Окрема ухвала Верховного Суду щодо законодавчої неузгодженості у врахуванні періодів участі у бойових діях для дострокової пенсії

 

Окрема ухвала Верховного Суду щодо законодавчої неузгодженості у врахуванні періодів участі у бойових діях для дострокової пенсії

 

У межах розгляду справи за позовом особи до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про оскарження відмови у призначенні дострокової пенсії за віком Верховний Суд, окрім постанови по суті спору, постановив окрему ухвалу. Підставою для цього стало виявлення під час касаційного перегляду системної правової проблеми, яка, на думку Суду, виходить за межі індивідуального спору і пов’язана з особливостями чинного нормативного регулювання пенсійного забезпечення осіб, які брали участь у бойових діях.

Верховний Суд зазначив, що у постанові від 19 березня 2026 року у цій самій справі дійшов висновку про неможливість застосування пільгового обчислення страхового стажу один місяць служби за три місяці при призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Суд виходив із того, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не містить такого механізму, а стаття 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і пункт 2.3 Положення, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530, регулюють порядок обчислення вислуги років у межах спеціального пенсійного забезпечення військовослужбовців.

Разом з тим Суд констатував, що саме чинне законодавство створює нормативну неузгодженість. Один і той самий період безпосередньої участі у бойових діях залежно від обраного виду пенсійного забезпечення може враховуватися по-різному: у межах спеціального пенсійного законодавства — у пільговому порядку, а у межах солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування — у календарному обчисленні. На думку Суду, це означає, що однакова фактична обставина проходження служби може спричиняти різний обсяг соціальних гарантій для осіб з однаковим правовим статусом.

Верховний Суд звернув увагу, що йдеться не про поведінку конкретної особи чи особливості окремої справи, а про законодавчу неузгодженість системного характеру. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» закріплює єдиний статус учасника бойових дій, а отже, фактом, який має юридичне значення для надання соціальних гарантій, є сама участь у бойових діях. Однак на стадії реалізації права на пенсійне забезпечення цей самий факт отримує різну правову оцінку залежно від того, чи звертається особа за пенсією у спеціальному режимі, чи за достроковою пенсією за віком у межах Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Суд підкреслив, що така ситуація може ставити під сумнів дотримання статті 24 Конституції України щодо рівності перед законом, статті 46 Конституції України щодо права на соціальний захист, а також принципів правової визначеності та легітимних очікувань. Особа, яка виконує конституційний обов’язок із захисту Вітчизни, має підстави очікувати, що держава належним чином оцінить періоди її участі у бойових діях при наданні соціальних гарантій, зокрема пенсійних.

Верховний Суд також наголосив на значенні статті 17 Конституції України, за якою захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, а держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на військовій службі. У цьому контексті Суд зауважив, що обсяг соціальних гарантій, пов’язаних з участю у бойових діях, за загальним правилом не повинен залежати лише від обраного виду пенсії, якщо фактична підстава для їх надання є однаковою.

Як джерело проблеми Суд назвав, зокрема, абзац третій частини четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який встановлює, що пільговий порядок обчислення стажу, передбачений раніше чинним законодавством, після 01 січня 2004 року застосовується виключно для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. На думку Суду, ця норма була сформульована у контексті загальної пенсійної реформи і не враховує специфіки військової служби в умовах бойових дій та участі у відсічі збройної агресії. Крім того, Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не містить відсильної норми до статті 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка передбачає правило один місяць служби за три місяці для бойових періодів.

Верховний Суд у цій окремій ухвалі виходив з наступного:

1.    Наявна у законодавстві конструкція пенсійного забезпечення учасників бойових дій створює системну неузгодженість, за якої один і той самий період участі у бойових діях може враховуватися по-різному залежно від виду пенсії. Це свідчить про проблему нормативного рівня, яка не може бути остаточно усунута лише судовим тлумаченням у кожній окремій справі. 

2.    У межах спеціального пенсійного законодавства періоди військової служби в умовах бойових дій враховуються у пільговому обчисленні, тоді як при призначенні дострокової пенсії за віком за Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» аналогічний механізм відсутній. Така різниця може призводити до різного обсягу соціальних гарантій для осіб з однаковим правовим статусом та ідентичними фактичними обставинами проходження служби. 

3.    Виявлена неузгодженість потребує саме законодавчого врегулювання. Верховний Суд вказав на доцільність розгляду питання про внесення змін до частини четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», до пункту 4 частини першої статті 115 цього Закону, а також про встановлення відсильної норми щодо застосування правил пільгового обчислення бойових періодів служби, визначених статтею 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 

4.    Оскільки Кабінет Міністрів України є суб’єктом права законодавчої ініціативи та відповідає за формування і реалізацію державної політики у сфері соціального захисту, Верховний Суд визнав за необхідне довести саме до відома Уряду інформацію про виявлену законодавчу неузгодженість. Суд зобов’язав Кабінет Міністрів України повідомити про вжиті заходи не пізніше трьох місяців з дня отримання копії окремої ухвали

 

Окрема ухвала Верховного Суду від 19 березня 2026 року у справі № 200/8094/24 (адміністративне провадження № К/990/26589/25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/134979644