Практика дисциплінарної відповідальності суддів у Чеській Республіці

Відповідно до законодавства Чехії справи про дисциплінарну відповідальність суддів, прокурорів, а також судових приставів розглядає Дисциплінарний сенат ("Kárný senát") Вищого адміністративного суду, рішення якого можуть оскаржуватис до Конституційного Суду Чехії (за конституційною скаргою).
Декілька найцікавіших справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів в 2018-2023 роках. У цій вибірці справи стосуються таких випадків:

1) суддя надав засобам масової інформації на їх запит копії ряду судових рішень у кримінальному провадженні, досудове розслідування в якому тривало;

2) суддя відмовився скасувати відстрочку у виконанні вироку суду засудженим без детального пояснення мотивів відхилення ряду доводів прокурора;

3) суддя у декларації про майновий стан не відобразив детально інформацію про своє майно - натомість зробив посилання на державний реєстр, де ця інформація також містилась;

4) суддя подав декларацію про майновий стан із затримкою в один місяць;

5) суддя критично прокоментувала в телеефірі вибори голови суду і поставила під сумнів відповідність посаді новообраного голови суду;

6) суддя, який також був викладачем в університеті, в період свого лікарняного не працював у суді, але відвідував університет і проводив там пари;

7) суддя несанкціоновано винесла із суду матеріали справ щоб опрацьовувати їх вдома (в т.ч. бо хворіла на COVID-19);

8) суддя неодноразово міняла резолютивну частину в письмових варіантах судових рішень порівняно з тими, які були оголошені у судових засіданнях;

9) суддя в коментарі засобам масової інформації висловив припущення, що оголошена Президентом Чехії амністія могла проводитись в інтересах конкретних осіб, які заплатили за неї хабар.

Рішення Дисциплінарного сенату Вищого адміністративного суду Чехії від 12.06.2023 року

Справа стосувалася оприлюднення судом відомостей щодо резонансного кримінального провадження. За обставинами справи Генеральна прокуратура відмовилась надати розширений коментар щодо певного кримінального провадження засобам масової інформації з посиланням на таємницю слідства. Проте пізніше в ЗМІ було оприлюднено статтю щодо цієї справи у якій було вказано, що Міський суд міста Брно надав журналістському виданню на запит про отримання публічної інформації копії ряду судових рішень у цьому кримінальному провадженні.

Міністр юстиції подав дисциплінарну скаргу щодо голови Міського суду і звинуватив того у безпідставному наданні журналістам спірної інформації на запит. Зокрема зазначає, що в судовій практиці склався підхід, за якого матеріали і відомості щодо триваючого кримінального провадження не можуть вважатися публічною інформацією, і відтак для їх надання дисциплінарним відповідачем не було правових підстав. Натомість надання обвинуваченим суддею цієї інформації могло потягти за собою негативні наслідки для кримінального провадження.

Дисциплінарний сенат звертає увагу на те, що право на доступ до інформації охоплюється статтею 10 Конвенції і Закон про вільний доступ до інформації, в принципі, поширюється на відомості триваючого кримінального провадження. Для обмеження доступу до такої інформації необхідно доказати існування можливої шкоди інтересам кримінального провадження у разі поширення інформації, тим не менше в судовій практиці склався підхід, за якого обмеження доступу до цієї інформації має вважатися загальним правилом (тобто за замовчуванням у наданні інформації слід відмовляти).

Вирішуючи питання про не/можливість надання інформації на запит як публічної суди повинні належним чином зважувати конкуруючі за своєю суттю інтереси – необхідність обмеження доступу до інформації з метою належного розслідування кримінального провадження і забезпечення права особи на отримання інформації, зокрема якщо її бажають отримати ЗМІ.

Дисциплінарний сенат зазначає, що в його практиці склався підхід, за якого дисциплінарна відповідальність судді за грубе порушення законодавства має бути виключною мірою і настає у разі виконання одного з трьох критеріїв:

1) суддя порушив норму із чітким формулюванням;

2) суддя не дотримавсярішення вищестоящого суду (про скасування рішення);

3) існує єдина і усталена судова практика, якій суддя відмовився слідувати і не пояснив свої дії належними, раціональними, детальними і зрозумілими мотивами.

Хоча така практика Дисциплінарного сенату склалась у справах, де досліджувались юрисдикційні дії суддів (вчинені при розгляді справ) – але вона, в принципі, застосовна і в неюрисдикційних правовідносинах, як-от при виконанні суддею повноважень за адміністративною посадою.

У контексті справи дисциплінарного провадження, яка розглядається, Сенат вказує, що Закон про вільний доступ до інформації не містить норм із чітким регулюванням, які б вказували яким чином мав би діяти суддя у цій ситуації (Закон містить загальні вказівні принципи щодо доступу до інформації) і в судовій практиці немає якогось конкретного та чіткого правила, яким слідувало б послуговуватись. Виходячи з цього Дисциплінарний сенат зазначає, що предметом дослідження є два питання:

1) чи застосував обвинувачений суддя належно «трискладовий тест» при вирішенні питання про надання спірної інформації;

2) чи послідувала за наданням обвинуваченим спірної інформації значна шкода.

По першому питанню Сенат підкреслює, що Закон про вільний доступ до інформації не вимагає в письмовій відповіді на запит детально пояснювати порядок застосування «трискладового тесту» розпорядником інформації. Відтак відсутність таких пояснень у наданій обвинуваченим суддею відповіді на запит ЗМІ не може бути поставлено йому в провину і в умовах такої невизначеності з питання Дисциплінарний сенат схильний займати позицію на користь судді.

З іншої сторони, Сенат все ж вважає, що обвинувачений суддя допустив певну необачність при виконанні запиту: Закон дозволяв йому відтермінувати надання відповіді на запит якщо для його розгляду можуть потребуватись консультації з іншими особами. У спірній ситуації від досвідченого судді можна розумно очікувати, що він мав би вжити заходи по консультаціях із головним прокурором у кримінальному провадженні аби поцікавитися його думкою на предмет можливості надання відповідної інформації як публічної. Заявник таких кроків не вжив.

В будь-якому випадку Дисциплінарний сенат доходить висновку, що хоча в цілому дії обвинуваченого судді підлягають критиці і він не згоден з його рішенням надати спірну інформацію ЗМІ як публічну – у цій ситуації обвинувачений не порушив жодну чітку норму права чи й послідовну і усталену судову практику.

По другому питанню Дисциплінарний сенат не встановив конкретної реальної шкоди, яку б завдало надання спірної інформації як публічної – такою шкодою не є, зокрема, зазнаний правоохоронними органами «дискомфорт» від критики їх дій у ЗМІ.

Виходячи з цього Дисциплінарний сенат виправдав обвинуваченого суддю і встановив відсутність дисциплінарного проступку.

Рішення Дисциплінарного сенату Вищого адміністративного суду Чехії від 17.01.2022

Відповідно до обставин справи Обласний суд міста Брно розглядав клопотання про скасування відстрочки відбування покарання одним із засуджених в кримінальній справі: ця відстрочка була мотивована поганим станом здоров’я засудженого, проте прокурору стало відомо, що засуджений пересувається самостійно і навіть займається спортивною активністю, що може свідчити про введення ним суду і слідства в оману щодо стану його здоровя. За законодавством отримання відстрочки через недобросовісні дії засудженого є підставою для її скасування.

Обвинувачений суддя, однак, у задоволенні клопотання відмовив і в ухваленому рішенні не пояснив чому він відкинув докази зловживань засудженим. За твердженням заявника (Міністр юстиції), обвинувачений суддя "діяв так, наче відповідні факти йому взагалі невідомі". 

Виходячи з цього суддя був обвинувачений в ухваленні немотивованого рішення.

Дисциплінарний сенат вказує, що в цій справі предметом скарги є дії, які прямо стосуються прийняття суддею судового рішення і це "дуже тонкий лід", оскільки "Якби суддю можна було регулярно карати за його юридичні висновки та оцінку доказів з ініціативи виконавчої влади, навіть через дисциплінарний суд, незалежність та неупередженість судової влади було б підірвано на шкоду всім тим, кого вона покликана захищати".

Дисциплінарний сенат повторює, що за його практикою в межах юрисдикційної діяльності судді він може нести дисциплінарну відповідальність в одному з трьох випадків: 1) мало місце порушення норми з однозначним формулюванням; 2) суддя не виконав вказівки вищестоящого суду; 3) існує єдина і усталена судова практика вищих судів, якою суддя знехтував і не підкріпив свою протилежну їй позицію раціональними та зрозумілими доводами.

Сенат підкреслює, що в цілому він має дуже стримано підходити до дисциплінарної відповідальності судді у випадку оцінки ухваленого ним рішення. Сенат, однак, не виключає, що у вельми виняткових випадках дисциплінарне правопорушення вбачатиметься навіть в ізольованій надмірній поведінці судді, наприклад, якщо його рішення за жодних обставин явно не виправдане, образно кажучи «клик в небеса» ("do nebe volající", цитата дослівно :) ). Очевидно, що причиною такої оцінки може бути широкий консенсус серед професійної громадськості. З цієї точки зору дисциплінарні комісії, що складаються з безлічі представників різних юридичних професій, підходять для такої оцінки.

В цьому випадку такої виключної ситуації, однак, не було. Дисциплінарний сенат виходить з того, що відповідно до статті 325 Кримінального кодексу відстрочка у відбуванні покарання надається засудженому до позбавлення волі якщо він страждає тяжким недугом. У цій справі питання про наявність недуга у засудженого було предметом неодноразових розглядів Обласним судом, який на підставі відповідних висновків неодноразово встановлював існування цього недуга і такі рішення ніколи раніше не оскаржувались прокурором.

Таким чином, у обвинуваченого судді були достатні підстави вважати, що засуджений дійсно тяжко хворий, врахування ж інших обставин охоплювалось принципом "вільної оцінки доказів".

Крім цього, Сенат враховує, що обвинувачений суддя мотивував свої рішення про надання засудженому відстрочки також пандемією Covid-19 і, на думку Сенату, в цілому важко стверджувати, що суддя приймав рішення з різким протиріччям реальності.

Дисциплінарний сенат погоджується із заявником скарги, що обвинувачений суддя повинен був відобразити спірні факти у своєму рішенні. Проте це не означає, що в такому випадку суддя обов’язково мав би прийняти інше рішення. Зокрема і в ході дисциплінарного провадження суддя надав пояснення, що все рівно ухвалив би таке саме рішення, оскільки не вважав спірну інформацію такою, яка суттєво і фундаментально вплинула б на зважування доказів у цій справі.

Дисциплінарний сенат дійшов висновку, що у цій справі суддя діяв опираючись на докази у справі, а сама по собі протилежна оцінка вищестоящого суду зі скасуванням рішення не є підставою для притягнення судді до відповідальності. В цілому немає підстав стверджувати про явне порушення з боку судді і тому він підлягає виправданню.

Рішення Дисциплінарного сенату Вищого адміністративного суду Чехії від 07.01.2021

За обставинами справи голова Верховного Суду подав скаргу щодо судді районного суду міста Мельник у зв’язку з тим, що той у своїй декларації про особисті інтереси, діяльність, активи і доходи не відобразив належним чином активи:

1) в одному випадку замість точного зазначення інформації про нерухомість він вказав, що не володіє нічим іншим крім того, що внесено в кадастр нерухомості;

2) в іншому випадку замість точних джерел доходів і майнових благ, зокрема й спадщини, він просто вказав номер спадкового провадження (спадкової справи);

3) в іншій декларації замість вказівки на точну суму, тип і джерело доходу - він просто послався на податкову декларацію, що подавалась у податкову інспекцію.

Голова Верховного Суду звинуватив обвинуваченого суддю у подачі неповних і неточних відомостей в майновій декларації. Дисциплінарний відповідач заперечив це тим, що інформація, яка підлягала відображенню в декларації, значною мірою дублювалась у відповідних державних реєстрах. Зазначає, що подана ним декларація містить посилання на надійні джерела, де відповідну інформацію можна отримати й перевірити, а крім цього подача декларації не має відбуватися "аби просто подати", тобто немає смислу інформувати державу про одне й те ж багаторазово.

Дисциплінарний сенат звертає увагу на те, що вимоги закону про декларування і форма декларації є достатньо чіткими і невідображення дисциплінарним відповідачем відповідної інформації не є результатом спорів щодо порядку заповнення декларації, а натомість слідує з недостатньої оцінки ним важливості декларування як такого. Такі дії обвинуваченого судді, відтак, слід кваліфікувати як умисні.

Такий підхід обвинуваченого до заповнення декларації, що призводить до неповного, неточного і помилкового декларування, впливає на авторитет судді та довіру громадськості до незалежності та неупередженості судової влади, оскільки може створити враження, що судді є що приховувати у своїх майнових питаннях.

Виходячи з цього Дисциплінарний сенат визнав вчинення дисциплінарного правопорушення.

Обираючи санкцію Дисциплінарний сенат зважує, що, з однієї сторони, дисциплінарний відповідач вчиняв спірні дії неодноразово в декількох деклараціях, що є обтяжуючою обставиною. З іншої сторони, багаторазове вчинення таких дій стало можливим через недостатній контроль декларацій з боку інших органів: обвинувачений суддя пояснив, що якби на недоліки в деклараціях його повідомили раніше, то він уникнув би багаторазового їх вчинення в деклараціях за різні роки.

Сенат також враховує, що спірне правопорушення не стосується виконання безпосередніх обов’язків судді. Тому Сенат застосував санкцію у вигляді догани.

Рішення Дисциплінарного сенату Вищого адміністративного суду Чехії від 21.07.2022

За обставинами справи суддя Обласного суду міста Брно був звинувачений у вчиненні дисциплінарного правопорушення, яке полягало у поданні майнової декларації із затримкою: декларація мала бути подана до 30.06.2021 року, хоча фактично була подана 30.07.2021.

Дисциплінарний відповідач визнав факт затримки, проте пояснив, що затримка викликана поганим психологічним станом через смерть матері і вважав, що затримка не досягне порогу дисциплінарного проступку. Зазначає, що на його переконання затримка не вплинула на оцінку суспільством його дій як таких, що порушують незалежність, неупередженість і авторитет судової влади.

Сенат зазначає, що в цьому випадку відповідач вчинив однозначне порушення закону, проте це не обов’язково в принципі свідчить також про дисциплінарний проступок і належить враховувати чи дійсно затримка у поданні декларації ставила під загрозу довіру до здатності судді незалежно, професійно і справедливо приймати рішення.

Сенат звертає увагу, що відповідач вже притягався до відповідальності за аналогічні проступки раніше. Повторне вчинення такої (без)дії свідчить у кращому разі про неодноразову недооцінку значення обов’язку з подачі декларації, у гіршому — про неприпустиму недбалість у його виконанні або навіть його ігнорування, що зовсім неприпустимо. Поведінка обвинуваченого відтак не може оцінюватись інакше, як дисциплінарне правопорушення. Суддя повинен перш за все належним чином виконувати покладені законом обов'язки, особливо такі зобов'язання, метою яких є зміцнення авторитету судової влади в цілому.

Сенат визнав доводи відповідача непереконливими, зокрема й враховуючи, що подання декларації не є виключно інтелектуально складною діяльністю, яка має викликати надмірні труднощі для особи судді.

Обираючи санкцію Сенат враховує, що обвинувачений суддя все ж подав декларацію - і зробив це до того, як його повідомили про невиконання цього обов’язку, при цьому пропуск строку є незначним. Тому Сенат застосував санкцію у вигляді догани.

Рішення Дисциплінарного сенату Вищого адміністративного суду Чехії від 02.12.2020 року

За обставинами справи суддю Окружного суду Ліберци було звинувачено у дисциплінарному правопорушенні, яке полягало у неетичному коментарі про вибори голови цього суду: суддя відвідала програму на одному з місцевих телеканалів і в репортажі під назвою "Він виграв процес відбору і має стати головою суду. Заплямоване минуле не має значення", розкритикувала процес виборів голови суду і розкритикувала також якість роботи новообраного голови суду, звернувши увагу на певні недоліки в його роботі як судді. Дисциплінарний відповідач в репортажі стверджувала, що новообраний голова суду не відповідає цій посаді і головою мав би бути обраний інший кандидат.

На свій захист Відповідач вказала, що як колишня голова суду вона була єдиною людиною, обізнаною з недоліками в роботі як судді новообраного голови суду, а тому вона була зобов’язана довести ці відомості до відома суспільства. Підкреслює, що у своїх висловлюваннях не вдавалась до неправдивих заяв, а усі оціночні судження супроводжувались нею з уточненням, що це її власна думка. При цьому навіть скаржник не посилається на озвучення нею неправдивих відомостей.

Згідно національного закону суддя зобов'язаний виявляти належну повагу до інших суддів, інших осіб, які займаються юридичною професією, та інших працівників суду, а також учасників або сторін судового розгляду.

Дисциплінарний сенат звертає увагу, що один із способів прояву обов'язку судді утримуватися від усього, що може підірвати авторитет судової влади або поставити під загрозу довіру до незалежного, неупередженого та справедливого прийняття рішень судом, є обов’язок утриматися від таких публічних заяв судді, які виставляють іншого суддю у недоречно негативному світлі в очах громадськості.

У своїй попередній практиці Сенат вже зазначав, що суддя є найважливішим представником публічної влади, легітимність і авторитет якої засновані на обачності, помірності, розумності та переконливості. Цьому мають відповідати також і його публічні виступи. Перша та основна вимога до такого виступу полягає в тому, щоб він ґрунтувався на ретельно встановлених та критично оцінених фактах. Суддя повинен з більшою обережністю, ніж звичайний оратор, покладатися на факти, вірити в правдивість яких він має вагомі підстави. Це не означає, що в конкретному випадку він не може помилятися і говорити щось об'єктивно неправдиве. Однак він повинен публічно розкривати факти тільки в тому випадку, якщо він має вагомі підстави вважати, що він встановив і перевірив їх з достатньою ретельністю. Що ж до думок, тобто оціночних суджень, то й тут його треба просити висловлювати їх розважливо, по можливості не в односторонньому порядку, з достатнім ступенем відображення інших думок і по можливості так, щоб вони не зазнавали надмірного впливу емоцій.

Логічно, що зіткнення думок обов'язково призводить до розбіжностей і потенційно у громадськості може виникнути невпевненість у тому, чи правильно функціонують конституційні інститути, і тим більше такі, як судова система, коли в них відбуваються такі публічно дискусії. З іншого боку, необхідно прийняти за загальновідомий і добре зрозумілий для пересічного громадянина принцип, що у західному суспільстві зіткнення думок з дискусійних питань становлять суть його функціонування і що їх виникнення зазвичай є позитивне, а не негативне явище. Таким чином, можна резюмувати, що різні питання, пов'язані з його (суспільства) функціонуванням, можуть і повинні бути публічно обговорені і в судовій системі. Якщо учасниками таких дебатів є судді (чи судові чиновники) , вони мають дотримуватися двох описаних вище максим, тобто скрупульозної вірності фактам і розумної стриманості у думках. Крім цього, суддів слід просити задуматися про контекст, у якому відбуваються дебати, і про те, як їхній публічний виступ може вплинути на функціонування судової влади чи конституційної системи як такої, ключовою частиною якої є судова система.

Дисциплінарний сенат зазначає, що у цій справі висловлювання дисциплінарного відповідача базувались на конкретних, перевірених і добре відомих їй фактах, оскільки вона, як екс-голова суду, мала доступ до відповідних документів. За позицією Сенату можна висунути певні зауваження в тім, наскільки доречним був «режисерський» стиль її мови в ході спірного репортажу і чи не звучав би приємніше дискурсивніший і менш домінуючий тон висловлювання; однак обвинувачена суддя не перевищила межі, що випливають із її особливих юридичних обов'язків. Дисциплінарну обвинувачену не можна навіть звинуватити в тому, що вона безпідставно вважала певний набір людських якостей вирішальним для придатності певної людини на посаду голови: заяви обвинуваченої судді швидше викликають легітимну суперечку про поняття голови суду – чи має головувати суворий, авторитетний кандидат, який сам подає приклад своєю старанністю і вимагає послідовного виконання обов'язків, або, швидше, це має бути модератор, який координує діяльність автономних судових осіб, не діючи у своїй діяльності надто авторитетно.

Дисциплінарний сенат вважає, що дисциплінарний відповідач обраного на посаду голови суду кандидата вважала невідповідним через своє не ірраціональне уявлення про ідеального голову суду. Вона озвучила на публіці свою думку про його невідповідність посаді на підставі фактів, які з достатніх причин вона вважала важливими та надійними. Форма її публічного виступу не виходила за межі, що випливають із раніше означених принципів. Таким чином, вона не порушила обов'язок зберігати належну повагу до свого колеги. Вона також не зробила нічого, що могло б підірвати авторитет судової влади чи поставити під загрозу довіру до незалежного, неупередженого та справедливого ухвалення рішень судами. 

Дисциплінарний сенат підкреслює (цитата дослівно): Суди не можна вважати тендітною «сніжинкою», яка не здатна витримати суспільну дискусію про відповідність чи невідповідність тих чи інших осіб посаді голови суду.

Опираючись на викладене Сенат виправдав дисциплінарного відповідача.

Рішення Дисциплінарного сенату Вищого адміністративного суду Чехії від 07.12.2020 року

Обвинувачений - суддя Окружного суду Хрудіме, який перебував протягом декількох періодів на лікарняному. Скаржник, голова Окружного суду, дізнався, що дисциплінарний відповідач поряд з роботою судді працює також і викладачем в університеті та у період своїх лікарняних він проводив пари. 

Дослідивши відповідні докази і заслухавши свідків Сенат встановив, що відповідач дійсно в період перебування на лікарняному проводив в окремі дні пари в університеті, хоча вони і були скорочені порівняно зі звичним графіком.

Дисциплінарний сенат зазначає, що відповідно до закону про тимчасову непрацездатність перебування на лікарняному включає обов'язок залишатися за місцем проживання в період тимчасової непрацездатності та дотримуватися обсягу та тривалості дозволених виїздів на природу, а місцем проживання тимчасово непрацездатного застрахованого є місце, про яке застрахований повідомив лікаря у разі тимчасової непрацездатності.

На думку Сенату порушення цього положення суддею у разі перебування на лікарняному, в принципі, може становити собою такі дії, які підривають авторитет судової влади, а отже і бути дисциплінарним проступком. Зокрема, як відзначає Сенат, недотримання суддею трудової етики і дисципліни гостро сприймається суспільством у зв’язку із суддівською винагородою, по відношенню до якої часто виникають спроби провокувати суспільні дискусії і критику. Дотримання суддею трудового режиму в значній мірі сприяє формуванню у суспільства відношення до судової влади в цілому. Будь-які упущення окремих осіб у цьому питанні завжди породжують цілеспрямовані, найчастіше перебільшені нападки на авторитет не лише окремих суддів, а й усієї судової влади.

Сенат зазначає, що у цій ситуації авторитет судової влади зазнав шкоди незважаючи й на той факт, що спірні порушення вчинені дисциплінарним відповідачем були відомі лише представникам самої судової влади (судді і працівники суду) і ці події не були предметом більш широких в суспільстві дебатів.

Таким чином, відповідач вчинив дисциплінарне правопорушення. Разом з цим, Дисциплінарний сенат вважає, що немає підстав для накладення стягнення: закон про судоустрій дозволяє Дисциплінарному сенату, у разі встановлення факту дисциплінарного правопорушення, не накладати на суддю стягнення у випадку, якщо за позицією Сенату достатньо самого розгляду факту дисциплінарного проступку. В цій справі Сенат враховує, що було визнано доказаним проведення суддею в період непрацездатності пар тривалістю лише в чотири години протягом 4 місяців. Крім цього, обвинувачений раніше до дисциплінарної відповідальності не притягався.

Рішення Дисциплінарного сенату Вищого адміністративного суду Чехії від 11.10.2021 року

За обставинами справи суддя Районного суду в Дечіне звинувачена головою районного суду серед іншого в тому, що вона несанкціоновано винесла з будівлі матеріали декількох десятків судових справ, які перебували у її провадженні, і довго не повертала їх до суду, в т.ч. за вимогою голови суду. Дисциплінарний заявник зазначає, що в одному з випадків неповернення матеріалів справи призвело до того, що іншому судді довелось розглядати питання про продовження запобіжного заходу не маючи матеріали справи.

Свої дії дисциплінарний відповідач пояснила в тому числі і тим, що на той час відчувала симптоми COVID-19 і забрала матеріали додому аби вирішувати справи вдома. Зазначала, що розглядала справи в т.ч. на вихідних.

Дисциплінарний сенат підкреслює, що закон встановлює проступок судді через формулу "винне порушення обов'язків судді, а також винна поведінка чи дії, якими суддя підриває авторитет судової функції або створює загрози для довіри до незалежного, неупередженого, професійного та справедливого прийняття рішень судами."

Сенат звертає увагу, що за його і іншою судовою практикою для настання дисциплінарного проступку недостатньо для порушення суддею встановлених для нього законом обов’язків, натомість обов’язковою кваліфікуючою ознакою є обумовлення таким порушенням шкоди авторитету правосуддя та/або довіри до суду.

Сенат вказує, що судова справа, безумовно, не є власністю судді. Не тільки суддя, а й суд, або його адміністрація повинні мати уявлення про судові справи та їх місцезнаходження. Забирати матеріали справ додому, безсумнівно, небажано, а , скоріше, з точки зору судді, це ризикована дія, оскільки справа може бути вкрадена, втрачена, пошкоджена або змінена. Проте відповідальність і ризик насамперед несе сам суддя.

Взяття суддею матеріалів справи додому, навіть якщо юридично відповідний порядок було формально порушено, само по собі, без передбачуваних і доведених негативних наслідків для відправлення правосуддя або загрози довірі суспільства до судової влади, не може становити собою правопорушення. І хоча у цій справі обвинувачена суддя, в принципі, порушила порядок обліку матеріалів судових справ - Дисциплінарний сенат не є додатковим органом судової адміністрації щодо застосування будь-яких організаційних або режимних заходів щодо суддів.

Зокрема Дисциплінарний сенат зазначає, що хоча в одному з випадків спірні дії потягли за собою потребу розгляду справи іншим суддею не маючи її матеріалів - у дійсності це не перешкодило нормально розглянути відповідне питання, позаяк частина матеріалів містилась в електронному вигляді в системі суду.

Таким чином, Дисциплінарний сенат дійшов висновку, що дисциплінарна обвинувачена діяла з порушенням правил внутрішнього розпорядку та/або вказівок голови суду про реєстрацію матеріалів судових справ, які вона взяла для опрацювання додому. Але само по собі це не може бути дисциплінарним правопорушенням, оскільки не було заявлено і не було доведено жодних негативних наслідків. Відповідно за цим епізодом дисциплінарна відповідач підлягає виправданню.

Рішення Дисциплінарного сенату Вищого адміністративного суду Чехії від 11.04.2018 року

В цій справі суддя Районного суду міста Бланско був обвинувачений в тому, що в шістьох судових справах у провадженні судді мало місце оголошення в судовому засіданні резолютивних частин, які відрізнялись надалі від письмового тексту судових рішень. 

Дисциплінарний сенат зазначає, що якщо дії судді щодо зміни оголошеної раніше резолютивної частини є доведеними і не виявлено обставин, які заслуговують на особливу увагу, які б пом’якшували тяжкість правопорушення, то в принципі неможливо застосувати до обвинуваченого інший дисциплінарний захід, крім як звільнення з посади судді. Типова небезпека такої поведінки судді така, що її можна віднести до одного з найсерйозніших дисциплінарних проступків, які суддя може вчинити під час ухвалення рішення. При цьому у цій справі це були не поодинокі дії, а сукупність шести однотипних проступків, які дисциплінарний обвинувачений вчинила за відносно короткий період часу, приблизно у півтора роки. Ці обставини ясно доказуються з невеликих конкретних частин відповідних судових матеріалів і не вимагають додаткових доказів за звичайних обставин.

Дисциплінарний обвинувачений зазначала, що вчиняла відповідні зміни в резолютивних частинах "на користь сторін у справі", оскільки вже при написанні раніше оголошених резолютивних частин з’ясовувались важливі відомості (наприклад, в одному випадку з’ясувалось, що відповідна сторона, яка фігурувала у резолютивній частині, померла за декілька днів до оголошення рішення). Дисциплінарний сенат в принципі не заперечує, що обвинувачена не вчиняла відповідні дії з наміром зашкодити учасникам справи: на думку сенату очевидно, що дії обвинуваченої були мотивовані вирішенням проблемних при розгляді судових питань "прагматичним способом". Це, однак, не заперечує того факту, що обвинувачена таким чином ігнорувала "загальну роль судді в судовій і конституційній системі".

Обираючи дисциплінарну санкцію Сенат вказує, що зміна власного рішення суду, що має обов'язкову силу, в умовах, коли закон не допускає такої зміни, є грубим порушенням порушенням одного з основних принципів прийняття судових рішень, а саме пов’язаності суду своїм же рішенням. Насамперед, пов'язаність власним рішенням допомагає запобігти судовому свавіллю – вже прийняте рішення не може бути змінене, за винятком випадків, передбачених законом. Суд, який виніс своє рішення, більше не може передумати і винести інше рішення за своїм бажанням. Винесене рішення може бути змінено лише іншим органом, уповноваженим на це (зазвичай вищим судом). По суті положення, що перешкоджають зміні вже винесеного рішення, одночасно створюють розподіл повноважень між окремими складовими в судовій системі. Вчиняючи дії по зміні власного рішення, коли цього не допускає закон, суд бере на себе компетенцію, яка йому вже не належить і яка належить іншій структурній частині судової системи.

Вищезгаданий принцип не може бути довільно "скасований" в окремих випадках на тій підставі, що суддя діє «в інтересах» учасників. Звичайно, не виключено, що в конкретних випадках учасникам справи такі дії не будуть завдавати шкоду і вони навіть будуть у певному сенсі задоволені змістом зміненого таким чином рішення. Однак у будь-якому разі шкода, і це принципово, полягає у порушенні правил розподілу повноважень усередині судової системи та порушенні принципу передбачуваності та законності судового розгляду.

Дисциплінарний сенат підкреслює, що суддю не можна звинувачувати в тому, що він припустився деяких помилок у своїх рішеннях. Суддя теж помиляється і помилки властиві кожній людській діяльності. Однак якщо суддя вже припустився помилки, в тому числі помилки, яку він не міг передбачити (наприклад, винесення рішення в момент, коли один із учасників уже був мертвий, а суд не міг про це дізнатися), він повинен використовувати передбачені законом засоби для усунення такої помилки, а не усувати їх самовільно з використанням незаконної процедури.

Сенат вказує, що при виборі дисциплінарного стягнення за певних обставин можна було б розглянути питання про відмову від застосування найсуворішого дисциплінарного заходу. Так було б, якби дисциплінарний відповідач задумалася про серйозність своїх дій, якби це була дія, що відбулася за надзвичайних обставин, якби була надія, що проступок не повториться у професійному житті обвинуваченого. У цій справі обвинувачена, однак, не визнала своєї провини і навіть протягом усіх слухань у Дисциплінарному сенаті наполягала на тому, що дисциплінарне провадження мотивовано виключно упередженим відношенням до неї з боку інших осіб, зокрема й керівництва суду.

Таким чином, як зазначає Сенат, можна резюмувати, що поєднання дуже серйозної дисциплінарної провини, відсутності саморефлексії з боку обвинуваченої в дисциплінарному провадженні, відсутності будь-яких обставин, які могли б виправдати її дії, та слабкої надії на те, що вона зможе продовжувати приносити користь судовій владі, наводить Дисциплінарний сенат до ясного та однозначного висновку, а саме про призначення дисциплінарної санкції у вигляді звільнення з посади судді.

Рішення Дисциплінарного сенату Вищого адміністративного суду Чехії від 28.11.2018 року

За обставинами цієї справи голова сенату Міського суду в Празі надала розширений коментар одному з телеканалів у сюжеті, що був пов’язаний із підтриманим на той час Президентом Чехії рішенням про амністію. На питання журналіста чи вважає суддя, що амністія готувалась з розрахунком, що вона стосуватиметься конкретних людей, той відповів "я в цьому впевнений". На уточнююче питання про те, чи вважає він, що амністія була "проплачена" - суддя відповів "що неможливо в цій країні? Це неможливо? Можливо".

Дисциплінарний сенат зазначає, що за його практикою і практикою Конституційного Суду суддя чи інша особа, пов'язана з відправленням правосуддя, має право висловлювати та поширювати, навіть публічно, свої громадянські та політичні позиції, у тому числі відкрито критичні думки, при цьому предметом критики можуть бути також події у самій судовій владі або навіть у конкретному суді. З іншого боку, можна вимагати, щоб здійснення цього права на свободу вираження поглядів суддями та іншими представниками судової влади здійснювалося з певною стриманістю, тобто таким чином, щоб не ставити під загрозу авторитет і неупередженість судової влади неприйнятним чином і не втручатися у право конкретних сторін на справедливий судовий розгляд.

Так, наприклад, Конституційний Суд Чехії у своїх рішеннях зазначав: людина, яка прийняла посаду судді, пов'язана обов'язком лояльності і стриманості. Тому його свобода вираження поглядів підлягає особливим обмеженням, що випливають із цього зобов'язання. Зокрема, суддя не повинен своїми виступами підривати довіру громадськості до того, що він прийматиме рішення відповідно до основних принципів демократичного правопорядку, а також віру у неупередженість та незалежність судової влади. (…). Однак кожен випадок має оцінюватися індивідуально з урахуванням усіх обставин, при цьому необхідно враховувати, зокрема, позицію судді, який здійснив промову, місце та манеру виступу, зміст його виступу, заяви та загальний контекст, у якому ці заяви було зроблено.

Сенат цитує, що на думку Конституційного Суду, суддя зобов'язаний виявляти лояльність та стриманість з моменту вступу на посаду навіть у приватному житті. Проте обставини, у яких він оголошує певні позиції, впливають на обсяг цього зобов'язання. Виступ, у якому суддя прямо згадує про свою судову функцію, має оцінюватися суворіше. Такий виступ буде більшою мірою пов'язаний з тим, як цей суддя виконує свою функцію. Якщо ж з промови об'єктивно не видно, що його зробив суддя, це обумовлює підвищену до нього толерантність. Такий виступ знижує рівень його асоціювання з функцією судді.

Дисциплінарний сенат зазначає, що хоча рішення про амністію і є актом виконавчої, зокрема Президента Республіки, воно значно втручається у функціонування судової влади, тобто у відправлення правосуддя з конкретних кримінальних справах. Критика цієї амністії хоча й має політичний вимір, але стосується сфери функціонування правосуддя, і публічні дебати з цих питань, безсумнівно, відповідають інтересам суспільства в цілому. Згідно з практикою ЄСПЛ, Конституційного суду та Вищого адміністративного суду судді у цих сферах користуються високим рівнем захисту.

Іншим питанням, однак, на думку Дисциплінарного сенату, є заяви дисциплінарного обвинуваченого, згідно з якими він «особисто переконаний», що амністія готувалася для конкретних людей і що не виключено, що хтось з одного боку продавав, а з іншого платив (за цю амністію), тому що, як сказав дисциплінарний відповідач, «у цій державі можливо все». Дисциплінарний сенат вважає, що це, по суті, констатація факту, а не оцінне судження. Це твердження має значний дискредитуючий потенціал щодо осіб, пов'язаних з підготовкою амністії, у тому числі колишнього президента республіки, який несе за неї політичну відповідальність. Однак такі заяви, що більш важливо для виникнення публічної дисциплінарної відповідальності, посилають суспільству дуже тривожний сигнал, оскільки дають зрозуміти, що дисциплінарний обвинувачений є досвідченим суддею у кримінальних справах (в інтерв'ю суддя це підтверджує журналістам) і як суддя, який займався у тому числі тяжкими справами про економічні злочини переконаний, що амністія була підготовлена з метою дати можливість конкретним особам уникнути правосуддя, припинивши їх кримінальне переслідування, і що не виключено, що хабар був дано за те, щоб амністія була підготовлена саме в такій формі. На думку Дисциплінарного сенату, таке спілкування саме по собі дуже суттєво загрожує довірі громадян до функціонування судової влади та демократичного правопорядку загалом. 

Однак це не означає, що така заява судді завжди є абсолютно неприпустимою, як стверджує заявник дисциплінарного провадження. Відповідно до судової практики Сенату і Конституційного Суду необхідно оцінити чи має таке фактичне твердження реальні підстави чи ні.

Якщо зазначена заява гуртувалась на реальних підставах, на думку Дисциплінарного сенату суддя має право не лише повідомити про такий факт до правоохоронних органів, а й привернути до нього увагу громадськості, якою б тривожною не була така подія. Це саме та ситуація, коли громадськість має бути стривожена, враховуючи серйозність такої потенційної злочинної діяльності. Звичайно, можна знайти низку історичних прикладів з інших країн, де саме представники судової влади публічно звертали увагу на корупцію, економічну злочинність та зловживання владою - див., наприклад, справи італійських суддів 80-х та 90-х років минулого століття, деякі з яких поплатились життям за свою особисту хоробрість.

З іншого боку, якщо така заява судді не має реальних підстав, якщо вона ґрунтується лише на неперевірених відомостях та домислах, суддя, на думку Дисциплінарного сенату, виходить за межі своїх прав, оскільки така публічна заява здатна необґрунтовано поставити під загрозу авторитет судової влади, а тому може бути дисциплінарним правопорушенням з боку судді.

Сенат зазначає, що у цій конкретній справі не існувало ніяких конкретних доказів, які б стосувалися можливих зловживань під час підготовки амністії. Підозри, що з'явилися у зв'язку з підготовкою амністії, особливо в засобах масової інформації, звичайно, не можна недооцінювати апріорі, але, виходячи з них, суддя як конституційний чиновник не має права, на думку Сенату, публічно заявляти з упевненістю або з високим ступенем ймовірності, що амністія справді неправомірна. Дисциплінарний обвинувачений заявив, що «торгівля» амністією можлива, бо «в цій державі можливо все». Тому можна стверджувати, що він чітко заявив у даному інтерв'ю, що особисто переконаний у тому, що амністія готується для конкретних людей, тому він принаймні підтвердив, що амністія була корумпована незалежно від того, була вона зроблена за плату чи ні.

Таким чином, Дисциплінарний сенат дійшов висновку, що дисциплінарний обвинувачений винним чином порушив свої обов'язки судді утримуватися при здійсненні своїх політичних прав від усього, що може підірвати авторитет судової влади, спричинити зниження довіри до судової влади або поставити під загрозу довіру до незалежного, неупередженого та справедливого прийняття рішень судами.

Дисциплінарний сенат дійшов висновку про достатність застосування стягнення у вигляді догани.