Верховний Суд: Оскарження нормативно-правового акта в іншому суді не є безумовною підставою для зупинення провадження у справі

Верховний Суд: Оскарження нормативно-правового акта в іншому суді не є безумовною підставою для зупинення провадження у справі

У касаційному провадженні Верховного Суду перебувала адміністративна справа за позовом військового пенсіонера, ліквідатора аварії на ЧАЕС, до територіального органу Пенсійного фонду України. Предметом спору було оскарження дій ПФУ щодо застосування понижуючих коефіцієнтів при виплаті пенсії у 2025 році, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 3 січня 2025 року.

Обставини справи свідчили про те, що Третій апеляційний адміністративний суд зупинив провадження у справі до моменту набрання законної сили рішенням в іншій справі (щодо оскарження законності самої постанови КМУ № 1). Апеляційний суд вважав, що оскільки спірні відносини регулюються цим актом, то встановлення його відповідності закону в іншому процесі має преюдиційне значення і робить розгляд поточної справи об’єктивно неможливим.

Верховний Суд не погодився з такими висновками, задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував ухвалу про зупинення провадження та направив справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Колегія суддів наголосила, що інститут зупинення провадження не може використовуватися для ухилення суду від виконання обов’язку щодо самостійної оцінки обставин справи. Суд вказав, що наявність у матеріалах справи достатніх доказів та нормативної бази дозволяє встановити факти та надати їм юридичну оцінку без очікування результатів інших судових процесів.

Окрему увагу було приділено принципу дії нормативно-правових актів у часі. Суд роз’яснив, що навіть у разі визнання акта нечинним у майбутньому, таке рішення зазвичай має перспективну дію і не змінює автоматично правову оцінку дій, вчинених у період, коли цей акт був чинним.

У цій справі Верховний Суд сформулював такі правові висновки:

1.     Межі «об’єктивної неможливості»: суд не має права зупиняти провадження, якщо зібрані у справі докази дозволяють самостійно встановити та оцінити обставини, що є предметом розгляду. Наявність іншого судового спору щодо чинності нормативного акта не звільняє суд від обов’язку розглянути справу по суті в розумні строки.

2.     Відсутність преюдиційного зв’язку: оскарження нормативно-правового акта «на майбутнє» не встановлює фактів, які б мали вирішальне значення для оцінки вже вчинених суб’єктом владних повноважень дій. Результат такого оскарження не перешкоджає суду застосувати чинне на момент виникнення спору законодавство.

3.     Захист права на розумний строк: необґрунтоване зупинення провадження, особливо у справах незначної складності (соціальних спорах), є порушенням права особи на доступ до правосуддя та суперечить завданням адміністративного судочинства. Суд повинен використовувати власні повноваження для вирішення спору, а не підміняти їх очікуванням рішень інших судів.

Постанова Верховного Суду від 30 липня 2025 року у справі № 160/2031/25 (адміністративне провадження № К/990/22855/25) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/129201659