Процедурні порушення та легітимні очікування у правовідносинах щодо анулювання спеціальних дозволів на користування надрами

Процедурні порушення та легітимні очікування у правовідносинах щодо анулювання спеціальних дозволів на користування надрами

 

Товариство звернулося до суду з позовом до Державної служби геології та надр України. Позивач вимагав визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 03 вересня 2010 року в частині анулювання спеціального дозволу на видобування піску Лозинського родовища. Свої вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що анулювання відбулося без його згоди та поза судовим порядком, а про існування наказу воно дізналося лише у 2021 році під час звірки стану дії дозволу.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 16 грудня 2024 року, яке було залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2025 року, позов задовольнив. Суди встановили, що позивач об’єктивно не міг дізнатися про анулювання дозволу раніше, оскільки поштове повідомлення у 2010 році не було йому вручене, а орган влади продовжував приймати від Товариства звітність про облік корисних копалин. Також суди констатували порушення встановленої законом процедури припинення права користування надрами.

Верховний Суд за результатами касаційного розгляду скаргу Державної служби геології та надр України залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. Суд підтвердив, що за відсутності згоди надрокористувача його право могло бути припинено виключно у судовому порядку. Орган виконавчої влади, прийнявши наказ про анулювання в адміністративному порядку, вийшов за межі наданих законом повноважень та застосував адміністративний порядок замість судового, що суперечить принципу законності та права власності.

Мотиви постанови ґрунтуються на тому, що повернення листа з відміткою про закінчення терміну зберігання не може вважатися належним повідомленням особи про рішення, яке позбавляє її майнового права, якщо держава не вжила додаткових заходів для оприлюднення акта. Крім того, тривале прийняття звітності контролюючим органом без зауважень сформувало у позивача легітимні очікування щодо чинності його спеціального дозволу. Суд наголосив, що ризики неналежної комунікації органу влади з приватною особою не можуть перекладатися на таку особу, особливо у питаннях позбавлення її активів.

При ухваленні рішення Суд застосував положення статей 19 та 41 Конституції України, а також статтю 26 Кодексу України про надра у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Також було враховано практику Європейського суду з прав людини щодо дотримання «якості закону» та передбачуваності втручання у право на мирне володіння майном. 

 

Основними правовими висновками Верховного Суду у цій справи є:

1.     У разі незгоди користувача надр із припиненням його права з підстави незапочаткування робіт протягом двох років, таке право може бути припинено органом, що надав дозвіл, виключно шляхом звернення до суду, а анулювання дозволу в адміністративному порядку без згоди особи є протиправним втручанням у право власності.

2.     Строк звернення до суду для оскарження наказу про анулювання дозволу не вважається пропущеним, якщо суб’єкт владних повноважень не забезпечив реальної можливості особи ознайомитися зі змістом рішення та своєю подальшою поведінкою (зокрема, через прийняття звітності) підтримував у особи переконання щодо чинності її прав.

3.     Повернення рекомендованого листа з копією наказу за закінченням терміну зберігання не є доказом належного інформування особи про позбавлення її спеціального дозволу, якщо відповідний акт не був офіційно оприлюднений на вебсайті державного органу, що позбавляло суб’єкта господарювання можливості дізнатися про порушення своїх інтересів із відкритих джерел.

 

Постанова Верховного Суду від 27 листопада 2025 року у справі № 380/18997/21 (адміністративне провадження № К/990/27873/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/132177300