Батанов О. В. Унітаристика у системі наукових знань про унітаризм: проблеми концептуалізації та інституціоналізації. Університетські наукові записки. 2020. № 1 (73). С. 18–34.

Анотація

DOI 10.37491/UNZ.73.2

УДК 321.01; 342.2

Олександр БАТАНОВ1

УНІТАРИСТИКА У СИСТЕМІ

НАУКОВИХ ЗНАНЬ ПРО УНІТАРИЗМ:

ПРОБЛЕМИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ

ТА ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ

Висвітлюються концептуальні проблеми формування вітч изняної доктрини унітаризму. Констатуючи факт, що найбільш багатоаспектною і складною є проблема утвердження в Україні оптимальної форми державного устро ю, пропонується запров адити у вітчизняній конституційній науці та освіті окремий вектор — унітаристика. Адже, попри те, що в політико правовій науці в цілому та сучасній конституціоналістиці пр облематика унітаризму доволі активно дискутується ученими державознавцями, політиками та громадськими діячами, на укове знання в цій сфері залишається вкрай суперечливим та фрагментарним.

Аналізуючи комплекс сутнісних та змістових характери стик унітаризму як феномену сучасного конституційного права, окреслюються перспективні напрямки розвитку унітаристької доктрини. Показаний синергетичний зв’язок між теорією суча сного унітаризму, принципами унітарності державної території та фундаментальними інститутами політико -правового та державно-управлінського життя сучасних уніта рних держав.

Доводиться, що унітарний устрій є не лише одним із важливих компонентів процесу досягнення завдань, мети та функцій біль - 1 доктор юридичних наук, професор, провідний науковий співробітник, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (м. Київ), batanov_olexandr@ukr.net, https://orcid.org/0000-0002-0239-4539.

© Батанов О. В., 2020

шості сучасних держав, а й іманентною ознакою та стратегі чним елементом механізму реалізації їх суверенних прав. Враховуючи, що унітаризм є багатовимірним соціально політичним та конституційним явищем: це і ідея, і теорія, і науковий напрям, і глобальна соціальна та конституційна практика, і конституційна форма існування та функціонува ння територіальних громад, і іст оричний стан національної державності та української регіональної цивілізації, і форма р еалізації національної ідентичності та громадянськості тощо, — робиться висновок про актуальність та необхідність форм ування унітаристського дискурсу в сучасній констит уційноправовій науці та освіті.

На погляд автора, послідовна концептуалізація та інстит уціоналізація унітаристики дозволить зрозуміти глибинні пр оцеси, які обумовлюють виникнення феномену вітчизняного ун ітаризму, свідчать про колосальну цивілізаційну роль та аксі ологічне, онтологічне, гносеологічне, функціонально -телеологічне значення державної території, підкреслюють важливість н асамперед психологічного сприйняття унітаристської ідеї у су спільстві як у ході його політичної структуризації, формування відносин ринкової економіки, здійснення екогуманістичної пол ітики, так і в аспекті національної безпеки та оборони.

Ключові слова: унітаристика, унітаризм, унітарність, терит о-

рія, держава, державний устрій, унітарний устрій, адміністрати вно-територіальний устрій. Новітня конституційна історія України свідчить, що найбільш б агатоаспектною і складною є проблема утвердження в Україні оптимальної форми державного устрою. У політико -правовій науці в цілому та суча сній конституціоналістиці ця проблема вже три десятиліття поспіль акт ивно дебатується ученими -державознавцями, політиками, громадськими діячами.

Попри незворотність курсу на формування України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової, унітарної держави, т ериторія якої в межах наявного кордону є цілісною і недоторканною (ст. ст. 1–2 Конституції України [1]), питання щодо форми державного устрою України, її адміністративно-територіальної організації, вирішення пов’язаних із ними національно -політичних, мовних т а соціально економічних проблем суспільства, залишаються доволі дискусійною ст ороною політичного та правового життя сучасної України. Особливо болі сно загострилися та актуалізувалися ці питання в умовах анексії Автон омної Республіки Крим та збройної інтервенції Російської Федерації проти України.

У цілому проблема територіального устрою України виявилася чи не найскладнішим конституційним інститутом за всі роки незалежності української держави. По суті, у перші роки незалежності України взагалі

не було виро блено чіткої як загальнотеоретичної, так і нормативної стр атегії щодо спрямування України в напрямку унітаризму чи федералізму. Підтвердженням цього було існування у певний час інституту Пр езидента Автономної Республіки Крим, надання права Верховній Раді А втономної Республіки Крим приймати власні закони тощо. Лише Конст итуційний договір між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України» [2] офіційно визначив унітарний вектор розвитку української державності.

Проте закріплення в Конституції України унітарної форми терит оріального устрою держави лише посилило актуальність загальнотеорет ичних досліджень проблем унітари зму та складність цієї тематики, загос трило суперечливість та діаметральність поглядів на проблеми і перспе ктиви територіальної організації держави [3; 11]. Показовою в цьому асп екті є позиція С. О. Телешуна, який ще у 2000 році зазначав, що «закрі плення в Конституції України унітарності нашої держави і водночас ная вність у її складі адміністративної (а не національно -територіальної) автономії посилило актуальність розробки теоретичних питань унітаризму та федералізму, перегляду самої концепції унітарної держави» [12].

Окремі аспекти теорії та практики сучасного унітаризму, адмініс тративно-територіального устрою та процесу у своїх працях досліджували такі сучасні вчені та експерти, як Ю. І. Ганущак, Б. П. Гдичинський, А. Б. Гетьман, Р. В. Губань, О. П. Іщенко, В. М. Кампо, О. Л. Копиленко, В. В. Кравченко, І. О. Кресіна, В. С. Куйбіда, О. Г. Кучабський, І. Й. Магновський, В. В. Міщук, В. І. Нудельман, Х. В. Приходько, С. О. Телешун, А. Ф. Ткачук, Л. Т. Шевчук та ін.

Автор вважає, що політико -правові вч ення про феномен державної території в цілому, її завдань, функцій, форми організації, в тому числі унітарного устрою держави, сформульовані протягом століть вітчизняною та зарубіжною науковою думкою не втратили своєї актуальності до наш ого часу, а знання уявлень щодо природи унітарної державності необхідне для успішного вирішення проблем адміністративно -територіального ус трою, територіальної організації влади та зміцнення унітаризму в сучасній Україні.

Слід констатувати, що комплексних досліджень проблема тики унітаризму обмаль. Тривалий час науковці зверталися переважно до загал ьних проблем право - державотворення, не диференціюючи їх, розглядали здебільшого атрибутику держави, її завдання та функції, а не її внутрі шню організацію з погляду не лише форми, а й сутності та змісту. Основна увага приділялася питанням інституційного характеру — адміністративно-територіального устрою в його нормативно -правових та управлінських функціях. Тому, попри наявність доволі фундаментальних праць [13; 19], подекуди з доволі амбітними назвами та змістом, слід констатувати, що сьогодні у вітчизняній юриспруденції дослідження проблем унітарної форми територіального устрою та в цілому унітаризму залишаються доволі

фрагментарними.

Тема унітаризму досліджувалася переважно у контек сті загальних проблем державного устрою, територіального устрою, порівняння з фед еративною формою територіального устрою або в контексті продукування необхідності проведення адміністративно -територіальної реформи. Варто зазначити, що проблема унітаризму не була актуальною і в період існ ування Радянського Союзу, оскільки правники та ідеологи тогочасної доби намагалися, насамперед, обґрунтувати незаперечну легітимність існ ування такої федеративної держави, як СРСР.

Метою дослідження є поглиблення концептуаль но-конституційних засад унітаризму, обґрунтування необхідності формування унітаристики як інноваційної форми наукового знання про унітаризм та парадигмал ьної основи територіальної організації сучасної України.

Незважаючи на наявні сьогодні проблеми констит уційної теорії та практики, які існують у сфері територіальної організації української де ржави, для кожної галузі наукового знання приходить час осмислення н акопиченого знання як результату теоретичного засвоєння нею свого пре дмета, який набуває рис системності. По суті мова йде про пізнання наукою самої себе, що є умовою її подальшого розвитку та утвердження реальної соціальної цінності [20, c. 91]. Прийшов такий час і для вітчизняної ко нституційної теорії державного устрою, концептуальним орієнтиром для якої повинні стати ідейні засади класичного унітаризму.

У сучасній Україні накопичений вагомий масив спеціалізованих д осліджень щодо окремих аспектів територіального устрою, адміністрати вно-територіального устрою та процесу, проблем територіальної організац ії публічної влади тощо. Водночас є низка питань, абсолютно нових для с учасної юридичної науки. Актуальність та складність осмислення питань спостерігається навіть на рівні використання певних понять і категорій та формулювання їх визначень. Зокрема таким поняттям, що і на сьогодні ще не стало загальновизнаним та залишається малозрозумілим з погляду сутності, змісту, принципів та функцій, є «унітаризм», яке використов ується у наукових працях з питань конституційного права вкрай рідко.

Безумовно, одним з чин ників тому є те, що сама наука конституці йного права та конституційне знання багато в чому ще перебувають у ст адії свого переосмислення, а на їх основі доволі повільно формуються нові наукові напрямки та навчальні дисципліни, які мають своїм предметом вивчення питань територіального устрою, адміністративно територіального устрою та процесу, проблем територіальної організації публічної влади. Останні, скоріше, є поодинокими прикладами іннов аційних освітніх технологій у сфері конституційного права і процесу, ніж усталеною практикою [21]. Тому конституційне знання про державний устрій України, побудоване на принципах класичного унітаризму, лише складається. У стадії вкрай повільного та суперечливого формування зн а-

ходиться вітчизняна теорія та методологія унітар изму, відповідний кат егоріально-понятійний апарат тощо. Водночас не викликає сумнівів, що вже сьогодні має відбутися сво єрідна «санація» наукової мови, її очищення від незрозумілих та неточних понять, їх подвійного тлумачення тощо. Усе це об’єктивно повинн о роз г-

лядатися як передумова у дослідженні важливих проблем сучасного ко нституціоналізму. Дослідники актуальних проблем конституційного права та процесу повинні переконатися, що аналіз понять не обмежується суто «терапевтичними» завданнями. Досліджуючи важ ливі конституційно правові категорії та способи їх використання, вчений -конституціоналіст тим самим концептуалізує конституційно -правову реальність. Значною мірою цьому сприятиме формування сучасного категоріально -понятійного апарату конституційного права, в якому такі поняття, як «унітаризм», п овинні стати одними з системоутворючих.

Зрозуміло, що в науці конституційного права розвинутий сучасний категоріально-понятійний апарат не може сформуватися одномоментно. Це довготривалий та складний процес. По -перше, конституційно-правові поняття повинні бути ув’язані в єдину збалансовану понятійну систему та, по-друге, синхронізовані з юридичними категоріями, які існують у с уміжних юридичних науках, насамперед, адміністративного, муніципал ьного, фінансового права та інших галузевих юридичних наук. До того ж, необхідно враховувати і те, що на сучасному етапі розвитку конституці оналізму та конституційного права пріоритетність відзначеної проблеми значною мірою обумовлена тією обставиною, що наука конституційного права перебуває в стадії перманентного становлення, що, насамперед,

пов’язане з тенденціями його політологізації, соціологізації, інформат изації, математизації та біологізації, стрімким розвитком в умовах інте рнаціоналізації та міждержавної інтеграції [22]. Форм ування цієї науки неодмінно впирається в наявний в обігу категоріально -понятійний ап арат, у тому числі той, яким оперує чинне законодавство.

Однак не викликає сумнівів, що чітко відпрацьована та синхроніз ована система конституційно -правових категорій може стати базою для концептуального вирішення багатьох злободенних проблем сучасності, особливо проблем, пов’язаних не лише із територіальною організацією та функціонуванням публічно -владного апарату, розмежуванням функцій, предметів відання та повноважень різ них органів, які здійснюють публ ічну владу, загальними проблемами державного та територіального ус трою, реформування адміністративно -територіального устрою, а і конст итуційно-правовими проблемами захисту суверенітету України, збереже ння цілісності і недото рканності її території, національної безпеки і обор они. Адже захист суверенітету і територіальної цілісності України, забе з-

печення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина перш а ст. 17 Конституції України). У цьому аспекті проблематика сучасного українського унітаризму набуває особливого звучання, актуальності та значення. Унітаризм як принцип конституційного ладу, форма державного устрою, філософія державності та право є універ сальним інструментом розв’язання протиріч між центром та місцями, тенденціями централізації та децентралізації всередині відповідної унітарної держави. Питання унітаризму надзв ичайно делікатні не лише у суто конституційно -правовому, політичному або адміністративному аспектах, а й у філософському розумінні, врахов у-

ючи, що вони стосуються інтересів загального (Українського народу та всієї української держави), особливого (територіальних громад) та окрем ого (громадянина). Вважаємо, що напрями теоретичних досл іджень, які переслідують мету виявлення загальних закономірностей, пов’язаних з адекватним р озумінням розуміння сутнісних, змістових, аксіологічних, онтологічних, гносеологічних, функціонально -телеологічних та інших характеристик сучасного унітаризму мають колосальну цінність та актуальність, так як саме у теоретичних недоопрацюваннях у цій сфері є паростки більшості практичних проблем у конституційному житті сучасної України.

До того ж, основною больовою точкою теорії сучасного унітаризм є її категоріально-понятійний апарат, так як значна кількість конституці йних норм та інститутів у сфері територіальної організації української держави запозичені здебільшого з радянської державно -правової доктрини та ідеології, орієнтованої на власні, значною мірою відмінні від сучасних політико -правових процесів, категоріально -понятійні системи. Втім, істинно науковий аналіз конституційно -правової матерії неможливий без наявності необхідного гносеологічного інструментарію сучасного конст итуціоналізму, невід’ємним елементом якого є чіткий категоріально понятійний апарат.

Ми вважаємо, що перспективи модернізації соціально -економічної, політичної та правової систем українського суспільства нині визначают ься не тільки об’єктивними закономірностями інноваційного розвитку держав в умовах глобалізації та європейської інтеграції, процесами збл иження правових систем сучасності, а й необхідністю врахування у процесі формування вітчизняного конституціоналізму територіального фактору, розмаїття історичних, національно -культурних, геополі тичних, економі чних та інших особливостей розвитку державної території не лише як пр осторової основи реалізації суверенітету держави, її завдань та функцій, а й, насамперед, як фундаментальної конституційної цінності. У силу цього

проблематика територіального устрою виводиться на осмислення не лише генезисних, структурних, інституційних, функціональних ознак держави, а й її аксіологічних, онтологічних, гносеологічних, комунікативних та і нших характеристик. Це складне системне державно -правове утворення, що має (має мати) соціально -економічні, політичні, національно -етнічні, культурологічні й екологічні підстави.

Спроби зведення державного устрою до територіального або адмін істративно-територіального поділу, які іноді мають місце у конституційній доктрині, а також у законодавстві та деяких законопроєктних роботах, або інтерпретація конституційних правоположень про територіальний устрій за допомогою використання уявлень про державний устрій (у деяких на укових працях) є певним спрощенням, які не забезпечують вир ішення ключових проблем державного будівництва — територіальної організації та територіальної дії державної влади, її структурної організації, зіста влення та співробітництва із публічними структурами громадянського су спільства та інститутами місцевого само врядування і самоорганізації н аселення.

За такого ототожнення, змішування, взаємонакладення понять, по різному може тлумачитися конституційна лексика, а звідси страждає з аконодавча логіка та техніка, що, у свою чергу, негативно віддзеркалюєт ься не лише на організації та ефективності діяльності державної влади та місцевого самоврядування, а відтак — на якості публічних послуг, які н адаються (повинні надаватися) населенню, а й у цілому стані вітчизняного унітаризму [23].

У цьому сенсі основна тенденція переос мислення традиційних пр авових категорій та понять, теоретико -методологічних засад загальноюр идичної юриспруденції передбачає необхідність удосконалення доктрин альних підходів до вивчення конституційно -правових проблем сучасного унітаризму.

Досвід проведення радикальних демократичних перетворень у пр авовій системі нашого суспільства вкрай повільний, але втім, цілеспрям ований рух до адміністративно -територіальної реформи свідчить про нео бхідність кардинального наукового переосмислення конституційно правових проблем сучасного унітаризму, враховуючи як національні іст оричні та політичні традиції, так і ті тенденції, які існують у сучасному динамічному світі, що, як правило, не є можливим у процесі аналізу тр адиційних конституційно-правових інститутів.

Не в останню чергу саме однобічний характер тлумачення феном ену території у конституційному праві та спрощене розуміння адміністр ативно-територіальних процесів не лише заважало і заважає дослідженню і вивченню проблем вітчизняного унітаризму, а і стало одні єю з причин перманентної дестабілізації його засад у реальній конституційній пра ктиці протягом усіх років державної незалежності України в політичному, економічному, правовому та навіть духовно-культурному і психологічному вимірах.

Саме це здебільшого й сп рияло виникненню одіозних міфів і соці альних фантомів про федералізм як «найбільш завершену форму регіон алізму та неодмінну умову для самореалізації потенціалу регіонів, кожної територіальної одиниці, кожного громадянина» [24]. Тобто сьогодні існує серйозне протиріччя між доктринальними уявленнями про сутність та зміст унітаризму, умови його ефективного функціонування, розвитку та трансформації, що домінують у мисленні й діяльності вчених і політ иків та реальною практикою розвитку самої унітарної сис теми територі альної організації держави.

У силу цього формування цілісної парадигмально -конституційної основи сучасного українського унітаризму відіграватиме вагому ідеолог ічну або навіть пропагандистську роль у процесах протидії проросійськи орієнтованим федералістським та відверто сепаратистським сценаріям розвитку вітчизняної державності [24; 33]. У сучасних умовах у суспільс тві в цілому, у політичному та науковому середовищі повинно послідовно формуватися чітка концептуально аргументована та ідеологічно підсилена позиція, згідно з якою федералізація державного устрою України (у будь-яких формах: класичного або кооперативного федералізму, федер ативного дуалізму, федерально-матричної моделі тощо) є формою відверт о-

го колабораціонізму з російськими окупантами , ідеологічною та політи чною технологією сепаратизму в Україні [34]. Відповідні ідеологічні федералізаційні концепти жодною мірою не є перевіреними досвідом сучасних федерацій у зарубіжних країнах, пол ітичною ситуацією в Україні, прогнозами на її історично передбачуване майбутнє, її соціально -демографічною мапою тощо, особливо в умовах анексії Автономної Республіки Крим та збройної інтервенції Російської Федерації проти України, проходження абсолютно нового та вкрай скла дного етапу розвитку української наці ї, коли відбувається не лише практ ичний процес та теоретичне обґрунтування власної державності, по суті, формування нової державної нації у широкому (загальногромадянському)

розумінні цього слова, а й боротьба за збереження суверенітету України. Якщо централізована федерація є для державності України небезпечною і небажаною, то реалізація ідеї децентралізованої федерації в Україні, на якій наполягають деякі сепаратистські кола, стане політичною і соціал ьною катастрофою. За таких умов, за висновками більшост і вітчизняних експертів, оптимальна конституційна модель державного устрою України — унітарна конституційно децентралізована держава. Ідейні засади такої держави повинні засновуватися на парадигмальних філософських, пр авових, політичних, соціологічних засадах українського унітаризму.

Слід погодитись з тим, що ключова теоретична проблема, яка об умовлює практичні проблеми, полягає у відсутності збігу та навіть прот иріччі позицій у визначенні самої сутності унітаризму. Найбільш розп овсюдженими є спроби тлумачи ти його лише як « принцип державного ус трою» [35; 36] або «одну з форм державного устрою» [37].

До речі, саме ця обставина, на наш погляд, є причиною того, що проблематика вітчизняного унітаризму зводиться тільки до суто політи чної тематики або віддається на відкуп формально -юридичним методам її вирішення. При цьому не враховується, що визначення цього феномену — це питання, яке напряму пов’язане з аксіологічними, онтологічними, гносеологічними, сутнісно -субстанціональними та функціона льнотелеологічними перспективами розвитку української державності.

Джерело різночитань та полярності позицій у поглядах як теорет иків, так і практиків на природу унітаризму полягає не тільки у відмінно стях їх геополітичних і соціально -економічних інтересі в, але і в недоста тній мірі рефлективності в осмисленні проблеми з погляду практики ко нституційного правокористування. Для нас є очевидним, що відмінності в розумінні сутності унітаризму визначаються явними та неявними світ оглядними та теоретико -методологічними передумовами, пов’язаними не лише з розумінням місця і ролі сучасної політичної мапи світу держави Україна, її завдань та функцій, сутності її державної території, а генезису.

та перспектив розвитку суспільно -політичного та духовно -культурного буття Українського народу в цілому. Тому те чи інше бачення політичн ого, соціального, історичного, духовно -культурного, ментального простору його існування неодмінно детермінуватиме трактування природи і ролі унітарності її території як конституційної цінності. У зв’язку з цим, на йбільш перспективним є рух у такому напрямі, який відкриває можливості

для активізації та зміцнення унітарної моделі її територіального устрою, оскільки саме недооцінка статусу і ролі державної території стала прич иною деформації самої сутності українського унітаризму. Відсутність відрефлектованого наукового тлумачення питання та, насамперед, соціально-філософського обґрунтування унітаризму в Україні породжує суперечливі погляди на завдання і форми організації її терит орії. Як наслідок, м ає місце перманентна ідейна і практична боротьба за визначення суверенних прав держави та народу, зіткнення відцентрових та доцентрових тенденцій, розподіл зон відповідальності суб’єктів публі чної влади, повноважень і ресурсів тощо.

У зв’язку з цим, вивчен ня теоретико -методологічних та констит уційно-правових аспектів територіального устрою України з позицій с учасного унітаризму дозволяє реалізувати установчу, політичну, юриди чну, регулятивну, стабілізуючу, програмну, охоронну, обмежувальну, вих овну; ідеологічну та інші функції Конституції України, конституціоналізму та конституційного права, їх динамічний характер, виявити рівень ре ального впливу науки, юридичної науки зокрема і насамперед, науки ко нституційного права, на правотворчість та правозастосування в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, способи застосування юридичної техніки як механізму підвищення ефективності як конституційно-правового регулювання суспільних відносин.

Таким чином, незважаючи на вказані та інші нег ативні чинники, які породжують доктринальні та прикладні проблеми сучасного унітар изму в Україні, вітчизняною наукою конституційного права накопичений відповідний масив конституційно -правового знання, який потребує пер еосмислення, у тому числі з погляду по тенційних можливостей розвитку конституційної доктрини та викладання відповідних знань у юридичних навчальних закладах. При цьому важливо визначитися із змістом, пре дметом, об’єктом, методологією, структурою та зв’язками такого знання, його якісними характеристиками, способами отримання, пояснення, оці нки, суспільно-політичної ролі. Успішному зрушенню у цьому напрямі п овинна сприяти не тільки розробка цих та інших актуальних проблем на у-

ки конституційного права та конституціоналістики в цілому, а й запров адження у навчальний процес інноваційних освітніх технологій, у тому числі й в аспекті вивчення конституційно -правових проблем території, ролі територіального чинника в житті народу та держави, територіальн ого устрою, його принципів, функцій, форм гарантування тощо.

Варто замислитись і над необхідністю формування та запровадже ння у навчальний процес низки міждисциплінарних курсів. Так, значним кроком на цьому шляху стало б запровадження у навчальний процес а бсолютно нової універсальної дисципліни, викладання я кої могло б бути однаково корисним у процесі формування професійних знань у сфері т ериторіальної організації публічної влади як юристів, так і економістів, соціологів, політологів тощо.

Враховуючи унітарність української держави, такою універсальною дисципліною, здатною довести до слухача (студента або магістранта) у доступній формі, спираючись на здобутки юридичної науки та законода в-

чі норми, інформацію про територію, її політичні моделі, функціональну роль та соціальне значення, вплив економічних, управлі нських, істори чних, етнонаціональних, географічних, кліматичних, інфраструктурних та інших чинників на її функціонування тощо могла б стати «Унітаристика».

Запровадження такої універсальної дисципліни мало б вагоме зн ачення в опануванні доволі важкої матер ії, якою є сучасний унітаризм, адже зрозуміти глибинні процеси, які обумовили виникнення феномену вітчизняного унітаризму, свідчать про колосальну цивілізаційну роль та аксіологічне, онтологічне, гносеологічне, функціонально -телеологічне значення державної території, підкреслюють важливість, насамперед, психологічного сприйняття унітаристської ідеї у суспільстві як у ході його політичної структуризації, формування відносин ринкової економіки, здійснення екогуманістичної політики, так і в аспекті національно ї бе зпеки та оборони, спираючись на формально -юридичні формули та кон струкції, взагалі не можливо.

Об’єктивно ці питання не можуть і не повинні вивчатися у рамках загальних питань курсу «Конституційного права України». Заповнити ці прогалини може саме курс «Унітаристика», запровадження якого визн ачально, з перших кроків у вивченні проблематики сучасного унітаризму, сприяло б не тільки налагодженню таких міждисциплінарних зв’язків «по горизонталі» («Муніципалістика» → «Унітаристика» → «Конституційне право України» → «Конституціоналістика» тощо), а і, насамперед, систе мних навчально -освітніх блоків, зв’язаних між собою «по вертикалі» («М уніципалістика» → «Регіоналістика» → «Унітаристика» → «Глобалістика»).

Так, говорячи про системні зв’язки, які могли б сформу ватися між унітаристикою та такими науковими напрямами як муніципалістика, р егіоналістика, державознавство, глобалістика, наприклад, зазначимо, що муніципалістика — це міждисциплінарна наука, яка вивчає правові, політичні, соціально -культурні та економічні проблеми та процеси мун іципалізації, функціонування дієздатних територіальних громад, ролі м уніципального фактора у процесах формування громадянського суспільс тва, ринкової економіки та демократичної соціально -правової державності тощо. Муніципалістика до зволяє ознайомитися з муніципальними яв ищами і категоріями не лише у їх правовому вимірі, а й в аспекті форм ування муніципальної свідомості, муніципальної психології та муніцип а-

льної культури тощо. Така дисципліна необхідна для юристів, спеціалі стів у галу зі соціальної роботи, економістів, політологів, істориків, геогр афів, культурологів, педагогів та ін. [38]. У контексті проблем сучасного унітаризму, у рамках муніципалі стики вивчалися б актуальні питання щодо ролі та значення території у процесах формуван ня місцевого самоврядування, об’єднання територі альних громад, зіставлення адміністративно -територіального та муніц ипально-територіального устрою, інші питання, які відіграють суттєву роль у процесах демократизації на місцях та зміцнення територіальної ціл існості держави.

Суть унітаризму в муніципальному вимірі полягає у збереженні за державою в цілому загальних функцій та одночасно передачі на рівень

територіальних громад практичного управління значною часткою сусп ільних справ — питань місцевого значення. Традиційно органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і виріше ння якого не доручене жодному іншому органу. Муніципальні функції, як правило, здійснюються переважно тими властями органами влади, які мають найтісніший контакт з громадянином.

Також за державою залишаються функції адміністративного нагл яду за законністю діяльності органів місцевого самоврядування. Причому будь-який адміністративний нагляд за ор ганами місцевого самовряд ування може здійснюватися тільки згідно з процедурами та у випадках, передбачених Конституцією або законом. Такий нагляд за діяльністю о рганів місцевого самоврядування, як правило, має на меті тільки забезп ечення дотримання закону та конституційних принципів. Однак вищі і нстанції можуть здійснювати адміністративний нагляд за своєчасністю в иконання завдань, доручених органам місцевого самоврядування. Трад иційно адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування здійснюється таким чином, щоб забезпечити домірність заходів контр о-

люючого органу важливості інтересів, які він має намір охороняти (ст. ст. 4, 8 Європейської хартії місцевого самоврядування) [39]. Тривалий час місцеве самоврядування було функціонально інтегр оване в і нститути державної влади. Реформи у сфері децентралізації, об’єднання територіальних громад та адміністративно -територіального устрою, які здійснюються останнім часом, доводять принцип унітаризму до територіальних громад. Потенціал унітаризму, не доведений до територіальних громад, до жителів сіл, селищ або міст — членів цих територіальних громад, конкретного громадянина, позбавляється своєї бази. Ос обливо відчувається це в умовах вкрай архаїчного адміністративно територіального устрою сучасної України, тен денції реформування якого

намітилися лише зараз. У такому адміністративно -територіальному ди скурсі самоврядування територіальних громад, принципи його формува ння та тенденції розвитку — предмет унітаристики. Регіоналістика — це міждисциплінарна наука, яка вивчає об’єктивні процеси регіоналізації (географічної, історичної, політичної, економічної, культурної). Вона особливої уваги надає вивченню регіонал ізації міжнародних відносин під впливом факторів глобалізації. Її засно вником був американський економіст і географ Уолтер Айзард, який ві дзначав трансформацію регіональної економіки у регіоналістику за рах унок розширення базисних факторів, не тільки економічних, а і політи чних, соціальних і екологічних. Регіоналістика відображає синтез підходів

різних наук до регіональних досліджень. Вона визначально замислюв алася як вчення, яке об’єднує такі напрями, як районістика (предметом якого, за задумом засновників, мала служити розробка загальних при нципів і методів систематизації шляхом районування), регіоновідання (за задумом фундаторів мала вивчати специфіку розвитку цілісних регіонів у найрізноманітніших аспектах — від природних до етноконфесійних), а також низки інших напрямів у науках, які мають справи з районуванням

та вивченням районів. Регіоналістика взаємодіє з географічними наук ами, геополітикою, глобалістикою, геоекономікою та іншими науковими дисциплінами. Вона необхідна для спеціалістів у галузі міжнародних в ідносин, державознавців, регіонознавців, країнознавців, політологів, іст ориків, географів та ін. [40; 42].

Регіональний фактор завжди відігравав важливу роль у політичн ому та економічному житті України. Особливе значення відповідна пр облематика набуває в аспекті зміцнення та збереження територіальної ц ілісності України як унітарної держави. У цьому аспек ті регіоналістика перебуває у тісному зв’язку із проблематикою сучасного унітаризму та концептуальними питаннями унітаристики.

Глобалістика, як напрям наукових пошуків — це нова міждисци плінарна форма знання в галузі міжнародних відносин та світової політ ики, яка прагне подолати кризу гуманітарних наук, як правило, розділ ених нездоланною спеціалізацією та трансформацією предметів досл ідження під впливом процесів, які відбуваються у сучасному світі. Глоб алістика виступає як аналітична дисципліна поки що з ро змитими контурами свого предмета дослідження. Звідси — багатоголосся дослідників, які віддають пріоритет у глобалістиці, відповідно політиці, економіці, с оціології або культурі. Глобалістика виявляє сутність, тенденції та прич ини процесів глобалізації, інш их глобальних процесів і проблем, пошук шляхів утвердження позитивних і подолання негативних для людини та

біосфери наслідків цих процесів. Термін «глобалістика» також вживається для позначення сукупності наукових, філософських, культурологічних і прикладних досліджень різних аспектів глобалізації та глобальних пр облем, включаючи отримані результати таких досліджень і практичну ді яльність щодо їх реалізації в економічній, соціальній, політичній сферах.

Глобалістика народжена інтеграційними процесами, характ ерними для сучасної науки та є сферою дослідження і пізнання, де різні наукові ди сципліни та філософія взаємодіють одне з одним, кожна з позиції свого предмета і метода [43; 46].

З погляду унітаристського фактору вивчення проблем глобалізації є вкрай важливим принаймні тому, що будь -яка держава є суб’єкт -об’єктом геополітики. Під впливом зовнішніх факторів подекуди формується та здійснюється внутрішня та зовнішня політика тієї чи іншої держави. Не є винятком із глобалістського контексту і Україна. Втім, в ум овах складних геополітичних відносин, Україна має зміцнювати та захищати свою суб’єктність, у тому числі й в територіальному вимірі, насамперед з по гляду своєї унітарності, цілісності, неподільності тощо.

Варто звернути увагу і на галузевий аспект перспект иви вивчення цього курсу серед таких інших, аналогічних за функціональним нава нтаженням курсів міждисциплінарного характеру, враховуючи, що на к олосальний потенціал таких напрямів наукових пошуків, як «конституці оналістика» [47], «адміністративістика» [48], «цивілістика» [49], тривалий час вказують вітчизняні вчені.

Важливість формування відповідного напряму обумовлена й нео бхідністю системного підходу до вивчення проблем сучасного конституці о-

налізму, враховуючи значення територіального фактору у формуванні та реалізації його рівнів та форм: муніципалізм як форма локального ко нституціоналізму [50] → сучасний конституціоналізм в окремій держ аві [51; 53] → глобальний конституціоналізм, що є наслідком міждержавної інтеграції [54].

Унітаризм у цьому аспекті стає не лише системоутворюючою дом інантою цілісності та неподільності території як елементу механізму укр аїнської держави, а й конституційною цінністю, що особливо важливо в а спекті реалізації та захисту принципів сучасного конституціоналізму.

Основними тематичними блоками, які могли б вивчатися у рамках курсу «Унітаристика» та відігравати роль загальноорієнтуючої, вступної й узагальненої інформації про унітаризм в Україні, могли б бути: — унітаристика у системі знань про унітаризм в Україні;

— унітаризм як проблема конституційно -правової науки та юрид ичної науки в цілому; — унітаристська філософія як комплекс знань про феномен уніт аризму, його аксіологічні, гносеологічні, онтологічні та інші характерист ики й ознаки;

— унітаристська політологія як комплекс зн ань про політичні м оделі унітаризму та його місце у політичній організації держави і суспіль ства; — унітаристська економіка як комплекс знань про основи господ арювання та здійснення бюджетно -фінансової діяльності в умовах унітар изму;

— унітаристська соціол огія як комплекс знань про соціологічне значення унітаризму, його місце та значення у процесах суспільного ро звитку з погляду соціальної структури суспільства; — унітаристська культурологія як комплекс знань про культуру унітаризму, його духовно -моральний та ідеологічний вплив на розвиток суспільства і держави;

— унітаристська психологія як комплекс знань про психологію лю дських відносин в умовах унітарно-організованої держави; — унітаристська інженерія як комплекс знань про системи і моделі організації пуб лічної влади та управління в умовах унітарно організованої держави, їх особливості та можливі впливи на розвиток державної влади та місцевого самоврядування з погляду їх організації, проведення виборів тощо;

— унітаристська конфліктологія як комплекс знань про протиріччя та конфлікти з питань території в унітарно -організованій державі, пр ичини їх виникнення, засоби та методи попередження і подолання тощо. На наш погляд, формування унітаристського дискурсу в сучасній конституційно-правовій науці та освіті ст ворило б умови для поглиблення наукового знання про унітаризм та територію держави як феномен ко нституційного права України, а також формування спеціалістів абсолютно нової генерації, адже важко розраховувати на динамічний розвиток де ржави, її інститутів, місцевого самоврядування в Україні, успіхи у пров еденні адміністративно -територіальної, адміністративної, податкової та

інших реформ, не маючи професійно підготовлених спеціалістів, які м ають фундаментальні знання у сфері теорії сучасного унітаризму. Стан державного управління, місцевого самоврядування, націон альної безпеки, бюджетної та податкової політики у демократичних кра їнах дає нам відповідні орієнтири, вагомі результати та позитивні при клади. Унітаристика, відображаючи суть теорії та практики унітар изму, включає моделювання конкретних унітарних відносин, предметне поле вивчення тенденцій та закономірностей.