Принцип встановлення податків і зборів виключно законом та конституційні засади місцевого оподаткування в Україні

Анотація

ПРИНЦИП ВСТАНОВЛЕННЯ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ ВИКЛЮЧНО ЗАКОНОМ

ТА КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ МІСЦЕВОГО ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

Актуальним питанням науки конституційного та фінансового права є проблема встановлення міс цевих податків та зборів з урахуванням конституційного принципу встановлення податків і зборів виключно законом. Вважаємо, що в даному аспекті центральним питанням, що потребує окремого дослідження, є узгодження компетенції між місцевою та центральною владою щодо правового врегу лювання податкових правовідносин, визначення (з точки зору Конституції України) повноважень орга нів місцевого самоврядування зі встановлення місцевих податків та зборів.

Проблемам встановлення місцевих податків та зборів приділяли увагу такі українські та зарубіжні вчені, як Д.В. Віницький, І.І. Бабін, А.В. Бризгалін, Р.О. Гаврилюк, Г.А. Гаджиєв, А.Н. Козирін, М.П. Ку черявенко, С.Г. Пепеляєв, А.А. Пилипенко, Т. Станкус та інші.

Метою статті є з’ясування особливостей змісту принципу встановлення податків і зборів виключ но законом та загальна характеристика конституційних засад місцевого оподаткування в Україні. У сучасній податковій системі України основоположним принципом податкового права є принцип встановлення податків і зборів «виключно законами України». Так, згідно з Конституцією України пода ток не може бути встановлений, змінений або відмінний інакше як законом1. Як наслідок, податки, що сплачуються не на основі закону, не можуть вважатися «встановленими законом».

Принцип встановлення податків і зборів виключно законом полягає в імперативній конституційній вимозі, відповідно до якої податки і збори, будучи формою обмеження права приватної власності, повинні встановлюватися винятково законами2. Оподатковування, як обмеження конституційного права власності, законно рівно настільки, наскільки це встановлено законом. Будь-який виняток повинен бути заснований тільки у зв’язку із правилом. Правило ж у цьому випадку - недоторканність власності3.

Таким чином, тільки через прийняття відповідного закону можна зобов’язати платника податків пере раховувати частину свого доходу (майна) у публічні фонди грошових коштів, не порушуючи при цьому конституційних гарантій недоторканності права приватної власності4.

© Л.В. Вакарюк, А.М. Худик 2018 Часопис Київського університету права • 2018/2

Встановлення податків законом, тобто актом вищої юридичної сили, має важливе практичне зна чення, зумовлене тим, що податкове право, як відомо, хоч і не регулює відносин власності, його пред метом є перерозподільні суспільні відносини у сфері публічних фінансів, - проте ці суспільні відносини безпосередньо пов’язані з відносинами власності, а тому є особливо чутливими, резонансними в сус пільстві5.

Конституційний принцип встановлення податків виключно законом передбачає регулювання податкових відносин лише законом, що само по собі виключає прийняття конкретизуючих (розвиваю чих) їх зміст підзаконних нормативно-правових актів6. З цього приводу С.Г. Пепеляєв зауважує, що «саме законодавча основа податків, що виключає можливість неоднозначного тлумачення тих або інших положень, створює необхідні умови для реального захисту прав платників податків. Тому понят тям «податкове законодавство» повинні охоплюватися тільки закони, а також рішення місцевих органів влади, які видані на підставі Конституції»7. Саме така практика існує в багатьох зарубіжних країнах, де навіть не порушується питання про те, які нормативно-правові акти, що регулюють оподатковування,

включаються в поняття «податкове законодавство», а на конституційному рівні закріплено, що всі без винятку питання оподатковування вирішуються тільки на рівні законів. Зміст принципу встановлення податків і зборів виключно законом не варто також зводити лише до проблеми встановлення податків і зборів актами представницьких органів влади. З позиції конституцій но значимих цілей та відповідно до ст. ст. 6, 67, 92 Конституції України надання законодавчому органу права встановлювати податки і збори означає також і встановлення його обов’язку самостійно реалізу вати дане право. Конституція України не дає підстав для висновку про те, що податок може бути вста новлений актом органу виконавчої влади (у тому числі на основі делегованих повноважень). Вона обме

жує пряме і непряме делегування повноважень зі встановлення податків. Делегування уряду повнова жень щодо встановленню істотних елементів податкових зобов’язань не відповідає конституційно закріпленому розмежуванню повноважень між органами законодавчої і виконавчої влади8. Встановлен ня істотних елементів податку Кабінетом Міністрів України порушувало б конституційний принцип визначеності податкового зобов’язання (який випливає із конституційного принципу верховенства права)9. Якщо ж істотні елементи податку і/або збору визначатимуться виконавчою владою, то завжди існує небезпека порушення принципу визначеності податкових зобов’язань, оскільки ці зобов’язання можуть бути змінені в гірший для платника податків бік у спрощеному порядку. Тому правотворчі

повноваження виконавчих органів влади в сфері правового регулювання податкових відносин підляга ють всеосяжному обмеженню. Це стосується також встановлення податкових пільг і переваг. Зарубіжна конституційна практика знає чимало прикладів спеціального встановлення заборон на делегування повноважень зі встановлення податків10.

Конституційний принцип встановлення податків і зборів виключно законом передбачає, що при введенні податків або встановленні обов’язкових платежів повинні дотримуватися конституційної вимоги до законодавчого регулювання будь-яких фінансових обтяжень і до обмежень прав та свобод громадян (ч. 1 ст. 64, ст. 67 Конституції України). Він, однак, не обмежується вимогами до правової форми акта, що встановлює той або інший податок або обов’язковий платіж, і до процедури його прий няття. Зміст цього акта також повинен відповідати певним вимогам. Законно встановленим може вва жатися податок, що має економічний зміст і підставу. Економічною підставою податку не може слугу вати порожня скарбниця, бюджетний дефіцит, «жалюгідний стан» тієї або іншої галузі національної

економіки. Потреба держави у фінансових ресурсах у принципі не може бути задоволена повністю. Однак одна тільки її наявність не може вважатися достатньою підставою для фіскальних вилучень. Тому не може вважатися законно встановленим податок або обов’язковий платіж, що не відповідає кон ституційним принципам і основним началам законодавства про податки і збори - зокрема принципу визначеності податкового зобов’язання. Так, за змістом ст. 67 Конституції України в системному зв’язку з її ст. ст. 1, 24, 64, в Україні, як правовій державі, закони про податки і збори повинні містити чіткі й зрозумілі норми. Тобто, Верховна Рада України, виходячи зі змісту Конституції України, з метою реалі зації конституційного обов’язку громадян платити законно встановлені податки і збори повинна забез

печувати, щоб вимоги Податкового кодексу України були чітко визначеними, тобто конкретними і зрозу мілими. Даний конституційний принцип ще інколи називають конституційно-правовим застереженням. Зазначимо також, що принцип встановлення податків і зборів виключно законом передбачає також вимогу про необхідність наявності в законі про податок (Податковому Кодексі України) усіх елементів оподаткування. У зв’язку з цим встановленим законом податок вважається лише в тому випадку, якщо він відповідає загальноправовим началам акта законодавства про податки і збори, прийнятий і введений у дію у встановленому порядку і визначає істотні елементи податку. При цьому особлива роль приділя ється інституту елементів оподаткування, оскільки податок і збір можна вважати законно встановленим

тільки в тому випадку, якщо законом зафіксовані істотні елементи податкового зобов’язання11. Отже, зміст конституційного поняття «встановлений законом» є доволі складним і поєднує цілу низку критеріїв, що визначають законність встановлення податків. Так, у розумінні ст. 67 Конституції

України, встановити податок або збір - не означає дати йому тільки назву (найменувати його), необхід но визначити в законі істотні елементи податкового зобов’язання. Тобто, встановлення податку або збору виключно законом означає, що встановити податок і збір можна тільки законом і тільки шляхом прямого перерахування в ньому всіх обов’язкових елементів податку. Тільки сукупність істотних еле ментів податкового зобов’язання встановлює обов’язок платника податків зі сплати податку. За відсут ності хоча б одного із істотних (обов’язкових) елементів оподаткування (якщо законодавець із якоїсь причини не встановив та/або не визначив хоча б один з них), податок не може вважатися законно вста новленим. У цій ситуації в окремих випадках платник податків має всі законні підстави не сплачувати

податок, а в ряді випадків сплачувати податок найбільш вигідним для себе способом. Податок можна розглядати як установлений належним чином, якщо структура його юридичного складу є повноцінною. Іншими словами, встановлення істотних елементів податку - це виняткова ком петенція законодавця. Це, по-перше, передбачає, визначення всіх істотних елементів податку саме в законі: відповідно до п. 7.1. ст. 7 Податкового кодексу України податок і збір може вважатися встанов леним лише в тому випадку, коли встановлені всі істотні елементи оподаткування: платники податку, об’єкт оподаткування, база оподаткування, ставка податку, порядок обчислення податку, податковий період, строк та порядок сплати податку, строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату

податку12. Окрім того, згідно з п. 7.3 ст. 7 Податкового кодексу України, будь-які питання щодо оподат кування регулюються Податковим кодексом України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Подат кового кодексу України та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Податковий кодекс України змушує законодавця виконувати норми, що фіксують перелік обов’яз кових елементів оподаткування. Тобто вся система Податкового кодексу України побудована на основі використання конструкції елементів оподатковування, відповідно до якої податок вважається встанов леним лише у випадку, якщо в Податковому кодексі України визначені всі обов’язкові елементи оподат ковування шляхом прямого їх перерахування. По-друге, кожний із зазначених елементів податку пови нен бути встановлений належним чином. Підвищені вимоги пред’являються до об’єкта оподаткування, з яким зв’язане виникнення обов’язку щодо сплати податку, і податкової ставки, що визначає величину податкового відрахування. Податок повинен мати самостійний об’єкт оподаткування, який слід сформу

лювати ясно й недвозначно. Виділення обов’язкових елементів оподаткування і закріплення їх у законі обумовлено особливою важливістю відносин у сфері оподаткування, оскільки вони зачіпають матеріальні (а в окремих випад ках - і особисті) інтереси платників податків. Кожен елемент податку має самостійне юридичне значен ня, відіграє певну і досить важливу роль для забезпечення можливості сплати податку, а також несе конкретну функцію, оскільки наслідком неналежного визначення якого-небудь із елементів оподатку вання може стати не тільки конфліктність ситуації, а й можливість невиконання обов’язку щодо сплати податків на цілком законних підставах13.

Важливим аспектом конституційного регулювання оподаткування в Україні є питання місцевих податків та зборів. Так, стосовно територіальних громад/органів місцевого самоврядування конститу ційне положення щодо встановлення системи оподаткування, податків і зборів виключно законами України14 має дещо інший юридичний зміст (ніж щодо встановлення загальнодержавних податків). Так, в Основному Законі підкреслюється, що встановлення податків і зборів органами місцевого самовряду вання повинно здійснюватися відповідно до Конституції України, яка має пряму дію, і вимог податко вого законодавства, які встановлені в Податковому кодексі України. Місцеві податки і збори, як випли ває зі ст. ст. 67, 92, 143 Конституції України, можуть вважатися встановленими «відповідно до зако

ну»15, якщо вони встановлені територіальною громадою села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування згідно з усіма вимогами Податкового кодексу України. Однією із таких вимог є принцип, відповідно до якого перелік місцевих податків і зборів, які можуть встановлюватися територіальними громадами/органами місцевого самоврядування, носить вичерпний характер.

У зарубіжній практиці використовується аналогічний підхід до правового регулювання питань установлення місцевих податків і зборів. Так, у США в розпорядженні органів місцевого самоврядуван ня перебуває безліч місцевих податків. Таким чином, муніципальна влада має право вибирати і вводити в дію ті податки, які, на їхню думку, будуть більшою мірою відповідати принципам справедливості та співрозмірності. Але самі органи місцевого самоврядування не можуть установлювати власні податки.

Вони вправі тільки вибирати із запропонованого штатом переліку місцевих податків, причому ставки цих податків не повинні перевищувати закріплених штатом меж. У Європейській Хартії місцевого самоврядування зазначається: «Принаймні частина фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування формується за рахунок місцевих податків та зборів, розмір яких вони мають повноваження встановлювати в межах закону»16. Необхідно звернути увагу на те, що Часопис Київського університету права • 2018/2 115

про право органів місцевого самоврядування щодо самостійного встановлення податків і зборів не йдеться, вони вправі встановлювати тільки ставки місцевих податків і зборів. В Україні згідно зі ст. ст. 92, 143 Конституції України та ст. 10 Податкового кодексу України ком петенція органів місцевого самоврядування в сфері оподаткування обмежена законодавчим визначен ням переліку місцевих податків і зборів. Територіальні громади та органи місцевого самоврядування вправі встановлювати податки і збори лише в рамках того переліку місцевих податків та зборів17. Міс цеві податки і збори, не передбачені діючим Податковим кодексом України, не можуть вважатися вста новленими органами місцевого самоврядування ні «самостійно», ні яким-небудь іншим чином. Тобто зі

ст. ст. 7, 67, 92, 143 Конституції України випливає, що регулювання законами України місцевих податків і зборів носить рамковий характер - рамки компетенції представницьких органів місцевого самовряду вання в сфері оподаткування обмежені такими діями, як вибір із встановленого на загальнодержавному рівні переліку місцевих податків і зборів, конкретного податку або збору, розробка, конкретизація та наповнення юридичним змістом елементів обраного місцевого податку чи збору, визначених ст. 7 Податкового кодексу України.

Необхідно зазначити, що використання конституційно встановленої гарантії територіальними гро мадами та їх органами встановлювати місцеві податки і збори можливо тільки з урахуванням основних прав та свобод людини і громадянина, закріплених у ст. ст. 41, 42 Конституції України, а також консти туційного положення, яке визначає соціальну спрямованість економіки України; рівність всіх суб’єктів права власності перед законом. Виходячи з необхідності досягнення рівноваги між зазначеними консти туційними цінностями, податкова політика прагне до уніфікації податкових вилучень. Саме цій меті служить такий загальний принцип оподатковування, як вичерпний за своїм характером перелік місце вих податків і зборів, що можуть встановлюватися органами місцевого самоврядування.

Встановлення місцевих «податків та зборів відповідно до закону» означає, що в законі повинні бути встановлені основи справляння (суб’єкт, об’єкт, межі ставок) податків, а органам місцевого само врядування може належати, наприклад, право на встановлення їх ставок у межах, визначених законом.

У сфері місцевого оподаткування на особливу увагу заслуговують також положення ст. ст. 74, 143 Конс титуції України, які по суті встановлюють суттєві відмінності у порядку прийняття рішення щодо вста новлення загальнодержавних та місцевих податків. Так, стосовно державних фінансів діє заборона на використання арсеналу інструментів безпосередньої (прямої) демократії (існує пряма конституційна заборона винесення законопроектів, що стосуються загальнодержавних податків та їх прийняття на всеукраїнському референдумі)18.

Що ж стосується місцевих податків і зборів, то вони можуть бути встановлені шляхом проведення місцевого референдуму відповідно до закону. Стаття 143 Конституції України закріпила право терито ріальної громади безпосередньо або через утворені нею органи місцевого самоврядування встановлю вати місцеві податки і збори відповідно до закону. Формами безпосередньої демократії, через які народ в цілому і територіальна громада зокрема можуть безпосередньо висловити свою волю стосовно того чи іншого питання відповідно до ст. 69 Конституції України, є референдум, загальні збори громадян та інше19. Відтак, місцеві референдуми можуть бути проведені щодо актів суб’єктів місцевого самовряду вання з питань встановлення місцевих податків та зборів відповідно до закону. Тобто, існує конститу

ційна заборона винесення законопроектів, що стосуються загальнодержавних податків та їх прийняття на всеукраїнському референдумі, а на місцевому рівні можна вирішувати питання про встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону. Але необхідно зазначити, що це стосується лише подат ків та зборів, встановлених законом. Прийняття рішення на місцевому референдумі про встановлення місцевих податків і зборів не встановлених законом, не породжуватиме конституційного обов’язку з їх сплати, оскільки це буде прямим порушенням ст. 67 Конституції України.

У зв’язку з цим особливої актуальності набуває питання конституційної (з погляду конституційно го принципу щодо «встановлення податків і зборів виключно законом») допустимості самооподатку вання населення муніципальних утворень. Згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» самооподаткування - це «форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів грома дян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру»20. Незважаючи на це, Податковий кодекс України не передба чає самооподаткування. Більше того, закріплюючи вичерпний перелік місцевих податків та зборів, він додатково місить норму, відповідно до якої «установлення місцевих податків та зборів, не передбачених

цим Кодексом, забороняється»21. Ця норма, по суті, встановила заборону на використання інструментів самооподаткування. Водночас, на нашу думку, видається не зовсім обґрунтованим позбавляти територіальні громади права самостійно встановлювати окремі податкові платежі, якщо вони не передбачені податковим зако ном. Адже таке оподаткування узгоджується із волевиявленням самого населення щодо необхідності вве дення даного податку з метою вирішення муніципальних потреб. Вважаємо, що самооподаткування по винно бути дозволене через загальні збори громадян, референдуми та інші форми прямого народовладдя.

Отже, можемо зробити такі висновки. Місцеві податки і збори, як випливає з Конституції України, можуть вважатися встановленими «відповідно до закону», якщо вони встановлені територіальною гро мадою села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи самоврядування відповідно до всіх вимог Податкового кодексу України. Конституція України в якості підстави справляння місцевих податків і зборів передбачає необхідність прийняття актів загальнодержавного та місцевого рівня, допускає можливість прийняття рішень, пов’язаних зі встановленням місцевих податків і зборів на міс цевих референдумах та інших формах безпосередньої демократії на місцях. Особливістю конституціоналізації податкових правовідносин місцевого самоврядування є те, що Конституція України передба

чає можливість встановлення місцевих податків суб’єктами місцевого самоврядування на основі зако нів, але вони можуть не бути встановленими актами суб’єктів місцевого самоврядування. 1 Конституція України Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР із змін. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 67.

2 Гаврилюк Р. О. Еволюція правової природи податкових надходжень державного бюджету: деякі питання теорії / Р.О. Гаврилюк // Право України. - 2006. - № 8. - С. 25-29. 3 Гаджиев Г.А. Предприниматель - налогоплательщик - государство. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации: учеб. пособ. / Г.А. Гаджиев, С.Г. Пепеляев. - М.: ФБК-ПРЕСС, 1998. - С. 250.

4 Козырин А.Н. Публичные финансы: взаимодействие государства и общества [Електронний ресурс] / А.Н. Козырин. - М., 2002. - С. 13. - Режим доступу : www.kozyrin.narod.ru (дата звернення: 07.08.2018). 5 Гаврилюк Р.О. Рішення конституційного суду, як джерело податкового права / Р.О. Гаврилюк // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. Зб. наук. праць. - Чернівці: Рута, 2003. - Вип. 180. - С. 97.

6 Пилипенко А.А. Правовое обеспечение формирования налоговой системы Республики Беларусь: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.14 [Електронний ресурс] / А.А. Пилипенко. - Минск, 2004. - С. 40. - Режим доступу : https://scholar.

google.com.ua/citations?user (дата звернення: 07.08.2018) 7 Основы налогового права: учеб.-метод. пособ. / под ред. С.Г. Пепеляева. - М.: Инвест-Фонд, 1995. - С. 105. 8 Конституція України Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР із змін. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 6, 85, 92.

9 Там само. - Ст. 6, 8. 10 Конституция Исландии (Республики Исландии) от 17 июня 1944 г. // Конституции государств Европы / под общ. ред. Л.А. Окунькова. - М.: Изд-во НОРМА, 2001. - Т. 2. - С. 77; Конституция Греции от 11 июня 1975 г. // Конституции государств Европы / под общ. ред. Л.А. Окунькова. - М.: Изд-во НОРМА, 2001. - Т. 1. - С. 28; Конституция Швеции от 27 февраля 1974 г. // Конституции государств Европы. - М.: Изд-во НОРМА, 2001 : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.sweden4rus.nu (дата звернення: 07.08.2018).

11 Податковий кодекс України: Закон від 02 грудня 2010 р. № 2755-VI : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (дата звернення: 07.08.2018). 12 Там само. - Ст. 7. 13 Брызгалин А.В. Структура (элементы) налога: новое содержание в условиях Налогового кодекса / А.В. Брызга лин // Налоговый вестник. - 2000. - № 3. - С. 23.

14 Конституція України Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР із змін. // Відо мості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 92. 15 Там само. - Ст. 67, 92, 143. 16 Європейська хартія місцевого самоврядування (м. Страсбург, 15 жовтня 1985 року). - Ст. 9 [Електронний ресурс] : Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?

nreg=994_036 (дата звернення: 07.08.2018). 17 Податковий кодекс України: Закон від 02 грудня 2010 р. № 2755-VI. - Ст. 7 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (дата звернення: 07.08.2018).

18 Конституція України Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР із змін. // Відо мості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 74, 143. 19 Там само; Рішення Конституційного Суду України у справі про прийняття Конституції та законів України на референдумі // Офіційний вісник України. - 2008. - № 32. - С. 35.

20 Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР // Голос України. - 1997. - 12 червня. 21 Податковий кодекс України: Закон від 02 грудня 2010 р. № 2755-VI. - Ст. 10 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (дата звернення: 07.08.2018).

Вакарюк Л.В., Худик А.М. Принцип встановлення податків і зборів виключно законом та конституційні засади місцевого оподаткування в Україні. Стаття присвячена висвітленню особливостей змісту принципу встановлення податків і зборів виключно законом та конституційним засадам місцевого самоврядування в Україні. Авторами наголошується, що особливістю конституціоналізації податкових правовідносин місцевого самоврядування є те, що Конституція України передбачає можливість встановлення місцевих податків суб’єктами місцевого самоврядування на основі законів, але вони можуть не бути вста новленими актами суб’єктів місцевого самоврядування.

Часопис Київського університету права • 2018/2 117

Ключові слова: податок, збір, законно встановлений, місцеве оподаткування, законодавство.

Вакарюк Л.В., Худик А.М. Принцип установления налогов и сборов исключительно законом и конститу ционные основы местного налогообложения в Украине. Статья посвящена рассмотрению особенностей содержания принципа установления налогов и сборов исключи тельно законом и конституционным основам местного самоуправления в Украине. Авторами отмечается, что особен ностью конституционализации налоговых правоотношений местного самоуправления является то, что Конституция Украины предусматривает возможность установления местных налогов субъектами местного самоуправления на осно ве законов, но они могут не быть установленными актами субъектов местного самоуправления.

Ключевые слова: налог, сбор, законно установленный, местное налогообложение, законодательство. Summary Vakaryuk L., Khudyk A. The principle of establishing taxes and fees solely by law and the constitutional basis of local taxation in Ukraine.

The article is devoted to highlighting the peculiarities of the content of the principle of establishing taxes and fees solely by law and the constitutional principles of local self-government in Ukraine. The authors emphasize that the constitutionality of the tax law relations of local self-government is the fact that the Constitution of Ukraine provides for the possibility of estab lishing local taxes by local self-government bodies on the basis of laws, but they may not be established by acts of local self government bodies.

Key words: tax, levy, legally established, local taxation, legislation.