Воєнний стан і дозвіл на проєкт землеустрою: Верховний Суд уточнив межі застосування земельного мораторію

Воєнний стан і дозвіл на проєкт землеустрою: Верховний Суд уточнив межі застосування земельного мораторію

 

Позивачка звернулася до суду з позовом до селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення від 28 листопада 2024 року, яким їй відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею до 2,00 га з кадастровим номером 1222083000:01:001:0709 для ведення особистого селянського господарства, а також про зобов’язання надати такий дозвіл. Позов було обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка, на думку позивачки, підлягає розподілу, на ній розташовані належні їй господарські споруди, а селищна рада не навела належних правових підстав для відмови.

Позивачка також зазначала, що ще раніше суд у справі № 160/21568/23 визнав протиправною бездіяльність селищної ради щодо нерозгляду її попереднього клопотання та зобов’язав цей орган повторно розглянути відповідне питання. На виконання того рішення селищна рада 28 листопада 2024 року прийняла нове рішення, яким відмовила у наданні дозволу, вказавши, що земельна ділянка має цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не може бути отримана у порядку безоплатної приватизації, а земельні ділянки, на яких розміщені господарські будівлі та споруди позивачки, можуть передаватися лише в оренду.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 22 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року, позов задовольнив частково. Суди визнали протиправним і скасували рішення селищної ради та зобов’язали її повторно розглянути клопотання позивачки і прийняти рішення з урахуванням висновків суду, але відмовили у зобов’язанні безпосередньо надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що селищна рада не навела у своєму рішенні підстави для відмови, передбаченої абзацом першим частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, а тому не довела законність відмови. Водночас селищна рада у касаційній скарзі стверджувала, що в умовах дії воєнного стану підпункт 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України є самостійною і достатньою правовою підставою для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земельної ділянки у приватну власність.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: він змінив мотивувальні частини рішень судів першої та апеляційної інстанцій, але залишив без змін їхні резолютивні частини. Отже, висновок про протиправність рішення селищної ради збережено, однак з інших правових мотивів.

Мотивуючи постанову, Верховний Суд навів положення статей 13, 14, 19 Конституції України, статей 118, 121, 122 Земельного кодексу України, Закону України від 24 березня 2022 року № 2145-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», а також підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України. Суд роз’яснив, що з 07 квітня 2022 року на весь період дії воєнного стану діє заборона на безоплатну передачу земель державної і комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з цією метою та розроблення такої документації.

Верховний Суд прямо зазначив, що підпункт 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України є самостійною і достатньою правовою підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у приватну власність під час воєнного стану незалежно від підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 цього Кодексу. Тому суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що селищна рада могла відмовити лише з підстав невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законодавства, містобудівної документації чи документації із землеустрою.

Разом з тим Верховний Суд вказав, що сама селищна рада мотивувала відмову не посиланням на дію мораторію в умовах воєнного стану як самостійну правову підставу, а тим, що спірна земельна ділянка взагалі не може бути отримана у порядку безоплатної приватизації та може передаватися лише на умовах оренди. Суд наголосив, що адміністративний суд не має повноважень змінювати мотиви, з яких виходив суб’єкт владних повноважень при прийнятті рішення, та підміняти їх іншими. Саме тому рішення селищної ради було обґрунтовано визнано протиправним, а належним способом захисту визначено його скасування і зобов’язання повторно розглянути клопотання позивачки.

Окремо Верховний Суд оцінив доводи позивачки про наявність на спірній земельній ділянці її господарських споруд. Суд зазначив, що передбачений другим реченням підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України виняток стосується безоплатної передачі земельної ділянки власникам розташованих на ній об’єктів нерухомого майна для обслуговування такого майна у межах відповідної норми статті 121 Земельного кодексу України, а не для безоплатного набуття 2,00 га землі для ведення особистого селянського господарства. Тому сама по собі наявність будівель на ділянці не виключає дії заборони на надання дозволу для відведення землі саме для ведення особистого селянського господарства.

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки:

1.              Підпункт 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, є самостійною і достатньою правовою підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у приватну власність на період дії воєнного стану. Така відмова не залежить від наявності чи відсутності підстав, передбачених абзацом першим частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України. 

2.              Наявність на земельній ділянці об’єктів нерухомого майна не надає особі безумовного права отримати під час воєнного стану дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення 2,00 га землі у власність для ведення особистого селянського господарства. Виняток, передбачений підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, стосується лише безоплатної передачі земельної ділянки для обслуговування такого майна в межах відповідної норми безоплатної приватизації. 

3.              Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішення суб’єкта владних повноважень, не може змінювати мотиви, покладені в основу такого рішення, або підміняти їх іншими, навіть якщо інші мотиви теоретично могли б бути правомірними. Підміна судом мотивів адміністративного акта означала б фактичне прийняття рішення замість компетентного органу та вихід за межі судового контролю. 

4.              Якщо рішення органу місцевого самоврядування є протиправним через неналежне правове обґрунтування, належним і пропорційним способом захисту є його скасування та зобов’язання повторно розглянути клопотання особи з урахуванням правової оцінки суду. Такий спосіб захисту не означає безпосереднього розпорядження судом земельною ділянкою і не підміняє компетенцію відповідного органу.

 

Постанова Верховного Суду від 13 березня 2026 року у справі № 160/34929/24 (адміністративне провадження № К/990/50125/25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/134813840