Виступ Секретаря Великої Палати Верховного Суду Віталія Уркевича 23 червня 2023 року на Міжнародній науковій конференції “Конституція України в період війни та післявоєнного відновлення”, яку організовано та проведено у Навчально-науковому інституті права КНУ імені Тараса Шевченка.
Конституція України є Основним Законом держави, вона є основою (фундаментом) для правозастосування, судового захисту конституційних прав і свобод особи, у тому числі й Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України (частина третя статті 125 Конституції України [1]).
Право на судовий захист (стаття 55 Конституції України), як і деякі інші основоположні людські права і свободи, які захищають суди, а саме право на життя (стаття 27), на повагу до гідності особи (стаття 28), на свободу та особисту недоторканність (стаття 29), на житло (стаття 47) тощо, не підлягає обмеженню навіть в умовах воєнного стану.
Окреслимо роль Верховного Суду в захисті конституційних прав і свобод в умовах сьогодення.
1. Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, – як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом (стаття 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [2]).
Під час здійснення правосуддя та ухвалення судових рішень Верховний Суд послуговується нормами Конституції України як нормами прямої дії, що можна продемонструвати на прикладі їх застосування у зразкових адміністративних справах.
Так, згідно з положеннями пункту 22 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України [3] (далі – КАС України) зразкова адміністративна справа – це типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення. Водночас за положеннями пункту 21 частини першої цієї статті типові адміністративні справи – це адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб’єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.
У частині першій статті 290 КАС України передбачено, що якщо у провадженні одного або декількох адміністративних судів перебувають типові адміністративні справи, кількість яких визначає доцільність ухвалення зразкового рішення, суд, який розглядає одну чи більше таких справ, може звернутися до Верховного Суду з поданням про розгляд однієї з них Верховним Судом як судом першої інстанції.
Зразкові справи вирішуються Верховним Судом як судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження колегіями суддів Касаційного адміністративного суду у складі не менше п’яти суддів. Апеляційний перегляд судових рішень у цих справах здійснюється Великою Палатою Верховного Суду (частини третя, п’ята, одинадцята статті 290 цього Кодексу).
За змістом частини третьої статті 291 КАС України у подальшому після ухвалення рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, адміністративний суд має враховувати правові висновки Верховного Суду у такій зразковій справі.
Протягом 2018–2025 років Верховний Суд ухвалив 32 судових рішення у зразкових справах [4]. Переважна більшість таких справ стосувалися тих чи інших аспектів гарантування конституційного права на соціальний захист різних категорій громадян, як-то: а) військовослужбовців, б) внутрішньо переміщених осіб, в) непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення, г) пенсіонерів органів внутрішніх справ та прокуратури, д) суддів у відставці, е) колишніх державних службовців та ін.
При вирішенні в апеляційному порядку зразкових справ Велика Палата Верховного Суду сформувала практику застосування положень Конституції України, зокрема, щодо:
- визнання і дії принципу верховенства права в Україні (стаття 8);
– обов’язків органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб здійснювати свою діяльність лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19);
– змісту та обсягу конституційного права громадян на соціальний захист (стаття 46);
– дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58).
З практикою застосування Великою Палатою Верховного Суду норм Конституції України як норм прямої дії при вирішенні зразкових справ пов’язані, зокрема, такі основні підходи:
1) гарантовані особі законом виплати, пільги тощо не можна ставити в залежність від видатків бюджету; органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань [5; 6];
2) Пенсійний фонд України та його головні управління не мають права самостійно визначати розміри складових грошового забезпечення, що впливають на обчислення розміру пенсії при її перерахунку [7], а також порядок здійснення такого перерахунку [8];
3) у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу [9];
4) суд не має повноважень визначати коло осіб, які за законом мають право на пенсію, чи розширювати це коло або поширювати певне право (право на пенсію) на осіб, які за законом не мають на нього права. Суд може заповнити прогалину в регулюванні певних правовідносин, але в межах раніше встановленого, запровадженого, усталеного, унормованого порядку та умов обчислення та призначення пенсії певного виду [10];
6) застосування до позивача максимального розміру пенсії для її перерахунку є протиправним, оскільки це стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених, а також з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України [12].
При вирішенні зразкових справ поширеною є практика урахування Верховним Судом юридичних позицій Конституційного Суду України щодо інтерпретації норм Основного Закону України, а також правових висновків ЄСПЛ, які розкривають зміст положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї.
2. До повноважень Верховного Суду належить також звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України (частина друга статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [2]).
Процесуальними законами (частина четверта статті 7 КАС України, частина шоста статті 11 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), частина шоста статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) [3; 13; 14]) передбачено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Упродовж 2018–2025 років до Верховного Суду надійшло 47 звернень для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень законів України, правових актів Президента та Кабінету Міністрів України. Суб’єктами таких звернень до Верховного Суду були районні (місцеві) суди, окружні адміністративні суди, місцеві господарські суди, касаційні суди у складі Верховного Суду, а також Вища рада правосуддя.
Прийняття рішень про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів (або ж про відмову в такому зверненні), а також щодо офіційного тлумачення Конституції України віднесено до повноважень Пленуму Верховного Суду, що також виступає самостійною додатковою гарантією дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Регламентом Пленуму Верховного Суду, затвердженим його постановою від 30 листопада 2017 року № 1 [15], передбачено, що Пленум приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України за поданням Голови Верховного Суду (його заступника). Такі подання вносяться за зверненням Секретаря Великої Палати Верховного Суду, голів касаційних судів у складі Верховного Суду, а також не менш як однієї четвертої від складу суддів Верховного Суду або ж за зверненням місцевих, апеляційних та вищих спеціалізованих судів.
Попередній розгляд питань щодо внесення до Конституційного Суду України подання та підготовку відповідного проєкту постанови Пленуму Верховного Суду і проєкту конституційного подання здійснює Велика Палата Верховного Суду або відповідний касаційний суд у складі Верховного Суду спільно з відповідним структурним підрозділом Департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду. За результатами такого розгляду готується висновок.
Звернення розглядається Пленумом Верховного Суду на найближчому черговому засіданні, якщо таке звернення надійшло не пізніше ніж за місяць до засідання.
Проєкт постанови Пленуму Верховного Суду про відмову у зверненні до Конституційного Суду України повинен містити мотивовану підставу такої відмови.
У проєкті постанови Пленуму Верховного Суду про звернення до Конституційного Суду України зазначається посилання на відповідне конституційне подання, яке має бути мотивованим.
Як уже зазначалося, за період своєї роботи Верховний Суд отримав 47 звернень судів, а також Вищої ради правосуддя щодо питання неконституційності відповідних нормативно-правових актів.
За результатами розгляду цих звернень Пленум Верховного Суду звернувся до Конституційного Суду України з 16-ма конституційними поданнями.
Наголосимо, що здійсненням такої діяльності Верховний Суд підтверджує наявність або відсутність підстав для звернення до Конституційного Суду України, як найвища судова установа гарантує стабільність застосування конституційних норм та ініціює питання щодо усунення невідповідних Конституції України приписів законодавства.
За низкою конституційних подань Верховного Суду відкриті конституційні провадження і справи за ними продовжує розглядати Конституційний Суд України. Нині на розгляді Великої палати Конституційного Суду України перебуває 9 конституційних подань Верховного Суду [16].
Прикметно, що в переважній більшості випадків Конституційний Суд України погоджується з позицією Верховного Суду та в ухвалених рішеннях висловлюється про неконституційність окремих положень нормативно-правових актів, питання щодо яких було порушено в конституційних поданнях суду касаційної інстанції. Серед таких рішень Конституційного Суду України можна виокремити:
1) рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII) [17];
2) рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев’ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» [18];
3) рішення від 29 жовтня 2024 року № 1-р/2024 у справі про відповідність Конституції України (конституційність) частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу України [19].
3. За змістом положень статті 361 КАС України, статті 320 ГПК України та статті 423 ЦПК України [3; 13; 14] Верховний Суд уповноважений переглядати ухвалені ним судові рішення за виключними обставинами, зокрема, з підстави встановлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
При перегляді судових рішень з указаної підстави виникає низка проблемних питань правозастосування, серед яких варто наголосити на таких.
3.1. Виходячи зі змісту статті 361 КАС України, статті 320 ГПК України та статті 423 ЦПК України [3; 13; 14] за виключними обставинами можуть бути переглянуті судові рішення, що набрали законної сили, якими закінчено розгляд справи.
З приводу судових рішень по суті спору (рішення суду першої інстанції, постанова суду апеляційної чи касаційної інстанції) труднощів не виникає, оскільки такими судовими актами закінчується розгляд справи, а звідси такі рішення можуть бути об’єктом перегляду за виключними обставинами внаслідок установлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення.
Ухвалами, якими закінчено розгляд справи і які можуть бути переглянуті за виключними обставинами, є ухвали суду першої інстанції про: закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; відмову в задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; скасування рішення третейського суду; видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишенням позовної заяви без розгляду (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 459/1582/14, від 21 серпня 2018 року у справі № 463/6259/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 459/1615/15-ц, від 23 липня 2020 року у справі № 910/9266/14, від 11 листопада 2020 року у справі № 461/11703/15, від 29 грудня 2020 року у справі № 904/5896/18, від 03 червня 2021 року у справі № 2-1210/11 та від 8 червня 2021 року у справі № 2-1207/2011). До того ж якщо в суді касаційної інстанції питання про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду вирішено шляхом постановлення ухвали, то таку ухвалу також уважають такою, якою закінчено розгляд справи [20].
Додатково зазначимо, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість перегляду у зв’язку з виключними обставинами на підставі рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення й ухвал суду касаційної інстанції про відмову у відкритті провадження про перегляд судових рішень за виключними обставинами [21].
3.2. За процесуальним законом заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави встановлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, може бути подано учасниками справи протягом тридцяти днів з дня офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України (стаття 363 КАС України, стаття 321 ГПК України та стаття 424 ЦПК України [3; 13; 14]).
Разом з тим відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» [22] закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Останнім часом непоодинокими є випадки визначення Конституційним Судом України спеціального строку втрати чинності неконституційним законом. Приміром, Конституційний Суд України зазначав про втрату чинності неконституційними положеннями через 3 місяці (Рішення від 18 липня 2024 року № 8-р(II)/2024 [23]) або через 6 місяців (рішення від 14 лютого 2024 року № 1-р(ІІ)/2024, від 13 травня 2024 року № 6-р(II)/2024, від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 та від 20 січня 2025 року № 2-р(ІІ)/2025 [24; 25; 26; 27]) із дня ухвалення рішення.
Виникає парадоксальна ситуація: у разі звернення учасника справи із заявою про перегляд судового рішення з підстави встановлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення протягом тридцяти днів з дня офіційного оприлюднення такого рішення Конституційного Суду України відповідна правова норма продовжує бути чинною. Це ставить перед судом, який переглядає відповідне судове рішення за виключними обставинами, питання щодо застосування такої неконституційної норми.
3.3. Окремою процесуальною передумовою перегляду судового рішення за виключними обставинами на підставі рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення є те, що таке судове рішення (яке переглядається) ще не виконане (стаття 361 КАС України, стаття 320 ГПК України та стаття 423 ЦПК України [3; 13; 14]).
Відсутність єдиних підходів до категорії «судове рішення, яке ще не виконане» обмежує можливість перегляду за виключними обставинами судових рішень, які не підлягають примусовому виконанню, або ж рішень про відмову в задоволенні позову (заяви, скарги) на підставі рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення.
3.4. Складним також є питання щодо виключно ретроспективної дії рішень Конституційного Суду України, а саме: чи слід враховувати рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності закону, ухвалене під час розгляду судом справи, в якій має застосовуватися такий визнаний неконституційним закон, або ж у справі особи, яка безпосередньо зверталася до Конституційного Суду України?
Щодо першого аспекту слід зауважити, що норми матеріального права поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом, а звідси суд застосовує норми права, чинні на момент виникнення спірного правовідношення. Водночас цілком правомірно перед судом, який розглядає відповідну справу, постає питання щодо застосування неконституційної норми, факт чого було оприявнено Конституційним Судом України.
З приводу другого аспекту варто зазначити, що виділяють як «загальне правило» щодо моменту втрати чинності законом, який було визнано неконституційним (пов’язаний із часом ухвалення рішення, яке має дію лише «на майбутнє»), так і «спеціальний виняток», який повинен існувати для особи, чию конституційну скаргу було задоволено.
Такий підхід поділяє і Венеціанська комісія, яка в Експертному висновку для Конституційного Суду Грузії щодо впливу постанов конституційного суду на остаточні рішення у цивільних та адміністративних справах № 923/2018 зазначила, що особа, яка подає справу до конституційного суду, що в результаті приведе до визнання неконституційного положення недійсним, надає важливу допомогу державі та всьому населенню. Ця особа діє не тільки у власних інтересах, а й в інтересах усіх громадян. Тому ця особа «заслуговує» на краще ставлення, ніж інші громадяни, які не скаржилися до конституційного суду. Це означає, що рішення [конституційного суду] має зворотну дію лише в справі заявника [28, с. 11].
На завершення зазначимо, що наведене переконливо свідчить про непересічну роль Верховного Суду в захисті конституційних прав і свобод. Застосовуючи при здійсненні правосуддя норми Конституції України як норми прямої дії, порушуючи перед Конституційним Судом України питання щодо неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення шляхом спрямування конституційних подань, а також здійснюючи перегляд судових рішень на підставі рішень Конституційного Суду України, Верховний Суд сприяє стабільності застосування конституційних норм.
Діяльність Верховного Суду спрямована на практичне втілення конституційних принципів у кожному судовому рішенні. У поєднанні з інституційною роллю Конституційного Суду України це створює дієвий механізм утвердження верховенства права і зміцнення демократичного устрою держави.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 31. Ст. 545.
3. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 6 липня 2005 року № 2747-IV. Відомості Верховної Ради України. 2005. № 35-36, № 37. Ст. 446.
4. Апеляційний перегляд рішень у зразкових справах. URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pro_sud/apel_zrazk_spravi_vs_vp/
5. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 160/8324/19 (провадження № 11-20заі20). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/90228179
6. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 440/2722/20 (провадження № 11-349заі20). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94377739
7. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 240/6263/18 (провадження № 11-366заі19). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/88168813
8. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 560/2120/20 (провадження № 11-337заі20). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95177444
9. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 580/2371/20 (провадження № 11-344заі20). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96377415
10. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 520/1972/19 (провадження № 11-116заі20). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97104083
11. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18 (провадження № 11-644асі18). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/76945461
12. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 240/5401/18 (провадження № 11-198заі19). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/85174587
13. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 6 листопада 1991 року № 1798-XII. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 6. Ст. 56.
14. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18 березня 2004 року № 1618-IV. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 40-41, 42. Ст. 492.
15. Про затвердження Регламенту Пленуму Верховного Суду: постанова Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року № 1. URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pro_sud/postanovi_plenumu/postanova_plenumu_01_2017_11_30
16. Конституційні подання станом на 30 червня 2025 року. URL: https://ccu.gov.ua/novyna/konstytuciyni-podannya-stanom-na-30-chervnya-2025-roku
17. Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII. URL: https://ccu.gov.ua/docs/3050
18. Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев’ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». URL: https://ccu.gov.ua/docs/3200
19. Рішення Конституційного Суду України від 29 жовтня 2024 року № 1-р/2024 у справі за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України (конституційність) частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу України. URL: https://ccu.gov.ua/docs/7017
20. Окрема думка у справі № 22-23/321-05-10190 (провадження № 12-12звг24). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121731583
21. Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 року у cправі № 22-23/321-05-10190 (провадження № 12-12звг24). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119776621
22. Про Конституційний Суд України: Закон України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2017. № 35. Ст. 376.
23. Рішення Конституційного Суду України від 18 липня 2024 року № 8-р(II)/2024 у справі за конституційними скаргами Оніщенка Руслана Ілліча, Гаврилюка Дмитра Михайловича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України (справа про гарантії судового контролю за дотриманням прав осіб, яких утримують під вартою). URL: https://ccu.gov.ua/docs/6904
24. Рішення Конституційного Суду України від 14 лютого 2024 року №1-р(ІІ)/2024 у справі за конституційною скаргою Приватного підприємства «Генеральний будівельний менеджмент» про відповідність Конституції України (конституційність) пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 Господарського процесуального кодексу України (щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням Європейського суду з прав людини). URL: https://ccu.gov.ua/docs/6580
25. Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 2024 року № 6-р(II)/2024 у справі за конституційною скаргою Лопушанського Володимира Михайловича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини другої статті 3, підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (справа про обов’язковість судового рішення). URL: https://ccu.gov.ua/docs/6804
26. Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 у справі за конституційною скаргою Панченка Богдана Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 51 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора). URL: https://ccu.gov.ua/docs/7070
27. Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2025 року № 2-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою Конторського Петра Федоровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» (щодо доступу до суду касаційної інстанції у цивільному судочинстві). URL: https://ccu.gov.ua/docs/7136
28. Amicus curiae brief for the Constitutional Court of Georgia on the effects of Constitutional Court decisions on final judgments in civil and administrative cases, adopted by the Venice Commission at its 115th Plenary Session (Venice, 22-23 June 2018). URL: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2018)012-e
- Професор Ріта Гаверкамп презентувала монографію про вплив війни на систему кримінальної юстиції в Україні
- Олександр Марусяк опублікував статтю «”Big-C” Конституція та “small-c” конституція: термінологічні виклики для україномовного правничого дискурсу»
- Станіслав Шевчук опублікував статтю “Належна правова процедура як інструмент захисту соціальних виплат в рамках офіційної конституційної доктрини України”
- Петро Стецюк: Про головний конституційний обов’язок України та роль адміністративної юстиції у його виконанні
- Марина Ставнійчук: Конституція, яка не захищає. Що не так з Основним законом України?