Межі судового контролю за рішеннями щодо оцінювання повсякденного функціонування особи та пріоритет принципу офіційного з’ясування обставин справи

Межі судового контролю за рішеннями щодо оцінювання повсякденного функціонування особи та пріоритет принципу офіційного з’ясування обставин справи

У червні 2025 року громадянин звернувся до суду з позовом до Державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров’я України”. Позивач вимагав скасувати рішення експертної команди, яким його безстрокову III групу інвалідності було фактично перетворено на таку, що потребує переогляду через рік. Свої вимоги він обґрунтовував тим, що Центр оцінювання функціонального стану особи не мав законних підстав для перевірки рішення МСЕК, прийнятого у жовтні 2024 року, а сама процедура відбулася без дослідження його паперової медико-експертної справи.

Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 07 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року, позов задовольнив. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не надав доказів (запиту правоохоронних органів або робочої групи з моніторингу), які б давали йому право ініціювати перевірку безстрокового статусу інвалідності. Також суди вказали на порушення процедури через відсутність у відповідача оригіналу медичної справи позивача під час ухвалення рішення.

Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги установи скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд наголосив, що в адміністративному процесі суд не може бути пасивним спостерігачем. Якщо відповідач посилається на лист ДБР як на підставу своєї компетенції, суд повинен вживати заходів для витребування такого документа та дослідження його змісту, а не просто констатувати його відсутність. Також Верховний Суд роз’яснив, що в умовах цифрової реформи відсутність паперової медико-експертної справи сама по собі не є підставою для скасування рішення, якщо необхідні медичні дані доступні в електронній системі.

Мотиви Верховного Суду ґрунтувалися на тому, що впровадження механізмів моніторингу рішень МСЕК в умовах воєнного стану має легітимну мету — захист національної безпеки. Встановлення групи інвалідності без зазначення строку повторного огляду не виключає можливості верифікації обґрунтованості такого рішення компетентними органами у разі виявлення об’єктивних сумнівів у його законності. Крім того, Суд підкреслив активну роль суду у з’ясуванні обставин справи, що відрізняє адміністративне судочинство від цивільного процесу.

Під час ухвалення постанови Верховний Суд керувався статтями 19 та 116 Конституції України, статтями 9, 77, 90 та 353 Кодексу адміністративного судочинства України, а також Законом України «Про адміністративну процедуру» (щодо правонаступництва). Суд урахував правові позиції щодо неможливості підміни судом спеціалізованого медичного органу та принципи «належного урядування» при реалізації контрольних функцій держави.

Основні правові висновки Верховного Суду:

 

1.                 В адміністративному судочинстві принцип змагальності поєднується з принципом офіційного з’ясування всіх обставин справи, що покладає на суд обов’язок бути активним учасником процесу. Якщо суб’єкт владних повноважень посилається на певний документ (запит правоохоронного органу) як на підставу своєї компетенції, але не надає його, суд не має права обмежитися лише констатацією відсутності доказу. Суд зобов’язаний витребувати такий документ за власною ініціативою для встановлення обставин справи та перевірки правомірності дій органу.

2.                 Статус інвалідності, встановлений «безстроково», не створює для особи «абсолютного імунітету» від перевірки обґрунтованості такого рішення компетентними державними органами. Перегляд раніше прийнятих рішень МСЕК новоствореними центрами оцінювання функціонального стану є формою реалізації контрольної функції держави та принципу належного урядування. Така верифікація є правомірною за наявності підстав, визначених законом, зокрема запитів правоохоронних органів у межах кримінальних проваджень або результатів моніторингу.

3.                 Наявність паперової медико-експертної справи не є єдиним або обов’язковим джерелом інформації для проведення оцінювання повсякденного функціонування особи. У межах поточної реформи та цифровізації системи охорони здоров’я, пріоритет мають відомості з електронних реєстрів (ЕСОЗ). Відсутність примірника паперової справи у розпорядженні експертної команди не може бути безумовною підставою для скасування її рішення, якщо медичні дані були доступні в електронному вигляді.

4.                 Суд не може перебирати на себе функції спеціалізованої установи та здійснювати самостійну оцінку медичних показників (діагнозів). Предметом судового контролю у таких справах є виключно дотримання встановленої законом процедури: наявність законних підстав для ініціювання перевірки, належне повідомлення особи, мотивованість прийнятого адміністративного акта та дотримання меж дискреційних повноважень органу.

5.                 У разі передачі функцій від ліквідованих МСЕК до нових центрів оцінювання відбувається адміністративне правонаступництво. Нові органи продовжують здійснення функцій попередніх установ у межах та спосіб, встановлених законодавством, що включає право на перегляд рішень, прийнятих до 31 грудня 2024 року, з метою забезпечення законності та справедливості у сфері соціального захисту.

Постанова Верховного Суду від 20 лютого 2026 року у справі № 280/4630/25 (адміністративне провадження № К/990/46000/25) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/134252882