Межі дискреції та протидія зловживанням процесуальними правами: Верховний Суд визнав допустимими процедурні обмеження ВРП щодо часу виступів та порядку оголошення відводів

Межі дискреції та протидія зловживанням процесуальними правами: Верховний Суд визнав допустимими процедурні обмеження ВРП щодо часу виступів та порядку оголошення відводів

 

У цій адміністративній справі позивачем виступає фізична особа, а відповідачем – Вища рада правосуддя (ВРП). Предметом спору є вимога визнати протиправними та нечинними окремі положення Регламенту ВРП (у редакції рішення від 12.12.2024 № 3621/0/15-24), якими запроваджено нові процедурні правила: виключення усного зачитування повного тексту заяви про відвід безпосередньо у засіданні та встановлення часового ліміту у 3 хвилини для надання усних пояснень щодо заявлених відводів і клопотань.

Позивач наполягав, що такі зміни є перевищенням повноважень ВРП, порушують гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично позбавляють особу права на ефективний захист, перетворюючи засідання на «закрите» через неможливість озвучити позицію в повному обсязі. Відповідач заперечував проти позову, стверджуючи, що діяв у межах конституційних повноважень та організаційної автономії з метою протидії зловживанню процесуальними правами та забезпечення розумних строків розгляду справ, а встановлені обмеження стосуються лише форми виступу, а не суті права на відвід.

Цей спір є важливим прецедентом для визначення меж адміністративного розсуду (дискреції) конституційних органів у питаннях саморегулювання власної діяльності. Особливість справи полягає у застосуванні судом тесту пропорційності для розмежування сутності права (яка залишається непорушною) та технічного порядку його реалізації (який може бути обмежений задля ефективності). Суд сформував правову позицію, згідно з якою процедурні ліміти на виступи є допустимим інструментом боротьби із затягуванням процесу за умови, що такі обмеження не нівелюють сутності права на відвід та не позбавляють особу можливості бути почутою.

За результатами розгляду справи Верховний Суд ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Суд дійшов висновку, що Вища рада правосуддя діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, реалізуючи свою організаційну автономію. Оскаржувані положення Регламенту визнано такими, що є співмірними, переслідують легітимну мету впорядкування засідань і не порушують сутності конституційних прав позивача. Повноваження Вищої ради правосуддя на встановлення внутрішніх процедур ґрунтуються на законі та є проявом її організаційної автономії, яка передбачена самою природою Ради як незалежного конституційного органу суддівського врядування, що самостійно встановлює процедуру своєї роботи для забезпечення ефективності, безперервності й упорядкованості засідань. Конкретизація Радою порядку реалізації наданих їй законом повноважень у Регламенті не є виходом за межі компетенції, а становить форму внутрішнього саморегулювання колегіального органу, спрямовану на забезпечення послідовної та ефективної реалізації його функцій відповідно до вимог закону.

Правові висновки Верховного Суду в цій справі:

1. Дискреція (адміністративний розсуд) надає органу публічної влади певний простір вибору між кількома рішеннями, кожне з яких є допустимим із погляду закону, проте вона не є довільною і завжди здійснюється відповідно до закону. У межах врегулювання питань внутрішньої діяльності ВРП реалізує дискреційні повноваження організаційно-процедурного характеру, а адміністративний суд має право перевіряти як відповідність реалізації цієї дискреції закону, так і її узгодженість із принципами верховенства права, пропорційності, обґрунтованості та розумності, з'ясовуючи, чи не є така реалізація свавільною.

2. Застосовуючи тест пропорційності, Суд виходить із того, що встановлені часові рамки переслідують легітимну мету забезпечення ефективної роботи ВРП та відповідають принципу справедливого балансу між процесуальною економією та правами учасників. Таке втручання у форму та тривалість надання пояснень має функціональний характер і є співмірним та обґрунтовано виправданим, оскільки обов’язок ВРП забезпечити ефективний розгляд питання та дотримання розумних строків переважає потенційні незручності для учасників, не звужуючи при цьому зміст їхніх процесуальних прав і не нівелюючи принципи обґрунтованості та розумності.

3. Положення Регламенту не змінюють змісту права на відвід і не обмежують його реалізацію, а лише визначають процесуальний порядок здійснення цього права – спосіб оголошення та тривалість пояснень — з метою впорядкування перебігу засідань. Заборона дослівного зачитування (оголошення) заяви не є перешкодою для доступу до правосуддя, якщо учаснику забезпечено право подати письмове обґрунтування та стисло викласти його суть, що виключає лише зачитування повного тексту заяви дослівно, водночас сутність права на відвід зберігається завдяки можливості подати повне письмове обґрунтування та стисло усно викласти підстави, що жодним чином не впливає на відкритість чи гласність засідання.

 

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі № 990/1/25 (адміністративне провадження № П/990/1/25) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/131561064