У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та подано нове вирішення важливого наукового завдання, що полягає у формуванні цілісної концепції визначення ролі та місця органів судової влади в системі забезпечення конституційної безпеки України. З огляду на це сформульовано низку наукових положень, висновків щодо змісту концептуальних правових категорій і понять та надано пропозиції щодо вдосконалення регламентації Конституцією України застосування рішень та практики Європейського суду з прав людини.
Констатовано, що в реаліях сьогодення, в часи відстоювання державного суверенітету та територіальної цілісності, в часи боротьби з пандемією COVID-19 та часи конституційної кризи, що виникла на початку 2021 року і триває й досі, перед Україною, як ніколи, стоїть найважливіше завдання – забезпечити права людини і громадянина в середині держави та захистити своїх громадян назовні. Для цього мають бути використані всі наявні, передбачені законодавством, інструменти, переосмислений попередній історико-правовий досвід врядування на теренах нашої держави та вироблені нові механізми, які б дозволили, нарешті, вирішити проблеми, з якими зіткнулася Україна з моменту її створення або які виникли нещодавно. Саме тому актуальним є зосередження на детальному аналізі норм Конституції України, законів України та доктринальних положень, які присвячені основам функціонування тих владних інститутів, на які покладено завдання здійснення охорони конституційно закріпленого об’єму прав і свобод людини, об’єму правосуб’єктності інших інститутів, статус яких визначений в Основному Законі нашої держави та визначенню їх місця в системі забезпечення конституційної безпеки України.
Розроблено теоретичні положення та запропоновано новий доктринальний підхід, який передбачає при класифікації видів безпеки держави, виокремлювати такі види як: 1) національна (внутрішня) безпека, яка в свою чергу поділяється на конституційну та державну та 2) міжнародна (світова) безпека; обґрунтування місця і ролі органів судової влади в системі забезпечення конституційної безпеки держави.
Запропоновано розглядати конституційну безпеку держави як стан
об’єктивної дійсності, в межах національної території держави захищений від прямих чи потенційних впливів, що звужують чи ліквідовують конституційно закріплений об’єм прав і свобод людини та / або об’єм правосуб’єктності інших інститутів, статус яких визначений в основному законі держави (конституції) правовим та/або не правовим шляхом, які призводять до трансформації встановленого суспільного порядку від найбільш ефективного до найменш ефективного (гальмування соціального прогресу).
До основних ознак конституційної безпеки держави віднесено такі як 1) внутрішність, тобто внутрішньо національний характер конституційної безпеки; 2) цілісність як відсутність прямих чи потенційних впливів, викликаних правовими та/або не правовими методами здійснення; 3) детермінованість, тобто незменшуваність попередньо закріпленого конституцією об’єму прав і свобод людини та невичерпність їх переліку та/або та незменшуваність об’єму правосуб’єктності інших інститутів, статус яких визначений в основному законі держави (конституції), якщо це призводить до трансформації встановленого суспільного порядку від найбільш ефективного до найменш ефективного; 4) антидеструктивність, тобто відсутність такого результату впливів, як гальмування соціального прогресу, що забезпечується ефективністю законодавчого процесу, проведенням справедливої соціальної політики та формуванням правових гарантій правової конкуренції тощо; 5) захищеність, тобто дієвість забезпечується заходами державного примусу; 6) за функціональною спрямованістю виступає в якості утверджувача прав, свобод, обов’язків людини та статусу, правосуб’єктності інших інститутів.
Продовження у файлі.
Автор |
Світлик О.М. |
Рiк видання |
2021 |
Мова |
українська |
Кiлькiсть сторiнок |
223 |
Кiлькiсть скачувань |
11 |