https://reyestr.court.gov.ua/Review/103035639
У цьому ж аспекті варто розглядати і питання про можливість перегляду за виключними обставинами судового рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
У зазначених вище судових рішеннях касаційних судів сформульовано висновок про те, що не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, пункту 1 частини 3 статті 320 ГПК України рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки воно не передбачає примусового виконання.
Таке тлумачення призводить до того, що особа, якій у задоволенні позову відмовлено (позивач) у цій справі, позбавляється права на перегляд судового рішення з підстав визнання неконституційним закону, застосованого в її справі, попри встановлення Конституційним Судом України за конституційною скаргою такої особи порушення її права на доступ до суду, дискримінацію за ознаками майнового стану. За такого підходу особа не матиме права на виправлення судом помилки держави під час регулювання спірних правовідносин, що фактично нівелює інститут перегляду справи за виключними обставинами.
Водночас, щоб усунути такі порушення, судове рішення, навіть те, що набрало законної сили, може бути переглянуте за заявою учасника справи або іншої зацікавленої особи, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов`язки.
На переконання судової колегії у цій справі, норму пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України стосовно рішень, які можуть бути переглянуті за винятковими обставинами, слід тлумачити розширено, а саме словосполучення «якщо рішення суду ще не виконане» слід розуміти так, що у цьому випадку слід розуміти рішення, яке підлягає виконанню (тобто резолютивна частина рішення містить зобов`язання вчинити певну дію, ухвалити рішення, сплатити гроші тощо), але на момент подання заяви про перегляд воно не виконане, а також якщо рішення не підлягає виконанню.
При цьому варто зазначити, що виконанню підлягають лише судові рішення про задоволення позову (повне або часткове).
Натомість рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, виконанню не підлягає за жодних обставин (і не може виконуватись з об`єктивних причин). Воно не може бути «ще не виконаним». Отже, до цього виду рішень не може бути застосовано таку умову перегляду як те, що рішення суду ще не виконане.
З огляду на це, на думку колегії суддів, перегляд судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позову, за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України можливий.
Зазначена норма не встановлює заборони на перегляд судового рішення, яке хоча й не передбачає примусового виконання, але яке водночас чинить вплив на права та свободи особи, перешкоджаючи їй в отриманні блага, щодо якого вона має принаймні законні сподівання, чи покладаючи непропорційний тягар негативних наслідків, спричинених дією неконституційного закону (певних його положень).
Крім того, варто зазначити, що за загальним правилом (стаття 3 Конституції України, частина 3 статті 152 Конституції України, стаття 1175 ЦК України), якщо особи зазнали шкоди від дії закону, визнаного неконституційним, вони можуть вимагати її відшкодування, зокрема звернутися до суду з окремим позовом.
Проте щодо осіб, які у судовому порядку оспорювали наявність/відсутність прав чи обов`язків, що ґрунтується на законі, визнаному згодом неконституційним, діє спеціальне правове регулювання. Захист їх прав від наслідків неконституційності застосованого до них закону можливий через перегляд справи за виключними обставинами.
Інший підхід до зазначеного питання робить неефективним інститут конституційної скарги. Скориставшись своїм правом на оскарження конституційності застосованого щодо неї закону, особа прагне відновити саме свої права та законні інтереси. Коли Конституційний Суд України задовольняє конституційну скаргу, має бути механізм, що забезпечує реальне поновлення порушених прав особи. Таким механізмом є перегляд справи за виключними обставинами. Негативні наслідки порушення Конституції України щодо особи не будуть адекватно усунені тільки констатацією невідповідності положень нормативного акта Конституції і не можуть бути виправлені в інший спосіб, окрім як за допомогою повторного судового провадження.
Держава має забезпечити ефективне поновлення прав через можливість повторного розгляду справи, під час якого суд загальної юрисдикції, зважаючи на рішення Конституційного Суду України, повинен переглянути судове рішення, яке ґрунтувалося на неконституційних положеннях закону, відповідно до закону, який узгоджується з Конституцією (або без застосування закону, який з Конституцією не узгоджується), та на основі юридичної позиції Конституційного Суду України, що повністю відповідає принципу належного врядування.
Тому перегляд судових рішень за виключними обставинами, які ухвалені на підставі положень закону, визнаних неконституційними, є одним із проявів «відповідальності» держави та відповідального публічного урядування. У такий спосіб держава виконує свій обов`язок поновити права, які вона сама й порушила, ухваливши акт, який став об`єктом судового конституційного контролю і визнаний неконституційним.
Гарантуючи таке право особи, законодавець мав на меті забезпечити поновлення порушеного права особи внаслідок застосування у її справі положень закону, які не відповідали Конституції України.
Підсумовуючи зазначене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у цій справі вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/1391/18, ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 808/1628/18 про те, що не може бути переглянуте за виключними обставинами судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову, з підстав встановлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта, чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.