У справі про відшкодування шкоди, завданої неконституційним законом, позивач має підтвердити розмір шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між неконституційним актом і завданою шкодою (висновок КЦС Верховного Суду у справі № 754/14608/19)

Постанова КЦС Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 754/14608/19

У позовній заяві ОСОБА_3 . В посилається на частину третю статті 152 Конституції України щодо обов`язку держави ухвалити закон, що регулює порядок відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, а також відшкодувати державою завдану їй шкоду.
Верховний Суд частково погоджується з доводами заявниці щодо необхідності виконання державою її позитивного обов`язку як компенсаційної функції у разі відсутності норми, що прямо регулює порядок відшкодування, зокрема моральної шкоди, завданої у зв`язку з неконституційністю акта, з огляду на таке.
Позитивне зобов`язання держави запровадити нормативно-правову базу необхідно тлумачити як таке, що включає обов`язок забезпечити ефективне функціонування такої нормативно-правової бази. Таким чином, регуляторні обов`язки охоплюють необхідні заходи для забезпечення її впровадження, у тому числі нагляд і виконання (рішення ЄСПЛ від 19 грудня 2017 року у справі «Лопес де Соуза Фернандес проти Португалії» (Lopesde Sousa Fernandes v. Portugal), заява № 56080/13, пункт 189; від 25 червня 2019 рок у справі «Мехмет Улусой та інші проти Туреччини» (Mehmet Ulusoy and Others v. Turkey), заява № 54969/09, пункт 83).
Згідно зі статтею 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Тому держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18).
Відповідно до своїх позитивних зобов`язань згідно з Конвенцією держава Україна має, по-перше, запровадити законодавчу базу на виконання статті 152 Конституції України, по-друге, надавати доступ до суду, в межах якого особа може у відповідних випадках отримати відшкодування шкоди, зокрема у порядку цивільного судочинства.
........................
.......................
Водночас предмет доказування у справах про відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами, як компенсаційного обов`язку держави має свої особливості. Зокрема, в такій категорії справ неконституційність акта вже встановлена рішенням Конституційного Суду України та не потребує доведення, також не встановлюється судом і вина окремих посадових чи службових осіб органів публічної влади, про що зазначено вище. Тому позивач має підтвердити доказами розмір завданої шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між неконституційним актом і завданою шкодою.
........................
Як вже зазначалось вище Рішенням КСУ визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину п`яту статті 176 КПК України.
Рішення КСУ стосується визнання неконституційною процесуальної норми, яка обмежує застосування інших запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, за вчинення кримінальних правопорушень за ознаками злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 КК України.
Верховний Суд зазначає, що неконституційність частини п`ятої статті 176 КПК України жодним чином не заперечує можливість обрання судом особі, яку підозрюють у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у разі доведення ризиків, передбачених пунктами 1-5 частини першої статті 177 КПК України, і того, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Отже, безальтернативність частини п`ятої статті 176 КК України після визнання її неконституційною є підставою для компенсації лише тоді, коли позивачка доведе, що суди не встановили ризиків, передбачених пунктами 1-5 частини першої статті 177 КПК України, а керувались лише формальним посиланням на вказану неконституційну норму.
...................
.................
У справі, що переглядається, під час постановлення ухвал Шевченківський районний суд міста Києва та Апеляційний суд міста Києва оцінили ризики, передбачені статтею 177 КПК України, визначили наявність усіх ризиків, визначених цією статтею (пункти 1-5 частини першої статті 177 КПК України) та врахували обставини, передбачені статтею 178 КПК України, які суд оцінює для обрання більш м`якого запобіжного заходу.
Суд першої інстанції встановив та врахував такі ризики: тяжкість звинувачень, зокрема за статтями «Терористичний акт» (258 КК України), «Створення терористичної групи чи терористичної організації» (258-3 КК України), особисті стосунки ОСОБА_1 з керівниками терористичних організацій «ДНР», незаконний перетин ОСОБА_1 лінії зіткнення у межах Луганської, Донецької областей, статус народного депутата з необмеженими можливостями відвідування будь-яких установ, об`єктів незалежно від рівня секретності, авторитет ОСОБА_1 серед її електорату, деяких військовослужбовців, державних та громадських діячів як публічної особи і депутата, докази щодо наявності у неї восьми гранат Ф-1, навики володіння зброєю та дозвіл на вогнепальну зброю. Ці висновки підтримав і суд апеляційної інстанції.
Крім того, суди під час обрання запобіжного захисту у вигляді тримання під вартою та неодноразового продовження його строку дійшли висновку, що немає підстав для обрання більш м`якого заходу, оскільки наведені захисниками ОСОБА_1 обставини, передбачені статтею 178 КПК України, не можуть повною мірою запобігти ризикам, передбаченим пунктами 1-5 частини першої статті 177 КПК України, наявність яких встановлено у цій справі.
ЄСПЛ вказує, що навіть загально сформульований ризик, який випливає з організованого характеру злочинної діяльності, у вчиненні якої обвинувачується заявник, приймається як підстава для тримання його під вартою, у тому числі на початкових етапах провадження (рішення ЄСПЛ від 04 травня 2006 року у справі «Дудек проти Польщі»(Dudek v. Poland), заява № 633/03, пункт 36).
Верховний Суд зауважує, що суди під час постановлення ухвал про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його продовження посилались на частину п`яту статті 176 КК України, врахували обставини тяжкості злочину та ризики, пов`язані з її звільненням з-під варти.
....................
Доказів того, що встановлені судами ризики як підстава для тримання її під вартою не були виправдані, ОСОБА_1 не надала, не довела наявність причинно-наслідкового зв`язку між неконституційним актом і завданою їй моральною шкодою з урахуванням встановлених судами обставин у цій справі. Тому Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди у цій справі, проте з мотивів, викладених у цій постанові.

Читайте також
0 коментарiв
Для того, щоб залишати коментарi, необхiдно увiйти в профiль