Критерії визначення «безпосередньої участі» у бойових діях: територіальний аспект та характер бойових завдань

Критерії визначення «безпосередньої участі» у бойових діях: територіальний аспект та характер бойових завдань

У жовтні 2024 року військовослужбовець звернувся до суду з позовом до Військової частини. Позивач вимагав визнати протиправною бездіяльність командування щодо неоформлення та ненаправлення на розгляд профільної комісії довідки про його безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України (згідно з додатком 6 до Порядку № 413). Свої вимоги він обґрунтовував тим, що у період воєнного стану виконував бойові завдання з охорони та оборони об’єкта критичної інфраструктури — морського порту в місті Одеса, що підтверджувалося наказами та витягами з журналу бойових дій.

Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 06 січня 2025 року, яке залишив без змін Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 05 червня 2025 року, позов задовольнив. Суди попередніх інстанцій вважали, що виконання завдань з протиповітряного прикриття та наземної оборони порту в умовах збройної агресії є достатньою підставою для визнання особи учасником бойових дій, а відмова у видачі довідки — незаконною підміною повноважень комісії.

Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги Військової частини скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив військовослужбовцю у задоволенні позову. Суд констатував, що виконання обов’язків служби, пов’язаних з охороною об’єктів поза районами ведення активних бойових дій, не тотожне «безпосередній участі» у розумінні закону, а тому обов’язок видати відповідну довідку у відповідача не виник.

Мотиви Верховного Суду ґрунтувалися на системному розмежуванні загального виконання обов’язків військової служби під час воєнного стану та безпосередньої участі у бойових діях. Суд наголосив, що для отримання статусу учасника бойових дій за пунктом 19 статті 6 Закону № 3551-XII необхідна сукупність двох ознак: функціональної (особисте виконання бойових завдань) та територіальної (перебування безпосередньо в районах ведення бойових дій). Оскільки місто Одеса у спірний період не належало до районів ведення активних бойових дій, визначених відповідними наказами, а позивач отримував додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн (а не підвищену винагороду у розмірі до 100 000 грн, передбачену для осіб, які беруть безпосередню участь у бойових діях), правові підстави для надання йому пільгового статусу відсутні.

Під час ухвалення постанови Суд застосував положення статей 19 та 65 Конституції України, статті 5 та 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постанову Кабінету Міністрів України № 413, а також нормативні акти Міністерства оборони України (Порядок № 260) та Головнокомандувача ЗСУ щодо визначення районів ведення бойових дій. Також було враховано диференціацію виплат за постановою КМУ № 168.

Основні правові висновки Верховного Суду:

 

1.       Надання статусу учасника бойових дій пов’язується із фактичною участю у збройному протистоянні, яка має ознаку безпосередності. Вирішальним критерієм є встановлення факту виконання військовослужбовцем бойових завдань саме у районах ведення воєнних дій, визначених наказами Головнокомандувача ЗСУ. Виконання завдань поза межами таких зон не створює правових підстав для визнання діяльності безпосередньою участю у бойових діях.

2.       Розмежування розмірів додаткової винагороди (100 000 грн за безпосередню участь у бойових діях та 30 000 грн за виконання інших завдань в умовах воєнного стану) має не лише фінансовий, а й правовий характер. Отримання особою виплати у розмірі 30 000 грн свідчить виключно про виконання військового обов’язку, проте не підтверджує безпосередню участь у бойових діях.

3.       Залучення військовослужбовця до охорони та оборони об’єктів критичної інфраструктури або виконання завдань протиповітряного прикриття в тилових регіонах (зокрема у м. Одеса) є важливою складовою оборони України, проте за своїм змістом та рівнем небезпеки (умовами виконання) не може автоматично ототожнюватися з безпосередньою участю у бойових зіткненнях з противником.

4.       Командир військової частини зобов’язаний оформити та видати довідку за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413 виключно за умови наявності підтверджених документів про виконання завдань безпосередньо в районах бойових дій. Відсутність таких документів або виконання завдань поза визначеними районами виключає виникнення у командування обов’язку щодо оформлення та подання матеріалів на розгляд комісії.

5.       Розширене тлумачення поняття «безпосередня участь» без урахування інтенсивності та території залучення особи до бойових дій призвело б до нівелювання статусу ветерана війни та порушення балансу між правами осіб, які перебувають на лінії зіткнення, та тих, хто виконує завдання в умовах відносної безпеки.

Постанова Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 200/7237/24 (адміністративне провадження № К/990/26630/25) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/134149529