Практика дисциплінарної відповідальності суддів в Канаді, Словаччині та інших країнах (вересень 2025 року)

Рішення Судової ради Онтаріо від 11.09.2017 щодо судді Бернда Забеля

За обставинами справи суддя 09.11.2016, на наступний день після виборів в США, прийшов до суду в червоній бейсболці з надписом “MAKE AMERICA GREAT AGAIN”, що широко асоціюється як символіка на підтримку тогочасного переможця президентських виборів Дональда Трампа. Будучи в цій бейсболці, суддя розглянув декілька справ, що викликало неоднозначну реакцію учасників справи. Цей епізод привернув увагу ЗМІ і суддя невдовзі публічно вибачився, зазначивши про неналежність своєї поведінки.
Судова рада зазначає, що відокремлення політики від судової влади є наріжним каменем верховенства права та демократичної системи правління. Одним із основних і фундаментальних принципів системи правосуддя є те, що судова влада є незалежною від політики. Судді повинні завжди залишатися поза політичною боротьбою і поводитися так, щоб уникнути будь-якого сприйняття того, що відправлення правосуддя буде залежати від їхніх політичних поглядів. Громадяни мають відчувати впевненість, що суддя вирішить їхню долю відповідно до закону та доказів. Вираження політичних поглядів суддями, особливо в залі суду, є атакою на ці основні цінності.
Судова рада підкреслює, що в цій ситуації суддя Забель не коментував канадську політику, а канадці не мають права голосу та не можуть голосувати на виборах у США. Однак, враховуючи близькість Канади до США та величезний вплив цієї країни, як могутнього сусіда, на повсякденне життя в Канаді, канадці дуже живо цікавляться американською політикою. Президент США впливає на їх економічне благополуччя та відчуття миру та безпеки. Канадці мають тверді погляди на те, кого слід обирати на цю посаду.
Суддя Забель наполягає, що він не мав наміру виказувати підтримку Дональда Трампа. Він засвідчив, що намагався пожартувати з приводу результату виборів, якого мало хто очікував, і що він не висловлював підтримку Трампа, а скоріше святкував його прогноз, що Трамп переможе на виборах.
Проте Судова рада вважає, що під час оцінки проступку судді слід керуватися об’єктивним тестом, за яким «вигляд неупередженості слід оцінювати з точки зору розумної, справедливої ​​та поінформованої особи». Що б подумав розумний представник громадськості, побачивши суддю Забеля, який увійшов до зали суду в фірмовому червоному капелюсі Трампа «MAKE AMERICA GREAT AGAIN» і заявив, що він зробив це «на святкування історичної події»? На нашу думку, розумний представник громадськості міг би подумати, що суддя Забель зробив політичну заяву та схвалив кампанію Дональда Трампа.
Судова рада твердо переконана, що дії судді Забеля склали серйозне порушення стандартів поведінки суддів, що вони мали негативний вплив на довіру громадськості до судової влади та відправлення правосуддя.
Судова рада зазначає, що за її усталеною практикою при виборі санкції слід відповісти на такі питання:
1) є неправомірна поведінка одиничним інцидентом чи свідчить про модель неправомірної поведінки;
2) характер, ступінь і частота проявів неправомірних дій;
3) чи сталася неналежна поведінка в залі суду чи поза ним;
4) Чи сталася неналежна поведінка судді під час службових обов’язків чи в його приватному житті;
5) Чи суддя заперечував або визнав, що дії мали місце;
6) Чи довів суддя спробу змінити, виправити свою поведінку;
7) Стаж роботи судді;
8) Чи були попередні скарги на цього суддю;
9) Вплив неправомірної поведінки на доброчесність і повагу до судової влади;
10) Наскільки суддя використовував своє становище для задоволення своїх особистих бажань.
Крім цього, за практикою Судової ради слід враховувати окремо два принципи при виборі санкції і притягненні судді до відповідальності:
1) метою дисциплінарного провадження у справі про неналежну поведінку суддів є «виправлення». Визначаючи відповідну санкцію, Рада має зосередитися на тому, що «необхідно для відновлення втрати довіри громадськості, спричиненої розглядуваною поведінкою судді». Мета не в тому, щоб покарати суддю. Швидше, метою є усунення будь-якої шкоди репутації правосуддя;
2) Другий принцип – пропорційність. Рада повинна спочатку розглянути найменш серйозне стягнення і послідовно перейти до найсерйознішого – і постановити лише те, що необхідно для відновлення довіри громадськості до судді та до здійснення правосуддя в цілому.
В цій справі факторами, що обтяжують покарання, є те, що неправомірна поведінка судді сталася в залі суду, коли суддя Забель виконував свої службові обов’язки. Поведінка судді привернула широку увагу ЗМІ, громадськості та юристів і завдала шкоди репутації правосуддя в цій провінції. Однак є кілька пом'якшувальних факторів. Суддя Забель визнав, що порушив очікуваний стандарт поведінки судді. Він публічно вибачився за свою поведінку. Він також погодився, що його поведінка негативно вплинула на відправлення правосуддя. Найважливіший пом’якшувальний фактор – 27-річна бездоганну та зразкова служба судді Забеля. 
На підставі цих факторів Судова рада призначила стягнення у виді догани з безоплатним відстороненням судді від посади на строк 30 днів.

Рішення Верховного Суду Фінляндії від 06.11.2020 у справі № R2019/382

Відповідно до обставин справи суддя районного суду розглядав резонансну кримінальну справу щодо злочину, пов'язаного із сексуальним насиллям. Під час розгляду справи суддя засекретив окремі відомості справи, оскільки вони стосувалися сенситивних відомостей про особисте життя учасників справи, зокрема їх сексуальне життя.
Після завершення розгляду справи суддя підготував два примірники рішення - повний текст і публічний текст, в якому мали бути вилучені засекречені відомості (зокрема імена учасників справи). Після цього суддя повідомив прес-секретаря суду, що публічна копія рішення може бути оприлюднена, надалі вона була перепоширена в ряді ЗМІ. Пізніше, однак, було виявлено, що в тексті публічної версії вироку суду були приховані не всі засекречені відомості, в результаті чого громадськості стали відомі імена учасників справи та інші сенситивні відомості щодо них.
Прокурор вимагав притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності за недбале виконання посадових обов'язків.
Суддя заперечив дисциплінарне обвинувачення зазначивши, що його участь у спірному епізоді завершувалася повідомленням прес-секретаря суду про підготовку публічної версії вироку, але сам він його не поширював.
Верховний Суд зазначає, що обов'язком судді є ухвалення вироку. Доведення до відома сторін і громадськості рішення суду, а також надання сторонам його засвідченої копії може здійснювати інша посадова особа суду. Відповідальність судді за зміст і правильність вироку поширюється також на ті копії вироку, які в такий спосіб були доведені до відома сторін і громадськості.
Завдання та відповідальність судді в цьому епізоді полягала в підготовці та винесенні публічної версії вироку суду, призначеного для громадськості, відповідно до правового режиму про конфіденційність. Інформація, яку наказано зберігати в секреті, була розкрита в результаті дій судді, коли він схвалив оприлюднення неналежно знеособленої версії публічного рішення. Таким чином, суддя незаконно розкрив конфіденційну інформацію, надавши публічну копію рішення, що містить імена сторін справи, які повинні були зберігатися в таємниці.
Слід брати до уваги, що основні службові обов’язки судді включають турботу про публічність судового процесу, а також її обмеження з метою захисту приватного життя та конфіденційної інформації. У справі, яка розглядається, йдеться про несанкціоновану зйомку сексуальних стосунків і розповсюдження відзнятих матеріалів, які порушили приватне життя зацікавлених сторін. У судовому процесі зацікавлені сторони вимагали не розголошувати їх особи. Важливість ретельного дотримання конфіденційності підвищилася внаслідок того факту, що багато ідентифікаційної інформації про сторін було наказано зберігати в таємниці, і що вирок у кримінальній справі, що становить суспільний інтерес, повинен отримати великий розголос.
В цій справі суддя посилався на складність деперсоніфікації тексту вироку суду в електронній системі зважаючи на його великий обсяг (вирок суду складається з сотень пунктів і десятків сторінок). Верховний Суд погоджується, що це могло ускладнювати виконання суддею перелічені раніше обов'язки, проте недоліки знеособлення тексту вироку були явно помітні в тому числі і в його паперовій версії. Тому наявна вина судді у виді недбалості.
Верховний Суд враховує, що, з однієї сторони, суддя допустив лише один спірний епізод порушення правового режиму конфіденційності відомостей кримінальної справи, а також оперативно вжив заходи для усунення порушення. З іншої сторони, поширені відомості, які мали бути приховані в тексті вироку, були підхоплені ЗМІ і невідомо достеменно наскільки широко поширено було ці відомості. Тому суд дійшов висновку, що були підстави для притягнення судді до відповідальності. 

Рішення апеляційної дисциплінарної колегії Вищого адміністративного суду Словацької Республіки від 31.10.2023

Дисциплінарна колегія першої інстанції притягнула суддю до відповідальності за низку епізодів відмови ним у носіння маски під час пандемії COVID-19 (які мали місце в проміжку березень-квітень 2021 року). За обставинами справи суддя неодноразово, свідомо і попри зауваження учасників у справах відмовлявся носити маску зазначаючи, що є повністю здоровим. Суддя також публічно заявляв, що немає закону, який зобов'язував би його носити маску, натомість цей обов'язок встановлено підзаконним декретом служби по охороні здоров'я, відтак цей обов'язок можна не виконувати.
Особа, що подала дисциплінарну скаргу у цій справі, подала апеляційну скаргу і просила ухвалити щодо судді нове рішення та притягнути його до відповідальності у виді звільнення з посади судді.
Апеляційна колегія зазначає, що серйозність діяння судді полягала в основному в тому, що воно було вчинене у робочий час, у приміщенні районного суду та під час виконання обов’язків судді. Його дії не були приватними, а були часово та просторово пов’язані з діями на посаді і місці, де він регулярно виконує свої посади. Шкідливість його дій також була викликана тим фактом, що суддя публічно озвучив думку про те, що можна не дотримуватися відповідних підзаконних актів, що створює негативне враження про судову систему і підриває довіру до судової влади.
За позицією Апеляційної дисциплінарної колегії, про підрив суддею моральних норм і засад доброчесності можна говорити якщо дії судді свідчать про те, що він не в змозі розрізнити добро і зло, або вибрати, що є більш правильним при виконанні функції судді. Проявом цього може бути масове та свавільне нехтування чинним правопорядком, особливо якщо воно мотивоване абсолютно неприпустимими мотивами. В цьому випадку дії судді не є такими, які свідчили б про недотримання моральних стандартів і вимог чесності. Йшлося про обмежені в часі протиправні дії щодо одного поведінкового предмету (дотримання вимог щодо носіння маски - прим.), пов’язаного із захистом здоров’я населення під час пандемії Covid-19. Хоча дисциплінарний відповідач порушив обов’язки судді під час виконання ним своїх обов’язків, це не мало прямого відношення до здійснення суддею правосуддя. Дії судді у цій справі не вплинули на якість та законність винесених ним рішень. Крім того, доведене триваюче адміністративне правопорушення було одноразовим, хоча й серйозним. Така неналежна поведінка сама по собі не свідчить про повну втрату моральних стандартів.
Тому за позицією апеляційної дисциплінарної колегії хоча суддя у цій справі і вчинив дисциплінарний проступок, але не такої тяжкості, аби його можна було за це звільнити з посади.

Рішення апеляційної дисциплінарної колегії Вищого адміністративного суду Словацької Республіки від 21.03.2024

Оскаржуваним в цій справі рішенням дисциплінарної колегії першої інстанції суддю було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за скаргою Міністра юстиції. За обставинами справи суддя ухвалив у справі рішення, яке було скасоване апеляційним судом з направленням в першу інстанцію для розгляду повторно. Апеляційний суд звернув увагу на неповноту збору і оцінки судом першої інстанції доказів та надав вказівку більш повно надати оцінку доказам у справі. Після нового розгляду справи цей суддя ухвалив майже аналогічне рішення, яке було скасовано апеляційним судом повторно.
Дисциплінарна колегія першої інстанції зазначає, що таким чином суддя винним чином не виконав вказівки вищестоящого суду і законодавчу вимогу діяти сумлінно під час розгляду судової справи, спричинивши затримки у розгляді справи. Під час прийняття рішення про визнання судді винним у вчиненні дисциплінарного проступку колегія першої інстанції зазначає, що той не лише не виконав вказівки апеляційного суду, але більше того у повторному рішенні критикував їх і не погоджувався з ними. Як зазначає колегія, протистояння між судами першої та апеляційної інстанцій, до якого вдався дисциплінарний відповідач, не сприяє правовій визначеності, а лише вносить невизначеності у систему судового захисту, подовжує в часі провадження. Усі ці факти призводять до заподіяння шкоди сторонам спору через затримку винесення законного рішення у справі.
Апеляційна дисциплінарна колегія зазначає, що метою притягнення судді до відповідальності є убезпечення суспільства від подальших вчинень ним дисциплінарних проступків та досягнення виховного ефекту як щодо цього судді, так і інших (утримуючи їх від вчинення таких же проступків). Дисциплінарні заходи переслідують на меті також моральне засудження судді суспільством.
На думку колегії, притягнення судді до відповідальності у описаній ситуації було б можливим якби в рішенні апеляційного суду (про скасування рішення 1 інстанції) містився чіткий юридичний висновок щодо питання, яке розглядається у справі, і суд 1 інстанції цей висновок не врахував. У такій ситуації, коли суд нижчого рівня не поважав би таке правове тлумачення конкретної правової норми вищестоящим судом і вирішував би в подальшому справу не у визначеному апеляційним судом напрямку, можна було б ставити питання про неврахування правового висновку вищого суду. Проте якщо суд апеляційної інстанції повертає справу до суду нижчої інстанції для додаткового дослідження доказів, не вказуючи при цьому конкретно, чітко та зрозуміло, як оцінювати такі докази, говорити про неповагу до правового висновку не можна.
В цій справі суддя першої інстанції після скасування його першого рішення апеляційним судом додатково дослідив докази у справі і повторно прийшов до цієї самої правової їх оцінки, яка мала місце й у скасованому рішенні. Суддю не можна притягнути до дисциплінарної відповідальності за такі дії, адже в рішенні апеляційного суду не містилося конкретного правового висновку, якому суддя 1 інстанції мав би слідувати, а тому повторне ухвалення ним такого ж рішення, як і скасоване, не може вважатися дисциплінарним проступком. Рішення прийнято 4 голосами проти 1.

Рішення Дисциплінарного сенату Вищого адміністративного суду Чехії від 20.12.2023

Відповідно до обставин цієї справи головний прокурор міста Оломоуць, Радим Дангель, подав у відставку з посади після численної критики відділу прокуратури, в якому працював він і прокурор, щодо якого відкрито дисциплінарне провадження. За обставинами справи дізнавшись про заяву Дангеля про звільнення з посади, прокурор зробив масову розсилку по електронній пошті на адреси працівників відділу у якій містились зокрема такі репліки: 
"... Для мене ви боягуз, який тікає від бійки через короткий проміжок часу після того, як зрозумів, що він не відповідає своїй посаді, і, оскільки він боїться зізнатися в цьому іншим, він ховається ... До речі, ви збираєтеся влаштувати "коротку зустріч" з колегами, які працюють у відділенні, та в обличчя висловити їм свої "причини"? Чи зможете ви знайти сміливість зробити це? ... Вам має бути соромно!".
Скаржник у цій справі, Генеральний прокурор, зазначає, що дисциплінарний відповідав порушив засади прокурорської етики, що є підставою для його дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарний сенат зазначає, що прокурори, безсумнівно, не мають таких сильних гарантій незалежності, як судді, і принцип незалежності часто й легко вступає у суперечність із принципом субординації у межах своєї діяльності. Але слід пам'ятати, що вони не повинні бути безвідповідальними маріонетками у руках свого начальства, а мають бути безстрашними професіоналами, які захищають суспільний інтерес, і які у разі сумнівів у законності чи правомірності дій керівника можуть (і мають) ігнорувати його вказівки.
Суб'єктивна незалежність прокурора є важливим аспектом його діяльності як прокурора. Тому представники держави повинні бути сміливими людьми, які не бояться висловлювати свою думку і відстоювати її, включаючи думки, які відкрито критикують їх начальство.
У цьому контексті дисциплінарний суд не погоджується із заявником дисциплінарної скарги в тому, що вищестоящі прокурори мають користуватися більшим захистом від критики з боку своїх підлеглих. Таке обмеження свободи вираження поглядів не випливає із Закону про прокуратуру. Відповідно до § 24 Закону прокурори зобов'язані виявляти належну повагу до інших прокурорів та утримуватися від необґрунтованої публічної критики інших прокурорів. Таким чином, вони зобов'язані поводитися гідно і коректно по відношенню до всіх прокурорів, незалежно від того, чи вони є вищими чи нижчестоящими прокурорами. Навпаки, той факт, що вищестоящі прокурори мають значні управлінські повноваження над нижчестоящими прокурорами, тягне за собою їх обов'язок терпіти більш високий рівень критики на свою адресу.
Проте критика не може бути безмежною. Здійснення свободи висловлювання не користується захистом, особливо коли йдеться про образливі, наклепницькі висловлювання або коли йдеться про зловживання нею через те, що це невиправдана критика, що проводиться з наміром заподіяти шкоду репутації особі.
Тому необхідно брати до уваги, чи носить твердження характер констатації факту або оцінного судження. Самі оціночні судження не підлягають доказуванню, тоді як істинність фактичних тверджень може бути перевірена доказами. Однак найчастіше характер оціночного твердження не дозволяє розглядати його як чистий виклад факту чи оціночне судження. Заяви, що поєднують у собі фактичну основу та елемент оцінки, називаються гібридними твердженнями. Для тверджень, які мають гібридний характер, необхідно визначити, якою мірою вони мають фактичну основу і чи не є вони перебільшеними стосовно доведеної фактичної основи.
Дисциплінарний відповідач будує свій захист на тому факті, що критика Дангеля була виправданою щодо його діяльності або бездіяльності на посаді головного прокурора міста, а спосіб його відставки був лише кульмінацією його попередньої діяльності на посаді. Тобто його заява має під собою фактичну основу і вона має гібридний характер.
Зі слухання у справі обвинуваченого також випливає, що зміст електронного листа, що розглядається, також був задуманий як реакція на попередню некомпетентну поведінку Радима Дангеля на посаді головного прокурора вта його покірне ставлення до міністра юстиції.
Дисциплінарний суд вважає доведеним, що ключовою причиною відставки Дангеля з посади головного прокурора була нездатність ефективно керувати відділами прокуратури. Це випливає з його заяви про відставку. У ході розгляду було доведено, що Дангель як головний прокурор ніяк не реагував на критику діяльності відділів прокуратури та його прокурорів з боку міністра юстиції, навіть коли його прямо просили про це. Таким чином, його поведінку можна було обґрунтовано сприймати як недостатню.
Предметом спору є те, чи було твердження прокурора-дисциплінарного відповідача в тім, що Дангель боягуз і що йому має бути соромно, було адекватною критикою
Дисциплінарний суд не вважає слова прокурора доречними. Прокурор повинен діяти професійно, сумлінно, відповідально, об'єктивно і справедливо. Критика Дангеля була різкою або уїдливою, і прокурорміг висловити її без використання виразів, що несуть у собі різке засудження та образливий тон.
Форма повідомлення також має значення для оцінки характеру заяви обвинуваченого. Необхідно розрізняти, чи було заяву зроблено усно в ході особистої розмови, чи було зроблено у письмовій формі у вигляді повідомлення з електронної пошти. Під час особистої розмови часто можна сказати навіть різкіші слова під дією емоцій. Образливі усні слова мають ефект в той момент, коли вони вимовлені, і зазвичай швидко "згасають". Крім того, відразу з ними можуть ознайомитися лише люди, які були присутні під час розмови. І навпаки, при написанні електронного листа автор має можливість подумати про зміст повідомлення і може обирати слова. Таким чином, образливі слова, що містяться в електронному листі, мають сильніший вплив, ніж якби їх просто вимовили усно.
З одного боку, словам у письмовій формі передує певний розсуд того, хто пише, з іншого — вони постійно фіксуються і адресат може до них повернутися пізніше. Тому вони можуть неодноразово впливати на адресата. Більше того, письмовий текст безособовий, і без контексту слова можуть звучати інакше, ніж задумав автор. У той же час, у випадку електронного листа існує ризик того, що його прочитають інші особи, а не тільки адресат повідомлення. Таким чином, передача образливих слів електронною поштою є більш серйозною, ніж якби ті самі слова були вимовлені усно.
Таким чином, дисциплінарний суд, також беручи до уваги той факт, що дисциплінарний відповідач використовував форму електронного листа для вираження своєї експресивної критики, вважає, що використання слів «тобі має бути соромно» і «боягуз» недоречне в даній ситуації. Таким чином, дисциплінарний відповідач порушив § 24 Закону про прокуратуру.
Проте порушення заявлених обов'язків прокурора не є дисциплінарним проступком, оскільки з урахуванням всіх вищевикладених обставин, за яких воно сталося, воно було порушенням невеликого ступеня тяжкості.
Тяжкість порушення, аби воно досягало дисциплінарного порогу, може бути досягнута тільки внаслідок такої заяви прокурора, яка явно загрожує авторитету прокуратури, може обмежувати права інших осіб, виявляти грубу неповагу, або якщо публічна критика є явно невідповідною до обставин справи.
В цій справі заява прокурора стала кульмінацією довгострокової поведінки Радима Дангеля. Як головний прокурор він не відповів на критику міністра юстиції навіть у ситуації, коли його про це прямо просили його підлеглі прокурори. Той факт, що Дангель не реагував на критику і був абсолютно пасивний, міг бути сприйнятий відповідачем у дисциплінарній справі як занадто пасивна поведінка особи, яка відповідає за роботу відомства.
Таким чином, дисциплінарний відповідач не виявляв грубої неповаги до Дангеля, і в той же час його публічна критика явно не була невідповідною до обставин справи. Використані висловлювання не здатні суттєво загрожувати діяльності прокуратури та авторитету прокуратури в очах громадськості. Хоча своїм виступом він порушив обов'язок прокурора згідно з § Закону про прокуратуру, порушення не було інтенсивним. Таким чином, дані дії не досягають ступеня дисциплінарного проступку.

Рішення Верховного Суду Естонії від 19.06.2020 у справі № 3-20-1044/5Р

Заявником у цій справі був адвокат, що приймав участь у конкурсі на посаду судді. Судово-екзаменаційна комісія визнала кандидата непридатним для зайняття посади судді з підстав того, що під час співбесіди кандидат "намагався висвітлювати свої якості у кращому світлі" (тобто завищував свої якості).
Переглядаючи законність цього рішення Верховний Суд у повному складі зазначає, що Комісія зобов'язана належним чином мотивувати своє рішення про визнання кандидата непридатним для зайняття суддівської посади. Цей обов'язок обумовлений зокрема і тим, щоб кандидат мав можливість зрозуміти причини відхилення своєї кандидатури, міг оцінити законність такого рішення і мав реальну можливість поставити його під сумнів через судове оскарження.
В цьому випадку рішення Комісії таким вимогам не відповідає, оскільки залишаються незрозумілими конкретні причини невідповідності кандидата посаді судді.

Рішення Верховного Суду Естонії від 24.05.2024 у справі № 3-24-1273/5

Скаржник у цій справі - кандидат на посаду судді. Судово-екзаменаційна комісія визнала кандидата непридатним для зайняття посади судді зазначивши, що той має неодноразову практику отримання "швидких кредитів" і станом на дату співбесіди мав борг по таким кредитам в сумі 70 тис.євро із щомісячним платежем 1800 євро. Комісія зазначила, що хоча отримання кредиту не є порушенням закону, це демонструє занадто ризикову поведінку кандидата. Практика безконтрольного отримання кредитів створює ризик того, що особа потрапить у фінансову залежність від кредитора. В цій справі кандидат демонстрував таку поведінку навіть в ході конкурсу.
Верховний Суд переглядаючи законність цього рішення зазначив, що воно містить належну і відповідну аргументацію для визнання кандидата таким, що не відповідає суддівській посаді. Це рішення також відповідає і попередній практиці Комісії, що свідчить про відсутність упередженості з її боку. Тому суд відмовив у задоволенні позову.

Рішення апеляційної дисциплінарної колегії Вищого адміністративного суду Словацької Республіки від 08.07.2025

Відповідно до обставин цієї справи встановлено, що суддя мав рахунок в банку, на який в різний час надходили значні суми коштів (понад 100 тис.євро), який він не відобразив в майновій декларації. Такі дії суддя пояснював, зокрема, тим, що спірні кошти належать в дійсності його батькам. При цьому суддя також не зміг пояснити належність джерел походження цих коштів.
Дисциплінарний орган визнав, що суддя допустив спірне порушення умисно, оскільки тривалий час працює на посаді судді і розглядає цивільні справи, а отже добре обізнаний з тим, що кошти на його власному рахунку перебувають у його власності, знав положення законодавства про декларування, а тому усвідомлював протиправний характер незазначення відомостей про ці кошти у себе в декларації.
Апеляційна дисциплінарна колегія зазначає, що громадськість справедливо очікує, що кожен суддя буде не лише професійно компетентним та незалежним, а передусім чесним та гідним довіри. Ці очікування є основою довіри суспільства до судової системи в цілому. Тому оцінювати щирість судді в питаннях його матеріального становища потрібно особливо делікатно. Обов'язок подати майнову декларацію є не лише юридичним обов'язком судді, а й знаком поваги до громадськості та готовності підкоритися відповідному контролю. Будь-яке приховування активів, неясності чи неточності в майнових деклараціях можуть викликати сумніви у чесності судді та підірвати довіру до його особи та до всієї судової системи. Таким чином, подання прозорої, повної та правдивої декларації про майно є невід'ємною частиною етики судді та основною передумовою збереження суспільної довіри.
Правильно заповнена майнова декларація необхідна для того, щоб мати можливість довести фактичний стан доходів і витрат. Однак у цій справі були виявлені очевидні зловживання, оскільки суддя не надав правдивої інформації у своїй декларації про майно. Така поведінка може бути розцінена як навмисне спотворення даних, що суперечить обов'язку судді діяти прозоро та відповідно до закону. Умисел означає, що людина діє свідомо і цілеспрямовано з метою досягнення конкретного результату. Якщо суддя неправильно заповнює майнову декларацію навмисно, тобто свідомо, неодноразово надає неправдиву або оманливу інформацію, це однозначно має розглядатися як дисциплінарний проступок.
Суддя також зазначав, що дисциплінарна колегія першої інстанції порушила вимоги змагальності дисциплінарного провадження, оскільки отримувала окремі докази у справі за власною ініціативою.
Апеляційна колегія зазначає, що у дисциплінарному провадженні принцип змагальності передбачає, що суддя, щодо якого ведеться провадження, повинен мати реальну можливість захистити себе, у тому числі можливість коментувати всі взяті докази, ставити під сумнів їх достовірність, пропонувати власні докази та бути присутнім при їх прийнятті. Той факт, що дисциплінарний орган сам отримав та прийняв докази, не можуть бути розцінені як порушення цього принципу. Дисциплінарний орган може в рамках свого провадження відповідно до Дисциплінарних правил пропонувати та приймати докази, зокрема в ситуації, коли вони необхідні для з'ясування спірних питань. Це саме по собі не може бути оцінене як порушення принципу змагальності, якщо дотримані вищезазначені процесуальні умови, тобто що суддя або його законний представник мали можливість прокоментувати всі докази, або що дисциплінарна палата не зробила жодних рішучих висновків із доказів, які були б отримані без відома чи участі обвинуваченого судді. Той факт, що Дисциплінарна палата першої інстанції надала докази (документи інших органів, допити свідків), сам по собі не може бути оцінений як порушення принципу змагальності, оскільки всі докази, взяті цією палатою, були отримані та оцінені з відома судді та його законного представника, які могли бути присутніми весь час під час оцінювання доказів, і мали право коментувати їх. Докази не були приховані від них і не представлені їм у той час, коли вони вже не мали можливості відповісти на них.