Конституційне провадження як підстава для зупинення та закриття провадження у справі

Стаття присвячена дослідженню підходів щодо тлумачення та особливостей застосування такої підстави для зупинення та закриття провадження у справі, як розгляд Конституційним Судом України питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень закону (іншого нормативного акта). Акцентується на тому, що питання зупинення провадження в адміністративній, господарській, кримінальній, цивільній справі, або закриття кримінального провадження, зумовленим відповідним конституційним провадженням (або його результатом) є не просто одним з процесуальних механізмів, а, радше, йдеться про функціональну взаємодію різних суб’єктів забезпечення конституційної безпеки, спільний захист конституційних прав і свобод особи безпосередньо на підставі Конституції. Автор стверджує, що зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, має бути обґрунтоване судом. З огляду на це зазначається, що усталеним є підхід до застосування відповідних норм процесуального закону, коли суд касаційної інстанції, піддаючи оцінці мотивування апеляційного суду, покладене в основу ухвали про зупинення провадження, скасовує відповідні ухвали з підстав відсутності обґрунтування: а) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; б) наявності зв’язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України та обставинами конкретної адміністративної справи, та можливого застосування у відповідній справі норм закону, щодо якого поставлено питання про неконституційність. Наголошується, що в основу вказаного підходу до оцінки підстав для зупинення провадження в адміністративній справі покладено визначення взаємозв’язку (імовірного застосування) між обставинами справи та законодавчою нормою, щодо якої вирішується питання про її конституційність, а також належного обґрунтування судом такого взаємозв’язку. Своєю чергою автор робить застереження, що цей підхід не виключає власне можливість зупинення судом провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, за наявності відповідних підстав.

Зроблений висновок про те, що екстраполювання наведеної методології на конкретні правовідносини вимагає принаймні (1) визначення конкретної норми закону (іншого правового акта), на підставі якого ухвалений індивідуальний акт, (2) співставлення цієї норми з об’єктом судового конституційного контролю, (3) встановлення тієї обставини, що і підставою для видавання оскарженого індивідуального акта (вчинення дій, допущення бездіяльності), і об’єктом перевірки щодо її відповідності конституції (конституційності) є одна й та сама норма права. Тобто важливим у контексті застосування такого методу є встановлення прямого (безпосереднього) корелятивного зв’язку між застосовністю конкретної норми закону під час перевірки правомірності (законності) конкретного владного припису та наявністю на розгляду Конституційного Суду України конституційного провадження щодо перевірки конституційності саме такої норми. Водночас такий аспект є тільки формально-юридичним складником процедури, передбаченої статтею 236 КАС, який не охоплює її сутнісний (субстантивний) етап, що також має вагоме значення для реалізації адміністративним судом свого повноваження щодо зупинення провадження у справі. Привернута увага до правового висновку, викладеного в постанові об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.12.2019 у справі No 826/25204/15, в якому цей суд зазначив, що під «неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи» слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.

Висвітлені ключові правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Вищого антикорупційного суду щодо підстав для зупинення та закриття провадження у справі з огляду на наявність конституційного провадження у Конституційному Суді України або конкретний результат його розгляду.

Автор резюмує, що наведені напрями взаємодії водночас закладають послідовність прямого застосовування судами Конституції, дотримання якої має уможливити баланс справедливості, визначеності й доцільності, врівноваження публічного та приватного інтересу під час здійснення судами системи судоустрою своїх юрисдикційних повноважень. Також наголошується, що функціональна взаємодія судів системи судоустрою та Конституційного Суду України сприяє належному юридичному захисту конституційних прав особи і прямо пов’язана із забезпеченням дієвості Конституції України, зокрема дієвості тих конституційних принципів та цінностей, які закладають основу конституційного порядку.

Автор	Альберт Єзеров
Рiк видання	2020
Опублiкована в журналi	Український часопис конституційного права
Мова	українська
Кiлькiсть сторiнок	11
Кiлькiсть скачувань	21