Єзеров А.А. Конфлікти у конституційно-правовій сфері: проблема найменування та визначення // Право України. — 2011. — № 5. — С. 187 – 195.

Анотація

Єзеров А.А. Конфлікти у конституційно -правовій сфері: проблема найменування та визначення // Право України . — 2011. — № 5. — С. 187 – 195. А. Єзеров , кандидат юридичних наук , доцент кафедри конституційного права , доцент (Національний університет « Одеська юридична академія »)

КОНФЛІКТИ У КОНСТИТУЦІЙНО -ПРАВОВІЙ СФЕРІ :

ПРОБЛЕМА НАЙМЕНУВАННЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

Сучасна правова наука , особливо конституційне право , потребує фундаментальних досліджень , що мають включати у себе поряд з теоретичними відомостями узагальнення та осмислення практики конституційно -правового будівництва , аналіз історії і перспектив розвитку національної політико -правової системи . Становлення України як суверенної правової держави , а також динамізація державно -правових процесів останнім часом стають суттєвим чинником активізації досліджень в області конституційного права . Це пов ’язано , насамперед , із збільшенням попиту з боку органів державної влади на якісні наукові конституційно -правові дослідження та висновки , із підвищенням експертної та прогностичної функції науки конституційного права , із необхідністю подолання правового

нігілізму у суспільстві. Одним з питань , на яке конституційно -правова теорія дотепер не давала однозначної відповіді, є питання конфліктності у сфері конституційно -правових відносин . Ця сфера характеризується особливою важливістю для науки конституційного права , оскільки стосується , по суті, всіх норм і інститутів конституційного права як галузі національного права .

Конфліктність конституційно -правових відносин , необхідність удосконалення конституційного законодавства у відповідності до світових

стандартів конституціоналізму актуалізують дослідження конфліктів у конституційно -правовій сфері. Вивчення в рамках науки конституційного права явища конституційної конфліктності вимагали виділення в її системі конституційної конфліктології як підсистеми .

Ще у 1996 році професор Тодика Ю .М. – основоположник вітчизняної конституційної конфліктології – поставив на порядок денний вивчення конфліктів у конституційно -правовій сфері, визначивши державно -правову конфліктологію важливим напрямком наукових досліджень [1]. З того часу до цієї проблематики ( у більшій або меншій мірі) долучилися різні вітчизняні науковці, серед яких К.Бабенко , С.Бобровник , Г.Волянська , Л.Герасіна , О.Євсеєв , В.Кафарський , В.Крівцова , Г.Клімова , І.Кресіна , С.Корецький , Д.Лилак , В.Литвин , А.Лобанова , П.Любченко , С.Максимов , М.Панов , А.Портнов , А.Селіванов , О.Тодика , І.Тубольцева тощо . Найбільш знаковою подією для розвитку цього напрямку конституційно -правової науки став

захист докторської дисертації Ю .Барабашем у 2009 році [2]. Така увага науковців до явища конфліктності у конституційно -правовій сфері зактуалізована передусім станом суспільних відносин та практикою державотворення останніх років . Розмаїття авторських позицій та наукових підходів зумовило зростання неузгодженостей у найменуванні та визначенні основних понять , якими оперує ця нова галузь конституційної науки . Тому в рамках даної статті здійснюється спроба узагальнення підходів до найменування та визначення основної категорії у цій проблематиці – категорії конфлікту у конституційно -правовій сфері.

Напевно , таке його найменування – « конфлікт у конституційно правовій сфері» – є найменш вразливим та найменш дискусійним . Тому , така назва є загальною для всіх тих найменувань , яких набуло це явище . Слід зауважити , що на цей час сформувалися два основні підходи до найменування . Так , харківська правова школа ( Ю .Тодика [3], Ю .Барабаш [4] та інші) традиційно називає конфлікти у конституційно -правовій сфері

державно -правовими . Представники одеської школи права ( М.Орзіх [5], А.Єзеров [6] та інші) застосовують термін « конституційний конфлікт », який також зустрічається у працях інших представників вітчизняної правової науки – зокрема , К.Бабенка [7], А.Селіванова [8] тощо .

Обстоюючи правильність назви « конституційний конфлікт », зауважимо , що найменування цього явища прямо пов ’язане із його сутністю , із тим змістом , що в нього вкладається дослідниками . Конституційний конфлікт є необхідною формою розвитку конституційно -правової реальності, що поєднує в різних пропорціях деструктивні і конструктивні компоненти , які збагачують людей новим соціальним досвідом як негативного , так і позитивного характеру [9]. Він розглядається як вид юридичного конфлікту та являє собою протистояння у політико -правовій взаємодії суб ’єктів конституційних відносин , яке відображується в інституційно норматизованих взаємоспрямованих діях цих суб ’єктів щодо визнання , задоволення , захисту

своїх інтересів , потреб , цілей , що являють собою цінність з точки зору їхньої соціальної значущості. Тобто у загальному вигляді конституційний конфлікт являє собою конфронтаційний тип взаємодії суб ’єктів конституційно -правових відносин .

Такими суб ’єктами , як відомо , є й органи державної влади , й об ’єднання громадян , окремі громадяни тощо . З цих та інших позицій недостатньо обґрунтованим уявляється вибір категорії « державно -правовий конфлікт », що визначається її прихильниками як « найбільш прийнятною для конституційно -правових досліджень » [10]. Ю .Барабаш вважає , що « цей термін більш точно відображає зміст основної ( виділено мною – А.Є.) маси конфліктних протистоянь , які виникають у сфері відносин , що регулюються конституційним правом ». І в цьому він , звичайно , має рацію , але термін «конституційний конфлікт » відображає більш точно зміст всієї ( виділено мною – А.Є.) маси конфліктний протистоянь , що виникають у

конституційно -правовій сфері, а тому є більш прийнятним . Термін

«державно -правовий конфлікт », уживаний Ю .Барабашем у його наукових працях , є абсолютно вірним , коли йдеться про конфлікти за участю суб ’єкта публічної влади . Так , він зазначає , що « Суб ’єктами державно -правових конфліктів найчастіше виступають органи публічної влади та їх посадові особи . В окремих випадках державно -правові конфлікти можуть виникати між політичними партіями і державою в особі її органів чи посадових осіб або між групами людей … та владними інституціями » [11]. Крім того , автор визначає державно -правові конфлікти « як протистояння , що виникають із приводу реалізації суб ’єктами публічної влади » [12], « між декількома владними інститутами , владним інститутом ( інститутами ) та інститутами

суспільства , соціальними спільнотами » з приводу здійснення публічної влади або заволодіння нею [13]. Отже , завжди у державно -правовому конфлікті однією із сторін є « владна інституція ». Така категорія конфліктів у конституційно -правовій сфері дійсно має називатися державно -правовими .

Але ще існують конфлікти , що виникають між суб ’єктами конституційного права , що не наділені публічно -владними повноваженнями ( між громадянами , виборцями , політичними партіями , громадськими організаціями тощо ) – це не державно -правові конфлікти , але конфлікти конституційні.

Тим не менше , термін « державно -правові конфлікти » є досить усталеним у науці. Так , Є. Степанов під державно -правовим конфліктом розуміє типологічну групу політичних (виділено мною – А.Є.) конфліктів , що виникають у самій системі державної влади [14]. В. Крівцова , відносячи державно -правові конфлікти до розряду юридичних (виділено мною – А.Є.), все ж вказує на те , що вони « походять від сфери політичних відносин » [15].

Ці твердження не викликають заперечень , оскільки , як зазначає Т. Пряхіна , «межі між політикою і правом у конституційних конфліктах рухомі і залежать від конкретних історичних умов , в яких вони розгортаються» [16], тому , дійсно , державно -правові конфлікти є різновидом як політичних , так і юридичних конфліктів .

Отже , державно -правові конфлікти є різновидом конституційних конфліктів , а останні можуть виникати і в інших сферах , які регулюються конституційним правом , не пов ’язаних із публічним владарюванням . Крім того , конституційні конфлікти можуть виникати і між суб ’єктами , не наділеними публічно -владними повноваженнями . Крім того , виходячи з того , що назву видам юридичних конфліктів дають відповідні галузі права , більш правильним буде вживати назву « конституційний конфлікт », що відповідає назві відповідної галузі українського права . До речі, у співвідношенні цих двох найменувань конфлікту проглядається аналогія щодо найменування самої галузі – конституційне або державне право .

Окремі автори для позначення цього терміну використовують назву «конфлікти у державно -адміністративній сфері», чим вносять ще більшу невизначеність у розглядуване питання [17]. Натомість деякі автори не вбачають у найменуванні конфліктів у конституційно -правовій сфері жодних проблем , однаково вживаючи різні їх назви як рівнозначні. Так , О.Тодика , досліджуючи питання конфліктів у сфері відносин народовладдя називає їх то « державно -правовими », то « конституційно -правовими », то «конституційними», не вбачаючи різниці між ними [18]. Інші, навпаки , ставлять під сумнів вживання терміну « конституційний конфлікт », аргументуючи це тим , що « оскільки йдеться про сферу конституційного права , доцільно було б говорити про конституційно -правовий конфлікт як

вид юридичного конфлікту » [19]. Не заперечуючи проти вживання терміну «конституційно -правовий конфлікт » та вважаючи його досконалим з точки зору подальшого наукового обігу , слід визнати , що термін « конституційний конфлікт » також є усталеним та широко вживається як українськими , так і іноземними науковцями , крім того , вживання цього терміну ніяк не применшує його правову природу та не заперечує належність до юридичних конфліктів . Тому слід визнати за можливе одночасне використання цих двох термінів як тотожних , на відміну від терміну « державно -правовий конфлікт ».

Отже , у науці конституційного права у найближчій перспективі має бути

усунена конкуренція цих двох найменувань – « конституційний (конституційно -правовий ) конфлікт » і « державно -правовий конфлікт » – та приділена увага співвідношенню цих понять , визначенню місця державно правових конфліктів у системі конституційних .

За твердженням Ю . Тихомирова , « конституційний конфлікт , зважаючи на свою значущість , частіше за все породжується політичними причинами та ніби виростає з політичного конфлікту » [20], тому за своїми елементами та формами прояву конституційний конфлікт може збігатися ( і часто саме так відбувається ) з політичним конфліктом . Але політичний конфлікт при збігові всіх зазначених параметрів все одно зберігає свій неформалізований , неупорядкований характер , що ускладнює його розв ’язання цивілізованими правовими засобами . Для подолання таких складностей політичний конфлікт потребує надання йому юридичних властивостей . Таке « перетворення (звісно , тільки там , де це можливо і необхідно ) політичного конфлікту на

правовий конфлікт — це своєрідне юридичне логарифмування ( юридизація ) конфлікту , приведення його до вигляду , що припускає правовий спосіб його тлумачення , кваліфікації, розв ’язання і подолання » [21]. Така юридизація конфлікту ( у цьому випадку — політичного конфлікту ), за твердженням В. Кудрявцева , можлива і реалізується за таких умов : 1) правовий підхід до відповідних конфліктів ; 2) розгляд , кваліфікація і оцінка учасників конфлікту як вільних , незалежних і рівних суб ’єктів права із своїми інтересами ; 3) розуміння , вираження , трактовка і вирішення фактичного конфлікту у вигляді спору про право між встановленими суб ’єктами права ; 4) наявність належного правопорядку ( з необхідними

юридичними інститутами , нормами , процедурами тощо ) як основи , механізму і ґаранта правового конфлікту і додержання прийнятого рішення всіма [22]. Отже , можна зробити висновок , що юридизований політичний конфлікт являє собою конституційний конфлікт . Тому справедливим є

твердження Т. Пряхіної про те , що « конституційні конфлікти є політичний тип соціальних конфліктів , які через конституційні процедури можуть бути трансформовані на юридично значимі, такі, що породжують правові наслідки » [23]. В. Крівцова , розвиваючи це твердження , вказує на те , що «сутність і природа державно -правових конфліктів безпосередньо походять від сфери політичних відносин , наприклад , через установлення нових принципів державотворення , укріплення політико -економічної незалежності, відтворення нових політичних інститутів … тощо » [24].

Однією з ознак конституційно -правового характеру конфлікту виступає його предмет — фактичні відносини протистояння , тобто проблема , яка складає основне протиріччя і є причиною зіткнення сторін , або , навпаки , спричинена таким зіткненням , а також дії, які здійснюються або повинні (можуть ) здійснюватися по відношенню до об ’єкта конституційного конфлікту . Кожна із сторін намагається вирішити цю проблему на свою користь за рахунок інтересів іншої сторони , « конституювати власні потреби , забезпечити визнання їх особливої значущості і цінності, закріплення на вищому рівні правового регулювання , що передбачає заходи гарантування , забезпечення та правового захисту » [25]. Предметом конституційного

конфлікту може стати проблема поділу влади , збереження існуючого конституційного ладу або його оновлення , захист прав і свобод особистості, визначення пріоритетів державної політики тощо . Конституційно -правова природа предмета юридичного конфлікту завжди вказує на те , що це конфлікт конституційний і остаточно зумовлює його сутність . І в цьому випадку не має значення , які у цьому конфлікті учасники , який його об ’єкт , причини тощо . Так , наприклад , протистояння будь -яких суб ’єктів (парламентські фракції, лобістські групи , суб ’єкти законодавчої ініціативи , громадяни , що страйкують ) з приводу прийняття будь -якого закону є конституційним конфліктом , оскільки відносини щодо законотворчості — є

суто конституційно -правовою матерією . Тому для визначення у цьому

випадку конфлікту як конституційного неважливою є навіть сфера регулювання цього закону . Об ’єкт конституційного конфлікту не завжди має конституційно правовий , або взагалі правовий , характер . Це може бути влада , державний суверенітет , національно -культурна автономія тощо , а може бути й земля , інвестиції, експортно -імпортні операції, приватизація тощо . Тобто серед об ’єктів конституційних конфліктів можуть бути цінності матеріального , соціального , духовного характеру , а сутність конституційного конфлікту в такому разі зумовлюється іншими чинниками — суб ’єктним складом , наприклад . Так , під визначення конституційного конфлікту цілком підпадає протистояння між парламентськими фракціями з приводу прийняття закону

про перегляд митних тарифів , який запропонований урядом . Сторонами цього конституційного конфлікту є уряд , що запропонував проект закону , і парламентські фракції, що його підтримують , з одного боку , та парламентські фракції, які, виходячи із своїх інтересів , виступають проти прийняття такого закону . Предметом конфлікту тут є фактичні конституційні відносини щодо розгляду певного законопроекту , а об ’єктом — митно тарифна політика . І хоча об ’єкт цього конфлікту не є конституційно правовою цінністю , суб ’єктний склад і предмет конфлікту надають йому конституційно -правової сутності.

У будь -якій конфліктній взаємодії протистояння розгортається навколо двох речей — з приводу життєво важливих ресурсів ( матеріальних , духовних , соціальних тощо ) та контролю над ними [26]. Погоджуючись із цим твердженням , Т. Пряхіна визначає владу єдиним об ’єктом конституційного конфлікту, оскільки саме вона « може розглядатися і як життєво необхідний ресурс , і як найбільш ефективний засіб контролю » [27].

Така позиція може призвести до ототожнення конституційно -правового конфлікту з політичним , що є невиправданим , бо конституційний конфлікт має більш широкий діапазон об ’єктів не тільки владного характеру . Але , слід

визнати , що природі конституційного конфлікту властиві відносини щодо здійснення , перерозподілу та участі в організації публічної влади . На цьому особливо зосереджують увагу вчені. Зокрема , О. Ющик зазначає , що практика реалізації ст . 6 Конституції України про поділ державної влади «свідчить , що незалежна Україна потерпає не так від узурпації влади одним суб ’єктом , як від безвладдя , точніше від дезорганізації влади через постійні конфлікти між « гілками » влади , потерпає від браку єдності влади …» [28].

Отже , об ’єктом конституційного конфлікту виступають певні цінності, на які спрямовані дії сторін конфлікту , та /або прагнення контролю над ними . А предмет — фактичні відносини , що виникли з приводу цього об ’єкта та породили певну проблему . Підґрунтя конституційних конфліктів часто знаходиться за межами конституційного права та права взагалі і обумовлене передусім станом економіки , соціально -політичних відносин . Але переважна більшість конституційних конфліктів пов ’язана із станом конституційного законодавства ( наявність колізій , прогалин , дефектів ) та практикою його застосування .

Обов ’язковою умовою визнання конфлікту конституційно -правовим є наявність у його предметі спірного юридичного факту конституційно правового характеру і можливість припинення протистояння сторін за допомогою конституційно -правових процедур .

Сторони конституційного конфлікту завжди мають правові характеристики і одночасно виступають суб ’єктами конституційних правовідносин , їхні мотиви та інтереси теж мають правову форму , а об ’єкт конфлікту перебуває під правовим захистом . Конституційному конфлікту властива наявність специфічних закономірностей , що характеризують його розвиток , і він завжди має певні юридичні наслідки . Сказане дозволяє зробити висновок , що саме право , і головним чином , норма права , впливаючи на елемент ( елементи ) конфлікту , надає йому статус юридичного і, крім цього , виступає першочерговою підставою для класифікації юридичних

конфліктів , що дозволяє називати юридичні конфлікти у сфері конституційного права конституційними конфліктами . Ще одним важливим елементом характеристики конституційного конфлікту є його соціальна характеристика , що являє собою аналіз соціальних ( політичних , економічних ) чинників , що його детермінували , соціальних наслідків його протікання та розв ’язання , а також соціальних явищ , що мали місце одночасно ( паралельно ) з ним . Наявність соціальної характеристики обумовлена тим , що в « чистому » вигляді конституційних ( як і будь -яких інших ) конфліктів немає .

Враховуючи , що конституційний конфлікт — явище соціально правове , поряд із його соціальною характеристикою існує й правова характеристика , яка має прояв у тому , що конституційний конфлікт , по перше , співвідноситься з інститутами , структурами і механізмами держави і громадянського суспільства ; по -друге , у предметі конституційного конфлікту простежуються реальні конституційно -правові відносини або окремі конституційно -правові аспекти ; по -третє , учасники конституційного конфлікту розглядаються не просто як індивіди , соціальні групи , а сприймаються з огляду на їх правовий статус як суб ’єкти права ; по -четверте , поведінка учасників конфлікту набуває правової оцінки ; по -п’яте ,

конституційний конфлікт є унормованим явищем , або явищем , яке підлягає унормуванню з огляду на інституційність форм взаємодії опонентів та їх зацікавленості у правових результатах протистояння . Отже , сутність категорії « конфлікт » включені поняття « взаємодія », «протистояння », « конфронтація ». Саме вони мають бути покладені в основу його визначення . Тому конституційний конфлікт слід розглядати як протистояння у політико -правовій взаємодії суб ’єктів конституційних відносин , яке відображується в взаємоспрямованих діях цих суб ’єктів щодо визнання , задоволення , захисту своїх інтересів , потреб , цілей . Однак , Ю .Барабаш вважає « неможливим вживання терміна « взаємодія » через те , що

в багатьох ситуаціях саме відсутність будь -якої взаємодії і є свідченням наявності конфліктного протистояння » [29]. Але ж, по суті, конституційний конфлікт не є сталим , застиглим явищем : дії суб ’єктів конфлікту спрямовані один на одного ; дії однієї сторони конфлікту кореспондують з діями іншої сторони , але не для досягнення спільного погодженого результату , а якраз навпаки – для досягнення взаємовиключних цілей. У даному випадку звичне розуміння терміну « взаємодія » як погодженої діяльності суб ’єктів доповнюється трактовкою взаємодії у від ’ємному значенні. Це зумовлено сутністю конфлікту , який є низкою послідовних дій , що здійснюються сторонами , та у цьому розумінні являє собою їх взаємодію . Повністю

уникнути застосування терміну « взаємодія » при визначенні конституційного конфлікту є дуже складною задачею . Так , обґрунтовуючи свою позицію щодо оптимальності терміну « конфронтація » для визначення сутності конфліктів у конституційно -правовій сфері, Ю .Барабаш все ж таки назвав її «формою взаємодії» [30]. Тому , слід визнати , що Ю .Барабаш добрав абсолютно влучний термін для визначення конституційних конфліктів – «конфронтація », але це не виключає визначення їх через термін « взаємодія », оскільки конфронтація – також форма взаємодії. Тим більше , що конституційні правовідносини , як і будь -які інші правові відносини , мають характер взаємодії між своїми суб ’єктами . Реально правові відносини

виникають лише в ході взаємодії сторін — учасників правовідносин , залежать від їхньої ініціативи , соціальної ( правової, політичної) активності, і тому конституційні правовідносини — завжди продукт взаємодії їх сторін .

Лише їх діяльність наповнює правовідносини реальним змістом , поза взаємодією учасників правовідносини втрачають будь -який сенс . Тому , коли у сфері суспільних відносин діяльність суб ’єктів конституційного права набуває конфліктного характеру і у конфліктній ситуації, що виникла , норми права вказують на взаємні права і обов ’язки учасників відносин і умови їх реалізації, надаючи їм статусу правовідносин , можна говорити про конституційний конфлікт . Отже , конституційний конфлікт є

правовідносиною , в якій беруть участь суб ’єкти , діяльність яких спрямована на можливість набуття чи втрати суб ’єктивних прав та обов ’язків стосовно певного об ’єкта [31]. У цьому правовідношенні конституційне право здійснює безпосередній вплив на конфліктну ситуацію в цілому і включає в себе вплив на сам конфліктний інцидент , поведінку взаємодіючих суб ’єктів та на засоби , що застосовуються ними у процесі взаємодії [32]. При цьому обов ’язковою ознакою такої діяльності, і відповідно , правовідношення , є те , що його суб ’єкти виступають як носії протилежних інтересів .

На думку К. Бабенка , методологічна доцільність застосування такого науково -теоретичного конструкту як « конституційний конфлікт » полягає в можливості за його допомогою « ґрунтовно описати конституційно -правовий вимір державно -політичних реформ в Україні…, чітко й системно описати як форму , так і зміст тих процесів , які нині відбуваються в конституційному полі України » [33].

Таким чином , у процесі розвитку конституційної конфліктології як перспективної доктринальної концепції в рамках науки конституційного права за участі різних вітчизняних наукових шкіл формуються різні підходи до застосування спеціальних термінів та їх визначення . Проведений аналіз продемонстрував , що розбіжності у розумінні сутності категорії «конституційний конфлікт » та його найменуванні можуть бути подолані у результаті наукової дискусії, тим більше , що суттєвих перешкод для цього не існує .

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Див .: Тодика Ю .М. Державно -правова конфліктологія як важливий напрямок

наукових досліджень // Вісник Академії правових наук України . – 1996. - № 6.

2. Барабаш Ю .Г. Державно -правові конфлікти на сучасному етапі державотворення

конституційно -правовий аспект : Дис . … д-ра юрид . наук : 12.00.02. — Харків , 2009. – 415 с.

3. Див .: Государственно -правовые конфликты и проблемы обеспечения стабильности

конституционного строя Украины / Тодыка Ю .Н. Основы конституционного строя Украины . Учебное пособие . – Х., 1999. – С. 264 – 283.

4. Див .: Барабаш Ю .Г. Державно -правові конфлікти в теорії та практиці

конституційного права : Монографія . – Х., 2008. – 220 с.

5. Див .: Орзих М.Ф., Крусян А.Р. Конституционное право Украины : Пособие . Изд . 3

доп . — Одесса – Кировоград , 2006. — С. 50, 121 – 123.

6. Див .: Єзеров А. Конституційний конфлікт як феномен та процес в Україні

Монографія . — О., 2008. — 240 с.

7. Див .: Бабенко К.А. Теоретично -методологічні проблеми дослідження основних

сфер конституційного регулювання // Часопис Київського університету права . –

2009. - № 2. – С. 67.

8. Див .: Селіванов А.О. Конституційна юрисдикція : поняття ,зміст , принцип

верховенства права , правові позиції по справах прав людини і конституційних конфліктів у сфері публічної влади . – К., 2008. – 120 с.

9. Бачинин В.А. Энциклопедия философии и социологии права . — СПб , 2006. — С.

389.

10. Барабаш Ю .Г. Державно -правові конфлікти на сучасному етапі державотворення

конституційно -правовий аспект : Автореферат дис . … д-ра юрид . наук : 12.00.02. — Харків , 2009. – С. 10.

11. Там само . – С. 11.

12. Там само . – С. 12.

13. Там само . – С. 4.

14. Конфликты в современной России ( проблемы анализа и регулирования ) / Под ред .

Е.И. Степанова . — М.: Эдиториал УРСС , 1999. — С. 134.

15. Крівцова В.М. Юридичний конфлікт як феномен правової дійсності: Автореф . дис .

... канд . юрид . наук : 12.00.12 / НЮАУ ім . Я. Мудрого . — Харків , 2005. — С. 11.

16. Пряхина Т.М. Конституционная доктрина Российской Федерации . — М.: ЮНИТИ -

ДАНА , Закон и право , 2006. — С. 281.

17. Соловьев А.И. Конфликты в государственно -административной сфере ( Раздел

учеб . пособ .) // Полис . — 1997. — № 4. — С. 154 – 165.

18. Тодика О.Ю . Народовладдя на трансформаційному етапі розвитку держави і

суспільства : Монографія / За ред . О.В.Петришина , д-ра юрид . наук , проф ., акад . АПрН України . – Х.: Право , 2007. – С. 412, 413, 414.

19. Така позиція висловлена проф . Ющиком О.І. у відзиві на автореферат дисертації

автора цієї статті ( с. 3).

20. Тихомиров Ю .А. Юридические конфликты : природа , виды , преодоление //

Социальные конфликты : экспертиза , прогнозирование , технологии разрешения . —

1994. — № 6. — С. 56.

21. Юридический конфликт : процедуры разрешения / В.Н.Кудрявцев . – М.: Центр

конфликтологических исследований РАН , 1995. — С. 50.

22. Там само .

23. Пряхина Т.М. Конституционные конфликты // Государство и право . — 2004. — №

11. — С. 20.

24. Крівцова В.М. Юридичний конфлікт як феномен правової дійсності: Автореф . дис .

... канд . юрид . наук : 12.00.12 / НЮАУ ім . Я. Мудрого . — Харків , 2005. — С. 11.

25. Пряхина Т.М. Конституционная доктрина современной России : Дис . … д-ра юрид .

наук : 12.00.02. — Саратов , 2004. – С. 367.

26. Бабосов Е.М. Конфликтология : Учеб . пособ . — 2- е изд ., стереотип . – Минск :

Тетрасистемс , 2001. — С. 93.

27. Пряхина Т.М. Конституционная доктрина современной России : Дис . … д-ра юрид .

наук : 12.00.02. — Саратов , 2004. — С. 367.

28. Ющик О.І. Конституційні проблеми законотворчого процесу в Україні //

Конституційні засади державотворення і право творення в Україні: проблеми теорії і практики : До 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України .

Зб . наук . статей / За ред . Ю .С. Шемшученка . — К.: Інститут держави та права ім . В.М. Корецького НАН України , 2006. — С. 33.

29. Барабаш Ю .Г. Державно -правові конфлікти в теорії та практиці конституційного

права : Монографія . – Х., 2008. – С. 14.

30. Там само .

31. Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты . — Ленинград , 1968. — С. 37.

32. Чулюкин И.Л. Социальные конфликты и применение права : Автореф . дис . … канд .

юрид . наук . — Казань , 2001. — С. 13.

33. Бабенко К.А. Теоретико -методологічні проблеми дослідження основних сфер

конституційного регулювання // Часопис Київського університету права . — 2009.

— № 2. — С. 67.

Єзеров А.А. Конфлікти у конституційно -правовій сфері : проблема найменування та визначення Анотація . У процесі розвитку конституційної конфліктології як перспективної доктринальної концепції в рамках науки конституційного права за участі всіх вітчизняних наукових шкіл формуються різні підходи до застосування спеціальних термінів та їх визначення . Проведений у статті аналіз продемонстрував , що розбіжності у розумінні сутності категорії « конституційний конфлікт » та його найменуванні хоч і мають місце , але можуть бути подолані у результаті наукової дискусії.

Ключові слова : конституційний конфлікт , державно -правовий конфлікт , взаємодія

суб ’єктів конституційно -правових відносин Езеров А.А. Конфликты в конституционно -правовой сфере : проблема наименования и определения Аннотация . В процессе развития конституционной конфликтологии как перспективной доктринальной концепции в рамках науки конституционного права при участии всех отечественных научных школ формируются различные подходы к применению специальных терминов и их определению . Проведенный в статье анализ продемонстрировал , что различия в понимании сущности категории « конституционный конфликт » и его наименовании хоть и имеют место , но могут быть преодолены в результате научной дискуссии .

Ключевые слова : конституционный конфликт , государственно -правовой конфликт , взаимодействие субъектов конституционно -правовых отношений Yezerov A.A. Conflicts in constitutionally-legal sp here: a name and definition problem Summary. In development of the constitutional conflictology various approaches to application of special terms and their definition a re formed. The analysis carried out in article has shown that distinctions in understanding of ess ence of a category «the constitutional conflict» and its name though take place, but can be overcome as a result of scientific discussion.

Key words: the constitutional conflict, the state-legal confli ct, interaction of subjects constitutionally-legal relations