Фінансова незалежність адвоката та критерії розумності гонорару: Верховний Суд роз’яснив правила розподілу судових витрат

Фінансова незалежність адвоката та критерії розумності гонорару: Верховний Суд роз’яснив правила розподілу судових витрат

У лютому 2025 року ТОВ звернулося до суду з позовом про скасування штрафів та рішень Північно-Східного управління Держпраці. Окружний суд задовольнив позов, після чого товариство подало заяву про стягнення 50 000 грн витрат на правничу допомогу. На підтвердження витрат було надано договори з адвокатським об'єднанням, звіт про виконану роботу та докази сплати 25 000 грн передоплати.

Полтавський окружний адміністративний суд додатковим рішенням від 13 серпня 2025 року (залишеним без змін апеляційним судом) стягнув на користь позивача лише 8 000 грн. Суд мотивував це «неспівмірністю» суми, фактично обмеживши гонорар адвоката розміром однієї мінімальної заробітної плати, чинної на момент надання послуг. Товариство оскаржило цей підхід до Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду задовольнив касаційну скаргу частково. Суд скасував рішення попередніх інстанцій про стягнення 8 000 грн, проте, враховуючи, що в основному спорі за результатами касаційного перегляду в позові ТОВ було відмовлено, Суд остаточно відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу. Разом із тим, у постанові викладено правові позиції щодо критеріїв співмірності витрат на правничу допомогу та меж їх зменшення судом.

Мотиви Верховного Суду ґрунтувалися на захисті професійних прав адвоката. Суд наголосив, що адвокатська діяльність є незалежною професійною діяльністю, яка супроводжується фінансовими ризиками та значними витратами на організацію професійної діяльності. Будь-яке втручання суду в погоджений сторонами розмір винагороди має бути винятковим та детально вмотивованим, ґрунтуючись на конкретних доказах неспівмірності, наданих іншою стороною.

При прийнятті постанови Суд застосував статті 59 та 131-2 Конституції України, статтю 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також статті 132, 134, 139 та 242 КАС України. Також враховано практику Великої Палати Верховного Суду щодо обов'язку сторони доводити неспівмірність витрат.

Основні правові висновки Верховного Суду:

1.                 Порівняння гонорару адвоката з показниками мінімальної або середньої заробітної плати є юридично помилковим. Заробітна плата є винагородою за працю в межах трудового договору, тоді як гонорар — це плата за професійну правничу допомогу в межах цивільно-правових відносин. Показники оплати праці найманих працівників не є критерієм для визначення розумності розміру гонорару (витрат на правничу допомогу).

2.                 Суд не має права зменшувати розмір витрат на правничу допомогу за власною ініціативою без відповідного клопотання іншої сторони. Якщо таке клопотання подано, суд зобов’язаний навести конкретні мотиви: які саме дії адвоката були зайвими, чому витрачений час є очевидно завищеним та як це співвідноситься зі складністю справи. Загальні фрази про «завищеність» суми без детального аналізу є порушенням процесуального закону.

3.                 Стягнення витрат на правничу допомогу з державного органу має не лише компенсаційну, а й превентивну мету — спонукати суб’єктів владних повноважень уникати безпідставних рішень та своєчасно відновлювати порушені права громадян з метою мінімізації видатків бюджету на відшкодування судових витрат, спричинених протиправною діяльністю посадових осіб.

4.                 Право на відшкодування витрат на адвоката не залежить від того, чи є у штаті підприємства власні юристи або юридичний відділ. Кожна особа має конституційне право самостійно обирати форму та суб’єкта надання правничої допомоги.

Постанова Верховного Суду від 10 лютого 2026 року у справі № 440/3822/25 (адміністративне провадження № К/990/41745/25) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/133960965