Особливості визначення характеру немайнових позовних вимог при обчисленні судового збору за перегляд рішень у соціальних спорах

Особливості визначення характеру немайнових позовних вимог при обчисленні судового збору за перегляд рішень у соціальних спорах

 

Фізичні особи звернулися до суду з позовом до Міністерства оборони України та територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними та скасування рішень щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, а також зобов’язання вчинити дії з її призначення. Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 14 травня 2025 року задовольнив позовні вимоги частково. Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу лише в частині задоволених вимог — про визнання протиправними та скасування рішень територіальних центрів.

Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 вересня 2025 року повернув апеляційну скаргу заявнику. Суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки кінцевою метою позивачів є отримання грошової виплати, то вимоги про скасування відмов мають майновий характер. Внаслідок такої кваліфікації суд вимагав сплати збору як за майновий спір у розмірі 14 886 гривень і повернув скаргу через недоплату, оскільки скаржник сплатив 5 153,28 гривень.

Верховний Суд за результатами касаційного розгляду касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнив, ухвалу апеляційного суду скасував, а справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд допустив помилку у правовій кваліфікації предмета оскарження, що призвело до необґрунтованого завищення розміру судового збору та створило непропорційне процесуальне обмеження доступу до апеляційного перегляду.

Мотиви постанови Верховного Суду ґрунтуються на тому, що визначальним критерієм для класифікації позовної вимоги як майнової або немайнової є безпосередній предмет судового контролю, а не можливий фінансовий наслідок реалізації судового рішення. Суд наголосив, що сам факт того, що скасування індивідуального акта суб’єкта владних повноважень у подальшому може стати підставою для виплати коштів, не перетворює таку вимогу на майнову.

При ухваленні рішення Суд керувався статтями 55 та 129 Конституції України, статтею 4 Закону України «Про судовий збір», а також статтями 296 та 353 Кодексу адміністративного судочинства України. Також Суд врахував сталу практику Верховного Суду, зокрема висновки, викладені у постановах від 20 серпня 2024 року у справі № 200/5202/23 та від 20 травня 2021 року у справі № 380/6389/20, щодо розмежування вимог у подібних правовідносинах.

Суд застосував правова позиція про функціональну єдність вимог, зазначивши, що вимога про визнання рішення протиправним та похідна вимога про зобов’язання прийняти нове рішення (або переглянути питання) є пов’язаними елементами одного способу захисту немайнового права. Оскільки предметом апеляційного оскарження у цій справі була лише частина судового рішення, яка стосувалася немайнових вимог, апеляційний суд не мав законних підстав вимагати сплати збору за майнову вимогу про стягнення коштів.

Принцип офіційного з’ясування обставин справи зобов’язує суд апеляційної інстанції діяти в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Верховний Суд вказав, що якщо скаржник не оскаржує рішення в частині майнових вимог, то розрахунок судового збору має проводитися виключно за ставками для немайнових вимог. У такому разі фактично сплачена Міністерством оборони України сума була достатньою для відкриття апеляційного провадження.

Верховний Суд зауважив, що суди повинні уникати формального підходу, який ототожнює право на соціальну виплату з вимогою про її безпосереднє стягнення. Вимога про усунення правової перешкоди у призначенні допомоги не має грошового вираження на момент розгляду і не спрямована на вилучення конкретної суми з бюджету в межах цієї конкретної процесуальної дії, тому вона не може вважатися майновою для цілей обчислення судового збору.

Направлення справи до апеляційного суду забезпечує реалізацію конституційного права на апеляційний перегляд справи. Суд підкреслив, що право на судовий захист включає право на апеляцію, яке не може бути обмежене через неправильне тлумачення судом норм права щодо класифікації позовних вимог. Відтак, апеляційний суд має повторно розглянути питання про відкриття провадження, виходячи з правильного визначення характеру оскаржуваних вимог.

Основні правові висновки Верховного Суду:

1.                 Сам факт того, що реалізація судового рішення про скасування відмови у призначенні соціальної допомоги призведе до виплати коштів, не є підставою для кваліфікації такої вимоги як майнової. Визначальним є характер самого акта суб’єкта владних повноважень, що оскаржується, а також те, що вимога не містить самостійного предмета стягнення конкретної грошової суми на момент звернення до суду.

2.                 Якщо предметом апеляційного перегляду є лише рішення суду в частині немайнової вимоги (зокрема, щодо скасування рішення про відмову у призначенні виплати), апеляційний суд має визначати розмір судового збору виходячи зі ставок для немайнових вимог. Вимоги про скасування рішення та зобов’язання прийняти рішення у контексті соціальних виплат є функціонально пов’язаними та не становлять окремих самостійних майнових вимог.

 

Постанова Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі № 260/6923/24 (адміністративне провадження № К/990/41031/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/133682012