Неприпустимість обмеження права на свободу об’єднання у політичні партії через формальні стилістичні розбіжності у заяві про державну реєстрацію

Неприпустимість обмеження права на свободу об’єднання у політичні партії через формальні стилістичні розбіжності у заяві про державну реєстрацію

 

Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до державного реєстратора Міністерства юстиції України, у якому оспорював рішення про відмову у державній реєстрації змін до відомостей про політичну партію, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Суть спору полягала у правомірності відмови реєстратора внести зміни до найменування, програми та статуту партії на підставі документів, поданих за результатами з’їзду політичної сили. Позивач стверджував, що орган реєстрації тривалий час перешкоджає легалізації рішень партії, використовуючи надмірний формалізм як підставу для блокування реєстраційних дій.

Державний реєстратор обґрунтовував свою відмову положеннями пункту 10-3 частини першої статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Підставою для прийняття рішення № 193/19.4 від 16 вересня 2022 року стала нібито виявлена невідповідність у формулюванні мети діяльності партії: у заяві про державну реєстрацію було вказано «сприяння формуванню та вираженню політичної волі громадян», тоді як у новій редакції статуту та протоколі з’їзду значилося «сприяння формуванню та вираженню політичної волі громадян України». Відповідач вважав таку розбіжність істотною суперечністю, що унеможливлює внесення відомостей до реєстру.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 17 листопада 2022 року позов задовольнив повністю, визнавши рішення реєстратора протиправним та скасувавши його. Суд першої інстанції виходив з того, що фактичної розбіжності між поданими документами не існує, оскільки мета діяльності в усіх документах є ідентичною за змістом. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 лютого 2025 року підтримав ці висновки, зазначивши, що стилістична відмінність у вигляді відсутності одного слова не може нівелювати волевиявлення вищого керівного органу партії.

Верховний Суд за результатами касаційного розгляду залишив касаційну скаргу Міністерства юстиції України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Суд констатував, що державний реєстратор діяв всупереч принципам розсудливості та пропорційності, створюючи штучні перешкоди для реалізації громадянами права на свободу об’єднання. Верховний Суд підтвердив обов’язок відповідача повторно розглянути документи з урахуванням того, що формальні описки не можуть бути законною підставою для повної відмови у реєстрації.

Мотивуючи постанову, Верховний Суд наголосив, що за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Це покладає на реєстратора позитивний обов’язок активно сприяти громадянам у реалізації їхніх прав, а не обмежуватися суто контролюючою функцією. Суд зазначив, що у контексті розбудови сервісної держави завдання реєстратора полягає у вжитті заходів для усунення легко виправних недоліків, які не впливають на суть волевиявлення заявника.

Суд звернув особливу увагу на зміст частини другої статті 36 Конституції України, яка чітко встановлює, що членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Таким чином, навіть за відсутності уточнення «України» у заяві, термін «громадяни» у сфері діяльності політичних партій імперативно тлумачиться як такий, що охоплює виключно громадян України. Текстова різниця, на яку посилався реєстратор, позбавлена будь-яких правових наслідків і не змінює обсягу прав чи обов’язків громадського формування.

Верховний Суд застосував принцип пропорційності втручання держави у гарантоване право на свободу зібрань та об’єднань, закріплене статтею 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд вказав, що відмова у реєстрації через очевидну описку, яка не спотворює зміст діяльності партії, є вочевидь надмірним та непропорційним заходом. У демократичному суспільстві процедура державної реєстрації має бути інструментом легалізації права, а не механізмом його блокування за формальними ознаками.

Розглядаючи аргументи Міністерства щодо преюдиційності попередніх судових рішень, Верховний Суд роз’яснив, що згідно зі статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України преюдицію утворюють встановлені судом обставини (факти), а не їх правова оцінка. Оскільки відмова у 2022 році ґрунтувалася на нових обґрунтуваннях, які не досліджувалися у попередній справі, посилання скаржника на висновки іншого суду як на беззаперечні були відхилені. Суд підкреслив, що кожне нове рішення органу влади має бути самостійно перевірене на відповідність критеріям законності та обґрунтованості.

Під час ухвалення рішення Верховний Суд спирався на положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та принципи належного врядування (good administration). Суд наголосив, що в основі діяльності суб’єкта владних повноважень має лежати довіра до особи та прагнення забезпечити ефективну реалізацію її законного інтересу. Формалізм у роботі державних реєстраторів, що призводить до порушення суті права на об’єднання, суперечить засадам правової держави.

Основні правові висновки (позиції) Верховного Суду у цій справі. 

1. Невідповідність відомостей у заяві про реєстрацію документам може бути підставою для відмови лише за умови, якщо така розбіжність є істотною, тобто реально змінює зміст або юридичне значення даних, що вносяться до реєстру. 2. Розбіжність у формулюванні мети політичної партії, яка не суперечить конституційним вимогам щодо суб’єктного складу членства в партіях, є формальною та не може слугувати законною підставою для відмови у державній реєстрації змін.

 

Постанова Верховного Суду від 16 вересня 2025 року у справі № 640/16378/22 (адміністративне провадження № К/990/10627/25) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/130256582