Концепція інтересу в конституційному праві: до питання розуміння понять “суспільний інтерес” та “особливе суспільне значення” в провадженнях за конституційними скаргами

Стаття присвячена проблематиці концепції «інтересу» в конституційному праві, зокрема питанню поняття «суспільний інтерес» і «особливе суспільне значення» в конституційних провадженнях за конституційними скаргами. В тексті Конституції України термін «інтерес» зустрічається 19 разів з розмаїттям різних конотацій. В Законі України «Про Конституційний Суд України» наявність «мотивів суспільного інтересу» є підставою для застосування винятку з вимоги прийнятності щодо тримісячного строку з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано закон України, конституційність якого оскаржується. Цьому положенню кореспондує розсуд Конституційного Суду України (КСУ) щодо відмови у припиненні розгляду конституційної скарги у разі подання суб’єктом права на конституційну скаргу заяви про її відкликання, якщо КСУ вважатиме, що порушені у скарзі питання мають особливе суспільне значення для захисту прав людини. В нечисленних публікаціях звернення законодавця до цих понять було піддано критиці на тій підставі, що ці поняття є невизначеними і оціночними. До того ж, наявна практика КСУ не містить юридичних позицій щодо критеріїв наявності суспільного інтересу і стандартів їх доведення. 

У статті обстоюється позиція, що концепція інтересу має особливе значення в моделі конституційної скарги, запровадженої в Україні. Найважливішими особливостями такої моделі є: (1) предмет конституційного контролю за конституційними скаргами; (2) підстави і оцінка неконституційності; (3) критерії інтересу в аспекті права на звернення до КСУ (locus standi); (4) винятки з вимог прийнятності («мотиви суспільного інтересу»); (5) дискреційне повноваження КСУ відмовити у припиненні розгляду конституційної скарги, за умови, що порушені у конституційній скарзі питання мають особливе суспільне значення для захисту прав людини. Водночас концепція інтересу відноситься до тих абстрактних та оціночних понять конституційного права, що не мають і не можуть мати чіткого визначення в конституційному тексті, а в конституційній юриспруденції вимагають казуального підходу. 

Хоча концепція «інтересу» за останні майже сто років стала наскрізною в конституційному праві, її зміст залишається досить невизначеним. В статті пропонується проаналізувати цю концепцію у ширшому соціоісторичному контексті. Адже питання інтересу не можна розглядати у відриві від розвитку західної (і зараз вже світової) наукової парадигми, в основі якої лежить прагнення раціоналізації навколишнього світу, раціонального пояснення і конструювання когнітивної мапи світу як соціального, так і фізичного. Дослідити історію концепції «інтересу» в праві – означає реконструювати, по суті, ті фази найглибшої з революцій, яку зазнала юридична думка з другої половини XVIII ст. до наших днів. В статті простежені процеси появи концепції інтересу в праві і, зокрема, у конституційно-правових дискурсах і практиках. Становлення інтересу як практичної конституційно-правової категорії відбувається у період 40-50-х років ХХ ст. в судовій практиці Верховного Суду США та, згодом, Конституційного Суду ФРН. 

В статті робиться спроба пояснити виникнення і становлення цієї категорії у цей засадничий період для постмодерного конституціоналізму. 

Незважаючи на розмаїття вживань цього терміну в конституційній практиці і доктрині, існує певна узгодженість і подібність у багатьох визначеннях, що даються поняттю «інтерес». Інтерес стає соціально визнаним інтересом, тобто отримує соціальне визнання і буття, якщо він інтерпретується таким, і набуває юридичного значення, якщо долучається і включається у культурну схему юридичного фреймінгу. В статті через звернення до постструктуралістської методології запропоновано розуміння категорії інтересу і сформульовано три важливі постулати, на яких базується розуміння цього поняття: (1) інтерес є соціальним конструктом; (2) кваліфікація певного наявного чи уявного блага, мети, мотиву, прагнення чи вимоги в якості інтересу залежить від аргументації, тобто здатності активувати ті когнітивні репрезентації і конструкти, що відповідають за сприйняття чогось в якості інтересу («фрейми інтересу»); (3) інтереси є сферою адаптації, легітимації і інкорпорації до права нормативних уявлень про справедливість, суспільство, навколишній світ, що генеруються і валідуються іншими нормативними порядками. На основі цього аналізу запропонована типологізація інтересів в конституційному праві. 

В межах дослідження обстоюється теза, що аналіз наявності чи відсутності суспільного інтересу як соціального конструкту для цілей конкретного конституційного провадження має включати дослідження центральної організуючої ідеї, закладеної в подане обґрунтування суб’єкта конституційної скарги за трьома компонентами: (1) сутнісний (тобто аналіз інтересу), (2) кількісний (тобто аналіз за категорією «суспільний») та (3) якісний (тобто аналіз крізь активації тих когнітивних репрезентацій і конструктів, що відповідають поняттю моральних принципів справедливості).

Автор	Олександр Водянніков
Рiк видання	2020
Опублiкована в журналi	Український часопис конституційного права
Мова	українська
Кiлькiсть сторiнок	38
Кiлькiсть скачувань	13