Одеса, 4 вересня 2026 року. У П’ятому апеляційному адміністративному суді відбулася науково-практична конференція «Судовий захист соціальних прав: стандарти Ради Європи та національна практика». Подія зібрала суддів, які щодня формують і застосовують право у сфері соціального захисту: представників Конституційного Суду України, Верховного Суду, Одеського окружного адміністративного суду та П’ятого апеляційного адміністративного суду, а також представників академічної спільноти.
Як зазначено в анонсі конференції, вона була задумана як майданчик для фахової дискусії суддів адміністративної юрисдикції П’ятого апеляційного округу з приводу одного з найскладніших сегментів сучасного конституційного та адміністративного права — судового захисту соціальних прав в умовах воєнного стану, бюджетної напруженості та триваючого процесу гармонізації національної практики зі стандартами Ради Європи.
Конференцію відкрив голова П’ятого апеляційного адміністративного суду Олександр Джабурія, з вітальним словом виступив голова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду Ігор Дашутін. Модерував захід суддя Верховного Суду Альберт Єзеров.
Ключова доповідь Юрія Барабаша.
Барабаш окреслив конституційне «ядро» соціального права — ту незнижувану частину, яку сучасні конституційні суди розглядають як невід’ємний складник людської гідності та принципу верховенства права. Конституція не гарантує кожну конкретну виплату, однак встановлює мінімальний рівень, який держава не може звужувати. Доповідач навів порівняльний огляд національних доктрин: німецький Menschenwürdiges Existenzminimum (гідний мінімум існування), італійський захист bisogno essenziale (основної потреби людини), французьку sécurité matérielle (матеріальну безпеку особи) та український підхід — чіткий поділ на базові конституційні гарантії та додаткові пільги.
Він виокремив чотири ключові принципи сучасної парадигми соціальних прав:
- — чим базовішою є потреба людини, тим суворіший конституційний контроль суду над законодавцем; найвищий рівень захисту застосовується до фізичного існування (їжа, житло, базова медицина), тоді як додаткові пільги й бонуси перебувають у ширшій дискреції законодавця;
- — держава не може довільно скасовувати соціальні виплати без реальних розрахунків потреб;
- — особа, яка добросовісно діяла відповідно до чинного закону, має захищені правомірні очікування; водночас цей принцип не є абсолютним — зміни допустимі за непередбачуваних обставин і нагальних публічних інтересів, але в рамках правовладдя, з розумним перехідним періодом для суттєвих реформ;
- — обмеження соціального права має бути необхідним, домірним і законним; соціальне право не є безмежним правом на будь-яку конкретну пільгу, однак держава не може допустити знищення гарантованого Конституцією мінімального рівня.
Барабаш продемонстрував, що всі чотири принципи вже безпосередньо застосовуються в практиці КСУ — зокрема з прямим посиланням на оновлений Rule of Law Checklist Венеційської комісії, CDL-AD(2025)002. Станом на 25 серпня 2026 року Суд послався на цей документ у п’яти рішеннях 2026 року: щодо державної служби та пенсійних очікувань (№ 1-р/26), безсторонності судді (№ 1-р(II)/26), воєнного стану і тримання під вартою (№ 3-р(II)/26), відпусток під час воєнного стану (№ 3-р/26) та зворотної дії закону (№ 5-р(II)/26).
Серед ключових орієнтирів доповідач навів рішення КСУ № 3-р(II)/2023 про те, що доступ до мінімальних соціальних благ є обов’язковою складовою людської гідності; практику посиленого захисту військовослужбовців (№ 1-р(ІІ)/2022 — визнання неконституційним часового обмеження причиново-наслідкового зв’язку між пораненням і станом здоров’я); а також європейську практику — рішення Федерального конституційного суду Німеччини, Конституційної ради Франції (щодо соціальних стипендій) та Конституційного суду Італії (щодо розмежування виплат базової потреби й виплат стимулюючого характеру), які послідовно підтверджують: конституційний захист є суворішим там, де йдеться про базове існування людини. Окремий блок доповіді був присвячений судовій практиці щодо пенсійної індексації (Італія, Франція, Україна).
Висновок доповідача: Україна демонструє реальну інтеграцію в європейський конституційний простір — перехід від патерналістської логіки до розуміння соціальних прав як невід’ємного складника людської гідності, а не «милості» держави.
Перша панель: Конституція та юридичні позиції КСУ в адміністративному судочинстві
Другим блоком програми стала панельна дискусія «Застосування Конституції та юридичних позицій КСУ в адміністративному судочинстві» — про інструментарій судді: як юридичні позиції Конституційного Суду і принцип людської гідності застосовуються при розгляді справ, коли суд стикається з нормою, яка суперечить Конституції, і що відбувається, коли шкоду вже завдано неконституційним законом. У складі панелі виступили шестеро доповідачів, кожному з яких модератор поставив окреме запитання.
Михайло Савчин, директор Науково-дослідного інституту порівняльного публічного права та міжнародного права Ужгородського національного університету, доктор юридичних наук, професор, відповідаючи на запитання модератора про те, чи перебуває принцип соціальної держави на роздоріжжі з погляду порівняльного права, М.Савчин розкрив дилему кризи та трансформації соціальної держави, структуру соціальних прав та їхній зобов’язальний характер. За його словами, обмеженість ресурсів під час війни посилює демографічну кризу і звужує базу оподаткування та соціального страхування, що зумовлює більш консервативні підходи в соціальному захисті. Водночас незмінними лишаються принципи поваги до людської гідності та непорушності сутнісного змісту соціальних прав.
Оксана Грищук, суддя Конституційного Суду України, доктор юридичних наук, професор, розкрила категорію людської гідності в юридичних позиціях КСУ в контексті захисту соціальних прав — про те, як принцип людської гідності, сформульований у практиці КСУ, має транслюватися в аргументацію рішень адміністративних судів.
Дмитро Терлецький, суддя П’ятого апеляційного адміністративного суду, кандидат юридичних наук, доцент, відповівши на запитання модератора про те, наскільки послідовно суди застосовують конституційно узгоджене тлумачення, коли норма формально чинна, але викликає сумніви щодо конституційності.
Доповідач спирався на нещодавню практику Конституційного Суду України, зокрема на Рішення від 10 вересня 2025 року № 4-р(II)/2025 (справа щодо оприлюднення актів органів адвокатського самоврядування), у якому КСУ сформулював позицію: можливість неоднозначного тлумачення норми закону, що є предметом конституційного контролю, сама собою не є достатньою підставою для визнання її неконституційною, якщо ця норма допускає конституційно узгоджене (конформне) тлумачення, яке забезпечує її розуміння та застосування у спосіб, сумісний із приписами Основного Закону. При цьому визнання норми такою, що відповідає Конституції, не звільняє суб’єктів нормотворення й правозастосування від обов’язку тлумачити її з урахуванням сутнісного змісту конституційних прав і принципів та принципу системної єдності приписів Конституції.
Д.Терлецький також звернувся до порівняльно-правового виміру доктрини конформного тлумачення, згадавши окрему (збіжну) думку судді КСУ Олександра Водянникова, яка спирається на усталену практику Федерального конституційного суду Німеччини (verfassungskonformer Gesetzesauslegung, зокрема BVerfGE 32, 373 та BVerfGE 119, 247): серед кількох можливих інтерпретацій норми, деякі з яких ведуть до неконституційного результату, перевагу слід надавати тій, яка узгоджується з Основним Законом, — і лише якщо жодне тлумачення не дозволяє досягти конституційного результату, норма може бути визнана неконституційною. Водночас, наголосив доповідач, узгоджене тлумачення має свої межі: воно можливе лише тоді, коли текстуальне формулювання, історія прийняття, системний контекст і мета норми справді допускають різні варіанти розуміння, і не може перетворюватися на переозначення нормативного змісту положення чи фактичне нормотворення з боку суду — повага до законодавчої влади, гарантована принципом поділу влади, вимагає максимально зберігати зміст і мету, закладені законодавцем, доки вони не суперечать Конституції.
Ілюстрацією еволюції цієї практики доповідач також навів Рішення КСУ від 13 листопада 2024 року № 10-р(II)/2024 (справа щодо права на судовий захист під час розв’язання колективного трудового спору) та Рішення від 18 грудня 2024 року № 12-р(II)/2024 (справа щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців).
Начальник управління аналітичної та правової роботи КАС ВС Юрій Пивовар зосередився на практиці звернень до Верховного Суду щодо ініціювання конституційних подань. Він звернув увагу, що відповідні повноваження Верховного Суду визначені Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а механізм реагування суду в разі висновку про суперечність закону чи іншого правового акту Конституції України передбачений статтею 7 КАС України.
Такі звернення надходять, зокрема, від судів і суддів, органів суддівського самоврядування та громадських об’єднань. Значна їх частина стосується питань, що виникають у межах адміністративної юрисдикції, зокрема у сфері соціального захисту та соціального забезпечення.
Спікер також наголосив на процесуальні та процедурні питання, які виникають під час застосування цього механізму. Над удосконаленням процедурних аспектів нині працює відповідна робоча група, водночас низка процесуальних питань потребує подальшого врегулювання.
Суддя ВС у КАС Андрій Загороднюк представив правові висновки об’єднаної палати КАС ВС щодо відшкодування шкоди, завданої застосуванням закону, який надалі був визнаний неконституційним. Відповідна справа стосувалася оплати праці прокурорів: попри встановлений Законом України «Про прокуратуру» механізм її визначення, законом про Державний бюджет України було передбачено інший порядок виплат. Згодом відповідне положення Конституційний Суд України визнав неконституційним.
Перед судом постали принципові питання: чи можна вважати шкодою недоотриману заробітну плату, виплату якої обмежувала неконституційна норма, у якому судочинстві має розглядатися такий спір і хто повинен відповідати за завдану шкоду?
Об’єднана палата КАС ВС виходила з того, що відсутність спеціального закону, який мав би врегулювати порядок відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами, не може позбавляти особу права на судовий захист. Такий закон мав би передусім установити позасудовий механізм компенсації, тоді як в цій справі вже виник судовий спір. Водночас шкода, завдана застосуванням норми, яка згодом була визнана неконституційною, має бути компенсована.
Щодо належного відповідача суд врахував позицію ВП ВС, а саме – держава бере участь у таких правовідносинах через відповідний державний орган, тому особа не повинна самостійно визначати, до якого іншого суб’єкта держави їй звертатись за відшкодуванням.
Водночас у цій справі ОП КАС ВС не сформулювала остаточного висновку щодо розміру відшкодування через недостатнє дослідження відповідних доказів. Доповідач зауважив, що на практиці Верховного Суду вже є рішення, яким шкоду в подібних правовідносинах було стягнуто з відповідача.
Ірина Сопілко, докторка юридичних наук, професорка, членкиня Науково-консультативної ради при Верховному Суді, сформулювала ключове запитання дня: чи може держава сказати людині «ваше право гарантоване законом, але сьогодні на його реалізацію немає коштів». На перший погляд просте, воно, за її словами, насправді надзвичайно складне, бо саме тут перетинаються конституційні гарантії прав людини, принцип верховенства права, міжнародні стандарти, судова практика та реальні фінансові можливості держави. Особливо гостро ця проблема постає сьогодні, коли Україна перебуває у стані війни, а держава змушена приймати надзвичайно складні рішення щодо розподілу обмежених ресурсів. Але, наголосила доповідачка, фінансові можливості держави не можуть автоматично ставити знак рівності між «право існує» і «право може бути не реалізоване».
І.Сопілко окреслила три ключові запитання, довкола яких, на її переконання, і має вибудовуватися судова дискусія: які межі має бюджетне обмеження; коли воно є об’єктивною необхідністю, а коли вже втручанням у гарантоване право; і де саме проходить межа судового контролю за рішеннями держави у сфері публічних фінансів. Судова практика в цій сфері, підкреслила вона, має принципове значення, адже саме суду належить складне завдання — забезпечити баланс між публічним інтересом, фінансовою спроможністю держави та правом конкретної людини.
Висновок доповідачки: соціальні права не можуть залежати виключно від фінансових можливостей держави, а бюджетні обмеження самі по собі не можуть бути підставою для звуження конституційних гарантій; завдання суду — забезпечити справедливий і пропорційний баланс між публічним інтересом, ресурсними можливостями держави та ефективним захистом прав і гідності людини.
Доповідь Алли Федорової: Європейська соціальна хартія в українській судовій практиці
З доповіддю «Застосування Європейської соціальної хартії у судовій практиці України: виклики та перспективи» виступила Алла Федорова, членкиня Європейського комітету з соціальних прав (ЄКСП) Ради Європи, доцентка кафедри порівняльного і європейського права Навчально-наукового інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка. Модератор представив цю доповідь як зміщення погляду на «зовнішній контур» — європейські стандарти, зазначивши, що доповідачка, як членкиня ЄКСП, має унікальну позицію для оцінки того, наскільки українська судова практика справді «розмовляє» мовою Хартії, чи це поки паралельні системи координат.
Федорова нагадала, що Хартія (Турин, 1961 р.), яку іноді називають «соціальною конституцією Європи», закріплює основні права і свободи людини в соціальній сфері — зайнятість, житло, соціальне забезпечення, охорону здоров’я, освіту, захист сімей, дітей, людей похилого віку та осіб з інвалідністю. Переглянута Хартія 1996 року набрала чинності для України з 1 лютого 2007 року; з 98 пунктів Хартії Україна прийняла зобов’язання за 74+2, не ратифікувавши, серед іншого, статтю 12 («Право на соціальне забезпечення» — окрім пунктів 3 і 4, приєднаних у 2017 році), статтю 13 («Право на соціальну та медичну допомогу») та статтю 19 (права трудових мігрантів).
Доповідачка навела розлогу хроніку застосування Хартії українськими судами — від рішень місцевих судів 2008–2010 років до постанов Верховного Суду 2019–2025 років у справах про пенсійне забезпечення, перерахунок пенсій, одноразову грошову допомогу військовослужбовцям з інвалідністю. Вона підкреслила якісну еволюцію цієї практики: від формальних посилань на статтю 12 Хартії (в тому числі на статті, які Україна не ратифікувала, що суди інколи некоректно застосовували) — до змістовного застосування статті 23 («Право осіб похилого віку на соціальний захист») та, що є принципово новим для 2025 року, до прямих посилань на практику й правові позиції самого ЄКСП — зокрема у постановах Касаційного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року.
Окремо доповідачка звернула увагу на рішення Конституційного Суду України № 5-р(ІІ)/2026 від 24 червня 2026 року (справа Приходька В.В. щодо меж зворотної дії закону в часі), у якому КСУ прямо застосував пункт 3 статті 12 частини ІІ Хартії та зіслався на практику ЄКСП, зокрема на справи Federation of employed pensioners of Greece (IKA-ETAM) v. Greece та Sindicato dos Magistrados do Ministerio Publico v. Portugal — щодо широкої дискреції держав в організації систем соціального забезпечення.
Водночас А.Федорова навела статистику Висновків ЄКСП щодо України за 2016–2025 роки: переважна більшість положень оцінюється як такі, що не відповідають Хартії (наприклад, 20 із 24 негативних висновків у 2016 році, 18 із 23 — у 2023-му). Особливо гострим є Висновок ЄКСП 2025 року щодо статті 6§4 Хартії (право на колективні дії, включно з правом на страйк): Комітет визнав, що абсолютна заборона страйків в усіх секторах під час воєнного стану, включно з секторами, не пов’язаними з обороною, не є пропорційним обмеженням, а отже — не відповідає вимогам Хартії.
У розширеному варіанті презентації доповідачка також детальніше розкрила стандарти достатності соціальних виплат за статтями 12, 13, 23 і 30 Хартії (зокрема орієнтир порогу бідності на рівні 50% медіанного еквівалентного доходу), практику ЄКСП щодо обмежень пенсійних виплат (справа IKA-ETAM v. Greece) та справу EUROMIL v. Ireland щодо звільнення з військової служби під час надзвичайного стану, а також приклади впливу практики ЄКСП на національне законодавство Польщі, Литви, Німеччини, Франції, Данії та Азербайджану.
Друга панель: актуальні питання судового захисту соціальних прав
Панель «Актуальні питання судового захисту соціальних прав» модератор охарактеризував як «найбільш прикладну частину сьогоднішньої розмови» — про категорії справ, які безпосередньо визначаються реаліями воєнного часу: пряму дію конституційних норм, соціальний захист військовослужбовців та їхніх сімей, а також системне питання про те, чи не підриває завантаженість адміністративних судів саму обов’язковість судового рішення. У панелі взяли участь п’ятеро доповідачів — від суду першої інстанції до Верховного Суду та представниці академічної спільноти.
Секретар судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС Андрій Рибачук розповів про застосування судами конституційних норм як норм прямої дії.
У цьому контексті він зосередився на трьох основоположних принципах, на яких заснована Рада Європи: верховенство права, демократія і права людини. Щодо принципу верховенства права суддя зауважив, що це динамічний принцип. Він розвивається так само, як розвивається людство. Наприкінці 2025 року Венеційська комісія ухвалила оновлений Контрольний список запитань для оцінки дотримання верховенства права (Updated Rule of Law Checklist). Цей документ став третім кроком у тлумаченні принципу верховенства права після доповіді 2011 року та чеклиста 2016 року. Новий документ Венеційської комісії відображає еволюцію європейського правового простору та регрес принципу верховенства права й пропонує нові критерії . Зокрема, в ньому акцентовано, що рішення законодавчої чи виконавчої влади має підлягати контролю з боку незалежного та неупередженого суду.
Тож, зауважив Андрій Рибачук, з урахуванням позицій Венеційської комісії, Конституції України, національних процесуальних механізмів суди повинні мати проактивну позицію в сучасному розумінні права й підходах до оцінки правовідносин крізь принцип верховенства норм Конституції. Суд не може застосовувати закони й підзаконні акти, які суперечать Основному Закону. Водночас забезпечення дієвості принципу верховенства права – це не лише завдання судів: у цей процес повинні бути залучені й представники законодавчої і виконавчої влади.
Елла Катаєва, суддя Одеського окружного адміністративного суду, кандидатка юридичних наук, представила огляд нових категорій спорів щодо осіб, які потребують соціального захисту у воєнний час, та практику їх вирішення.
Про судовий захист соціальних прав, зокрема, у військовій сфері розповіла суддя ВС у КАС Людмила Єресько. Вона зупинилася на практиці розгляду КАС ВС спорів, які стосуються постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», яка визначає умови укладення контрактів та додаткові мотиваційні виплати для громадян віком від 18 до 25 років.
Спірними в таких категоріях спорів є ситуації, коли особи, які були призвані на строкову службу до початку воєнного стану, потім уклали контракти вже під час воєнного стану. У такому разі постає питання: якщо особа була призвана до армії на строкову службу, чи виключає характер служби можливість поширення на неї дії постанови.
Людмила Єресько звернула увагу, що надалі до цієї постанови були внесені зміни: у ній визначено дві категорії осіб – цивільних осіб, які уклали контракт, і військовослужбовців, які були призвані на строкову службу та вже після введення воєнного стану уклали контракт.
Тобто таким чином держава фактично визнала, що особи, які були залучені до військової служби як строковики, не могли бути використані для участі в бойових діях без їхньої згоди та без укладення контракту. Отже, взяти участь у бойових діях протягом не менш як шести місяців вони могли лише після укладення контракту. Як узагальнила суддя, формування відповідної судової практики має забезпечити правову визначеність у справах щодо захисту соціальних прав військовослужбовців, зокрема права на отримання передбачених державою мотиваційних виплат.
Проблематика, порушена у виступі судді ВС у КАС Володимира Кравчука, стосувалася посиленого судового захисту членів сімей загиблих військовослужбовців.
За його словами, перед судом постає необхідність знайти баланс між принципом посиленого соціального захисту військовослужбовців та їхніх сімей, вимогами закону, бюджетними можливостями держави і принципом правової визначеності.
На практиці виникає складна ситуація: військовослужбовець може померти під час виконання бойових завдань не безпосередньо від поранення чи ворожого впливу, а, наприклад, через хворобу або інші обставини, пов’язані зі службою. Для його родини наслідок однаковий — втрата близької людини та годувальника. Проте законодавство може встановлювати різний обсяг соціальних гарантій залежно від причини смерті.
Крім того, основна проблема полягає не лише у призначенні конкретної виплати, а в тому, наскільки широко суд може тлумачити соціальні гарантії. Суд має забезпечувати максимальний захист прав військовослужбовців та їхніх сімей, але водночас діяти виключно в межах закону. Саме від судової практики значною мірою залежить, якими будуть реальні обсяг і межі соціального захисту родин військовослужбовців.
У цьому контексті Володимир Кравчук зазначив постанову Верховного Суду у справі № 620/10029/24, яка є важливою для всієї подальшої судової практики. Вона показує, наскільки складним є баланс між соціальною справедливістю, принципом особливого захисту військовослужбовців, бюджетними можливостями держави та необхідністю застосовувати закон саме в тих межах, які визначив законодавець.
Мар’яна Афанасьєва, професорка кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія», докторка юридичних наук, професорка, завершила панель доповіддю «Принцип обов’язковості судового рішення та завантаженість адміністративних судів: питання кореляції».
М. Афанасьєва навела статистику стрімкого зростання навантаження на окружні адміністративні суди: якщо у 2022 році в провадженні перебувало 437 тис. справ, то у 2023-му — вже близько 1 млн 40 тис., у 2024-му надійшло 508 тис. нових справ і матеріалів, а у 2025-му — близько 670 тис. При цьому близько 70% усього масиву становлять спори у сфері пенсійного та соціального забезпечення.
Серед основних чинників такого навантаження доповідачка назвала бюджетні бар’єри, нестабільність і недосконалість соціального законодавства, неефективну імплементацію правових висновків Верховного Суду, недостатність механізмів персональної відповідальності посадових осіб та неналежне функціонування досудових процедур. Окремо наголошено на проблемі невиконання судових рішень у соціальній сфері: за відсутності належного бюджетного забезпечення громадяни фактично змушені вдаватися до суду для реалізації гарантованих законом прав, що відтворює масові однотипні спори.
Афанасьєва звернула увагу на обмежений потенціал інституту типових справ і зразкових рішень Верховного Суду як інструменту процесуальної економії — оскільки правовий висновок у зразковій справі не забезпечує автоматичного поширення на всіх осіб в аналогічних правовідносинах, — і запропонувала законодавчо запровадити механізм обов’язкової імплементації правових висновків Верховного Суду суб’єктами владних повноважень. Також вона наголосила на потребі посилення персональної (регресної) відповідальності посадових осіб за протиправні рішення, що спричиняють бюджетні збитки, та на потенціалі Закону України «Про адміністративну процедуру» й механізмів досудового врегулювання спорів як ефективного фільтра, здатного зменшити навантаження на суди.
Заключна доповідь: податки як основа фінансування соціальних прав
Окрему увагу суддя приділила балансу між фіскальними інтересами держави та правами платників податків. Практика європейських судів, з одного боку, допускає ефективну протидію податковим зловживанням, а з іншого не дозволяє перекладати на добросовісного платника функції держави чи виправдовувати надмірний формалізм потребами податкового контролю.
Стабільність податкових правил суддя пов’язала передусім із довірою до держави: зміна законодавства має залишати людині реальну можливість зрозуміти нові правила. Така довіра має бути взаємною – якщо держава очікує належного виконання податкових обов’язків, людина так само має розраховувати на виконання закріплених законом соціальних і фінансових гарантій.
Для України передбачуваність правил матиме особливе значення і в період повоєнного відновлення, адже від неї залежатимуть інвестиції, підприємництво, створення робочих місць і повернення капіталу. Тож спроможність соціальної держави визначається не тільки здатністю акумулювати достатній ресурс, а й готовністю виконувати власні зобов’язання, закріплені в законі.
Підбиваючи підсумки дня, модератор Альберт Єзеров сформулював головний висновок конференції: соціальна держава в Україні не переживає кризу принципу — вона переживає оновлення системи інструментів, якими цей принцип втілюється в умовах війни і бюджетних обмежень. Учасники пройшли шлях від доктринальної рамки до цілком конкретних, подекуди болючих кейсів, зробивши ще один крок до узгодженої практики адміністративних судів.
На завершення заходу голова КАС ВС Ігор Дашутін наголосив: обговорення в межах конференції таких тем, як соціальний захист, повага до людської гідності, конституційні засади захисту прав людини, продемонструвало, що практика адміністративного судочинства охоплює всі сфери життя людини й напрями функціонування держави. «В умовах повномасштабної війни особливо важливо дотримуватися прав і свобод людини та громадянина, що для нас є пріоритетом насамперед тому, що це формує довіру людей до адміністративної юрисдикції в довгостроковій перспективі», – узагальнив голова КАС ВС.
- «Судовий захист соціальних прав: стандарти Ради Європи та національна практика» — в Одесі відбулася науково-практична конференція за участю суддів найвищих судів України
- Угорщина обрала Президентом колишнього суддю ЄСПЛ Андраша Баку — символічна перемога верховенства права
- Видавництво «Основи» підготувало особливе видання есею «Про свободу» Джона Стюарта Міла
- Вийшла друком монографія Брюса Акермана «Революційні конституції. Харизматичне лідерство і правовладдя»
- Конституційний прецедент в ЄС: Словенія першою закріпила право на питну воду в Основному законі