Верховний Суд відповів на питання про те, чи відповідає Конституції обов’язкове зупинення провадження у цивільній справі через проходження відповідачем військової служби під час воєнного стану, якщо справа стосується захисту конституційного права дитини на належне утримання

У постанові від 30.06.2026 у справі №699/1569/25 колегія суддів констатувала, що пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України в справах про стягнення аліментів на дитину, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення суперечить статтям 8, 51, 55 Конституції України.

У таких справах суд має безпосередньо застосовувати Конституцію України як акт прямої дії.Пояснення висновку:

1. Право дитини на утримання має конституційний характер.Стаття 51 Конституції не лише покладає на батьків обов'язок утримувати дітей, а й гарантує особливу охорону дитинства державою. Це право не може бути обмежене навіть під час воєнного стану.

2. Право на судовий захист права дитини на належне утримання не можна обмежувати зупиненням провадження у справі на невизначений строк.Відповідно до статей 55 і 64 Конституції доступ до суду та ефективний судовий захист належать до тих прав, які не можна звужувати навіть за умов воєнного стану.

3. «Автоматичне» зупинення провадження у «дитячих» справах є непропорційним меті такого зупинення.Імперативний припис пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не залишає суду можливості оцінити конкретні обставини, пов’язані з дитиною та її інтересами, не передбачає перевірки необхідності (пропорційності) зупинення провадження у справі, яке фактично має невизначений строк дії (до завершення військової служби). Тому вказаний припис фактично позбавляє дитину можливості своєчасно отримати судовий захист.

4. У справах про аліменти фактор часу має вирішальне значення. Право дитини на утримання є поточним і безперервним. Втрачене через тривале затягування забезпечення не може бути повністю компенсоване в майбутньому. Суд прямо зазначає, що для такого права затримка захисту фактично дорівнює втраті самого права.

5. Найкращі інтереси дитини мають пріоритет над інтересами відповідача-військовослужбовця. Верховний Суд наголосив, що з огляду, зокрема, на вимоги Конвенції ООН про права дитини, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в усіх судових процедурах, які стосуються дітей, першочергову увагу треба приділяти саме їхнім найкращим інтересам.

6. Конституція має пряму дію. Якщо суд виснує, що закон суперечить Конституції України, він повинен застосовувати безпосередньо приписи Конституції України, а після ухвалення рішення ініціювати питання про перевірку конституційності відповідної норми закону Конституційним Судом. Тому колегія суддів звернулася до Пленуму Верховного Суду проханням внести до Конституційного Суду України відповідне конституційне подання.

7. Законодавство потребує вдосконалення. Імперативний механізм зупинення провадження у "дитячих справах" з наведеної підстави потребує заміни більш гнучким, який дозволяв би оцінювати, чи відповідає таке зупинення найкращим інтересам дитини.

Витяг із постанови:

«Приписи статей 8, 51, 55, 64 Конституції України дозволяють зробити висновок, що:- дитина до досягнення нею повноліття має право на утримання з боку своїх батьків. Конституційне право дитини на утримання охоплює собою як стягнення аліментів, так і збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення.

Це право дитини не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Таке тлумачення повністю відповідає правилу тлумачення favor minoris (на користь неповнолітнього), здоровому глузду та здійснюється з максимально можливим урахуванням інтересів дитини;

- якщо законодавець захищає права дитини у мирну годину, то тим більше він має на меті захистити їх під час війни, коли вразливість дитини зростає. Конституційне право дитини на утримання має триваючий і невідкладний характер, його здійснення не може бути ефективно відновлене ex post. По своїй суті конституційне право дитини на утримання належить до тих прав, для яких затримка в їхньому судовому захисті дорівнює «втраті» права. Тому право на утримання потребує негайного судового захисту. Превалювання процесуальної форми над матеріальним правом призводить до ілюзорності правового захисту;

- право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод. Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод;

- обов`язкове зупинення провадження в справі, яка стосується конституційного права дитини на утримання, на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України характеризується такими рисами: імперативністю (по суті суд позбавлений розсуду); невизначеністю тривалості; відсутністю тесту необхідності та пропорційності. Як наслідок це дозволяє кваліфікувати його як форму надмірного обмеження права на доступ до правосуддя та конституційного права дитини на утримання;

- ніхто не може бути протиправно обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та отримати остаточне вирішення спору. Зупинення провадження у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України по суті має невизначені часові рамки. Таке зупинення має наслідком непропорційне меті обмеження доступу до правосуддя дитини, яка не може як отримати остаточне судове рішення у спорі, так і захистити право на належне утримання;

- зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану;

- потреба в констатації неконституційності пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в частині, яка стосується права дитини на утримання, зумовлена тим, що парламент має запровадити на рівні процесуального закону «гнучкий» механізм, який враховує права та інтереси дитини. Наприклад, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, якщо це не суперечить найкращим інтересам дитини».

Інформація із допису Дмитра Гудими у ФБ