Пріоритет спеціального пенсійного закону над бюджетними обмеженнями та наслідки недотримання строків звернення у пенсійних спорах військовослужбовців

Пріоритет спеціального пенсійного закону над бюджетними обмеженнями та наслідки недотримання строків звернення у пенсійних спорах військовослужбовців

 

У березні 2025 року пенсіонер, звільнений з військової служби, звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Позивач вимагав визнати протиправним обмеження його пенсії максимальним розміром, застосування понижуючих коефіцієнтів згідно з бюджетним законодавством 2025 року, а також зменшення відсоткового показника грошового забезпечення з 82 відсотків до 70 відсотків при проведенні перерахунків.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 02 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2025 року, позов задовольнив повністю. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що обмеження пенсії максимальним розміром суперечить висновкам Конституційного Суду України, а відсотковий розмір пенсії, встановлений при її призначенні, не може бути зменшений при подальших перерахунках. Також суди відхилили застосування постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 щодо понижуючих коефіцієнтів.

Верховний Суд за результатами касаційного розгляду скаргу Пенсійного фонду задовольнив частково: рішення судів попередніх інстанцій скасовано в частині виплат за період, що виходить за межі шестимісячного строку звернення до суду. В частині суті спору Суд підтвердив незаконність обмеження пенсії та зменшення її відсоткового розміру, проте наголосив на обов’язковості дотримання процесуальних строків. Вимоги за період з 01 лютого 2023 року по 27 серпня 2024 року були залишені без розгляду через тривалу пасивну поведінку позивача.

Мотиви постанови ґрунтуються на принципі пріоритетності норм спеціального Закону № 2262-XII над загальними нормами законів про Державний бюджет. Суд зазначив, що закон про бюджет є загальним законом, який не може скасовувати чи змінювати норми спеціального закону (Закону № 2262-XII), оскільки за принципом lex specialis, пріоритет мають саме профільні норми соціального захисту. Застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсій, що перевищують 10 прожиткових мінімумів у 2025 році, визнано таким, що звужує зміст і обсяг існуючих прав громадян. Водночас Суд підкреслив, що пенсія є щомісячним платежем, тому пенсіонер має об’єктивну можливість знати про порушення своїх прав кожного місяця, що зобов’язує його дотримуватися строків звернення за захистом.

При ухваленні рішення Суд спирався на статті 17, 19, 22, 46 та 92 Конституції України, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статтю 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та статтю 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Було враховано Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та правові позиції Великої Палати Верховного Суду щодо незмінності відсоткового розміру пенсії при перерахунках.

 

Основні правові висновки Верховного Суду у цій справі:

1.     Умови та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців визначаються виключно спеціальним законом, тому запровадження законом про Державний бюджет на 2025 рік або підзаконними актами уряду понижуючих коефіцієнтів чи інших обмежень розміру пенсії без внесення змін до профільного закону є протиправним.

2.     При перерахунку пенсії у зв’язку зі зміною грошового забезпечення відсоткове значення основної пенсії, обчислене при її призначенні відповідно до наявної у особи вислуги років, залишається незмінним; застосування норми про обмеження розміру пенсії 70 відсотками до вже призначених виплат у вищому розмірі є недопустимим.

3.     Строк звернення до суду з вимогами про перерахунок пенсії обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, оскільки пенсія є щомісячним періодичним платежем, її розмір достеменно відомий отримувачу, що створює презумпцію обізнаності про порушення права кожного разу при отриманні виплати; тривала пасивність особи призводить до залишення вимог поза межами шестимісячного строку без розгляду, незалежно від обґрунтованості матеріально-правових вимог.

 

Постанова Верховного Суду від 23 грудня 2025 року у справі № 420/6238/25 (адміністративне провадження № К/990/29509/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/132849127