Інтерв’ю Сергія Головатого східноєвропейському бюро Report
– Україна оголосила про початок масштабних реформ. Які міжнародні відносини використовуються при оновленні конституційних прав і конституційних реформ у цьому процесі?
– Конституційний Суд – не учасник реформ. Оскільки Конституційний Суд – це інституція не політичного характеру, а судова, тому вона не може займатися політикою. І суд не здійснює жодної політики та не може бути учасником політичного процесу реформ. Саму Конституцію ми ухвалили через 5 років після розпаду СРСР, тобто 1996 року. Тоді політичний клас та інтелігенція були у фарватері радянського мислення та радянських знань. Тому, хоч і передбачили наявність такої інституції як Конституційний Суд під час ухвалення Конституції у 1996 році, йому відвели місце в розділі судової влади всупереч тому, що юрисдикція жодного відношення до судової влади не має. І ось лише через 20 років здійснили реформу судової влади, і Конституційний Суд було виведено з системи звичайного правосуддя. Зараз він посідає окреме місце в системі органів влади і не належить ані до законодавчої, ані до виконавчої, ані до судової гілок влади. Отже, Конституційний Суд – це особлива юрисдикція, що здійснює контроль над діяльністю політичних інститутів влади – президента, парламенту, уряду, а також від 2016 року опосередковано контролює якість продуктів судової влади: за конституційною юрисдикцією Конституційному Суду тоді було надано нове повноваження – розглядати індивідуальні скарги громадян стосовно порушення їхніх прав саме у тих випадках, коли вони вважають, що судова влада у всіх інстанціях їх не захистила. Отже, Конституційний Суд України був реформований, його незалежність було посилено, інституційно він був відокремлений від судової влади, набув більше можливостей у переліку повноважень конституційної юрисдикції, відповідно до цих повноважень здійснює свою діяльність, не беручи участі в жодних реформах політично.
– Минулого року Україна ухвалила свою нову економічну стратегію національної безпеки, в якій наголошено на необхідності того, щоб відносини з 5 країнами, у тому числі і з Азербайджаном, були на рівні стратегічного партнерства. Яку роль у цій співпраці відіграє конституційна діяльність?
– Конституційні суди більше працюють у межах регіонального співробітництва. Ми належимо до Європейської конференції конституційних судів. У межах цієї структури відбувається обмін досвідом між національними судами, і ми маємо можливість щось запозичувати. У будь-якому разі, співпраця більше йде через європейську структуру, ніж на двосторонній основі. Кожна країна має свою конституцію, і кожна зі сторін захищає свою конституцію.
З Конституційним Судом Азербайджану ми розпочали співпрацю ще у 1999 році. Були регулярні зустрічі в Україні та в Азербайджані. У 2010 році Голова Конституційного Суду України Юрій Баулін брав участь у заходах, присвячених 15-річчю Конституційного Суду Азербайджану. Він вручив Конституційному Суду Азербайджану почесну грамоту Конституційного Суду України за внесок у розвиток наших відносин. А у 2015 році Конституційний Суд Азербайджану підтримав Конституційний Суд України, коли відбулося засідання голів конференції європейських Конституційних судів у Батумі. І тоді Конституційний Суд України запропонував ідею ухвалення декларації щодо охорони територіальної цілісності своїх держав. Потім було зроблено спільну заяву, яка підкреслювала, що Конституційні суди не повинні залишатися байдужими, коли йдеться про захист демократичного правопорядку тощо. До цієї заяви приєдналися Литва, Польща, Молдова, Кіпр і Азербайджан.
– Із яких питань до Конституційного Суду України надходить найбільше скарг?
– Виходячи зі своїх спостережень, можу сказати, що найбільше скарг надходить у сфері соціального захисту, особливо в галузі пенсійного забезпечення. Конкретно це стосується інвалідів Чорнобильської катастрофи. Законодавець часто змінював рівень соціального захисту (розмір допомоги особам з інвалідністю), та інваліди-чорнобильці шукали захисту в нас. У деяких випадках внесення законодавчим органом змін, що спричиняють зниження соціального захисту інвалідів, є порушенням Конституції. Багато в чому конституційна скарга була успішною для цієї категорії громадян, ми змогли захистити інвалідів: після нашого рішення законодавчий орган певною мірою збільшив пенсію чорнобильцям. Водночас до нас звертаються не лише інваліди, а й держслужбовці, чиновники, прокурори, яких не влаштовує розмір пенсій. Не дуже розмежовуючи галузі, маю сказати, що за кількістю звернень на другому місці стоять скарги на порушення прав людини у зв'язку із застосуванням судами норм процесуальних кодексів.
– Пане Сергію, як ви вважаєте, чи захищені повною мірою конституційні права громадян України? Чи є проблеми? Якщо є, то які?
– Проблема полягає в тому, щоб якісно розглянути скаргу й ухвалити справедливе рішення. Я не можу давати оцінку юридичній системі загалом. У 2016 році в результаті реформи в Україні було прийнято новий інститут індивідуальної конституційної скарги. Минуло лише 5 років, і ми намагаємося самотужки досягти свого розвитку, вивчати те, на ґрунті чого ми ухвалюємо рішення. Так, наприклад, ми вивчаємо практику Федерального конституційного суду Німеччини. Це один із найстаріших судів, чиї напрацювання у сфері матеріального права дуже цікаві. Люди отримали більше можливостей у зв'язку із запровадженням цього інституту індивідуальної конституційної скарги. Це додатковий інструментарій. Якщо вони не знаходять підтримки в судовій системі, то йдуть до нас, і ми докладаємо своїх зусиль, щоб їх захистити. Якщо бачимо якусь проблему, ми беремося за її вирішення. Це наше головне призначення та обов'язок.
– У яких сферах переважають суперечності у законодавстві?
– Але ж ми не аналітичний центр. Ми не є інститутом законодавства, що вивчає законодавство. Ми маємо справу з індивідуальними скаргами, а також конституційними уявленнями, з якими до нас звертаються, зокрема, Президент або депутати при виявленні тієї чи іншої юридичної проблеми.
– Ми часто читаємо в українських ЗМІ, що проблеми олігархії створюють серйозні перешкоди для людей, суспільства та країни загалом. Як ви плануєте вирішити цю проблему?
– Це питання, яке знаходиться поза межами наших повноважень.
– Ви хочете сказати, що Україна не має проблем з олігархією?
– У Конституційному Суді України немає подання щодо законодавчого регулювання цього питання, хоча Закон ухвалено. Зараз він на розгляді Венеційської комісії Ради Європи щодо відповідності європейським стандартам. До нас ще ніхто стосовно цього не звертався. Тож я не можу зараз сказати вам щось про це.
– Чи заплановано взагалі оновлення Конституції України за допомогою референдуму?
– Це питання також не може бути адресоване нам. Його розв`язувати – політикам: Президенту та депутатам.
– Але ви, як юрист, бачите у цьому потребу?
– Не можу зараз говорити з вами як юрист. Я не просто юрист – я на посаді судді КСУ. Але як один із авторів Конституції, ухваленої 1996 року, можу сказати, що не є прихильником цілком нової Конституції для України. Чинну Конституцію ми писали 5 років. Саме її і треба захищати! Україна досить довго була частиною імперії, яка сама не мала Конституції. Вперше в Росії Конституцію було ухвалено 1993 року. А перші Конституції у світі, що обмежують своєю появою всевладдя правителів, з'явилися у XVIII столітті у Франції та США. Наша чинна Конституція на 95 відсотків відповідає європейським стандартам. Над рештою треба працювати і поліпшувати, надавати їй цілком сучасного вигляду. Однак я категорично проти другої Конституції для України. Це означало б, що нинішня наша Конституція є поганою. Адже це не так. Я прихильник удосконалення нашої національної цінності – Конституції 1996 року, а не створення нової. Ми маємо добру конституцію. Удосконалити її можна й потрібно, а створювати нову – немає необхідності. Тому що під виглядом нової можна втратити ті європейські цінності, які ми набули, ухваливши 1996 року ту, що діє зараз.
За матеріалами на сайті КСУ,
- Чому мовчить Конституційний Суд про вибори. Петро Стецюк
- ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВА, ПОРУШЕНОГО ЗАСТОСУВАННЯМ НЕКОНСТИТУЦІЙНОГО ЗАКОНУ
- Спори з ФГВФО щодо оскарження рішень про нікчемність правочинів
- Етичні стандарти і дисциплінарна відповідальність суддів у Литовській Республіці
- Недосконалість правового регулювання у частині сповіщення органів державної влади і органів місцевого самоврядування про проведення мирних зібрань, зокрема, і в умовах воєнного стану