Критерії визначення сукупних фактичних витрат при імпорті майна як підстава для обмеження права на житлову субсидію

Критерії визначення сукупних фактичних витрат при імпорті майна як підстава для обмеження права на житлову субсидію

 

Фізична особа звернулася до суду з позовом до Головного управління ПФУ про визнання протиправним та скасування рішення щодо припинення виплати раніше призначеної житлової субсидії. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що вартість придбаного за кордоном автомобіля згідно з договором купівлі-продажу становила менше 50 000 гривень. Позивач наполягала, що орган ПФУ неправомірно використав показник митної вартості транспортного засобу для обґрунтування перевищення встановленого Положенням № 848 розміру одноразової витрати.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 4 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, задовольнив позовні вимоги. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не надав доказів здійснення позивачем одноразової оплати саме за товар на суму, що перевищує 50 000 гривень. Суди констатували, що митна вартість використовується для цілей митного оподаткування та нарахування обов’язкових платежів і не може автоматично свідчити про реальний обсяг витрат особи на придбання майна.

Верховний Суд за результатами касаційного розгляду касаційну скаргу Головного управління ПФУ задовольнив частково, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направив на новий розгляд. Суд дійшов висновку, що для правильного вирішення спору необхідно встановити не лише ціну самого об’єкта, а сукупний обсяг усіх фактичних витрат, пов’язаних із набуттям права власності на нього, включаючи обов’язкові податки та збори, сплачені при ввезенні.

Мотиви постанови Верховного Суду ґрунтуються на тому, що суди попередніх інстанцій не дослідили повний обсяг коштів, які позивач фактично сплатив для придбання та розмитнення майна. Суд зазначив, що ввезення автомобіля з-за кордону є взаємопов’язаною сукупністю юридично значимих дій, яка неминуче передбачає сплату мита та податків, без яких реєстрація права власності в Україні є неможливою. Таким чином, сукупність цих платежів разом із договірною ціною відображає реальну спроможність домогосподарства здійснювати значні одноразові витрати.

При ухваленні рішення Суд спирався на положення статей 1 та 46 Конституції України, а також підпункту 4 пункту 14 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848.

Правова позиція Суду полягає в тому, що для цілей надання житлової субсидії правове значення має вся сума коштів, витрачених особою на придбання майна, без яких набуття такого майна у власність було б неможливим. Митна декларація, хоча і є документом фіскального характеру, містить важливі дані про обсяг коштів, які особа була спроможна сплатити. Сама по собі митна вартість не є ідентичною ціні придбання, проте сума сплачених на її підставі податків разом із ціною договору складає реальний фінансовий тягар, що поніс субсидіант.

Принцип офіційного з’ясування обставин справи в адміністративному судочинстві зобов’язує суд вийти за межі дослідження лише тексту договору купівлі-продажу та встановити загальну суму коштів, фактично сплачених особою коштів. Суд підкреслив, що право на державну допомогу залежить від об’єктивної оцінки майнового стану домогосподарства, а штучне розщеплення фінансової операції на ціну товару та супутні обов’язкові платежі викривляє дійсний фінансовий стан особи та суперечить принципу адресності субсидій.

Верховний Суд констатував, що якщо сукупність витрат на придбання та розмитнення транспортного засобу перевищує 50 000 гривень, це свідчить про наявність у особи ресурсів, достатніх для самостійної оплати житлово-комунальних послуг. Отже, відсутність у матеріалах справи точного розрахунку сплачених митних платежів та податків унеможливлює висновок про законність чи протиправність рішення про припинення виплати допомоги, що потребує додаткової перевірки під час нового розгляду справи.

Основні правові висновки Верховного Суду:

1.       Для застосування обмеження, передбаченого підпунктом 4 пункту 14 Положення № 848, правове значення має не лише ціна, зазначена в іноземному договорі купівлі-продажу, а загальна сума фактичних витрат, які особа понесла для набуття права власності на майно. Суд наголосив, що ввезення авто з-за кордону неминуче передбачає сплату митних платежів, податків та зборів, без яких легальне набуття та реєстрація майна є неможливими, а отже, ці витрати є невід’ємною складовою вартості придбання.

2.       Митна декларація підтверджує факт ввезення товару та містить дані про митну вартість та нараховані обов’язкові платежі, проте сама по собі митна вартість не є ідентичною витратам на купівлю. Суди зобов’язані досліджувати реальний фінансовий обсяг операції, оцінюючи у сукупності договірну ціну та квитанції про фактичну сплату митних платежів, оскільки саме їх сума відображає справжні витрати особи, що впливають на її право на соціальну допомогу.

3.       Суд має встановити сукупний розмір фактично понесених витрат на розмитнення, не обмежуючись лише текстом договору. Штучне розщеплення єдиного процесу придбання на «ціну товару» та «супутні податки» викривляє реальний майновий стан домогосподарства та суперечить принципу адресності державної допомоги.

4.       При розгляді таких спорів адміністративний суд не повинен обмежуватися формальним аналізом наданих сторонами документів, якщо вони не дають повної картини витрат. Суд має встановити точну суму, яку позивач сплатив (ціна договору та розмитнення), оскільки лише цей сукупний показник дозволяє об’єктивно встановити, чи було перевищено встановлений законодавством поріг у 50 000 гривень.

5.       Право на субсидію залежить від реальної спроможності особи здійснювати значні одноразові покупки. Якщо сукупні витрати на придбання активу свідчать про наявність у особи вільних коштів, що значно перевищують встановлену норму, то формальне посилання на низьку ціну в договорі не може бути підставою для збереження державної допомоги.

 

Постанова Верховного Суду від 26 січня 2026 року у справі № 560/14649/24 (адміністративне провадження № К/990/18421/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/133576153