Адміністративна юрисдикція та особливості оцінки правового статусу земель лісогосподарського призначення при оскарженні рішень Мін’юсту

Адміністративна юрисдикція та особливості оцінки правового статусу земель лісогосподарського призначення при оскарженні рішень Мін’юсту

 

Міжгірська селищна рада звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України. Позивач вимагав скасувати наказ Міністерства, яким було анульовано рішення державних реєстраторів про реєстрацію права комунальної власності селищної ради на земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею близько дев’яти тисяч гектарів. Позовні вимоги ґрунтувалися на тому, що Міністерство юстиції України вийшло за межі своїх повноважень, фактично вирішивши спір про право на землю, який має розглядатися в судовому порядку.

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 04 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2025 року, позов задовольнив. Суди виходили з того, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» не мало зареєстрованих речових прав на спірні ділянки, а отже, Міністерство не мало підстав приймати його скаргу до розгляду. Також суди вважали підтвердженим право комунальної власності на ці землі з посиланням на преюдиційні судові рішення у господарських справах.

Верховний Суд за результатами касаційного розгляду скарги Міністерства юстиції України та Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» задовольнив частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд підтвердив, що цей спір належить до адміністративної юрисдикції, оскільки оскаржується індивідуальний адміністративний акт, прийнятий у межах контрольних функцій органу влади. Водночас Суд констатував, що попередні інстанції не дослідили належним чином правовий статус лісових земель та процедуру розгляду скарги Міністерством.

Мотиви постанови ґрунтуються на тому, що згідно з Лісовим кодексом України до 01 січня 2027 року право постійного користування лісами може підтверджуватися планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування навіть за відсутності державної реєстрації в реєстрі. Суд наголосив, що державні реєстратори зобов’язані перевіряти відсутність суперечностей між заявленими правами та існуючими обмеженнями, зокрема за даними матеріалів лісовпорядкування. Також Суд визнав помилковими висновки про преюдиційність попередніх судових рішень, оскільки вони мали виключно процесуальний характер і не встановлювали фактичних обставин щодо права власності на майно.

При ухваленні рішення Суд спирався на положення статей 19, 55 та 125 Конституції України, статтю 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України та Закон України «Про адміністративну процедуру»

.

Основні правові висновки Верховного Суду за результатами розгляду цієї справи:

1.     Оскарження наказу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки такий наказ є результатом здійснення суб’єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій щодо контролю за законністю адміністративної процедури реєстрації прав.

2.     До 01 січня 2027 року відсутність запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право постійного користування державного лісогосподарського підприємства земельною ділянкою не свідчить про відсутність такого права, якщо воно підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, які є належною правовою підставою для звернення такого підприємства зі скаргою до Міністерства юстиції України.

3.     Процесуальні ухвали судів про залишення позову без розгляду або відмову у забезпеченні позову не мають преюдиційного значення для встановлення матеріально-правових підстав виникнення права власності чи користування нерухомим майном, оскільки такі акти не містять беззаперечних висновків суду щодо суті правовідносин, а обставини, зазначені в таких ухвалах, не звільняються від доказування (не є преюдиційними) у розумінні процесуального закону.

 

Постанова Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 260/1805/24 (адміністративне провадження № К/990/33478/25, № К/990/34458/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/132767790