Батанов О. В., Товпеко Я. К. Реалізація конституційно-правових норм про права людини щодо ЛГБТІ-спільноти: політичні та правові аспекти. Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія Політичні науки. 2017. С. 5–13.

Анотація

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ

УДК 342.7

РЕАЛІЗАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ НОРМ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ

ЩОДО ЛГБТІ-СПІЛЬНОТИ: ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Батанов О. В., д. ю. н., професор, провідний науковий співробітник відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України Товпеко Я. К.,к. ю. н., асистент проекту «Пілотування сталої моделі надання життєво важливих послуг для ключових груп населення та людей, які живуть з ВІЛ на місцевому рівні у м. Києві» БО «100 відсотків життя. Київський регіон» (Україна) Б а т а н о в О . В . , Т о в п е к о Я . К . Р е а л і з а ц і я к о н с т и т у ц і й н о ‐ п р а в о в и х норм про права людини щодо ЛГБТІ‐ спільноти: політичні та правові аспекти Статтю присвячено дослідженню процесу становлення та реалізації прав осіб, що належать до ЛГБТІ‐

спільноти у сучасному світі у контексті глобалізації. Стверджує ться, що глобалізація як об’єктивний і н е м и н у ч и й п р о ц е с д л я б у д ь ‐ я к о ї з к р а ї н з у м о в л ю є о р і є н т а ц і ю й У країни на інтеграцію до міжнародної спільноти та включення в глобалі заційні процеси загальнопланета рного масштабу в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Виділено основні сутнісні аспекти процесу глобалізації з точки зору інституціоналізації та конституювання прав осіб, що належать до ЛГБТІ‐спільноти.

Досліджуються проблеми ідентичності як самовизначення, самоідентифікації особи в якості представника певної соціальної групи в контек сті прав осіб, що належать до Л ГБТІ‐спільноти. Обґрунтовується, що сама по собі ідентичність не може бути підставою дискримінації. Акце нтується увага на важливості безпосередньої реалізації принципу поваги до ідентичності особи , протидії та запобігання маргіналізації та демонізації меншин.

Зазначається, що акти з прав людини міжнародного значення і зак онодавства переважної більшості країн с в і т у , в т о м у ч и с л і й У к р а ї н и , ґ р у н т у ю т ь с я н а п р и н ц и п а х с п р а в е дливості, рівності та недискримінації.

Автори обґрунтовують положення про те, що відсутність діючого м еханізму захисту прав людини і з а б о р о н и д и с к р и м і н а ц і ї з а о з н а к о ю с е к с у а л ь н о ї о р і є н т а ц і ї я к н а міжнародному, так і на регіональному рівнях, неминуче суперечитиме ід еям правової соціальної держави та громадянського суспільства. У зв’язку з цим робиться висновок, щ о р о з р о б к а е ф е к т и в н о г о м е х а н ізму захисту прав людини і заборона дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації є нагальними завданнями сьогодення.

Ключові слова: сексуальна орієнтація , права людини, законодавство, дискриміна ція, демократизація,

міжнародні стандарти прав людини. Batanov O., Tovpeko Y. Implementation of constitutional and legal norms on human rights regarding the LGBTI community: political and legal aspects The article is devoted research of becoming and realization of human rights for LGBTI in the modern world in the context of globalization. It becomes firmly established that globalization as an objective and inevitable process for any of countries predetermines the orientation of U kraine on integration with international association and including in the global processes of planetary scale in all spheres of vital functions of society.

The basic essence aspects of process of globalization are selec ted from point of institutionalizations and constitutionalizations of human rights for LGBTI. I n t h e a r t i c l e i s i n v e s t i g a t e d t h e c o n c e p t a n d n a t u r e o f i d e n t ity as self‐determination, self‐identification as a representative of a particular social group in the context of the human rights for LGBTI. It is proved that the identity itself cannot be a basis for discrimination. Attention is drawn to the importance of the immediate implementation of the principle of respect for the identity of the person, combating and prevention of marginalization and demonization of minorities.

It is reported that acts on human rights of international impor tance and legislation of the most countries of the world, including Ukraine, are based on the principles of justice, equality and non‐discrimination. The authors justifies the position that the lack of effective mechanism of protection of human rights and non‐discrimination based on sexual orientation both at international and regional levels inevitably conflict with the ideas of social legal state and civil society. In this regard, it is concluded t h a t t h e d e v e l o p m e n t o f a n e f f e c t i v e h u m a n r i g h t s protection mechanism and prohibition of discrimination based on sexual orientation are a significant target to

achieve. Key words: sexual orientation, human right s, legislation, discrimination , democratization, international human rights standards. © Батанов О. В., Товпеко Я. К., 2017

Однією з найскладніших у теорії та практиці міжнародного та національного гуманітарного права є проблема прав меншин. Втім було б помилкою розглядати питання меншин виз начально як проблеми, що неодмінно загрожують конфліктами та нестабільністю. Навпаки, повноправна і повноцінна участь меншин у житті суспільства є в а ж л и в о ю у м о в о ю р о з в и т к у б у д ь - я к о ї к р а ї н и , а т а к о ж в а ж л и в и м фактором в міжнародному співробітництві.

Питання меншин – масштабна та складна галузь теоретичних дискус ій та практичної політики. Більш того, вона не може бути відокремлена від інших тематичних галузей, таких як г ромадянська інтеграція, мультикультуралізм, подолання та ліквідація дискримінації, розвиток міжкультурного діалогу та толерантності. Необхідність у розумінні та повазі культурної, етнічної та мовної неоднорідності населення виникає та усвідомлюється практично у будь-якій країні, а вміння знаходити та проводити в життя стратегії, які гарантують співіснування людей різного походження, кольору шкіри, мови або релігії, є об’єктивною вимогою, яке суч асне життя пред’являє будь-якому суспільству [1, c. 6].

У світовій практиці інституціонал ізація та конституювання прав меншин протягом всієї еволюції соціальнополітичної організації є суперечливим та неоднозначним процесом, який породжує численні стереотипи, комплекси, негативні установки та конфліктогенні ситуації. Конституційно-правова регламентація прав відповідних соціальних груп носила фрагментарний та вкрай суперечливий характер, перев ажно методом тотального ігнорування або через призму їх протиставлення правам більшості. По суті, десь до XIX ст. меншини репрезентувалися у конституційноправовому вимірі з позиції прав більшості, виключно за логікою ворожих, асоціальних, девіантних явищ та процесів, яких офіціальні інсти туції ігнорували та цілеспрямова но відкидали на позиції соціальних аутсайдерів та

підпорядкованих суб’єктів, відмовляючи, тим самим, у праві на с амобутність та громадянську, політичну та соціально-культурну самоідентифікацію. Як правило, демонізація меншин державою супроводжувалася викори станням широкого спектру дискримінаційних механізмів – від психологічного впливу до фізи чного насилля – інквізиція, сексизм, расизм, а н д р о ц е н т р и з м и т . п . О д н а к , в с е р е д и н і ХIХ с т . у д е я к и х з а х і д них державах можна спостерігати активізацію меншин, які почали заявляти про прагнення до автономізації від більшості та захисті своїх прав у фарватері емансипаторського руху, який став одночасно й інструментом, і с уб’єктом поступової інституціоналізації та

конституювання прав міноритарних груп (англ. minority; нім. Min derheit – менше половини будь-якої сукупності) – соціально значущих частин населення, які відрізняються за націо нальністю, релігійними, мовними та іншими ознакам від домінуючої більшості або частини населення, яка незалежно від її чисельності зазнає дискримінації.

Основною стратегією цими соціальними групами був обраний курс н а формування позитивної ідентичності та зняття з себе негативних ярликів – «чужинець», «ворог», «пер верс», «маргінал», «недолюдина» тощо, за допомогою суспільно-політичної боротьби у вигляді різних тактич них моделей – від мирних маніфестацій, зборів, походів, парадів до неконвенційних форм протесту. Прагнення мен шин до інституціоналізації та конституювання своїх прав, активній публічній у часті у суспільно-політичному ж итті веде їх до легітимації свого статусу, можливості самовираження, визнання, закріплення, реалізації та захисту групових інтересів, поряд з більшістю.

Особливий розмах деміфологізація меншин набуває у XX ст. – в пе ріод розквіту націй-держав, масштабної боротьби за деколонізацію, демократизації патриархатних укладів, трансформації авторитарних політичних режимів в Латинський Америці, Північній та Східній Європі. В умовах суч асних глобальних трансформацій, за ініціативою провідних західних держав, центральне місце в публічній політиц і починають займати гуманістичні цінності, які акцентують увагу на індивіді як вищій соціальній цінності, яка володіє невідчужуваними громадянськими правами та незалежною від держави приватною сферою.

У цьому контексті своєрідним мег атрендом стає принцип толерантн ості щодо меншин та соціальних груп, консолідованих за ознакою мови, раси, віросповідання, гендеру або сексуальної орієнтації. Соціальна толерантність (від лат. tolerantia – терпіння, витривалість) – це соціологічн ий термін, який означає терпимість до іншого світогляду, образу життя, поведінці, традиціям та звичаям, віро сповіданню, національності. Соціальна толерантність полягає в усвідомленні та наданні іншим їх права жити відповідно до власного світогляду та служити цінностям їх самобутньої культури. Соціальна толерантність озна чає сприйняття, правильне розуміння та повагу інших культур, способів самовира ження та прояву людської індиві дуальності, в тому числі в етнонаціональній та

конфесіональній сфері, сфері гендерних та міжстатевих відносин. Саме тому толерантне відношення розглядається як соціальна цінність, яка забезпечує права людини, свободу і б езпеку, а формування даного поняття часто пов’язують з гуманістичними ідеалами.

Роль і значення толерантності у суспільстві витікає із її сутно сті. Вона є однією із основних цінностей сучасного демократичного суспільства, універсальність якої пов’ язана з посиленням глобалізаційних тенденцій, з одного боку, та прагненням до збереження власної ідентичності, з іншого. Толерантність об’єктивно необхідна як обов’язковий регулятивний засіб, як багатопланово діюча «органі зуюча сила» у розвитку суспільства та соціальної свідомості, що дозволяє розглядати її як структуроутворюючий ко мпонент в організації та функціонуванні суспільства. Отже, істинним має бути розуміння того, що толеран тне ставлення один до одного, солідарність, діалог та взаєморозуміння мають стати нормою поведінки і дій усіх без винятку людей, політичних партій, громадських

організацій і рухів, держав та їх інститутів [9, c. 7]. У цьому контексті, однією з найбільш складних, суперечливих та таких що вкрай неоднозначно сприймаються та вирішуються у сучасному світі, є проблема прав сексуальних меншин, або прав людей за ознакою сексуальної орієнтації та сексуал ьної ідентичності. Причин тому багато. Протягом століть, з моменту деформації античної цивілізації та популяр изації християнства, гомосексуал и піддавалися перманентній дискримінації (інквізиція, кримінальні переслідування «содомітів» тощо) з бок у офіційних інституцій, детермінованих конформізмом більшості. Первинно і деологічне обґрунтування тако ї стигматизації культивували теологи, та, з

часом, юристи и медики (особливо, психіатри), які відносили пре дставників гей-спільноти до асоціальних, маргінальних, деградаційних елеме нтів, які є політичними аутсай дерами. Як і практика сегрегації афроамериканців у США, або результати расових війн в Африці, дискримінація гомо сексуалів повною мірою розкриває дію механізмів виключення «чужинців» – «не таких, як ми», а, слід, «ворогів», з якими необхідно боротися.

Однак, по мірі посилення емансипа торського мейнстриму у XIX – п очатку XX ст. ст., сексуальні меншини поступово включаються у «політичний конфлікт» (за К. Шмиттом), насамперед, у Німеччині (К. Ульрихс, М. Хиршфельд), вимагаючи скасувати кримінальне переслідування на о снові сексуальної орієнтації, та Англії (Х.

Елліс, Е. Карпентер, В. Вулф та ін.), де інтелектуали та предст авники богеми встали в опозицію вікторіанському пуританізму, декларуючи свободу інтимної сфери [2, c. 25–26]. Втім, попри те, що майже усе ХХ ст. пройшло під прапором бороть би сексуальних меншин за свої права, й сьогодні залишається чимало проблем у даній сфері. Так, як зазн ачається у Вступі до Джок’якартських принципів [3, c. 6], «порушення прав осіб за ознакою їх дійсної або уявно ї сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності є загальносвітовою або укоріненою практикою, яка викликає серйозн у занепокоєність. Та к і п о р у ш е н н я в к л ю ч а ю т ь позасудові розправи, катування та недозволене поводження, сексу альні посягання та зґвалтування, втручання у

приватне життя, свавільне затримання, позбавлення можливості от римання роботи та освіти, а також серйозну дискримінацію у користуванні інш ими правами і свободами. Ці пор ушення нерідко ускладнюються іншими формами насилля, ненависті, дискримінації та відторгнення, в то му числі за ознакою раси, віку, релігії, інвалідності, економічного або соціального положення або іншої обставини. У б агатьох державах та суспільствах норми у галузі гендерної ідентичності і сексуальної орієнтації нав’язуються лю дям за допомогою звичаїв, законів та насилля, та здійснюються спроби контролювати міжособистісні відносини та са моідентифікацію. Поліцейське відношення до сексуальності залишається одним із головних факторів насилля, щ о продовжується за гендерною ознакою та

гендерної нерівності, що зберігається». Досить часто, проти лесбіянок, г еїв, бісексуалів і транссексуал ів різного віку у різних країнах грубо порушують фундаментальні права людини через глибоко вкорінені г омофобні та трансфобні настрої, що поєднуються із відсутністю достатнього правового захисту проти дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та статевої приналежності. Ці люд и відчувають дискримінацію на ринку праці, у школах та лікарнях, жорстокому поводженні, а іноді і повному відреченні своїми близькими. Вони піддаються фізичним атакам – побиттю, сексуальним зґвалтуванням, катуванню та вбивствам. У багатьох к раїнах, кримінальне законодавство забороняє одностатеві шлюби шляхом арешту, судового переслідування, ув’язнення, а у деяких країнах діє смертна кара.

Занепокоєння про ці та інші споріднені порушення прав людини бу ли неоднократно виражені механізмом ООН з прав людини ще із початку 90-х років ХХ ст. Ці механізми передбачали договірні органи, створені для контролю за дотриманням державою міжнародних договорів з прав л юдини, а також спеціальних доповідачів та інших незалежних експертів, приз начених Радою ООН з прав людини для розслідування та доповіді про нагальні потреби у галузі захисту прав людини [10].

Починаючи з 2003 року 17 травня офіційно відзначається як Міжна родний день боротьби з гомофобією. Цей день було обрано для захисту прав представників нетрадиційної с ексуальної орієнтації в зв’язку з тим, що 17 травня 1990 року Генеральна асамблея Всесвітньої організації охорони з доров’я виключила гомосексуальність зі списку психічних захворювань. Головним ідеологом Міжнародного дня боро тьби з гомофобією був французький письменник і вчений Луї-Жорж Тен. Основним завданням цього мало стати привернення суспільної уваги до геїв, лесбійок, бісексуалів і транссексуалів, особливо в тих країнах, де питання сексуальності досі перебуває під забороною, а сексуальні меншини за знають дискримінації. Для зас нування Міжнародного дня боротьби з

гомофобією була підписана петиція до ООН і всіх держав. Протягом останніх років Міжнародний день протистояння гомофобії офіційно було визнано у Великобританії, Франції, Мексиці, Бельгії, Бразилії, Коста-Ріці , Люксембурзі та інших країнах. Попри ці тенденції, у ряді африканських країн одностатеві сексуальні стосунки досі криміналізовані відповідно до чинного з а к о н о д а в с т в а . Б і л ь ш т о г о , с е р е д п р е д с т а в н и к і в о р г а н і в д е р ж а в н ої влади спостерігається тенденція закликів до посилення кримінальної відповідальності за дані дії. Так, напри клад, 14 жовтня 2009 р. член парламенту Уганди Давід Бахаті запропонував законопроект Антигомосексуального Біл ю [31]. Відповідно до вступної частини Білю

(Memorandum, п. 1.1. «Принципи»), його метою є формування спрям ованого на захист традиційної сім’ї консолідованого законодавства шляхом встановлення заборони будь -яких стосунків між особами однієї статі, заборони заохочення чи визнання таких сексуальних стосунків пуб лічними чи іншими інституціями за підтримки будь-якої владної структури в Уганді чи будь-якої недержавної г ромадської організації на території чи за межами країни.

Слід зазначити, що до другої половини XX ст. в англійській мові не існувало терміна, який би адекватно позначав людей, чия орієнтація відрізняється від гетеросексуаль н о ї , і п р и ц ь о м у н е н о с и в б и н е г а т и в н о г о забарвлення. Найбільш нейтральний термін – третя стать (англ. « third gender») був запропонований ще в 1860-х роках, але не прижився в науковій літературі [32]. На сьогодні термін «третя стать» використовується не для позначення осіб, що вирізняються своєю сексуальною орієнтацією (лесбійок, геїв, бісексуалів та ін.), а інтерсексуалів (осіб, організм яких характеризується наявністю біологічних ознак обох статей, причому ці ознаки є неповністю розвиненими, проміжним и) в контексті права на юридич не визнання гендеру, зокрема, права не

визначати себе жінкою або чоловіком в актових записах цивільного стану. Найбільш поширеним і широким загальним збірним терміном, що вик ористовується для позначення людей з різними варіантами сексуальної орієнтації або сексуальної ідент ичності є поняття «сексуальні меншини». Вперше дане поняття було вжите в кінці 1960-х р. у праці Ларса Уллерст ама «Еротичні меншини: шведський погляд» [33]

для характеристики сукупності людей, які своєю сексуальною пове дінкою, орієнтацією, способом життя вирізняються від «гетеросексуальної більшості». Термін «сексуал ьні меншини» було запроваджено за аналогією з поняттям «етнічні меншини» на позначення групи громадян, які по требують захисту державою своїх інтересів поряд з інтересами більшості.

Загальновизнаними, загальноприйнятими і абсолютно нейтральними термінами для гомосексуалів є «гей» для чоловіка та «лесбійка» для жінки. Слово «гомосексуаліст», я ке донедавна було найпоширенішим для позначення людей негеторосексуальної орієнтації, вважається нек оректним (навіть дискримінаційним, адже апелює до минулого, пов’язаного з криміналізацією гомосексуальної чоловічої поведінки).

Іншим невдалим і некоректним терміном, який часто застосовуєтьс я щодо гомосексуалів є «нетрадиційна орієнтація». Недоцільність вживання даного поняття обумовлюєтьс я рядом факторів. По-перше, будь-яка сексуальна орієнтація не належить до традицій, а, по-друге, всі варіанти сексуальної орієнтації відзначаються не тільки з самого початку відомої історії людства, але й навіть у тваринному світі. Отже, більш коректним є вживання термінів «гомосексуальна орієнтація» та «бісексуальна орієнтація».

На підставі вищезазначеного, коректними термінами-самоназвами і такими, використання яких вбачається доцільним у контексті даного дослідження на позначення осіб, що вирізняються своєю сексуальною орієнтацією, є терміни: «гомосексуал», «гей», «гомосексуалка», «лесбійка», «го мосексуальна орієнтація», «негетеросексуальна орієнтація». Для позначення людей з невизначеною статтю, які по єднують біологічні ознаки обох статей та часто мають особливу, окрему, гендерну ідентичність, термін «гермафро дит» наразі також вважається застарілим та політично некоректним. Правильним терміном на позначення зазначених осіб є «інтерсексуал».

З 90-х років XX ст. в англійській мові виник акронім для познач ення соціальної групи лесбійок (Lesbian), геїв (Gay), бісексуалів (Bisexual) і трансгендерів (Transgender) – Л ГБТ. Абревіатура була прийнята як самоназва людей, які об’єднуються на основі їхньої негетеросексуальної орієнтаці ї та нецісгендерності, більшістю громадських організацій та ЗМІ в США та деяких інших англомовних державах, а пізніше в більшості держав світу. Пізніше інтерсексуалами було запропоновано розширений термін «ЛГБТІ» на підкреслення приналежності до відповідної соціальної групи.

Варто зазначити, експерти вважають застосування одного з найпош иреніших на сьогодні термінів на позначення ЛГБТІ – «сексуальні меншини» – некоректним, коли йде ться саме про ЛГБТІ-спільноту (лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери, інтерсексуали), адже через невизначен і с т ь ц ь о г о т е р м і н а в і н м о ж е в к л ю ч а т и д о с е б е людей з надто розмаїтими сексуаль ними вподобаннями, що не стосу ється сексуальної чи гендерної орієнтації [7].

При цьому, називаючи себе відповідним чином, представники даної соціальної групи підкреслюють гетеросексуальність більшості людей, що в результаті психологіч но і морально сприймається як єдиний і поширений варіант норми, а це, в с вою чергу, сприяє патологізац ії інших варіантів сексуальної орієнтації і гендерної ідентичності та визнанню їх ненормальними. Зазначаєть ся, що, наголошуючи на однорідній сексуальній більшості, термін «сексуальні ме ншини» ставить ЛГБТІ в певну оп озицію щодо суспільства [23]. Таким чином, за іншою позицією термін «сексуальні меншини» завідомо окреслює ЛГБТІ-спільноту поза певною більшістю.

О т ж е , т е р м і н ЛГБТІ н а п о з н а ч е н н я л ю д е й з р і з н и м и в а р і а н т а м и с е ксуальної орієнтації або сексуальної ідентичності видається найбільш нейтральним і коректним. При ць ому на сьогодні поняття «сексуальні меншини» також є поширеним і використовується зарубіжними державними установами і міжнародними організаціями (в тому числі ООН і спеціалізованими установами), вживається у рішеннях Європейського Суду з прав людини, є широко вживаним у науковій літературі з прав людини тощо [24].

Слід зазначити, що повага до іншої ідентичності, визнання її пр ава на існування та мирне співіснування неоднорідних ідентичностей в меж ах одного соціуму є основою суч асної концепції прав людини. Сучасні глобалізаційні процеси посилюють фрагментацію і локалізацію сві ту, етнополітичну суверенізацію та культурну сегментацію, що ставить на порядок денний питання про мультикул ьтуралізм сучасного суспільства і толерантність як мистецтво жити разом, поважати іншу думку, іншу мову, іншу релігію, інші традиції тощо [8].

Лише право є тим регулятором соціальної взаємодії, що спрямован е на утвердження рівності, толерантності та поваги до честі й гідності кожного, здатне не тільки заохочувати та пропагувати мультикультуралізм, плюралізм і захист прав кожного, а й здійснювати поновлення порушеного прав а у межах і порядку, визначеному законом, і притягнути відповідного порушника до відповідальності за вчинен е правопорушення. Будучи сформованим у державноорганізованому суспільс тві як основний нормативний регу лятор суспільних відносин, право передбачає природно-правову і позитивно-правову іпостасі праворозуміння. Саме з ідеї природного права, яке є правом людини н а ж и т т я і с в о б о д у в и х о д я ч и і з с а м о ї б і о л о г і ч н о ї о с н о в и і с н у в а ння, й випливає вимога рівності, справедливості,

недискримінації, в тому числі й за ознакою сексуальної орієнтації. Повага до прав людини, рівність та плюралізм є найвищими критер іями розвиненості людської цивілізації. При цьому рівень сприяння захисту і реалізації прав саме вразли вих верств населення є найкращим показником реального здійснення принципів непорушності та гарантованості п рав людини, ступеню їх захищеності, а також толерантності суспільства. ЛГБТІ, будучи соціальною групою з ві дмінною ідентичністю, не вимагають надання їм окремих нових за формальними ознаками прав, а наголошують на пр облемі їх сутності, насамперед, дискримінації, закликаючи до реального втілення принципу рівності, декларовано го як актами з прав людини міжнародного

значення, так і конституцією. Важливо відмітити, що процес сприйняття конкретним соціумом інш их ідентичностей та визнання їх права на існування, що супроводжується формуванням і удосконаленням п евного обсягу антидискримінаційного законодавства держави, може суп роводжуватись пошуком нового спі ввідношення права і моралі та загостренням відповідних протиріч. Адже об’єктивна динамічність і розширення каталогу прав людини призводить до

з а р о д ж е н н я а б с о л ю т н о н о в и х п р а в , д о п е р е л і к у я к и х , о к р і м е к о л о гічних, інформаційних прав, права на мир, на ядерну безпеку, на космос, а також соматичних прав (прав людини розпоряджатися своїм тілом – зокрема, право на смерть, зміну статі, трансплантацію органів, штучне репродукува ння, стерилізацію, аборт тощо) відносяться в тому числі й право на гендерну ідентичність, сексуальну ідентичність та надання права на шлюб особам однієї статі. У цьому зв’язку вчені констатують факт формування, а також необхі дності подальших досліджень та регламентації четвертого, п’ятого та шостого поколінь прав людини.

У контексті глобалізації доктрини прав людини, реалізації принц ипів людського виміру державо- і правотворчих процесів у сучасному демократичному світі, а також формування як сучасного міжнародного гуманітарного права, так і конституційного гуманітарного права, зазначимо, що визначальними віхами д е м о к р а т и з а ц і ї й с ь о г о д е н н о г о с т а н у п р а в о в о г о з а х и с т у п р а в л ю д ини за ознакою сексуальної орієнтації та сексуальної ідентичності є прийняття Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Міжнародного п акту про громадянські і політичні права 1966 р., що закріпили рівність всіх людей перед законом та право без будь-я кої різниці на рівний їх захист законом, а також

право на рівний захист від будь-якої дискримінації і від будь-я кого підбурювання до такої дискримінації. Дані акти з прав людини міжнародного значення у переліках ознак, за якими не може бути привілеїв чи обмежень, прямо не вказують сексуальну орієнтацію і сексуальну ідентичність, проте м і с т я т ь ф о р м у л ю в а н н я « і н ш а о б с т а в и н а » . В т і м , виходячи зі змісту норм міжнародного права, згідно з якими всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах, сексуальна орієнтація та сексуальна ідентич ність також є забороненими для дискримінації ознаками.

В а ж л и в и м з д о б у т к о м у д а н і й с ф е р і с т а л а х в и л я у т в о р е н н я і а к т и в ізації ряду правозахисних організацій, діяльність яких безпосередньо пр исвячена питанням реалізації пр а в ЛГБТІ . Т а к , д р у г а п о л о в и н а X X с т .

характеризується заснуванням такої потужної міжнародної організ ації, як Міжнародна асоціація лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та інтерсексуалів (англ. Internation al Lesbian, Gay, Bisexual, Trans and Intersex Association, скор. ILGA) (1978 р.), до якої на сьогодні включені понад 600 ЛГБТІ-организацій приблизно 110 країн світу.

Не менш важливими на історичному шляху становлення правового за хисту прав людини щодо сексуальних меншин стали й інші міжнародно-правові документи, які, на відмі ну від вищезазначених, прямо закріпили заборону дискримінації за даними ознаками. У цьому контексті, насамперед , згадаємо прийняття Парламентською Асамблеєю Ради Європи 1 жовтня 1981 р. Резолюції 756 (1981) про дискримінацію гомосексуалів [30], в якій було визнано право на сексуальне самов изначення з досягненням особою встановленого національним законодавством віку повноліття, а також відкидалося визнання гомосексуальності психічним розладом, спряло її виключенню Всесвітньою організацією охорони здоров’я з Міжнародної класифікації хвороб (1990 р.).

У 1984 р. Парламентською Асамблеє ю Ради Європи було прийнято Ре золюцію 1984 (2014) на захист від усіх форм дискримінації і насильства на підставі сексуальної орієнта ції та гендерної ідентичності [29], у якій зазначено, що, спираючись на досвід співпраці з державами перехідного пері оду, Асамблея вважає ключовим для зміцнення демократії, верховенства права т а дотримання прав людини і осно воположних свобод вирі шення ряду конкретних питань, серед яких: припинення роботи над законопроектами, скла деними за зразком законів про заборону «пропаганди гомосексуалізму» і боротьба з усіма формами насильства проти представників ЛГБТ-співтовариства.

Необхідність формування у загальнолюдському масштабі толерантно сті щодо меншин визнана Генеральною Асамблеєю ООН. У підписаній державами-членами і затвердженій ре золюцією 5.61 Генеральної конференції ЮНЕСКО від 16 листопада 1995 р., Декларації принципів толерантн ості [22] висловлюється занепокоєння у зв’язку з актами нетерпимості, насильства, тероризму, ксенофобії, агрес ивного націоналізму, расизму, антисемітизму, відчуження, маргіналізації та дискримінації щодо соціально найменш захищених груп у суспільстві, а також актами насильства та залякування щодо окремих осіб, які реалізують сво є п р а в о н а с в о б о д у д у м к и і в и с л о в л ю в а н н я переконань, проявами, що почастіш али останнім часом і становлят ь загрозу зміцненню миру та демократії на

національному і міжнародному рівнях. Звертаючи особливу увагу н а обов’язок держав-членів розвивати та забезпечувати поважання прав лю дини та основоположних свобод дл я всіх без винятку і боротися з проявами нетерпимості, держави-члени ви значили засади реалізації принцип у толерантності на державному рівні, акцентували увагу на соціальних аспектах і започаткували Міжнар одний день толерантності. Наголосивши на проблемі маргіналізації соціальн о найменш захищених груп, їхньо го вилучення із суспільного та політичного життя, насильства і дискримінації щодо них як наслідку нетолера нтності, держави-члени взяли на себе зобов’язання сприяти формуванню психології толерантності й ненасильства.

26 вересня 2000 р. Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила Рекомендацію № 1474 (2000) «Про становище лесбійок і геїв у державах-членах Ради Європи», закли кавши держави-члени включити сексуальну орієнтацію до ознак, за якими забороняється дискримінація відповідно до національного законодавства [26].

Також визначальним для реалізації рівноправного поводження та з абезпечення повного рівноправ’я на практиці стало прийняття Директиви Ради 2000/78/ЄС від 27 листо пада 2000 р., що встановлює загальні рамки рівноправного відношення у сфері зайнятості і професійної діяль ності [4], спрямованої на визнання важливості боротьби проти будь-яких видів дискримінації у сфері праці. Пун кт «12» Директиви закріплює, що будь-яка пряма або опосередкована дискримінація на основі релігії або віроспов ідання, обмежених фізичних можливостей, віку або сексуальної орієнтації у сферах, що охоплюються цією Директивою , має бути забороненою на території Співтовариства, адже «дискриміна ція, заснована на релігії або в іросповіданні, обмеженнях фізичних можливостей,

віці або сексуальній орієнтації, може зашкодити досягненню ціле й Договору ЄС, особливо досягненню високого рівня зайнятості і соціального захисту, підвищенню рівня життя, економічного та соціального взаємозв’язку, а також вільному пересуванню осіб» (пункт «11»).

29 липня 2006 р. на Міжнародній ко нференції, присвяченій правам ЛГБТ-спільноти у м. Монреаль, Канада було прийнято Монреальську декларацію про права лесбійок, геїв, б і с е к с у а л і в і т р а н с г е н д е р і в ( ЛГБТ ) [ 2 0 ] .

Документ охоплює всі аспекти прав від гарантій фундаментальних прав та свобод людини і громадянина до питання запобігання та протидії дискримінації сексуальних меншин в сфер ах охорони здоров’я, освіти, імміграції. В Декларації також наголошено на проблемі криміналізації добровіл ьного вступу у статевий зв’язок між особами однієї статі в сімдесяти п’яти державах – більш ніж третині дер жав світу, що за міжнародними стандартами прав людини визнається дискримінацією і порушенням права на приватність.

Також у 2008 р. було прийнято розроблену 128 визнаними захисник ами та експертами у галузі прав людини Декларацію принципів рівності, що отримала характеристику сучас ного міжнародного розуміння принципів рівності [21]. Будучи схваленою Парламентською Асамблеєю Ради Є вропи [28], Декларація сприяла розробці антидискримінаційного законодавства в ряді держав світу.

Також 18 грудня 2008 р. Генеральній Асамблеї ООН було представл ено ініційовану Францією за підтримки ЄС Декларацію ООН з питань сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, яка засудила насильство, стигматизацію та дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтаці ї та гендерної ідентичності, що була підписана 96 з 192 держав-членів ООН, в тому числі й Україною [34]. Передусі м даний документ був підготовлений у формі резолюції ООН, однак пізніше за браком голосів держав-підписант ів було прийнято рішення про прийняття його як декларації.

31 березня 2010 р. Комітет Міністрів Ради Європи (за підтримки держав-членів, в тому числі й України) прийняв Рекомендацію державам-чл енам «Про заходи з боротьби про ти дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної іденти чності» CM/Rec(2010)5 [27], у як ій наголошено на важливості розгляду наявних з а к о н о д а в ч и х т а і н ш и х з а х о д і в , п е р е г л я д у ї х , а т а к о ж з б и р а н н я й а н а л і з у в і д п о в і д н о ї і н ф о р м а ц і ї з м е т о ю відстеження та усунення прямої і непрямої дискримінації за озна ками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності; забезпечення прийняття і ефективного втілення в ж иття законодавчих та інших заходів з боротьби з

дискримінацією за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності задля забезпечення дотримання прав людини щодо лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерних осіб, а також заради просування толерантності до них тощо.

На виконання Рекомендації Коміте ту Міністрів Ради Європи CM/Rec (2010)5 29 квітня 2010 р. Парламентською Асамблеєю Ради Європи було ухвалено два інші важ ливі антидискримінаційні документи – Резолюцію 1728 (2010) Дискримінація за ознакою сексуальної оріє нтації та гендерної ідентичності [15] та Рекомендацію 1915 (2010) Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності [16].

У контексті порушеної у даній ча стині дослідження проблематики історично важливим документом у галузі прав людини є Резолюція ООН про права людини, сексуальну орієнт ацію та гендерну ідентичність A/HRC/17/L.9/Rev.1 від 17 червня 2011 р. [25], яку було ухвален о Радою ООН з прав людини. Насамперед, Резолюцію було спрямовано на заборону дискримінації сексуальних меншин. Вона передбачає заснування спеціального органу, який має стежити за дотриманням прав ЛГБТ у всіх регіонах світу, а також створення комісії, щ о з д і й с н ю в а т и м е м о н і т о р и н г з а к о н о д а в с т в а д е р ж а в н а п р е д м е т н а явності законів, що утискають права представників ЛГБТ-спільноти. Показово, що Україна, підтримавши голосуванням прийняття резолюції, долучилась

до держав-підписантів. 17 листопада 2010 р. Комітет Мін істрів Ради Європи прийняв Реко мендацію CM/Rec(2012)12 державамчленам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки [17 ], згідно з якою щодо суддів або кандидатів на посаду судді не має бути жодної дискримінації на підставі статі , раси, кольору шкіри, мови , релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, належ ності до національної меншини, власності, неспроможності, народження, сексуальної орієнтації або інших ознак.

Також важливу роль у становленні правового захисту прав людини за ознакою сексуальної орієнтації і гендерної ідентичності відіграє практика Європейського Суду з п рав людини, юрисдикція якого включає всі питання, які стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як відомо, Конвенція, безпосередньо не передбачає заборону дискрим інації за ознакою сексуальної орієнтації. Однак, рішення Суду свідчать про однозна чну заборону дискримінації за даною ознакою та сприяння захисту права сексуальних меншин на особисте і сімейне життя, права на приват ність тощо. Наприклад, за рішенням Європейського Суду з прав людини від 22 жовтня 1981 р. по справ і Dungeon v. The United Kingdom закони, що

передбачають кримінальну відповідальність за добровільні гомосе ксуальні акти, визнаються порушенням права на повагу до приватного життя [19]. Дане рішення стало першим прий нятим на користь ЛГБТІ у практиці Суду. Як наслідок в жовтні 1982 р. Актом п ро статеві злочини у Північній Ірландії було декриміналізовано добровільні одностатеві акти між чоловіками, що досягти 21-річного віку.

Слід зазначити, що у фарватері відповідних трендів у міжнародно м у г у м а н і т а р н о м у п р а в і р у х а є т ь с я й національне конституційне законодавство, що регламентує права л юдини за ознаками сексуальної орієнтації та сексуальної ідентичності, яке в умовах глобалізації зазнає суттєвої модифікації та модернізації, у тому числі у формі безпосереднього закріплення заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації на конституційному рівні.

В процесі зближення України з ЄС також виникла необхідність у п рийнятті відповідного антидискримінаційного законодавства. У Законі України «Про заса ди запобігання та протидії дискримінації в Україні» [5] законодавець закріпив визначення дискримінації як ситуації, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших п ереконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження громадянства, сімейного та майнового ста ну, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або

к о р и с т у в а н н і п р а в а м и і с в о б о д а м и в б у д ь - я к і й ф о р м і , в с т а н о в л е н ій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

На недоліки прийнятого закону вказала Європейська комісія проти расизму та нетерпимості, серед яких було зауваження: перелік ознак, дискр имінація за якими забороняється , є невичерпним, що є позитивним, проте, бажано було б також додатково вказати такі ознаки як сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність [12, с. 217].

Слід констатувати, що Україна не має гармонійної та адекватної загальносвітовим тенденціям національної політики в галузі рівності та недискримінації, хоча й існують д ержавні окремі стратегії, розроблені стосовно певних груп, уразливих до дискримінації. Виміряти їхню успішність важк о, тим не менш той факт, що відповідно стратегії р о з р о б л я ю т ь с я , в к а з у є н а п е в н у г о т о в н і с т ь і з б о к у д е р ж а в и д л я досягнення прогресу в даних галузях. Так, наприклад, затверджена Указом Президента України № 501/2015 від 25 серпня 2015 р. Національна стратегія у сфері прав людини [18], що визначає основні напрямки захисту пр ав людини державою, жодним чином не торкається проблеми дискримінації сексуальних меншин. Проте, Пл ан заходів з реалізації Національної стратегії у

сфері прав людини на період до 2020 р., затверджений Розпорядже нням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 р. № 1393-р [11] передбачає низку заходів на ств орення ефективної системи запобігання та протидії дискримінації ЛГБТІ.

У цілому вітчизняний досвід конституційно-правової регламентаці ї прав людини, практика конституційної правореалізації та конституційного правокористування у цій сфер і, а також доктринального супроводу цього процесу, свідчать, що ЛГБТІ-спільнота в Україні займає маргінал ьне положення не тільки у політичній та соціально-культурній сфері, але й сучасному академічному дискур сі. В Україні інтерес до даної тематики особливо загострився останніми роками, набуваючи особливого звучання в п олітичній сфері, в аспекті законодавчих ініціатив (наприклад, законопроектів № 0945 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» (щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір)» [13] та № 10290 «Про заборону спрямованої на дітей пропаганди

гомосексуалізму» [14]), взаємовід носин між різними політичними силами, громадськими організаціями та рухами, організації та проведенні Маршів рівності у Києві та Одесі тощо. Водночас, як свідчать соціологічні дослідження, існує високий р івень дискримінаційного фону в Україні, і випадкам дискримінації можуть бути піддані не лише представники ЛГБТІ-спільноти, а і все інше населення.

Українське суспільство демонструє вкрай високий рівень гомофобі ї щодо представників ЛГБТІ-спільноти – у переважної більшості громадян залишається упереджене стереотипн е сприйняття сексуальних меншин. Негативне ставлення населення зумовлене стереотипним мисленням, що гомосе ксуальність – протиприродне явище, браком поінформованості, релігійною пропагандою [6].

Отже, інтерпретація прав людини у відношенні сексуальної орієнт ації у сучасному світі є вкрай неоднозначною і залежить від конкретної політичної і соціально- культурної ситуації в конкретній державі. Однак в цілому проблема сексуальних менш ин у конституційному праві трад иційно розглядається саме в такому контексті т а н е в и к л и к а є б у д ь - я к и х с у м н і в і в , я к з т о ч к и з о р у с в о є ї п р а к т ич н о ї а к т у а л ь н о с т і , т а к і н а у к о в о - п і з н а в а л ь н о г о значення.

Наведені вище методологічні та прикладні проблеми міжнародно-пр авового та конституційно-правового забезпечення прав людини за ознакою сексуальної орієнтації та с ексуальної ідентичності, нажаль, ще не стали предметом пильної уваги вітчизняних вчених-конституціоналістів. Враховуючи серйозні виклики та загрози, які виникають у сфері реалізації та захисту прав людини в цілому, н аукова громадськість має висловлювати свою виважену позицію щодо актуальних проблем інституціоналізації та конституювання прав меншин в цілому та сексуальних меншин, зокрема.

Бібліографічний список: 1 . В о п р о с ы м е н ь ш и н с т в в Р е с п у б л и к е Б е л а р у с ь , Е в р о п е и м и р е / Е вропейский центр по вопросам меньшинств ; сост., авт. предисл. А. Осипов, А. Василевич. – Минск : Медисонт, 2012. – 200 с.

2. Горшков А. С. Институционализация меньшинств в поле публично й п о л и т и к и : а в т о р е ф . д и с с . н а

соискание учен. степени канд. по лит. наук : спец. 23.00.02 «Пол итические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и по литические процессы и технолог и и » / А . С . Г о р ш к о в ; П е р м с к и й государственный университет. – Пермь, 2009. – 28 с.

3. Джокьякартские принципы. Принципы применения международно-пр авовых норм о правах человека в

отношении сексуальной ориентации и гендерной идентичности. Прин яты группой профильных экспертов в Джокьякарте, Индонезия 6–9 ноября 2006 года. – 2007. – 37 с.

4. Директива Ради 2000/78/ЄС від 27.11.2000 р., що встановлює з агальні рамки рівноправного відношення у

сфері зайнятості і професійної діяльності [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://minjust.gov.ua/file/32391

5. Закон України «Про засади запобігання та протидії дискриміна ції в Україні» від 6 вересня 2012 р. //

Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 32. – ст. 412

6. Звіт за результатами дослідження: «Опитування громадської ду мки для визначення суспільного

сприйняття ЛГБТ та шляхів його поліпшення» / Центр соціальних е кспертиз Інституту соціології НАН України. Виконаний на замовлення Всеукраїнської громадської організації «Гей-Альянс Україна». – Київ, 2013. – 50 с. 7 . К р а в ч у к А . Т р а д и ц і й н а о р і є н т а ц і я . М і ф и т а ф а к т и щ о д о ЛГБТ / А. Кравчук. – Київ: Центр «Наш світ», 2015. – 73 с.

8. Кресіна І. О. До питання про прояви дискримінації на расовом у т а е т н і ч н о м у г р у н т і / І . О . К р е с і н а / /

Політичний менеджмент. – 2007. – № 4. – С. 31-40.

9. Кушніренко І. Ю. Міжнаціональ на толерантність в політичному процесі сучасної України : автореф. дис.

на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «П олітичні інститути та процеси» / І. Ю. Кушніренко. – Одеса, 2008. – 17 с.

10. ООН закликає протидіяти дискримінації за ознакою сексуально ї орієнтації та статевої приналежності

[Електронний ресурс] // Організація Об’єднаних Націй в Україні. – Режим доступу: http://www.un.org.ua/ua/ information-centre/news/1626

11. План заходів з реалізації Національної стратегії у сфері пр ав людини на період до 2020 р., затверджений

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 р. № 1393-р [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України. Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1393-2015-р

12. Права людини в Україні – 2013. Доповідь правозахисних орган ізацій. / За ред. Є. Ю. Захарова /

Українська Гельсінська спілка з прав людини. – Харків: Права людини, 2014. – 456 с.

13. Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законода вчих актів (щодо захисту прав дітей на

безпечний інформаційний простір)», внесений народними депутатам и України Є. Царьковим, К. Лук’яновою, П. Унгуряном, Ю. Ковалевською, Т. Чорноволом, Л. Григорович. Реєст раційний № 0945 від 12.12.2012 [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України. Режим доступу : http: //w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4_1 ?pf3511=40734

14. Проект Закону України «Про заборону спрямованої на дітей пр опаганди гомосексуалізму», внесений

народним депутатом України В. В. Колесніченком. Реєстраційний № 10290 від 30.03.2012 [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України. Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=43007

15. Резолюція 1728 (2010) Дискримін ація за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності

[Електронний ресурс] / Парламентська Асамблея Ради Європи. – Ре жим доступу : http://www.coe.int/T/r/ Parliamentary_Assembly/%5BRussian_documents%5D/%5B2010%5D/%5BApr2010%5D/Res1728_rus.asp

16. Рекомендація 1915(2010) Дискримінація за ознакою сексуально ї орієнтації та гендерної ідентичності

[Електронний ресурс] / Парламентська Асамблея Ради Європи. – Ре жим доступу : http://www.coe.int/T/r/ Parliamentary_Assembly/%5BRussian_documents%5D/%5B2010%5D/%5BApr2010%5D/Rec1915_rus.asp

17. Рекомендація CM/Rec(2012) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів

незалежність, ефективність та об ов’язки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/994_a38

18. Указ Президента України «Про затвердження Національної стра тегії у сфері прав людини» № 501/2015

від 25 серпня 2015 р. [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ра д и У к р а ї н и . Р е ж и м д о с т у п у : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/501/2015

19. Case of Dungeon v. The United Kingdom, 22 October 1981 [Еле ктронний ресурс] / European Court of Human

Rights. – Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57473

20. Declaration of Montreal, 2006 [Електронний ресурс] / Intern ational Conference on LGBT Human Rights. –

Режим доступу : http://www.declarationofmontreal.org/DeclarationofMontreal.pdf

21. Declaration of Principles on Equality, 2008 [Електронний ресурс] / The Equal Rights Trust. – Режим доступу :

https://www1.umn.edu/humanrts/instree/declar_principles_equality.pdf

22. Declaration of Principles on Tolerance, 1995. Records of the General Conference Volume 1 Resolutions, Paris 25

October to 16 November 1995 [Електронний ресурс]. – Режим досту пу : http://unesdoc.unesco.org/ images/0010/ 001018/101803e.pdf#page=75

23. DeGagne A. Queering the language of «sexual minorities» in Canada / A. DeGagne. – 2011 [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.ideas-idees.ca/blog/queering-language-sexual-minorities-canada

24. Donnelly J. Non-Discrimination and Sexual Orientation: Maki ng a Place for Sexual Minorities in the Global

Human Rights Regime / J. Donelly // Innovation and Inspiration: Fifty Years of the Universal Declaration of Human Rights. Amsterdam: Royal Netherlands Academy of Arts and Sciences. – 1999. - p. 93-110.

25. June 17, 2011 Vote Breakdown by Country on UN Resolution on Sexual Orientation and Gender Identity

A/HRC/17/L.9/Rev.1 [Електронний р есурс]. – Режим доступу : http ://www.globalequality.org/storage/ documents/pdf/ votecount-un-sogi-june2011.pdf

26. Recommendation 1474 (2000) Situation of lesbians and gays i n Council of Europe member states [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://archive.equal-jus.eu/159/

27. Recommendation CM/Rec(2010)5 of The Committee of Ministers to member states on measures to combat

discrimination on grounds of sexual orientation or gender ident ity (adopted by the Committee of Ministers on 31 March 2010 at the 1081st meeting of the Ministers’ Deputies) [Електро нний ресурс]. – Режим доступу : http://www.coe. int/t/ dg4/lgbt/Source/RecCM2010_5_EN.pdf

28. Resolution 1844 (2011) The Declaration of Principles on Equ ality and activities of the Council of Europe

Adopted by PACE Committee, 2011 [Електронний ресурс]. – Режим д оступу : http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/ Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=18046&lang=en

29. Resolution 1984(2014) Request for Partner for Democracy sta tus with the Parliamentary Assembly submitted by

the Parliament of the Kyrgyz Republic [Електронний ресурс] / Pa rliamentary Assembly. – Режим доступу : http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=20747&lang=en

30. Resolution 756 (1981) Discrimination against homosexuals [Е лектронний ресурс]. – Режим доступу

http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=16167&lang=EN

31. The Anti Homosexuality Bill, 2009 [Електронний ресурс]. – Р ежим доступу: http://www.publiceye.org/

publications/globalizing-the-culture-wars/pdf/uganda-bill-september-09.pdf

32. The Social Studies Curriculum: purposes, problems and possi bilities [Електронний ресурс] / [edited by] E.

W a y n e R o s s . – 3 r d e d . – N e w Y o r k : S t a t e U n i v e r s i t y o f N e w Y o r k Press, 2006. – 369 p. – Режим доступу : http://www.academia.edu/179168/The_Social_Studies_Curriculum_Purposes_Problems_and_Possibilities_3rd_Edition_

33. Ullerstam L. The Erotic Minorities: a Swedish View. – L.: Calder & Boyars, 1967. – 146 р.

34. UN declaration on sexual orientation and gender identity (2 008) [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

https://en.wikisource.org/wiki/UN_declaration_on_sexual_orientation_and_gender_identity

УДК 32: 001. 891.3 (075. 8)

НАЦІОНАЛЬНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ: ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Воронянський О. В., к. і. н., професор, професор кафедри ЮНЕСКО «Філософія людського спілкування» та соціально‐гуманітарних дисциплін Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка (Україна) Воронянський О. В. Національний суверенітет: політологічний аспект Здійснено аналіз політичного змісту категорії «національний сув еренітет» із точки зору теорії політичних систем. Розглянуто проблему суб’ єктності національного суверені тету та сфери його реалізації.

Визначено, що політичні характер истики даної категорії відносят ь с я н е л и ш е д о с ф е р и м і ж н а р о д н и х відносин, а значною мірою детерміновані динамікою відносин суб’єктів влади в конкретній політичній системі. Автор доводить, що проц ес реалізації національного сув еренітету носить конкурентний характер б о р о т ь б и в с у с п і л ь с т в і з а в п л и в н а п р и й н я т т я д е р ж а в н и х р і ш е н ь і в кінцевому підсумку – боротьби за державну владу. Це означає залежність категорії «національний с уверенітет» від розподілу ресурсів влади в суспільстві, а також передбачає диференціацію реальних суб'єктів політичної влади всередині нації.

Ключові слова: національний суверенітет, нація, ресурси влади, права громадян.

Voronianskyi O. V. National Sovereignt: Political Aspects The analysis of the political content of the category of "natio nal sovereignty" from the standpoint of the theory of political systems is conducted. The problem of subjectivity and scope of the implementation of national sovereignty was considered. It was determined that the politica l characteristics of this category are not only to the sphere of international relations, and largely deterministic dynamics of power relations of actors in the political system. The author argues that the process of implementing national sovereignty is the competitive nature of the struggle in society for the influence on the adoption of state decisions and, ultimately, the struggle

for state power. This means the dependence of the category "national sovereignty" on the distribution of power resources in society, as well as the differentiation of real subjects of political power within the nation Key words: national sovereignty, nation, power resources, the rights of citizens.

Процес розбудови сучасної української держави вимагає всебічних досліджень проблематики національного суверенітету як фундаментального елементу державотворення. Проб лема національного суверенітету давно є предметом пильної уваги політологів, соціологів, юристів, філос офів. Основні методологічні принципи її вивчення визначили дослідження таких класиків політико-правової думки, я к Ж.-Ж. Руссо, Ф. Гізо, Ж. де Местр, Ж. Марітен, К. Шмітт. Розробці теорії національного суверенітету сприяли до слідження М. Вебера, Т. Веблена, Р. Даля, К.Дойча, М. Дюверже, К. Кребіла, Л. Оппенгеймера, Т. Парсонса, Р. Хааса. В сучасній українській науковій літературі дана проблематика підіймалася в працях В. Гапотія, В . Кременя, М. Розумного, Н. Палієнка, Ю. Тарана,

А. Ященка та ін. Незважаючи на те, що поняття «національний суверенітет» виникло ще в XVIII столітті, серед дослідників досі немає однозначної оцінки цієї категорії, її сутності та зм істу. У сучасній науковій літературі паралельно вживаються три категорії: народний суверенітет, національний су веренітет та суверенітет нації. Під поняттям народний суверенітет розуміється повновладдя народу. Це передба чає, що народ, який виражає свою волю через вибори та референдуми є джерелом державної влади. У свою чергу, вважається, що держава є політичною організацією нації, яка є політич но організованим народом. Звід си паралельне вживання термінів «держава» і «нація» в західній науковій думці та політичній практиці. Зазна чимо, що класична західна політична наука

використовує категорії національного і державного суверенітету як синоніми [1]. Так, посилаючись на дану практику, автори Національної до повіді «Національний сувереніте т України в умовах глобалізації» за 2011 рік, виходячи з того, що прикметник «національний» має бути застосов аний до того суверенітету, носієм якого виступає національна держава (нація-держа ва), взагалі пропонують вважати поняття «національний суверенітет» тотожним поняттю «державний суверенітет» [2, с.8].

Дефініція «народ» при цьому озна чає просто населення, не маючи ніякого політичного забарвлення. Оскільки володіння соціально-еко номічними і політичними засобам и для реальної участі в управлінні справами суспільства і держави передбачає саме організованість суб’єкта суверенітету, ця дефініція не може бути придатною © Воронянський О. В., 2017