Єзеров А. Детермінація конституційних конфліктів // Юридична Україна. — 2009. — № 6. — С. 46 – 49.

Анотація

Єзеров А. Детермінація конституційних конфліктів // Юридична Україна . —

2009. — № 6. — С. 46 – 49.

Єзеров А.А., к.ю.н., доцент кафедри конституційного права Одеської національної юридичної академії Детермінація конституційних конфліктів Конституційна конфліктологія як перспективний напрямок досліджень в рамках науки конституційного права вивчає сутність конституційного конфлікту , що являє собою протистояння ( конфронтацію ) у політико -правовій взаємодії суб ’єктів конституційних відносин , яке відображується в інституційно норматизованих взаємоспрямованих діях цих суб ’єктів щодо визнання , задоволення , захисту своїх інтересів , потреб , цілей . Проблемі конфліктів у конституційно -правовій сфері приділяли увагу Ю .Тодика , В.Кудрявцев , Т.Пряхіна , Л.Герасіна , Ю .Барабаш тощо . Ця стаття присвячена причинам і

умовам їх виникнення та розвитку . У сучасних суспільних відносинах , а тим більше — у відносинах конституційно -правової сфери , не може існувати безпричинних феноменів та процесів . Визнання загального взаємозв ’язку , взаємодії всіх речей , явищ та процесів змушує звернутися до детермінації як до визначення причин та умов певних явищ , зокрема , конституційного конфлікту . Отже , причини та умови є детермінантами ( обставинами ), що викликають виникнення конституційного конфлікту . Причини — це явища , які безпосередньо зумовлюють , породжують інші явища . Суттєвою ознакою причин є їх безпосередній зв ’язок із виникненням конфлікту , який по відношенню до причини виступає наслідком . Умови

конфлікту — це сукупність речей , відносин , процесів , необхідних для виникнення явища . Умови складають середовище для виникнення конфлікту .

Але безпосередньо вплив умов спрямований не на сам конфлікт , а на його причини . Зроблений Україною демократичний вибір об ’єктивно став умовою збільшення питомої ваги конфліктності у конституційно -правових відносинах .

Ця конфліктність має об ’єктивний характер , оскільки , як зазначає Є. Степанов , «демократизація являє собою широкий простір … для виявлення масових та індивідуальних інтересів , відкриваючи суспільній системі … шлях до узгодження різних спрямувань і уможливлюючи на цій основі ненасильницьку , органічну форму її руху » [1].

За діючого демократичного режиму суб ’єкти конституційного права не тільки можуть виявляти та відстоювати свої інтереси , потреби і цілі аж до конфлікту , а й вирішувати конфлікти , що виникають , у встановлений законодавством спосіб . Конфлікти в демократичному суспільстві обов ’язково підлягають унормуванню з метою подальшого розв ’язання . Тому наростання конфліктності у конституційно -правовій сфері ні в якому разі не означає хибність демократичного вибору України . Більше того , вміле врегулювання конфліктів , своєчасне їх ефективне розв ’язання є запорукою прогресу в суспільно -правовому розвиткові .

Оцінка одних явищ як причин , а інших — як умов має відносний характер , тому конфліктні детермінанти не слід суворо поділяти . Конкретне явище в одних взаємостосунках може відігравати роль причини , в інших — роль умов . Крім того , причина викликає певний наслідок ( виникнення конфлікту ) тільки за настання певних умов . А самі по собі умови також не можуть викликати виникнення конституційного конфлікту . Отже діалектика причин і умов вимагає їх нерозривного розгляду під час дослідження детермінації конституційних конфліктів . На справедливе переконання А. Долгової , « детермінізм , виходячи з факту причинного походження , свідчить про те , чому відповідний процес відбувся так або інакше , чому виникло саме це явище , якими є умови

виникнення та ступінь стійкості відповідного процесу » [2].

Кожному конституційному конфліктові притаманні конкретні причини та умови . Але сучасна конституційна конфліктність в українському суспільстві , як така , характеризується такими загальними детермінантами : 1) слабка політична структурованість українського соціуму і недостатньо високий рівень його конституційної культури , правовий нігілізм ; 2) відсутність консолідуючої суспільство ідеології та ефективної національної програми розвитку країни ; 3) неякісне правове регулювання конституційних відносин ; протиріччя у законодавстві ; відставання процесуальних конституційно -правових норм від матеріальних ; 4) хронічне втручання одних органів влади до компетенції інших органів , перевищення повноважень ; суперечливе тлумачення різними гілками

влади конституційних норм ; 5) відсутність у владних структур на загальнодержавному і місцевому рівнях належного досвіду вирішення в режимі консенсусу складних питань державотворення ; 6) відсутність організаційно правових механізмів розв ’язання конфліктів між різними суб ’єктами конституційно -правових відносин [3].

Перераховані причини та умови мають загальний характер та зумовлюють у своїй системі майже кожен конституційний конфлікт , що виникає у сучасний період . Так , всі наведені детермінанти є такими , що мають безпосереднє відношення до виникнення конституційного конфлікту щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради України V скликання у квітні — травні 2007 р. Але є й спеціальні детермінанти . У цьому випадку вони навіть вказані у преамбулі відповідних указів — « порушення конституційних норм щодо формування коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України » [4].

Сама наявність цих детермінант не є достатньою для виникнення конституційного конфлікту . Для конфліктної взаємодії необхідне ще усвідомлення однією із сторін протилежності своїх інтересів інтересам іншої сторони . На думку Президента України , сформульовану ним в указах , формування коаліції на основі індивідуального чи групового членства «спотворює результати народного волевиявлення » і « є реальною передумовою узурпації влади в Україні ». Крім того , є очевидним , що збільшення кількісного

складу коаліції до трьохсот народних депутатів зменшило би вплив Президента України на законотворчий процес . Отже , збільшення коаліції за рахунок народних депутатів , що не є членами фракцій , які утворили цю коаліцію , прямо суперечить політичним інтересам Президента , який є представником протилежної по відношенню до коаліції політичної сили .

Наявність зазначених передумов конституційного конфлікту та усвідомлення однією із сторін протилежності своїх інтересів інтересам іншої сторони створюють конфліктну ситуацію , яка є передконфліктною стадією розвитку відносин суб ’єктів . На цьому етапі вже сформовані причини та умови , вже визначені первісні суб ’єкти конституційного конфлікту , але головна роль конфліктної ситуації полягає у визначенні предмета майбутнього конституційного конфлікту . Конфліктна ситуація , створена невдоволеністю однієї із сторін , викликає зростання соціальної напруженості , масштаби якої також залежать від значущості предмета майбутнього конфлікту . Конфліктна ситуація щодо розпуску парламенту виникла наприкінці березня 2007 р., коли

частина депутатів з опозиційних фракцій перейшла до коаліції . У своєму листі до Верховної Ради від 28 березня 2007 р. Президент України запевнив , що «вживатиме всіх передбачених Конституцією і законами адекватних заходів , щоб припинити такі неконституційні дії », які ставлять « під сумнів і легітимність Кабінету Міністрів , персональний склад якого останнім часом призначався за участю сформованої в порушення Конституції коаліції депутатських фракцій , і прийняті Урядом рішення » [5]. 2 квітня 2007 року Президент видав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради . Коаліція ж наполягала на тому , що « умови сформування коаліції депутатських фракцій , визначені статтею 83 Конституції України , дотримані » [6]. Але , закликаючи Президента України

скасувати Указ від 2 квітня 2007 р., коаліція унеможливила входження позафракційних депутатів до парламентської більшості в індивідуальному порядку , прийнявши відповідні зміни до Регламенту Верховної Ради України [7]. Отже , у цьому випадку дії коаліції були спрямовані на ліквідацію вихідної причини конституційного конфлікту , що виник . Звісно , це не дало очікуваного

результату у вигляді скасування Указу , оскільки « аналіз соціальної конфліктності ні в якому разу не може бути зведений до аналізу найближчих причин » [8]. Цей конституційний конфлікт став наслідком цілого комплексу причин політико -правового характеру , тому і до його вирішення слід підходити комплексно . Саме з комплексними планами вирішення конфлікту виступили Президент України [9] та Голова Верховної Ради України [10]. Обидві сторони наголосили на тому , що слід унеможливити на майбутнє формування коаліції не на фракційній основі , внести зміни до Законів України « Про Кабінет Міністрів України », « Про вибори народних депутатів України », « Про статус народного депутата України », закріпити на законодавчому рівні Універсал національної

єдності , оформити у вигляді Закону України Регламент Верховної Ради України , прийняти закон про опозицію тощо . Конституційний конфлікт щодо розпуску парламенту став продовженням конфлікту навколо ухвалення Закону України « Про Кабінет Міністрів України ».

Цей Закон був прийнятий в редакції коаліції і набув чинності всупереч волі Президента України — став першим в історії України законом , що набув чинності , не будучи підписаним Президентом України . Цей чинник також вплинув на невдоволення Президента існуючим розподілом владних ресурсів .

Президент напередодні підписання Указу від 2 квітня 2007 р. « Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України » заявляв , що « Більшість у парламенті схвалила нелегітимний закон про Кабінет Міністрів , який ставить уряд поза межами Закону , системно порушує Конституцію і обмежує конституційні права громадян України » [11]. Є. Бабосов вказує на невдоволеність розподілом благ як на суттєву причину виникнення конфлікту :

«Чим гостріше відчувається така невдоволеність , тим гострішим стає … відчуття протизаконності та несправедливості існуючої системи розподілу ресурсів …» [12]. Таким чином , можна зробити висновок , що якби сторони конфлікту знайшли компроміс щодо Закону України « Про Кабінет Міністрів України », тим самим знявши ключові протиріччя , є велика ймовірність того , що конфлікт

навколо розпуску парламенту V скликання не виник би . Задоволення інтересів коаліції за рахунок придушених інтересів Президента породили новий , більш складний конфлікт . Своєчасне внесення змін до цього Закону ( тим більше , що обидві сторони усвідомлювали , що деякі положення Закону не відповідають Конституції України ) могло попередити виникнення іншого , більш складного конфлікту . Отже , правильний аналіз детермінант конституційних конфліктів , вчасне зняття суттєвих протиріч , які можуть породити певні зіткнення інтересів , є запорукою не тільки ефективного розв ’язання конституційних конфліктів , але і їх попередження .

Використана література :

1. Конфликты в современной России ( проблемы анализа и регулирования )

/ Под ред . Е.И. Степанова . — М.: Эдиториал УРСС , 1999. — С. 90.

2. Криминология : Учеб . для юрид . вузов / Под общ . ред . А.И. Долговой . —

М.: Издат . гр . ИНФРА -М – НОРМА , 1999. — С. 184.

3. Конституційно -правові засади становлення української державності /

В.Я. Тацій , Ю .М.Тодика , О.Г. Данильян та ін .; За ред . В.Я. Тація , Ю .М.Тодики . — Х.: Право , 2003. — С. 117 – 118.

4. Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України

Указ Президента України від 02 квітня 2007 року № 264/2007 // Офіційний вісник Президента України . — 2007.— 02 квіт . — № 1. — Ст . 1; Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів : Указ Президента України від 26 квітня 2007 року № 355/2007 // Офіційний вісник Президента України . — 2007.— 26 квіт . — № 5. — Ст . 41.

5. Звернення Президента України Віктора Ющенка з нагоди річниці

парламентських виборів 2006 року (www.president.gov.ua/news/data/print/14621.html) / / Офіційне Інтернет представництво Президента України . — 29.03.2007.

6. Юридичний висновок Міністерства юстиції за результатами правової

експертизи Указу Президента України від 2 квітня 2007 р. № 264 « Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України » (www.minjust.gov.ua/0/9214) // Веб -портал Міністерства юстиції України .

7. Про внесення змін до статті 61 регламенту Верховної Ради та постанови

«Про запобігання діям , що загрожують конституційному правопорядку , громадському спокою і стабільності в Україні : Постанова Верховної Ради України від 06.04.2007 року № 904-V // Офіційний вісник України . — 2007. – № 26. — Ст . 1038.

8. Бабосов Е.М. Конфликтология : Учеб . пособ . — 2-е изд ., стереотип . —

Минск : Тетрасистемс , 2001. — С. 74.

9. Президент наполягає на політико -правовому вирішенні парламентської

кризи (www.prezident.gov.ua/news/data/print/15222.html) // Офіційне Інтернет -представництво Президента України . — 20.04.2007.

10. Голова Верховної Ради України Олександр Мороз має намір

запропонувати Президенту України та іншим суб ’єктам політичного процесу , представленим у парламенті , проект Меморандуму примирення і співпраці (http://portal.rada.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=92340) // Веб -портал Верховної Ради України . — 21.04.2007.

11. Звернення Президента України …

(www.president.gov.ua/news/data/print/14621.html) / / Офіційне Інтернет представництво Президента України . — 29.03.2007.

12. Бабосов Е.М. Вказ . праця . — С. 79.