Актуалізація права на індексацію поновленої пенсії та межі судового захисту у спорах про компенсацію і спосіб виплати через банк
Спір виник у зв’язку з оскарженням дій та бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо порядку виконання судового рішення про поновлення виплати пенсії. Громадянин звернувся з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Управління щодо нездійснення перерахунку розміру пенсії з урахуванням індексації, невиплати компенсації втрати частини доходу та незабезпечення перерахування коштів на визначений ним банківський рахунок. Позивач наполягав, що пенсійний орган, поновивши виплату пенсії у твердому розмірі станом на 2016 рік, проігнорував обов’язок щодо її щорічного осучаснення та безпідставно посилався на невідповідність банківських реквізитів персональним даним одержувача як на причину невиплати заборгованості.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позовні вимоги було задоволено частково. Суди попередніх інстанцій визнали протиправними дії Управління щодо встановлення пенсії у фіксованому розмірі без врахування автоматичних перерахунків та зобов’язали здійснити відповідні виплати разом із компенсацією втрати частини доходів. Також було встановлено протиправність бездіяльності щодо нерозгляду заяви про зміну способу виплати пенсії, що призвело до повернення коштів банківською установою.
Верховний Суд за результатами касаційного перегляду частково скасував рішення судів попередніх інстанцій. Суд підтвердив обов’язок пенсійного органу здійснювати індексацію поновленої пенсії, проте визнав передчасними вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів до моменту фактичної виплати основного боргу. У частині визначення способу виплати Суд змінив спосіб захисту, зобов’язавши Управління повторно розглянути заяву позивача відповідно до встановленої адміністративної процедури, оскільки суд не може підміняти собою адміністративний орган у здійсненні процедурних дій, пов’язаних з перевіркою реквізитів та ухваленням рішення за результатами розгляду заяви.
Обґрунтовуючи позицію щодо індексації, Верховний Суд зазначив, що право особи на отримання пенсії є конституційним правом та складовою права на соціальний захист. Суд наголосив, що пенсія за віком має ознаки власності у розумінні статті 41 Конституції України та Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відтак, поновлення виплати пенсії за рішенням суду не означає її фіксацію у розмірі минулих років; пенсійний орган зобов’язаний застосовувати всі передбачені законом механізми осучаснення виплат нарівні з іншими застрахованими особами.
Щодо питання компенсації втрати частини доходів, Верховний Суд спирався на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати». Суд роз’яснив, що обов’язок виплати такої компенсації виникає лише в тому місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості. Оскільки на момент розгляду справи основна сума пенсії ще не була виплачена, право на компенсацію не було порушене, а лише перебувало у стані потенційного очікування, що робить судовий захист у цій частині передчасним.
Важливим аспектом постанови є застосування Закону України «Про адміністративну процедуру» та принципу офіційності. Верховний Суд вказав, що при отриманні інформації від банку про невідповідність реквізитів рахунку, пенсійний орган не має права на пасивну поведінку. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (Порядок № 22-1) та з огляду на принцип офіційності адміністративний орган зобов’язаний активно з’ясовувати обставини, повідомляти заявника про недоліки та ухвалювати мотивоване розпорядче рішення; пасивне листування без ухвалення формалізованого рішення розцінюється Судом як порушення стандартів адміністративної процедури та утворює протиправну бездіяльність.
У рішенні Суд послався на статтю 46 Конституції України щодо права на соціальне забезпечення та практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Пічкур проти України» (заява № 10441/06) та «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 30623/10 та № 38011/10), підкреслюючи недопустимість дискримінації пенсіонерів за ознакою місця проживання або способу поновлення їхніх прав. Також було враховано положення статей 28 та 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо механізмів щорічного збільшення показника середньої заробітної плати.
Основні правові висновки Верховного Суду у цій справі:
1. Зобов’язання пенсійного органу поновити виплату пенсії на виконання судового рішення не дозволяє виплачувати її у «твердому» (фіксованому) розмірі, який був актуальним на момент припинення виплат. Особа має право на всі види індексації, підвищення та осучаснення пенсії, передбачені статтями 28 та 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», нарівні з іншими пенсіонерами.
2. Право на компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати пенсії виникає з моменту нарахування доходу, проте може вважатися порушеним лише у разі невиплати такої компенсації в тому самому місяці, коли відбувається фактична виплата основної суми заборгованості. Звернення до суду з вимогою про виплату компенсації до моменту отримання основної суми боргу є передчасним.
3. У разі повернення банком нарахованих сум пенсії через розбіжності в реквізитах, орган Пенсійного фонду України, керуючись принципом офіційності та положеннями Закону України «Про адміністративну процедуру», зобов’язаний виявити активну поведінку: належним чином повідомити пенсіонера про проблему, надати можливість усунути недоліки та прийняти за результатами розгляду заяви мотивоване рішення відповідно до Порядку № 22-1.
Постанова Верховного Суду від 08 грудня 2025 року у справі № 420/13975/24 (адміністративне провадження № К/990/16169/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/132411150