Матеріальна відповідальність органів влади за тривалу бездіяльність щодо демонтажу самовільно встановлених перешкод на територіях загального користування

Матеріальна відповідальність органів влади за тривалу бездіяльність щодо демонтажу самовільно встановлених перешкод на територіях загального користування

 

Фізична особа звернулася до адміністративного суду з позовом до Київської міської державної адміністрації, Департаменту територіального контролю міста Києва та Комунального підприємства "Київблагоустрій". Позивач вимагав визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо невжиття заходів стосовно демонтажу самовільно встановлених металевих воріт, які протягом тривалого часу перекривали в’їзд до його будинку, зобов’язати уповноважені органи здійснити демонтаж цих конструкцій та стягнути солідарно з відповідачів відшкодування моральної шкоди.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 11 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року, позов задовольнив частково. Суди визнали бездіяльність органів міської влади та комунального підприємства протиправною, зобов’язали провести демонтаж воріт та стягнули з кожного відповідача на користь позивача по 10 тисяч гривень на відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд за результатами касаційного розгляду залишив касаційну скаргу Департаменту без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Суд дійшов висновку, що тривала бездіяльність суб’єктів владних повноважень щодо усунення порушень у сфері благоустрою, які створюють реальні перешкоди для громадян та загрожують безпеці, є недопустимою та підлягає судовому контролю.

Мотивуючи свою позицію, Суд наголосив, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України. Самовільно встановлені ворота є незаконним елементом благоустрою, а відсутність у нормативних актах конкретно визначеного строку для проведення примусового демонтажу не надає органам влади права на необмежену у часі бездіяльність, яка у цій справі тривала понад чотири роки.

Правове регулювання спірних відносин ґрунтується на положеннях Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051. Стаття 21 Закону відносить огорожі та ворота до малих архітектурних форм, а пункт 13.3.2 Правил зобов’язує Департамент та підпорядковане йому Комунальне підприємство вживати заходів щодо примусового демонтажу у разі невиконання власником споруди вимог відповідного припису.

Верховний Суд акцентував на необхідності дотримання принципу своєчасності адміністративних дій, закріпленого у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Вимога невідкладності заходів щодо демонтажу самовільних споруд, встановлена рішенням Київської міської ради від 02 квітня 2015 року № 317/1182, підкреслює обов’язок відповідачів діяти оперативно, оскільки незаконні перешкоди унеможливлюють доступ оперативних служб — швидкої допомоги, пожежної охорони та поліції, що становить загрозу життю мешканців.

Суд роз’яснив, що межі дискреційних повноважень суб’єкта владних повноважень вичерпуються там, де законодавством встановлено прямий обов’язок вчинити конкретну дію. Покликання відповідачів на блокування об’єкта третіми особами як на причину невиконання обов’язку було відхилено, оскільки Правила благоустрою міста Києва передбачають чіткий механізм залучення органів поліції для подолання опору правопорушників та забезпечення громадського порядку під час проведення демонтажних робіт.

Обґрунтовуючи правомірність стягнення моральної шкоди, Суд вказав на тривале психічне напруження позивача, спричинене очікуванням дієвих рішень від влади та розчаруванням у діяльності державних інституцій. Порушення пожежної безпеки та обмеження свободи пересування протягом кількох років є достатньою підставою для висновку про завдання моральних страждань, що потребують грошової компенсації за рахунок бюджетних асигнувань відповідальних органів.

Основним висновком Суду у цій справі є підтвердження пріоритету відкритого і вільного доступу громадян до територій загального користування. Органи місцевого самоврядування повинні діяти ініціативно та використовувати всі доступні правові інструменти для відновлення належного стану благоустрою, забезпечуючи баланс між приватними та публічними інтересами в межах міського простору.

Основні правові висновки (позиції) Верховного Суду у цій справі. 

1. Відсутність у законі чіткого часового проміжку для реалізації владної функції не означає можливості нескінченної відстрочки виконання обов’язку; такі дії мають вчинятися у розумні строки. 

2. Опір з боку порушників правил благоустрою не звільняє орган влади від відповідальності за бездіяльність, якщо законом передбачені правові засоби подолання такої протидії із залученням правоохоронних органів.

 

Постанова Верховного Суду від 16 вересня 2025 року у справі № 640/3165/22 (адміністративне провадження № К/990/11345/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/130290824