Визначення розрахункового періоду для виплати одноразової грошової допомоги при зміні підстави встановлення інвалідності на пов’язану із захистом Батьківщини

Визначення розрахункового періоду для виплати одноразової грошової допомоги при зміні підстави встановлення інвалідності на пов’язану із захистом Батьківщини

 

Особа звернулася до адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просила визнати протиправними дії щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов’язаної із захистом Батьківщини, виходячи з показників прожиткового мінімуму за 2021 рік. Позивач вимагав зобов’язати Міністерство здійснити перерахунок та виплату допомоги, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 року, оскільки саме в цьому році інвалідність була вперше встановлена за обставин, що дають право на таку виплату.

Суть спору полягала у правомірності застосування відповідачем показників прожиткового мінімуму минулих років. Позивач наполягав, що отримане у жовтні 2022 року поранення під час виконання бойового завдання є самостійним страховим випадком, який призвів до встановлення відповідної групи інвалідності у березні 2023 року. Натомість Міністерство аргументувало свою позицію тим, що особі ще у 2021 році було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок побутової травми, а тому, на думку відомства, саме 2021 рік є часом первинного встановлення інвалідності для цілей розрахунку допомоги.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 19 серпня 2024 року задовольнив позовні вимоги, визнавши позицію Міністерства помилковою. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 грудня 2024 року підтримав висновки суду першої інстанції та залишив рішення без змін, зазначивши, що момент виникнення права на допомогу пов’язаний саме з датою встановлення інвалідності внаслідок захисту Батьківщини, а не з датою встановлення інвалідності з причин, що не стосуються військової служби.

Верховний Суд, переглянувши справу у касаційному порядку, залишив касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Суд погодився, що розрахунок одноразової грошової допомоги має здійснюватися з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб саме на 01 січня 2023 року. Таким чином, Суд остаточно підтвердив право особи на отримання виплати у повному обсязі згідно з актуальними соціальними стандартами.

Мотивуючи постанову, Верховний Суд спирався на положення статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка визначає одноразову грошову допомогу як гарантовану державою виплату особам, які зазнали ушкодження здоров’я під час виконання обов’язків військової служби. Також було застосовано норми Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Суд наголосив, що для правильного застосування законодавства вирішальне значення має не будь-який факт встановлення інвалідності як такий, а саме той факт, який прямо пов’язаний із виконанням обов’язків військової служби чи захистом Батьківщини. Оскільки інвалідність, встановлена особі у 2021 році, була наслідком нещасного випадку, не пов’язаного зі службою, вона не підпадала під сферу дії спеціального закону і не породжувала права на допомогу. Отже, такий факт не може вважатися «первинним встановленням інвалідності» у розумінні норм, що регулюють соціальний захист військовослужбовців.

Окрему увагу Верховний Суд приділив тому, що ушкодження здоров’я у 2021 році та поранення під час бойових дій у 2022 році є двома окремими страховими випадками з різними правовими наслідками. Формальне об’єднання цих подій відповідачем призвело до безпідставного заниження розміру виплати. Суд вказав, що право на призначення допомоги за спеціальним законом виникло у позивача вперше лише у 2023 році, коли МСЕК підтвердила зв’язок інвалідності із захистом Батьківщини, що і визначає розрахункову дату.

Додатково Суд врахував міжнародні зобов’язання України, зокрема положення статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V. Було зазначено, що держава має підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні. Використання застарілого прожиткового мінімуму для розрахунку допомоги за поранення, отримане у 2022 році, не відповідає обов’язку держави забезпечувати ефективну реалізацію прав військовослужбовців на соціальний захист.

Основні правові висновки (позиції) Верховного Суду у цій справі. 

1. Юридичне значення для обчислення розміру допомоги має саме факт первинного встановлення інвалідності у зв’язку з проходженням військової служби, оскільки випадки інвалідності з побутових причин не підпадають під дію спеціального законодавства. 

2. Розмір одноразової грошової допомоги має визначатися виходячи з прожиткового мінімуму станом на 1 січня того календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність саме за самостійним страховим випадком, передбаченим Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

 

Постанова Верховного Суду від 02 вересня 2025 року у справі № 240/4278/24 (адміністративне провадження № К/990/415/25) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/129947122