Відсутність нормативно-бюджетного механізму як перешкода для реалізації права ветеранів податкової міліції на медичне обслуговування у закладах МВС

Відсутність нормативно-бюджетного механізму як перешкода для реалізації права ветеранів податкової міліції на медичне обслуговування у закладах МВС

 

Фізична особа звернулася до адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, у якому просила визнати протиправною відмову у наданні гарантованого безоплатного медичного обслуговування у відомчих закладах охорони здоров’я та зобов’язати міністерство забезпечити таке обслуговування. Позивач, будучи підполковником податкової міліції у відставці та отримувачем пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», обґрунтовував свої вимоги тим, що прийнятий у 2021 році Закон України «Про Бюро економічної безпеки України» закріпив за колишніми працівниками податкової міліції право на пільги та гарантії, передбачені для колишніх поліцейських. Міністерство внутрішніх справ України відмовило у прикріпленні особи до своїх медичних закладів, посилаючись на відсутність фінансування для цієї категорії осіб та відсутність статусу правонаступника ліквідованих податкових органів.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 29 листопада 2024 року, яке було залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року, задовольнив позовні вимоги у повному обсязі. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що положення статті 51 Бюджетного кодексу України та прикінцеві положення Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» створюють прямий обов’язок Міністерства внутрішніх справ України забезпечувати медичне обслуговування ветеранів податкової міліції. Суди вважали, що наявність законодавчої гарантії є достатньою підставою для її негайної реалізації за рахунок загальних бюджетних асигнувань міністерства, незалежно від наявності спеціальних відомчих договорів чи окремих цільових коштів.

Верховний Суд за результатами касаційного перегляду не погодився з висновками судів нижчих інстанцій, скасував їхні рішення та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Суд констатував, що хоча право позивача на пільги формально закріплено законом, воно не може бути реалізоване у межах обраного способу захисту— шляхом покладення на Міністерство внутрішніх справ України прямого обов’язку фінансувати ці витрати з власного бюджету. Верховний Суд наголосив, що відсутність у державі визначеного правонаступника податкової міліції та процедурного механізму міжвідомчого фінансування робить реальну реалізацію цієї пільги у системі МВС неможливою до моменту нормативного врегулювання питання Урядом.

Мотивуючи свою позицію, Верховний Суд проаналізував конституційні гарантії права на охорону здоров’я, закріплені у статті 49 Конституції України. Спираючись на практику Конституційного Суду України (зокрема рішення від 29 травня 2002 року № 10-рп/2002 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012) та Європейського суду з прав людини (справа «Великода проти України», заява № 43331/12), Суд зазначив, що соціально-економічні права не є абсолютними. Порядок і умови їх реалізації можуть змінюватися державою залежно від фінансових можливостей та наявних бюджетних механізмів, за умови дотримання принципу законності та пропорційності.

Важливим юридичним аргументом Суду став детальний аналіз правонаступництва податкових органів України. Верховний Суд встановив, що податкова міліція ніколи організаційно не належала до структури Міністерства внутрішніх справ України, а перебувала у складі органів державної податкової або фіскальної служби. В результаті реформ 2012–2021 років функції ліквідованої Державної фіскальної служби України були розподілені між Державною податковою службою України, Державною митною службою України та Бюро економічної безпеки України. Оскільки Міністерство внутрішніх справ України не визначено правонаступником податкової міліції жодним нормативним актом, воно не несе відповідальності за соціальне забезпечення її колишніх працівників.

Центральне місце у мотивуванні постанови посідає тлумачення частини другої статті 51 Бюджетного кодексу України. Згідно з цією нормою, видатки на безоплатне медичне обслуговування пільгових категорій здійснюються виключно за рахунок бюджетних асигнувань тих установ, у яких ці особи проходили службу (або їхніх правонаступників). Верховний Суд підкреслив, що покладення на міністерство фінансового зобов’язання щодо осіб, які ніколи не були у його штаті, суперечило б конституційному принципу дії органів влади лише в межах повноважень. Законодавча гарантія у прикінцевих положеннях Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» потребує додаткового нормативного забезпечення, зокрема визначення розпорядника коштів, який укладе відповідний договір із закладами МВС.

Суд також звернув увагу на зміст Інструкції про порядок медичного обслуговування в закладах охорони здоров’я МВС України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03 червня 2016 року № 462. Цей відомчий акт чітко розмежовує коло осіб, що обслуговуються як штатні працівники або пенсіонери системи МВС, та інших громадян, які можуть отримувати допомогу лише на підставі договорів та за умови перерахування цільових коштів. Відсутність укладеного договору між Бюро економічної безпеки України (чи іншим уповноваженим органом) та медичними закладами МВС позбавляє останніх правової підстави для надання безоплатних послуг позивачу.

Верховний Суд застосував аналогію з практикою щодо перерахунку пенсій державним службовцям. Суд зазначив, що сам факт наявності у законі декларативної гарантії не створює автоматичного обов’язку органу влади вчиняти дії за відсутності належного підзаконного регулювання механізму такої дії. У подібних випадках реалізація права у судовому порядку є неможливою без створення законодавцем або Кабінетом Міністрів України відповідного «процесуального містка». Суд не може підміняти собою виконавчу владу у питаннях розподілу бюджетних ресурсів.

Основні правові висновки (позиції) Верховного Суду у цій справі. 

1. Закріплення у прикінцевих положеннях Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» права колишніх працівників податкової міліції на медичне обслуговування у закладах МВС не покладає на Міністерство внутрішніх справ України обов’язку фінансувати таке обслуговування за рахунок власних бюджетних коштів. 

2. Фактична реалізація цього права можлива лише за наявності визначеного бюджетного розпорядника та укладеного договору між органом-правонаступником (або уповноваженим органом) та відомчим медичним закладом, що відповідає вимогам Бюджетного кодексу України.

 

Постанова Верховного Суду від 30 вересня 2025 року у справі № 320/20387/24 (адміністративне провадження № К/990/13894/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/130629639