Недопустимість екстраординарного перегляду судового рішення як способу виправлення процесуальної пасивності сторони

Недопустимість екстраординарного перегляду судового рішення як способу виправлення процесуальної пасивності сторони

У липні 2016 року Державна служба геології та надр України звернулася до суду з позовом до Товариства про анулювання спеціального дозволу на користування надрами. Підставою позову стали результати перевірки, які зафіксували самовільне відхилення від проєкту землеустрою, зайняття земельних ділянок та зняття ґрунтового покриву без дозволу. Позивач наголошував, що Товариство не усунуло порушення у встановлений строк, що згідно із законодавством про надра є підставою для припинення права користування ними.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 09 серпня 2016 року задовольнив позов, анулювавши спеціальний дозвіл. Суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення підтверджений актом перевірки Державної інспекції сільського господарства, а докази усунення цих недоліків відповідачем надані не були. Рішення набрало законної сили, оскільки Товариство не скористалося правом на апеляційне оскарження.

Через вісім років, у жовтні 2024 року, Товариство звернулося із заявою про перегляд рішення 2016 року за нововиявленими обставинами. Підставами вказувалися: акт перевірки Держгеокадастру від 2021 року, висновок експертизи від 2024 року та ухвала суду про закриття кримінального провадження щодо інспектора за обвинуваченням у службовому підробленні у зв’язку із закінченням строків давності. Суди першої та апеляційної інстанцій заяву задовольнили, скасували попереднє рішення та відмовили у позові Держгеонадр.

Верховний Суд касаційну скаргу Держгеонадр задовольнив, скасував рішення судів попередніх інстанцій та залишив у силі постанову суду від 2016 року про анулювання дозволу. Суд дійшов висновку, що надані Товариством матеріали не є нововиявленими обставинами в розумінні процесуального закону, а суди попередніх інстанцій фактично здійснили незаконну переоцінку доказів та порушили принцип правової визначеності.

Обґрунтовуючи постанову, Верховний Суд спирався на положення статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, яка чітко розмежовує нововиявлені обставини та нові докази. Також Суд застосував статті 366 та 384 Кримінального кодексу України для розмежування складів злочинів, що можуть бути підставою для перегляду справи.                             

Основні правові висновки Верховного Суду:

1.                 Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є екстраординарною процедурою, яка не може бути використана як засіб виправлення наслідків пасивної процесуальної поведінки учасника справи. Якщо сторона мала можливість оспорити доказ (акт перевірки) або призначити експертизу під час первинного розгляду справи у 2016 році, але не зробила цього, вона не може вимагати перегляду рішення через багато років, використовуючи нові документи як "нововиявлені".

2.                 Акти перевірок або висновки експертиз, складені після ухвалення судового рішення, за своєю правовою природою є новими доказами, а не нововиявленими обставинами. Нововиявлена обставина — це юридичний факт, який об’єктивно існував на момент розгляду справи, але не був і не міг бути відомий заявнику. Нові ж докази, що підтверджують або спростовують факти, які вже були предметом оцінки суду, не дають підстав для перегляду справи у цьому порядку.

3.                 Факт встановлення у кримінальному провадженні ознак службового підроблення офіційного документа (стаття 366 КК України) посадовою особою поза межами судового процесу не є тотожним встановленню фальшивості доказу в розумінні пункту 2 частини другої статті 361 КАС України. Ця процесуальна норма стосується випадків умисного введення суду в оману учасником процесу, свідком, експертом або перекладачем (стаття 384 КК України) безпосередньо під час судового розгляду, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

4.                 Відповідно до принципу правової визначеності (res judicata), жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду лише з метою домогтися повторного розгляду та нового вирішення справи. Перегляд за нововиявленими обставинами не є прихованою формою апеляції, а задоволення заяви про перегляд на підставі переоцінки вже досліджених доказів прямо заборонено частиною четвертою статті 361 КАС України.

5.                 Якщо судове рішення ґрунтувалося на сукупності доказів (наприклад, звернення місцевої ради, накази контролюючого органу, акти перевірок), то спростування лише одного з них (акта перевірки) через багато років не є автоматичною підставою для скасування рішення, якщо інші докази, що підтверджують правомірність позиції позивача, не були спростовані у встановленому законом порядку.

Постанова Верховного Суду від 03 лютого 2026 року у справі № 803/1051/16 (адміністративне провадження № К/990/15927/25) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/133764571