Недопустимість відмови у відкритті провадження у разі оскарження невиплати нарахованої суми пенсії після формального виконання судового рішення
Особа звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області. Позивач вимагав визнати протиправними дії щодо включення суми заборгованості з пенсії (43 530,55 грн) до Реєстру судових рішень замість її фактичної виплати, зобов’язати пенсійний орган виплатити цю суму за окремою відомістю та стягнути 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Заборгованість виникла за період з 2019 по 2022 роки після того, як судом у іншій справі було визнано право особи на призначення пенсії.
Чернівецький окружний адміністративний суд ухвалою, яку підтримав Сьомий апеляційний адміністративний суд, відмовив у відкритті провадження у справі. Суди мотивували це тим, що спірні правовідносини вже вирішені судом та перебувають на стадії виконання судового рішення. На думку судів нижчих інстанцій, позивач мав використовувати механізм судового контролю (статті 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України), а не ініціювати новий позов, оскільки вимоги щодо виконання судового рішення не можуть розглядатися в окремому провадженні.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Суд встановив, що висновки про тотожність спорів та неможливість звернення з новим позовом є передчасними та помилковими.
Обґрунтовуючи свою позицію, Верховний Суд зазначив, що судовий контроль за статтями 382 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України стосується реалізації вже визначених прав у межах існуючого рішення. Однак, якщо після формального виконання рішення (наприклад, призначення пенсії) виникають нові правовідносини або суб’єкт владних повноважень вчиняє нові дії (наприклад, нараховує борг, але відмовляється його виплачувати), особа має право на новий судовий захист. Суд підкреслив, що невиплата конкретної нарахованої суми є самостійним порушенням права на соціальний захист.
Мотиви Суду ґрунтувалися на тому, що принцип res judicata (остаточність судового рішення) вимагає повної тотожності сторін, предмета та підстав позову. У цій справі предмет і підстави відрізнялися від попередньої справи: раніше йшлося про право на призначення пенсії, а тепер — про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми та відшкодування моральної шкоди. Формальний підхід судів, який фактично позбавляє особу можливості отримати реальні виплати, суперечить завданню адміністративного судочинства.
Суд спирався на положення статті 55 Конституції України, статей 5, 170, 382 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Також було враховано статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на справедливий суд та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції щодо захисту права власності, оскільки нарахована сума пенсії є «майном» у розумінні практики Європейського суду з прав людини.
Основні правові висновки Верховного Суду:
1. Існування спеціального порядку судового контролю за виконанням судових рішень не позбавляє особу права на звернення до суду з новим позовом, якщо дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень створюють нові юридичні наслідки та виходять за межі простого механізму виконання попереднього рішення.
2. Невиплата пенсійним органом нарахованої на виконання рішення суду заборгованості (зокрема шляхом її лише обліку в Реєстрі без фактичної видачі коштів) є новим, самостійним порушенням прав особи, що може бути предметом окремого судового розгляду.
3. Відмова у відкритті провадження через нібито відсутність нового спору у випадках, коли попереднє рішення було виконано лише частково або формально, є надмірним формалізмом та порушує право на ефективний доступ до правосуддя.
Постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 600/298/25-а (адміністративне провадження № К/990/26952/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/130705238