Верховний Суд роз’яснив, чому одних припущень недостатньо для зупинення стягнення (забезпечення позову)

Верховний Суд роз’яснив, чому одних припущень недостатньо для зупинення стягнення (забезпечення позову)

 

Предметом розгляду у цій справі став позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа СБ» до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Компанія намагалася скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю.

Паралельно з основним позовом підприємство звернулося до суду із заявою про забезпечення позову. Позивач просив зупинити стягнення коштів у межах виконавчого провадження до набрання законної сили рішенням суду. Свою позицію компанія обґрунтовувала тим, що примусове виконання постанови та списання такої великої суми повністю заблокує її поточну господарську діяльність та унеможливить виплату заробітної плати працівникам.

Суди першої та апеляційної інстанцій підтримали позицію бізнесу та задовольнили заяву про забезпечення позову. Вони виходили з того, що оскаржувана постанова є виконавчим документом, а її негайне виконання може призвести до надмірного тягаря для підприємства. Нижчі суди вважали, що зупинення стягнення допоможе зберегти існуюче становище до вирішення спору по суті та запобігти ситуації, коли позивачу доведеться докладати значних зусиль для повернення коштів із бюджету.

Проте Верховний Суд не погодився з цими висновками. Суд касаційної інстанції задовольнив скаргу органу Держпраці, скасував ухвали попередніх судів та прийняв нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Своє рішення Верховний Суд мотивував тим, що інститут забезпечення позову є винятковим заходом, який має застосовуватися лише за наявності беззаперечних фактичних підстав. Колегія суддів наголосила, що забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на припущеннях заявника про можливі негативні наслідки або на самому факті великого розміру штрафу. Для вжиття таких заходів позивач зобов’язаний довести, що невжиття зупинення стягнення зробить поновлення його прав у майбутньому неможливим або надзвичайно складним.

Оцінюючи докази, Верховний Суд звернув увагу на те, що компанія надала лише довідку про відсутність достатніх коштів на одному зі своїх банківських рахунків. Проте Суд підкреслив, що для об’єктивного висновку про блокування діяльності необхідно надати комплексні відомості щодо загальних фінансових показників: інформацію про всі рахунки в інших банках, обсяг оборотних активів, наявність майна та загальний стан господарських операцій. Без такого аналізу твердження про зупинку підприємства залишаються лише припущеннями.

Суд також вказав, що ризик тривалого чи складного повернення коштів із бюджету у разі задоволення позову в майбутньому не є самостійною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Виконання рішень державних органів є обов’язковим, а суб’єкт господарювання має нести відповідальність за порушення, доки не буде доведено протиправність акта контролюючого органу.

Під час ухвалення постанови Верховний Суд спирався на положення статей 150 та 151 Кодексу адміністративного судочинства України, що регламентують підстави та види забезпечення позову. Також було застосовано норми Закону України «Про виконавче провадження» та Кодексу законів про працю України (зокрема, статті 265 щодо відповідальності за порушення трудового законодавства).

Окрему увагу Суд приділив дотриманню єдності судової практики, посилаючись на висновки Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (справа №380/4273/21). Було підкреслено необхідність дотримання балансу інтересів сторін та недопустимість ситуації, коли забезпечення позову фактично зупиняє виконання законних повноважень державних органів без належного обґрунтування очевидної протиправності їхніх дій.

Ключові правові висновки Верховного Суду:

1. При розгляді заяв про забезпечення позову у справах щодо штрафів Держпраці суди повинні оцінювати майновий стан позивача в цілому, а не на основі фрагментарних довідок про стан одного рахунку. 

2. Зупинення стягнення за виконавчим документом є адекватним лише тоді, коли позивач доведе невідворотність значної шкоди, відшкодування якої буде неминуче пов’язане з надзвичайними труднощами.

3. Формальний підхід нижчих судів до питання забезпечення позову порушує принципи рівності учасників процесу та змагальності. Невстановлення конкретних фактів порушення прав або очевидності заподіяння шкоди робить застосування таких процесуальних заходів передчасним та необґрунтованим.

 

Постанова Верховного Суду від 05 серпня 2025 року у справі №160/31220/24 (адміністративне провадження № К/990/12765/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/129420883