у суспільства та його членів відповідних муніципальних цінностей, які мають конституц ійне походження, колосальне конституційне та конститутивне значення та з часом стають нормою життя, орієнтир ом у взаємовідносинах один з одним, владою, державою тощо.

Такого роду ціннісні установки істотно впливають на процеси ціл е п о к л а д а н н я н е т і л ь к и в р а м к а х муніципально-правової діяльності , а й у всіх інших сферах соціа льного буття. У цьому плані має місце феномен типізації та селекції цілеутворюючих правових цінностей особи, що є одним з головних засобів орієнтації поведінки особи у відносинах з іншими людьми. При цьому муніципально-прав ові цінності мають домінуючий вплив не тільки на поведінку, але й активно впливають на культуру в цілому, і муніципальну правову культуру зокрема.

У цьому плані, відповідні муніципальні цінності є вагомим чинни ком формування правосвідомості громадян, яка, як вказують дослідники [9], являючи собою, насамперед, сук упність суб’єктивних е лементів правового регулювання (ідей, теорій, емоці й, почуттів та, власне кажучи, правових установок) відображає ставлення людей до п р а в а , п р а в о в о г о с п о с о б у ж и т т я в с и с т е м і п р а в о в и х з н а н ь , п р а в о вих почуттів, переконань, вольових настанов, виробляє оцінку стосовно діючої в суспільстві правової теорії т а юридичної практики, визначає можливі шляхи їх вдосконалення, виходячи з вимог пр иродного права, загальнолюдсь ких цінностей, прав і свобод людини та громадянина.

Мабуть не викликає сумнівів, що без цього виникнення, існування , розвиток інститутів муніципальної демократії та громадянського суспільства, а в силу цього, стабі льність та функціонуванн я конституціоналізму, немислимі. Адже правосвідомість – це, насамперед, духовно-мента льна та світоглядно-ідеологічна основа правової дійсності. Без неї будь-який правовий процес і інститут стають неможливими, юридичні акти бездіяльними [5, c. 4].

Правосвідомість може виступати тією загальнозначущою основою, я ка об’єднає суспільств о на шляху підвищення ефективності функціонування інститутів громадянського суспільства в період його становлення [2, c. 3]. Для сучасної України, яка перебуває на перехідній стадії свого суспільно-політичного розвитку, з характерною для неї зміною базових ціннісно-нормативних орієнта цій, вивчення взаємодії правових установок та правових принципів громадянського суспільства має особливе знач ення. Успіхи модернізації, спрямованої, в тому числі, на утвердження цінностей права у всіх сферах суспільного життя, безпосередньо залежать від того, наскільки реформування відповідає основоположним ціннісно-нормативним орієнтаціям.

Тому основні цінності муніципально ї демократії мають інтегруват ися до структури громадянського суспільства, правової свідомості та правового менталітету грома дян України. Однак у сучасних умовах наявна стійкість системи цінностей і стереотипів менталітету та поведінки, які сформувалися в ході попереднього розвитку, насамперед, державно-патерналіс тський комплекс уявлень, виробле ний звичкою жити та діяти в умовах розподільчої системи, нормативізм у процесі правотворення та за конотворення, традиціоналізм у державотворенні тощо.

Ціннісні характеристики муніципаль н о г о п р а в а з м у ш у ю т ь з в е р н у т и увагу і на цивілізаційно-історичний контекст розвитку місцевого самоврядування. Без цього важко зро зуміти сучасну модель організації місцевого самоврядування, відповісти на питання про причини уособлення у суспільстві місцевого самоврядування як виду публічної влади, розглянути еволюцію тих чи інших форм залежнос ті між політико-правовою моделлю місцевого самоврядування та детермінуючими її соціально-економічними, духовно-культурними, цивілізаційними чинниками Муніципалізм – це особлива форма існування суспільної свідомост і та механізму втілення у буття людини ідеалів муніципальної демократії та ідей високого авторитету лю дської особистості, поваги до її гідності, прав та

свобод, а саме – муніципальної свідомості, побудованої на свідо мій переконаності у необхідності, корисності, функціонально-телеологічній цінності інститутів муніципальної в лади та правових норм, на основі яких вони визнаються державою та моделюють можливості досягнення соціальн ої справедливості, захисту різнопланових інтересів людини за місцем прожив ання за допомогою дій та крокі в влади, заснованих на нормах природного права та правового закону.

Означений аспект є одним з ключових як у процесі формування суч асного муніципалізму в Україні. Адже найголовнішою передумовою зрушень у справі муніципалізації місц евої влади має бути формування специфічних муніципально-правових установок та муніципального мислення сусп ільства, розвиток масової культури самоврядування, витребуваність у народі самого муніципального принципу.

У цьому аспекті, осмислення як історичного, так і сучасного дос віду становлення та реалізації муніципального права через призм у цивілізаційного підходу дозво ляє зрозуміти перспективи місцевого самоврядування та муніципалізму в Україні у віддаленому майбутн ьому. Цивілізаційний підхід дозволяє зрозуміти сенс національного досвіду муніципалізму та порівняти його з до свідом муніципалізму на Заході, де він став стійкою цивілізаційною традицією. У силу цього, зокрема, розкри вається процес формування парадигмальної конструкції муніципалізму як те оретичного відображення соціальн ої стратегії та практики розвитку локальних цивілізацій.

Муніципалізм, як доводять сучасні філософи, – це цивілізаційний потенціал ідеї и практики місцевого самоврядування. Муніципалізм, на їх погляд, є свого роду метате орією, в якій акумулюються різні цивілізаційні варіанти, громадівські та державницькі моделі місцевого самовря дування, особливості локальної соціальної організації. У силу цього, муніципалізм має кілька сутнісних сторін. По-перше, муніципалізм виступає як соціальноідеологічна конструкція, яка відображає домінантну цивілізаційн у традицію устрою системи місцевого самоврядування. По-друге, йдеться про сукупність науково-теорет ичних поглядів на розвиток локального співтовариства в даному регіонально-державному контексті. По-тр етє, муніципалізм пояснюється як

ретроспективний стан ситуаційно-динамічної моделі місцевого самоврядування (стан муніципального світу) [16]. У цьому контексті місцеве самоврядування можна зрозуміти з кому нікативної точки зору, що дозволяє розглядати його як інструмент реалізації одного з головних завд ань сучасності – поєднання в єдине ціле інтересів держави, суспільства та особи, оскільки головний сенс та сутність місцевого самоврядування полягають у тому, щоб на рівні кожної окремо взятої особи здійснювати гармонізацію пр ав та свобод людини і громадянина з інтересами держави та суспільства. Варто відзначити й те, що серед багатьо х турбот сучасного суспільства одна з найгостріших проблем – проблема відчуження людей, ксенофобія, патологічний е г о ц е н т р и з м т а і н д и в і д у а л і з м . У п о є д н а н н і з

гострими кризовими явищами в економічному та політичному житті ця проблема спричиняє існування цілої низки песимістичних поглядів на долю людства взагалі, свідченням чого є офіційно визнана ООН «стратегія виживання». Людська цивілізація протягом своєї історії нагромадила цінний д освід подолання ворожнечі і взаємоненависті, досвід, який акумулювався в такій соціальній та духовній ціннос ті, як людська солідарність. Головним засобом забезпечення солідарності стає культура людських взаємин, цивіл ізований спосіб спілкування, або так звана «комунікативна культура» [13, c. 1]. В змістовно-термінологічно му сенсі поняття «комунікація» перебуває в одному ряду з близькими за змістом поняттями «взаємодія» (взаємини), « людські стосунки», «взаємообумовленість»,

«взаємовплив» тощо, зміст яких оптимально характеризує процеси самоорганізації людей за місцем проживання. Культура комунікацій, що базується на принципах пріоритету соці альних, тобто суспільно-значимих інтересів, діалогічних, рівноправних стосунках, синтезі індивід уальних свобод та спільної відповідальності, перетворюється на рубежі ХХ та ХХ І століть на одну з домінант с успільного життя, на загальнолюдську норму мислення та поведінки, на «світову етику». У цьому аспекті необ хідно усвідомлювати, що перспективи модернізації соціально-економічної, політичної, правової, духовно-культурної та інших систем українського суспільства у даний час визначаються не тільки об’єктивними закономірностями інноваційного розвитку держав в умовах глобалізації та

європейської міждержавної інтеграції, процесами зближення право вих систем сучасності, а й необхідністю врахування та гармонізації у процесі формування вітчизняного ко нституціоналізму локального-особистісного фактора та різноманітних особист існих та колективних, місцевих, регіональних і державних інтересів, розмаїття історичних, національно-культур них та інших особливостей розвит ку територіальних громад як первинної суб’єктної основи муніципальної влади, яка у сучасному світі за кономірно визнається основою будь-якого демократичного ладу.

Варто звернути увагу й на те, що муніципалізм та розвинуте і ді єздатне місцеве самоврядування є не тільки

локальним виміром вітчизняного, європейського та світового конс титуціоналізму в цілому, а і системоутворюючою детермінантою його виникнення, іс нування та перспективного розв итку. Місцеве самоврядування, регіоналізація та децентралізація стають тепер провідними принципами європейської політики та конституційно-правового регулювання. Зокрема, прийняття Європейської Хартії про місцеве с а м о в р я д у в а н н я у п е р ш у ч е р г у д е т е р м і н о в а н е метою Ради Європи досягнути «більшого єднання між її членами дл я збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням» (преамбула Європейсь кої Хартії про місцеве самоврядування).

Муніципалізація конституційного життя та конституційного права, передусім маючи вихід на локальний рівень, торкається усіх процесів трансформації та модифікації публічної влади в умовах демократизації держави та суспільства.

У цьому аспекті, муніципалізм, ак умулюючи усі ідейні установки, системні якості, ознаки та атрибути конституціоналізму, є його конце птуальним та інституціональним базисом: муніципалізм – на локальному рівні, а парламентаризм – загальнонаціональному (загальнодержавному). Са ме такий вимір муніципальної демократії, як продукт локальної громадянської активності самого населення, ав томатично програмує демократичний політичний режим у державі та суспільстві. Тільки у тій країні, в якій виз нається, існує, практикується та усебічно гарантується місцеве самоврядування та основоположні цінності муніципалізму, як правило, може сформуватися алгоритм, згідно якого законодавча влада обирається демократично, а викон авча влада їй підконтрольна та відповідальна. У

державі, в який сформувалися основні інститути муніципалізму, н аявне вертикальне ранжирування громадянської влади – люди обирають та контролюють як тих, хто приймає націон альні закони, за якими вони будуть жити, так і тих, хто ці закони здійснює на місцях.

Субсидіарність організації влади тим самим протиставляється тен денціям у напрямі авторитарної централізованої держави та розглядається передумовою устрою, що базується на свободі: держава, яка дотримується принципу субсидіарнос ті, гарантує своїм громадянам свободу і незалежність; вона гарантує місцеве і регіональне самоврядування. Захист свободи через реалізацію при нципу субсидіарності нині проголошується однією з традиційних цінностей єв ропейського конституціоналізму . З одного боку, визнання та гарантування широкого каталогу прав територіальних колективів у демократични х країнах створює умови для формування в них м о д е л і т а к з в а н о ї « м у н і ц и п а л ь н о ї д е р ж а в и » , а , з і н ш о г о – р о з в и нуте місцеве самоврядування бачиться як

«запускаючий інструмент» процесу євроінтеграції, транскордонного та міжконтинентального співробітництва. Так, наприклад, у Рекомендації Конгресу місцевих і регіональних влад Європи 280(2010) про роль місцевих і регіональних органів влади в дотриманні прав людини від 19 жовт ня 2011 р. зазначається, що демократія і права людини є взаємозалежними, причому демократія, в тому числі на м ісцевому та регіональному рівні, не може існувати без безумовного дотримання прав людини. У цьому ж доку менті закріплено, що, по-перше, місцеві і регіональні органи влади повинні виконувати ті обов’язки, пов’я зані з правами людини, які випливають з міжнародних зобов’язань держав-членів, при цьому тільки в рамка х своїх місцевих/регіональних повноважень; по-

друге, місцеві та регіональні органи влади є не тільки представ никами центрального уряду – вони забезпечують права людини одночасно з тим, як вони здійснюють місцеве самовр ядування; по-третє, ефективне управління є таким управлінням, яке засноване на дотриманні прав, при цьому виконання обов’язків, пов’язаних з правами людини, є тим викликом, подолання якого може зміцнити демократі ю на місцевому рівні; по-четверте, необхідно забезпечувати, щоб місцевим і регіональним органам влади виділя лися такі фінансові ресурси, рівень яких дозволить цим органам влади належним чином дотримуватися прав л юдини і при цьому розглядати і розвивати с в о ю в л а с н у д і я л ь н і с т ь д л я д о т р и м а н н я ц и х п р а в ; п о - п ’ я т е , н е о б хідно залучати представників місцевих і

регіональних органів влади до підготовки національних стратегій , політики та індикаторів в галузі прав людини для того, щоб використовувати їх внесок і прагнути усвідомлення ним и відповідальності щодо дотримання прав людини; по-шосте, необхідно заохочувати місцеві і регіональні о ргани влади до того, щоб сприяти дотриманню прав людини через ініціативи просвітницького характеру, а також завдяки здійсненню місцевих і регіональних планів дій; по-сьоме, необхідно сприяти створенню незалежних ме ханізмів розгляду скарг на місцевому та регіональному рівні, і, зокрема, створювати незалежні органи, т акі як місцеві чи регіональні омбудсмени або уповноважені, здатні знайти відповіді в тих випадках, коли прав а людини повною мірою не дотримуються, зокрема,

при наданні публічних послуг на м ісцевому рівні тощо. У даних Р екомендаціях Конгрес особливо наголошує, що найважливіше значення для поліпшення становища в галузі прав лю дини в Європі на всіх рівнях має освіта і прийняття відповідних стандартів.

Зокрема, рекомендується заохочення систематичного багатоступене вого діалогу між політичними рівнями всіх держав-членів Ради Європи для того, щоб посилювати правоза хисний вимір у сфері місцевого самоврядування, а також посилення поваги до прав людини завдяки професійній під готовці місцевих і регіональних виборних представників і їх співробітників.

Наприклад, доволі рельєфно ілюст р у є п р о б л е м у р е а л і з а ц і ї п р а в а на участь у місцевому самоврядуванні в умовах глобалізації екстраполяція на локальний рівень загальнов изнаного у сучасному світі принципу рівності чоловіка та жінки. Так, країни-учасники Декларації про міста та інші населені пункти в новому тисячолітті (ГА ООН, 9 червня 2001 р.), вважаючи за необхідне за допомогою відп овідних механізмів забезпечити щоб жінки відігравали ефективну роль у пр ийнятті рішень місцевими органам и влади (п. 39), заявили про свою дотриманість меті забезпечення гендерної рівності у розвитку населених пункт ів та сповнені рішучості підтримувати гендерну рівність та розширення можливостей жінок у якості ефективних сп особів боротьби з бідністю та стимулювання

розвитку населених пунктів, які будуть по-справжньому стійкими. «Ми далі беремо на себе зобов’язання формулювати та зміцнювати політику та практику забезпечення пов ної та рівноправної участі жінок у плануванні населених пунктів та прийнятті рішень», – зазначалося у Декларації.

У гендерному вимірі існування та перспективного розвитку місцевого самоврядування з позиції міжнародних муніципальних стандартів колосальне значення набувають положенн я Всесвітньої декларації Міжнародного союзу місцевих органів влади про роль жінки у місцевому самоврядуванн і (Зімбабве. 1998 р.). Так, у частині 10 цього документу закріплено, що система місцевого управління займає ун ікальне положення з точки зору сприяння боротьбі за гендерну рівність на глобальному рівні та може зроб ити серйозний вплив на положення жінок та ситуація в галузі гендерної рівності в усьому світі; представля є собою рівень керівництва, найбільш близький до г р о м а д я н , д і ю ч и у я к о с т і н а д а н н я п о с л у г т а п р а ц е д а в ц я . У ч а с т и ні 12 документу вказується й наступний мотив

розробки цього документу: «з метою утворення стійких, засновани х на принципах рівноправ’я та демократії місцевих органів управління, де б жінки і чоловіки мали рівний доступ до процесу прийняття рішень, рівний доступ до послуг і рівний статус в проц есі надання цих послуг, гендерн а проблематика має бути включеною у всі сфери директивної й управлінської діяльності місцевих органів управління».

Важливою є роль місцевого самов рядування у реалізації та захист і прав осіб з особливими потребами. Так, одними з мотивів прийняття Конвенції про права осіб з інвалідні стю (ГА ООН, 13 грудня 2006 р.), стало розуміння того, що інвалідність – це поняття, яке еволюціонує, і що інвал ідність є результатом взаємодії, яка відбувається між людьми, які мають порушення здоров’я, і відносницькими та серед овищними бар’єрами і яка заважає їхній повній та ефективній участі в житті суспі л ь с т в а н а р і в н і з і н ш и м и , а т акож визнання цінного нинішнього і потенційного внеску осіб з інвалідністю у загальний добробут і багатоманітні сть їхніх місцевих товариств і ту обставину, що сприяння повному здійсненню особами з інвалідністю своїх прав л юдини та основоположних свобод, а також

повноцінній участі осіб з інвалідністю дасть змогу зміцнити в н их почуття причетності й досягти значних успіхів у людському, соціальному та економічному розвитку суспільства та викоріненні бідності (Преамбула). Відповідно до ст. 19 цього документу, яка має назву «Самостійни й спосіб життя й залучення до місцевої спільноти», держави-учасниці цієї Конвенції визнають рівне право всіх осіб з інвалідністю жити у звичайних місцях проживання, коли варіанти вибору є рівними з іншими людьми, і вживають ефективних і належних заходів для того, щоб сприяти повній реалізації особами з інвалідністю цього прав а т а п о в н о м у в к л ю ч е н н ю й з а л у ч е н н ю ї х д о місцевої спільноти, зокрема забезпечуючи, щоб: a) особи з інвалідністю мали можливість вибирати нарівні з іншими

людьми своє місце проживання й те, де й з ким проживати, і не б ули зобов’язані проживати в якихось визначених житлових умовах; b) особи з інвалідністю мали доступ до різного роду послуг, що надаються вдома, за місцем проживання, та інших допоміжних послуг на базі місцевої спільно ти, зокрема персональної допомоги, необхідної для підтримки життя в місцевій спільноті й уключення до неї, та з метою недопущення ізоляції або сегрегації від місцевої спільноти; c) послуги та об’єкти колективного користув ання, призначені для населення в цілому, були рівною мірою доступні для осіб з інвалідністю і відповідали їхнім потребам.

Свідченням перманентного розширення муніципальних прав людини є європейська практика їх надання постійнім мешканцям-іноземцям. Так, ще 5 лютого 1992 р. у рамка х Ради Європи була прийнята Європейська конвенція про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні, якою встановлюється принцип, згідно з яким іноземним громадянам гарантуються громадянські та політичн і п р а в а , в к л ю ч н о з п р а в о м б р а т и у ч а с т ь у виборах. Так, згідно частини першої ст. 6 цього документу передбачається зобов’язання держав-учасників Конвенції надати кожному постійному мешканцю -іноземцю право голосувати та висувати свою кандидатуру на виборах до органів місцевого самоврядування, якщо він задовольняє тим прав овим вимогам, які пред’являються громадянам і,

крім того, на законних підставах постійно мешкає у відповідній державі упродовж п’яти років, що передують виборам. Також встановлюється, що ценз осілості, передбачений у статті 6, може становити і менший період (ст. 7). Такий підхід є свідченням того, що у державах сучасної Європи в ідбувається кардинальне переосмислення сутності та змісту конституційного права на участь в управлінні публічними справами у розрізі муніципальної демократії: якщо держава має справи громадянами, іноземцями, ос обами без громадянства, біженцями, то місцеве самоврядування – з мешканцями. Держави-члени Ради Європи, які п ідписали Європейську хартію місцевого самоврядування, вважають, що право громадян брати участь в упра влінні державними та суспільними справами

належить до загальних для всіх держав демократичних приписів, і це право безпосередньо може бути здійснено саме на місцевому рівні. Про колосальний ціннісний потенці ал місцевого самоврядування та муніципального права в умовах глобалізації та міждержавної інте грації свідчать положення Екол огічної Угоди Міст від 5 червня 2005 р.

Розглядаючи даний документ як «синергетичне продовження зусиль по сприянню стабільності розвитку, посиленню нестійких економік, підвищенню суспільної активності, і захисту природних систем планети», сторони – мери багатьох великих міст світу (у т. ч. і м. Києва), які підписали його, виходили, у першу чергу, з того, що «більшість населення планети зараз живе в містах і що безперервна урбаніза ція приведе до того, що один мільйон людей буде переміщуватись до міст кожного тижня, створюючи тим самим нову низку екологічних проблем і можливостей».

Вказуючи на те, що мери міст зі всього світу мають «унікальну м ожливість керувати розвитком належним чином підтримуваних міських центрів, в основі чого лежатимуть відпові дні культурні і економічні місцеві заходи», сторони, які підписали цей документ, «зібралися разом для того, щоб вписати новий розділ в історію всесвітньої кооперації» та взяли на себе «зоб ов’язання підвищити рівень пар тнерських стосунків і побудувати екологічно стабільне, економічно динамічне, і соціально справедливе майбутнє для наших міських жителів».

Ілюстративними у ціннісному аспекті є положення Всесвітньої дек ларації місцевого самоврядування від 23- 26 вересня 1985 р. про те, що «зміцнення місцевої влади зміцнює н а ц і ю в ц і л о м у ш л я х о м з а б е з п е ч е н н я ефективнішої та демократичнішої суспільної політики», а також зафіксовані у преамбулі Європейської ландшафтної конвенції від 20 жовтня 2000 р. мотиви прийняття цього документу, що орієнтують держави-учасниці на те, що вони повинні усвідомити, що «ландшафт сприяє формуванню місцевих кул ьтур і є основним компонентом європейської

природної та культурної спадщини, який сприяє добробуту людей т а консолідації європейської ідентичності» та необхідність визнання того, що «ландшафт є важливою складовою я кості життя людини всюди: в містах і сільській місцевості, у занедбаній місцевості та місцевості високої якост і, в місцевості виняткової краси та в звичайній місцевості».

Зазначене, значною мірою вказує на унікальне ціннісне значення муніципалізму та колосальний потенціал місцевого самоврядування у процесах глобалізації, міжнародної м іждержавної інтеграції та гуманізації правового і політичного простору. Муніципальні права людини та дієздатне мі сцеве самоврядування є одним з тих атрибутів сучасного конституціоналізму та соціально-правової демократично ї державності, що, у контексті європейського вектору розвитку української держави, вимагає свого усебічного конституювання та інституціоналізації на принципах гуманізму, людського виміру публічної влади та верховенства права.

Бібліографічний список:

1. Бабенко А. Н. Правовые ценности и освоение их личностью : ди сс. на соискание учен. степени д-ра юрид.

наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства ; И стория учений о праве и государстве» / А. Н. Бабенко. – М., 2002. – 394 с.

2. Берсиров Т. Б. Правосознание как основа формирования гражданского общества: социологический аспект

автореф. дис. на соискание учен. степени канд. социолог. наук : спец. 22.00.06 «Социология культуры, духовной жизни» / Т. Б. Берсиров. – Майкоп, 2007. – 18 c.

3. Бондарь Н. С. Аксиология судебного конституционализма : конс титуционные ценности в теории и

практике конституционного правосудия / Н. С. Бондарь. – М. : Юрист, 2013. – 176 с.

4. Ветютнев Ю. Ю. Аксиология правовой формы : монография / Ю. Ю . Ветютнев. – М. : Юрлитинформ,

2013. – 200 с.

5. Вовк В. Н. Патернализм в российском правовом менталитете : а втореф. дис. на соискание учен. степени

канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и гос ударства; история учений о праве и государстве» / В. Н. Вовк. – Краснодар, 2010. – 30 с.

6. Гареева Л. Г. Институт гражданственности: сравнительный соц иологический анализ городов разной

людности (на примере городов Урала) : автореф. дис. на соискани е учен. степени канд. социол. наук : спец. 22.00.04 «Социальная структура, социальные институты и процессы» / Л. Г. Гареева. – Екатеринбург, 2008. – 19 с.

7. Горбатенко В. П. Громадянськість / В. П. Горбатенко // Юриди чна енциклопедія: В 6 т. / [редкол.: Ю. С.

Шемшученко (голова редкол.) та ін.]. – К. : Вид-во „Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 1998–2004. – Т. 1: А–Г. – 1998. – 672 с.

8. Горобец К. В. Аксиосфера права: философский и юридический ди скурс : моногр. / К. В. Горобец. – Одесса

: Фенікс, 2013. – 218 с.

9. Калиновський Ю. Ю. Правосвідомість українського суспільства як соціокультурний феномен

філософсько-правова рефлексія : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філософ. наук : спец. 12.00.12 «Філософія права» / Ю. Ю. Калиновський. – Х., 2010. – 36 с.

10. Кравченко М. В. Формування та впровадження нової парадигми соціальних цінностей українського

суспільства (управлінський аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. управл. : спец. 25.00.01 «Теорія та історія державного управління» / М. В. Кравченко. – К., 2001. – 20 с.

11. Мороз Е. Н. Правовая норма как ценность : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук :

спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история у чений о праве и государстве» / Е. Н. Мороз. – Челябинск, 2013. – 27 с.

12. Оборотов Ю. Від ціннісної характеристики – до формування ак сіометрії права і держави / Ю. Оборотов //

Філософія права і загальна теорія права. – 2012. – № 1. – С. 150–158.

13. Сарновська С. О. Сучасна соціальна комунікативна культура ( філософсько-методологічний аналіз)

автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спе ц. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / С. О. Сарновська. – К., 2000. – 18 с.

14. Фальковський А. О. Аксіологічний підхід в методології сучас ної юриспруденції : автореф. дис. на

здобуття наук. ступеня канд. ю рид. наук : спец. 12.00.12 «Філос офія права» / А. О. Фальковський. – Одеса, 2011. – 20 с.

15. Шматова Е. С. Муниципализм на Западе и в России: цивилизаци онные модальности и социальные

организации : дис. на соискание учен. степени канд. филос. наук : спец. 09.00.11 / Е. С. Шматова. – Ростов-на-Дону, 2005. – 201 с.