Щодо обсягу повноважень Президента накладати вето на прийняті парламентом закони (Конституційний Суд Литви)

Рішення Конституційного Суду Литви від 22.02.2008 року у справі щодо порядку реалізації президентського вето

За обставинами цієї справи Президент Литви своїм указом застосував вето до закону, яким парламент пропонував внести зміни до закону про люстрацію. Президент не висловив ніяких зауважень до змісту ухваленого закону, проте висловив зауваження щодо процедури прийняття закону вказавши, що Сейм не дотримався регламентних вимог.
Члени Сейму, в свою чергу, оскаржили Указ до Конституційного Суду зазначаючи, що на їх думку повноваження Президента накладати вето обмежується виключно змістовними, а не процедурними зауваженнями до прийнятого закону. Тобто Президент зобовязаний навести конкретні зауваження по суті до конкретних положень прийнятого закону.

В рамках підготовки до розгляду цієї справи голова Конституційного Суду 8 січня 2008 року оголосив про тимчасове зупинення дії оскарженого положення Указу Президента до ухвалення рішення Конституційного Суду

Рішенням від 22.08.2008 року Суд визнав Указ Президента Конституційним.
Конституційний Суд зазначає, що Президент є важливим учасником законодавчого процесу і наділення його повноваженням накладати вето на прийняті закони є важливою гарантією поділу влади та додатковою гарантією конституційності прийнятих законів.
Суд вказує, що суттєві процедурні порушення під час прийняття закону, у разі їх допущення Сеймом, за Конституцією і юриспруденцією Конституційного Суду є підставою для визнання прийнятих законів неконституційними. В таких випадках Президент користуючись правом вето запобігає набранню чинності законом який, на його думку, є неконституційним.
Наділення Президента правом вето покладає на нього також зобовязання обгрунтовувати мотиви накладення вето на закон. Проте сама по собі несправедливість, на думку членів Сейму, накладення Президентом вето не є підставою для визнання його Указу неконституційним. В такому разі Сейм повинен користуватись наданою Конституцією можливістю долати вето Президента.

Більше того, доводи Сейму про те, що користуючись правом вето Президент може тільки наводити конкретні зауваження до конкретних положень прийнятого закону, є особливо помилковими в світлі того, що Президент може вважати закон в цілому таким, що є нераціональним і прийняття якого є недоречним - і в такому разі він може цілком легітимно накладати вето на прийнятий закон.