Правові стандарти доказування участі в обороні держави: пріоритет фактичних обставин над формальними вимогами до документального підтвердження статусу учасника бойових дій

Правові стандарти доказування участі в обороні держави: пріоритет фактичних обставин над формальними вимогами до документального підтвердження статусу учасника бойових дій

 

Предметом судового розгляду у цій справі став спір між фізичною особою та Міністерством юстиції України щодо визнання протиправним та скасування рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій. Позивач, полковник внутрішньої служби, звернувся з позовом, у якому просив зобов’язати профільну Комісію повторно розглянути його документи про надання статусу учасника бойових дій. Конфлікт виник через відмову органу влади визнати належним підтвердженням участі в обороні країни довідку командувача оперативного угруповання військ та накази про залучення до сил оборони міста Чернігова у початковий період повномасштабного вторгнення.

Рішенням суду першої інстанції, яке було залишене без змін апеляційним судом, позовні вимоги було задоволено повністю. Суди встановили, що у період з лютого по листопад 2022 року позивач безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Основним аргументом судів стало те, що надана позивачем довідка, видана командуванням оперативного угруповання військ, є належним і достатнім доказом залучення особи до виконання бойових чи службових завдань у зоні бойових дій.

Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив судові рішення попередніх інстанцій без змін, підтвердивши їх законність та обґрунтованість. Суд констатував, що відмова у наданні статусу з суто формальних підстав, зокрема через відсутність витягів із журналів бойових дій саме військових частин, є неправомірною за наявності інших прямих доказів. Таким чином, Суд захистив право військовослужбовця на належне визнання його внеску в оборону суверенітету та територіальної цілісності України.

Мотивуючи свою позицію, Верховний Суд наголосив, що визначальною підставою для надання статусу учасника бойових дій є підтвердження факту безпосередньої участі особи в обороні держави, а не лише формальне подання виключного переліку документів.

Документи у цій процедурі виступають лише засобом доведення реальної участі, а не самостійною, відірваною від контексту умовою. Формальний підхід, що ігнорує зміст наданих матеріалів та реальні обставини виконання особою завдань, суперечить меті законодавства у сфері захисту прав ветеранів війни.

Суд підкреслив, що повноваження спеціальних комісій не можуть обмежуватися механічною перевіркою наявності документів. На такі органи покладено обов’язок здійснювати всебічну та об’єктивну перевірку обставин участі особи в захисті України. У разі неможливості отримання специфічних документів (наприклад, журналів бойових дій) з об’єктивних причин, пов’язаних з умовами воєнного часу, Комісія зобов’язана сприяти особі у відновленні доказової бази та враховувати сукупність інших доказів, зокрема накази про відрядження та дані про перебування у складі сил оборони.

Окрему увагу Верховний Суд приділив довідці за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413. Суд зазначив, що така довідка про безпосередню участь у заходах з оборони України є самостійним та достатнім документом для прийняття позитивного рішення про надання статусу. Якщо така довідка видана уповноваженою посадовою особою на підставі відповідних наказів, вимога щодо додаткового надання журналів бойових дій або витягів із донесень не може бути перешкодою для реалізації прав особи на соціальний захист.

При ухваленні постанови Суд керувався положеннями статті 17 Конституції України, яка встановлює обов’язок держави забезпечувати соціальний захист громадян, що перебувають на службі у військових формуваннях. Також було застосовано норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку № 413. Суд врахував, що під час воєнного стану управління та взаємодія різних силових структур здійснюється через тимчасові оперативні угруповання, а тому довідки, видані такими структурами, мають повну юридичну силу.

Верховний Суд дійшов висновку, що право на статус учасника бойових дій виникає в силу факту захисту Батьківщини, а діяльність державних органів має бути спрямована на забезпечення поваги до захисників. Надмірний тягар доказування, покладений на військовослужбовця, та ігнорування підтверджених фактів перебування під обстрілами чи виконання завдань в оточеному місті, нівелює сутність соціальних гарантій. Суд відхилив доводи відповідача про пріоритет відомчих інструкцій над загальними принципами права та соціальної справедливості.

Основними правовими висновками у цій справі є: 

1. Визначальною підставою для надання статусу учасника бойових дій є фактичне підтвердження безпосередньої участі особи в обороні України, де документи є лише інструментом доказування. 

2. Довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, видана на підставі наказів командування, є належною підставою для визнання статусу навіть за відсутності витягів із журналів бойових дій. 

3. Комісія зобов’язана діяти як орган, що сприяє особі у реалізації її прав, уникаючи проявів бюрократизму та формалізму.

4. У відносинах між державою та її захисниками принципи верховенства права та справедливості мають перевагу над вузьковідомчими інтересами чи недосконалістю діловодства у військових умовах. Рішення органів влади, які ігнорують реальний бойовий досвід особи через відсутність певних технічних записів у документах, визнаються протиправними.

 

Постанова Верховного Суду від 15 серпня 2025 року у справі № 620/10334/24 (адміністративне провадження № К/990/6068/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/129563490