Право як магія, або Наскільки сильними чарівниками були б вітчизняні судді у світі Гаррі Поттера?

Ганжа Олексій,

головний консультант

Апарату Верховної Ради України

Напередодні новорічних свят чимало любителів кіно сідають перед екранами «чорних дзеркал» за перегляд культової серії фільмів про Гаррі Поттера – хлопчика-чарівника, талановитість, завзятість та хоробрість якого допомагали йому боротися зі злом та врешті-решт перемогти Лорда Волдеморта. Однак не варто забувати, що тернистий шлях до тріумфу над темними силами Гаррі торував не самотою – згуртована команда друзів, мракоборців та найкращих викладачів Гоґвартса завжди була пліч-о-пліч з юним Поттером. Вони викарбувалися у нашій пам’яті не тільки за свої добрі справи, але й за вміння віртуозно вправлятися з чарівною паличкою – невід’ємним атрибутом кожного чародійника. 

Взагалі, управління магією у Поттеріані є справжнім мистецтвом, і чим більшою кількістю заклинань володіє чарівник, чим досконаліше й ефективніше їх спрямовує на необхідний об’єкт, тим сильнішим магом він виглядає в наших очах. Так само і суддя: високомайстерно орудуючи власним пером (місце якого давно вже зайняв комп’ютер), володар мантії інколи демонструє по-справжньому дивовижні, а то й магічні для земних обивателів речі. У руках митця рідка речовина права (що не є тотожним закону) виливається у форму конкретного судового рішення, набуваючи для всіх міцності загартованого металу (так, згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, яке є обов’язковим до виконання).

Отже, оволодіння на високому рівні правом, як і магією, також є своєрідним мистецтвом. Так, за чудовим визначенням Цельса, «право є мистецтвом про добре і справедливе» (ius est ars boni et aequi) [1, с. 40], а поширений переклад цього давньоримського словосполучення в контексті права як «науки» є хибним [2, с. 18]. Як не крути, більшість врешті-решт все одно сходиться на тому, що право – це мистецтво [3, с. 22].

Здавалося б, право як сфера мистецтва має себе дистанціювати від повсякденності [4, с. 13], немов спільнота чарівників трималася подалі від світу маґлів (людей, які не мають магічних здібностей). Водночас вважається, що у світі Гаррі Поттера «біла магія» не тільки має право на існування, але без неї життя є неповноцінним [5, с. 389]. Незважаючи на сакраментальне правило про заборону застосування магії поза межами Гоґвартса, вона все одно просочується у мирський світ настільки, що саме від неї залежить благополучне його існування. 

Стихія права на сьогодні також накриває всю соціальну сферу, майже нічого не залишаючи поза рамками правового регулювання [4, с. 13], що закономірно зумовлює поширення юрисдикції судів на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення (частина третя статті 124 Конституції України). Однак всюдисущність права не гарантує «добре і справедливе» вирішення будь-якої контроверзи – все залежить від особистості судді, його вміння керуватися верховенством права. Закріплення останнього як однієї із засад здійснення правосуддя замість конструкту законності після модернізації конституційного тексту 2016 року не тільки поставило питання пристосування правозастосування до нових конституційних реалій [6], але й переосмислення пануючого завдяки відомому французькому мислителю Ш. Л. Монтеск’є бачення судді лише як «вуст закону». Голова Верховного Суду справедливо підкреслює, що справжній суддя ніколи не був і ніколи не зможе стати простим механічним пристроєм для застосування закону, логічною машиною, що автоматично викидає, умовно кажучи, свої рішення [7].

Оскільки право є мистецтвом, воно не обмежується простим утвердженням правил та вирішенням на їх основі спірних ситуацій [3, с. 22]. Однак навіть у системі вітчизняної юридичної освіти акцент робиться не на розвитку творчого потенціалу правника, а на механістичному закріпленні у його пам’яті сукупності правових шаблонних процедур [8, с. 104]. Таке навчання нагадує уроки Долорес Амбридж з фільму «Гаррі Поттер та Орден Фенікса», коли замість набуття практичних навичок застосування магії вона наголошувала на достатності набутих з підручників теоретичних знань для здачі екзамену. Згодом це призвело до усвідомлення необхідності самостійного опанування закляттями від злих чар та, як наслідок, створення «загону Дамблдора». І хоча ентузіастів, готових поповнити його лави, виявилося небагато, проте саме у «Виручай-кімнаті» (місце, де тренувався загін) магія для учнів Гоґвартса стала набагато значущою за декілька рядків з підручника – справжнім мистецтвом.

Так само і суддя: сліпо слідуючи позитивістським ідеалам механічного, вузько запрограмованого застосування «букви закону», володар мантії приречений бути мов безглуздо базікаючим папугою, ремісником, котрий байдуже займається всім, чого накажуть [9, с. 127-128]. Тому слід погодитись з думкою німецького філософа О. Гьофе, що суддя має діяти скоріше творчо, але не так правотворчо, як у розумінні творчого тлумачення [10, с. 80], мотивування та в цілому підходу до написання судового рішення. Тож сьогодні зі зміною пануючої юридичної парадигми суддя є радше «вустами, що говорять в межах права».

Такий підхід пояснюється тим, що право – це не «завод з виробництва громадського порядку», а мистецтво, для якого характерне слідування проголошеній меті – справедливості [3, с. 59]. Конституційний Суд України стоїть на позиції, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (абзаци другий, третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Відповідно, важко не погодитися з тим, що втілення в життя нормативно-правового акта з урахуванням неписаних юснатуралістичних, морально-етичних норм та суспільної реальності для досягнення справедливості в кожному судовому випадку – це унікальне надскладне мистецтво [11, с. 193], адже зчаста саме рішення «творить» право між сторонами (sententia ius facit inter partes).

У світі Гаррі Поттера справжнім символом протиставлення права та закону зображується одіозна Долорес Амбридж. Перебуваючи на посаді Першого заступника міністра магії та одночасно Генерального інспектора Гоґвартса, а згодом – ще і його директора, вона впевнено перебирає на себе всі важелі влади (з погляду конституціоналізму, фактично концентрує в одній персоні законодавчу, виконавчу та судову функції). І хоча Долорес була впевнена, що діє «в рамках закону» (які вона сама ж і приймала), її зловживання владою призводять до численних порушень прав і свобод учнів та викладачів Гоґвартса. Фанати Поттеріани навіть схильні вважати, що бажання Амбридж контролювати, карати і завдавати болю заради правопорядку нітрохи не менше гідне осуду, аніж неприхована підтримка зла Лордом Волдемортом [12].

А втім, пам’ятаємо, як брати Фред і Джордж Візлі феєрично зірвали екзамен зі стандартів навчання чарівництву (Ordinary Wizarding Levels) для п’ятого курсу учнів Гоґвартса, знищивши всі свавільні та вочевидь несправедливі декрети Долорес Амбридж, серед яких:

– скасування всіх активних до цього студентських гуртків, клубів, організацій, товариств, команд; заборона будь-яких регулярних зборів учнів більше ніж три особи під страхом відрахування; обов’язкова реєстрація будь-якої команди, організації тощо у Генерального інспектора, який особисто затверджує її склад (Декрет № 24);

– заборона учням під страхом відрахування зберігати журнал «Прискіпа» (англ. The Quibbler) (Декрет № 27);

– обов’язок учнів надати згоду на перевірку їх пошти на предмет незаконного вмісту (Декрет № 47);

– надання Генеральному інспекторові права конфісковувати чарівні палички (Декрет № 39) та будь-які заборонені книги в учнів (Декрет № 133) тощо.

Дійшло навіть до того, що був складений (проте не затверджений) Декрет № 29, який дозволяв застосування тілесних покарань в Гоґвартсі [13].

Левова частка з прийнятих Амбридж декретів крізь призму загальновизнаних правових норм сучасного світу відверто порушує фундаментальні права людини (на свободу об’єднання, таємницю листування, повагу до гідності, право приватної власності, заборону цензури тощо), і за переглядом фільму почуття несправедливості цих указів охоплює не тільки досвідчених правників, але й далеких від юриспруденції дітлахів.

І хоча вважається, що добра у чистому вигляді в Поттеріані немає [14], брати Візлі, репрезентуючи, очевидно, «позитивних» персонажів, змогли «зітерти в порох» незліченну кількість розміщених на величезній стінці самоправних декретів Амбридж. Продемонструвавши довершене володіння магією, Фред і Джордж пішли проти нових порядків Долорес у школи магії, впевнено слідуючи принципу «lex iniusta non est lex» (несправедливий закон не закон). До речі, зображене у фільмі «Гаррі Поттер та Орден Фенікса» падіння усіх декретів з місця їх офіційного оприлюднення з позиції сучасного уявлення про верховенство права (такого його аспекту, як юридична визначеність) символізує крах їх чинності, оскільки після цієї події можливість ознайомлення зі змістом текстів навряд чи була «легко доступною» [15, с. 178]. Такому торжеству справедливості над свавільними законами аплодували не тільки учні, але й деякі викладачі Гоґвартса.

Чи знає світ реальний суддів, гідних викликати таку ж хвилю суспільного захоплення? І чи має шанси бодай хтось із вітчизняних арбітрів охреститися справжнім «Дамблдором» українського правосуддя, здатним не тільки протистояти злу, але й до блискучої трансфігурації (у Поттеріані вживається у значенні метаморфози) груди нормативно-правового матеріалу у вишуканий витвір мистецтва «про добре і справедливе»?

Оскільки суддя є центральною фігурою правосуддя, в якій судова влада персоніфікується, громадянам не байдуже, як вона буде використовуватися – на благо чи на шкоду, яка роль носія цієї влади і, нарешті, хто ж він сам – індиферентний бранець закону або творча особистість. Вбачається, що саме останній тип судді сьогодні затребуваний як суспільством, так і державою [16, с. 3], а творчий характер правозастосовної діяльності визнається практично всіма юристами [17, с. 38].

Так, справжньою зіркою американського правосуддя є суддя Франк Капріо, відомий завдяки телепередачі «Спійманий у Провіденсі» («Caught in Providence») – трансляції розгляду реальних справ з зали судових засідань. За талант приймати по-справжньому соломонівські рішення його недарма прозвали «найсправедливішим суддею у світі», а в кінцевому підсумку рішеннями залишаються задоволені майже всі.

Майкл Чікконетті, не менш обдарований суддя зі Штатів, знайомий широкому загалу завдяки підбору незвичайних покарань за правопорушення у сфері моральності. Магія його перевиховання полягала у наданні винній особі вибору – ув’язнення або так званий «креативний вирок» (наприклад, зобов’язання ночівлі жінки без їжі та води в тому ж лісі, де вона залишила кошенят). За словами самого судді, 90 % людей, що «ковтнули» його «креативного правосуддя», більше не порушували закон [18].

Цих суддів об’єднує одна з професійно важливих якостей – креативність професійного мислення судді, зумовлена готовністю до пошуку вирішення професійних проблемних ситуацій. Ця риса потребує здатності відкинути шаблонні методи розв’язання та відшукати нові, нестандартні та оригінальні рішення [8, с. 111-112]. Отже, поруч з нормативністю (правовою регламентацією) професійної поведінки та винесених рішень суддею, основною особливістю його діяльності виступає творчий характер праці [19, с. 8-9]. До того ж творчість сьогодні уже не розглядається як видатне явище, а є елементом повсякденності [20, с. 13-14], дух якого просочується навіть у кабінети бюрократії.

Можливо, лише у свідомості далеких від юриспруденції маґлів закоренився образ юриста-догматика, що застосовує закон «від і до» [21, с. 185]. Так само тільки ті, хто не дивився фільмів про Гаррі Поттера, можуть припускати думку про обмеження застосування магії висловом «абракадабра». Однак жоден з глядачів саги не наважиться стверджувати, що чаклунство – нехитре діло. Як і діяльність судді, управління магією висвітлюється досить складним та багатогранним процесом, що потребує оволодіння значною кількістю спеціальних вмінь та навичок. Приведені в систему, останні органічно входять у структуру особистості та визначають її творчий потенціал й індивідуальний стиль діяльності [22, с. 87].

Так, якщо у фанатів Поттеріани запитати: «Який підручник з предмета зіллєваріння вони хотіли б отримати на руки?» – з непохитною впевненістю можна передбачити, що відповіддю буде «Розширений курс зіллєваріння» попередньої власності Напівкровного Принца. Завдячуючи саме цій книзі, де стандартні рецепти відкориговані авторськими примітками, Гаррі Поттер стає найкращим учнем відповідного курсу. Лише пізніше ми дізнаємось, що за ширмою чудернацького псевдоніма стоїть постать Северуса Снейпа – одного з найталановитіших та наймогутніших чарівників. Він не тільки віртуозно вправлявся з паличкою, але й один із небагатьох був здатний самостійно вигадувати закляття. І хоча «Розширений курс зіллєваріння» був змістовним підручником, лише через творчі ремарки Напівкровного Принца останній набув надвисокого рівня інформативності та із захватом перечитувався юним Гаррі.

Те ж саме й з судовим рішенням, що є першим і основним показником якості правосуддя [23, с. 94], взірцем взаємодії суспільства та влади, конкретного громадянина і держави [24, с. 124]. Написання рішення вимагає від судді особливої майстерності – недарма його називають актом «високої» культури судочинства [17, с. 9]. При цьому розумне поєднання формального підходу і творчості у процесі складання документа [25, с. 12] є реалізацією функцій судової влади людиною і для людини [24, с. 128], демонстрацією прогресивного судового рішення, яке, перефразовуючи третій закон Кларка, нічим не відрізняється від магії.

До того ж юристи поступово втрачають стійку законодавчу базу для прийняття правових рішень, і все більше спираються на імунні властивості права, покладаючись на власну правову культуру і правовий досвід, запозичуючи матеріал для рішень в інших джерелах [4, с. 243]. Останні в юридичній літературі визначають як детермінанти розсуду – юридичні та неюридичні явища соціальної дійсності, які тією чи іншою мірою впливають на процес реалізації правозастосовного розсуду. Зовнішньою формою вияву результату впливу таких детермінант на правозастосовне рішення є його мотивація (обґрунтування), в якій компетентний суб’єкт зобов’язаний викласти свої аргументи стосовно причин, котрі спонукали його до прийняття саме такого, а не інакшого, рішення [26, с. 147].

Отже, головною гарантією високої якості судових рішень, що залежать насамперед від якості їх вмотивованості, є професійність суддів. Адже для ухвалення судового рішення може виявитися необхідним не лише враховувати відповідні правові положення, а й брати до уваги неюридичні поняття та реалії, які стосуються контексту спору, наприклад, етичні, соціальні чи економічні міркування. Це вимагає від судді не тільки усвідомлення наявності подібних міркувань при вирішенні справи (пункти 21, 22, 34 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень), але й відображення «на папері» усієї логіки власного силогізму.

Коли рішення не може бути виведене безпосередньо з позитивного права, у судді виникає необхідність пошуку самостійних ціннісних критеріїв, які можна запозичити в категоріях етики, природного права або наукової доктрини, а сам суддя при цьому уподібнюється мудрецю чи філософу на троні [27, с. 398]. Заразом суддя не повинен займатися новаторством заради задоволення. Він не є рицарем-мандрівником, блукаючим за бажанням у пошуках власних ідеалів краси і добра. Суддя повинен черпати своє натхнення з більш-менш усталених принципів: здійснювати розсуд, усвідомлений традицією, викладений за аналогією, дисциплінований системою і підпорядкований необхідності порядку в суспільному житті [28, с. 141]. Інакше, сліпо слідуючи особистим ідеалам заради примарного досягнення «суспільного блага», він приречений стати схожим на Темного Лорда. Тому не варто безрозумно мчатися за чимось грандіозним.

Весь секрет суддівської креативності полягає не в тому, щоб блискавично видати Велику Ідею, а у вмінні обдумано генерувати маленькі думки, розумна комбінація яких згодом і виявиться тією самою Великою Ідеєю [29, с. 41]. Це пов’язано з тим, що сама креативність кумулятивна. Тобто щоб судове рішення було ефективним, далеко не обов’язково здійснювати революцію, заново «вигадувати велосипед» [30, с. 44]. Для приготування напою живої смерті (Draught of Living Death) Северус Снейп запропонував лише декілька змін до основного рецепту, вдале поєднання яких дало змогу в кінцевому підсумку отримати зілля достатньо високої якості та визнання таланту досвідченим викладачем.

Отже, мистецтво магії у фантастичному світі Джоан Роулінг дійсно стає сюжетоутворюючим фактором, а не допоміжним мотивом. Саме завдяки магії Гаррі зі звичайного підлітка перетворюється на відомого чаклуна, завдяки їй відроджується Волдеморт [31, с. 336]. Сучасне право та його норми також можуть бути ефективними, мов магія [32, с. 1250] – при цьому для вирішення навіть складної справи не обов’язково додавати «кістку батька, віддану без згоди», «плоть вірного слуги, пожертвувану добровільно» і «кров ворога, взятого силоміць» (магічний ритуал воскресіння Темного Лорда, проведений Пітером Петтігрю у фільмі «Гаррі Поттер і келих вогню»).

Тож декілька тез про те, якими творчими елементами вже сьогодні проймаються рішення вітчизняних суддів – подібно від незграбних спроб Невіла Долгопупса оволодіти найлегшими заклинаннями до визнання його «істинним ґрифіндорцем», що зміг витягнути Меч Ґрифіндору з Сортувального Капелюха і відсікти ним голову Нагайні (останній горокракс (звично для нас російською «крестраж») Волдеморта).

Науковізація судових рішень

Джоан Роулінг намагається забезпечити внутрішньо послідовний світ Гаррі Поттера, в якому магія «працює» так само, як «працює» наука в нашому світі [33, с. 474]. Цей зв’язок дозволяє провести численні аналогії між нормами магічного світу та правилами сучасного суспільства [34, с. 390].

Магія у Поттеріані – це не лише величезна кількість описів справжніх чаклунських практик, але й наближення її до побутового рівня, збільшення ролі використання заклинань для вирішення навіть домашніх справ: подібні сцени можна побачити у родині Візлі [5, с. 335]. Визнання того, що право і закон – не одне і те саме, що закон повинен бути правовим, означає зростання ролі правової науки. Вона покликана не лише пояснити, витлумачити чинний закон, а й з’ясувати, у якій мірі він відповідає вимогам права, оцінити якість закону [35, с. 23].

Так, вирішуючи справу про накладення адміністративного стягнення на літню жінку, суддя М. В. Мазур несправедливість Кодексу України про адміністративні правопорушення красномовно обґрунтував посиланням на позицію судді Верховного суду США Стівена Брайера, написану у його окремій думці (до якої приєдналися Голова цього суду Джон Робертс і суддя Ентоні Кеннеді) у справі «Petrella v. Metrogoldwyn-Mayer, Inc., et al.»: «Правові системи містять доктрини, які допомагають судам уникнути несправедливості, яка могла б виникнути, якщо б правові норми застосовувалися суворо в кожному випадку, незалежно від того, наскільки незвичними є обставин[и]. "Природа справедливості, як давно зауважив Аристотель, полягає у виправленні закону, коли він є дефектним через свою універсальність"» [36]. Нині цей творчий елемент мотивувальної частини судового рішення цитується не тільки у наукових працях як взірець застосування принципу верховенства права при здійсненні правосуддя, але й згадується як мінімум п’ять разів у інших постановах вітчизняних судів. 

Знаним поціновувачем видатного німецького правника Р. Циппеліуса є суддя В. М. Братасюк. У його рішеннях слова науковця згадуються мінімум п’ять разів: «Правосуддя добудовує право шляхом уточнення, доповнення або виправлення помилок закону: воно уточнює закон, визначаючи і опрацьовуючи можливі альтернативи його тлумачення і обирає найвдалішу з них ... Правосуддя доповнює закон, «домірковуючи» його ідеї зокрема за допомогою правила однакового поводження там, де не вистачає того чи іншого правила, тієї чи іншої норми ... Без чіткого і однозначного розмежування з попередніми методом існує відкрита добудова ... така добудова відхиляється від змісту слів закону і виправляє його там, де закон веде до несправедливих або безглуздих результатів». До речі, праці Р. Циппеліуса цитуються також у інших судових рішеннях, зокрема Верховного Суду [37].

У мотивувальних частинах спорадично проблискують й інші зарубіжні науковці, як-от: професори конституційного права Великої Британії Е. Бредлі та К. Евінг [38], професор Оксфордського університету Д. Галліган [39]. Серед вітчизняних вчених-правників можна відзначити С. В. Шевчука, одразу декілька монографій якого цитуються у судових рішеннях: «Судовий захист прав людини: Практика Європейського Суду з прав людини у контексті західної правової традиції» (2007 рік) [40], «Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні» (2007 рік) [41]. А нещодавній вирок [42] з ґрунтовним аналізом аж чотирьох наукових праць, присвячених теорії доказів, взагалі викликав справжній фурор серед представників юридичної спільноти. На тлі цього сміливого та неординарного підходу до написання судового рішення майже звичне для українського правосуддя використання науково-практичних коментарів, енциклопедій, а подекуди – підручників та навіть монографій не виглядає таким вже й ексцентричним.

Враховуючи особливості національної правової системи, наука (правова доктрина) вважається так званим «вторинним» («субсидіарним») джерелом права, оскільки вона роз’яснює чинне право та сприяє його подальшому розвитку [43, с. 42]. І хоча наукові праці відіграють допоміжну роль та не є достатньою юридичної базою для ухвалення судових рішень, у теорії права все ж припускається, що їх використання в процесі правозастосування є факультативним та віднесено на розсуд уповноваженого суб’єкта [44, с. 181].

Таким чином, судове рішення хоча і є офіційним документом, проте у ньому, окрім нормативних, можуть бути посилання на інші судові рішення (і не обов’язково лише національних інституцій чи ЄСПЛ), наукову чи довідкову літературу. Водночас відповідні цитати потребують правильного опису їхніх джерел (належного оформлення реквізитів) для того, щоб: 1) особа, яка читала судове рішення, могла віднайти використану суддею цитату чи посилання; 2) були зрозумілими джерела аргументів; 3) судове рішення справляло враження послідовного та стилістично грамотного документа [45, с. 125].

Присвоюючи чужі заслуги, Златопуст Локонс ненадовго затримався в епіцентрі уваги магічного світу, так і не отримавши омріяної «вічної слави». Оскільки все таємне стає явним, некомпетентність викладача швидко стала помітною, і навіть звичайна навчальна дуель Снейпа та Златопуста поспішливо закінчується для останнього принизливим фіаско. При цьому в сучасному світі заклинання забуття, завдячуючи якому Локонсу вдавалося видавати знамениті подвиги чарівників за свої, не існує, тож краще визнати гідною наукову працю з належним її цитуванням у судовому рішенні, аніж бути викритим у безчесному присвоюванні думок академічної спільноти.

Поетизація судових рішень

Як магія впливає на тих, хто її застосовує, так і отримані нами знання з різних сфер життєдіяльності можуть позначатися на процесі прийняття важливих рішень. Так звані «реалісти» без вагомих аргументів припускають, що будь-який такий ефект у сфері судового правозастосування є згубним [46, с. 821]. На противагу цьому повільно, але переконливо, українське правосуддя перестає спотворено та беззастережно сповідувати ідеал «ars est celare artem» («мистецтво полягає у вмінні його приховати» [47, с. 161]). Сучасне життя характеризується вираженим прагненням людей до новизни і готовністю до творчості [20, с. 14], а мистецтво розглядається як одна з тих речей, що надають сенс життю; воно збагачує людське існування красою та осяянням [48] і завдяки цьому його сила полягає в можливості поетизації практично всього, що оточує наш світ [49, с. 290].

Наприклад, П. І. Пархоменко першим із вітчизняних суддів звернув увагу на те, що проблема виховання дітей та їх взаємовідносин з батьками виходить за рамки «правової категорії» і може охоплюватись соціальною, етичною, педагогічною та іншими сферами. Для ілюстрації важливості сфери сімейного життя і місця батька у взаємовідносинах з дитиною суддя звернув увагу в чотирьох своїх рішеннях, що дана проблема була предметом уваги філософів, громадських і політичних діячів, митців тощо: «Наприклад американський філософ та соціолог Д. Герберт вказував, що «один батько важить більше ніж сто вчителів». Французький філософ та енциклопедист епохи просвітництва Дені Дідро висловлювався, що «батьки люблять своїх дітей тривожною і поблажливою любов’ю, яка псує їх. Є інша любов – уважна та спокійна, яка робить їх чесними. І така справжня люб[о]в батька». Український педагог та письменник В.О. Сухомлинський підкреслював, що «будь-якого працівника – від сторожа до міністра – можна замінити таким же або більш здібним працівником. Доброго батька замінити таким же гарним батьком неможливо»». До цієї плеяди в одному з рішень долучився також древньогрецький філософ Діоген: «Батьки і діти не повинні чекати прохання один від одного, а повинні запобігливо давати потрібне одне одному, причому першість належить батькові» [50]. Така нетипова для українського правосуддя аргументація була також запозичена іншими суддями, що розглядали подібні сімейні правовідносини [51]. Виснувавши, судді звернули увагу на те, що «роль батька у вихованні дитини є край важливою для неї і посідає одне із найважливіших місць у вихованні дитини, а тому позбавлення батька батьківських прав по відношенню до дитини повинно здійснюватися як крайній захід і вимагає обов’язкового дослідження можливості застосування інших, менш радикальних заходів» [52].

Розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності, суддя С. В. Гирич з переконанням в тому, що «Конституція – вічна, а коронавірус – тимчасовий», погодився із висловом австрійського імператора Фердинанда I – «Fiat justitia et pereat mundus» (Нехай панує справедливість, якщо навіть від цього загине світ) [53]. Це судове рішення змінило суспільну думку про право, мов Вернона Дурслі (дядька Гаррі Поттера) про магію: з повного заперечення того, що «Ніякого чарівництва не існує!» (із фільму «Гаррі Поттер і філософський камінь»), до скандування з неприхованою радістю «Правосуддя торжествує!» (із фільму «Гаррі Поттер та Орден Фенікса»).

Принагідно зазначимо про трансгресію самої Поттеріани з художнього виміру у світ цілком реальний. Так, Апеляційний комітет Палати лордів, розглядаючи житлове питання, згадав про точну адресу для листів, адресованих юному чарівнику: «Гаррі Поттеру, комора під сходами, вул. Тисова, 4, Літтл Вінґін». Суд зауважив, що «шафа під сходами» могла бути «приміщенням» для листів Гоґвартса, але для цілей побудови Закону слід передбачати звичайне використання англійської мови [54]. У науковій літературі з цього приводу зазначається, що посилання на відому серію фентезі Джоан Роулінг є свідченням готовності суддів зробити себе доступнішими для людей [55, с. 84].

Взагалі, судове цитування літератури для розвитку думки закону не є чимось дивовижним. Традиція загального права в Америці сприймає наявність літератури в судових документах протягом століть [56, с. 552]. Навіть судді Верховного Суду США не нехтують розбавленням юридичної практики цитуваннями літературних творів В. Шекспіра, Л. Керрола, Дж. Орвелла, Ч. Дікенса тощо [57, с. 429-434], хоча на їх рішення очікують мільйони скрупульозних юристів [58].

Покликання поетизації вбачається не лише в «прикрасі» судового рішення, а передусім в утилітарній меті – приміром, з’ясуванні значення слова [59, с. 5]. Так, коли постала потреба визначити зміст слова «альфонс», вітчизняні судді звернули увагу на його походження від імені героя-коханця п’єси французького письменника Дюма-сина «Господин Альфонс» [60]. У цьому аспекті цитування літературних творів судовими органами виконує уточнюючу та переконливу функцію в напрямку раціоналізації рішення, ухваленого на підставі та в межах права [61, с. 79-80].

Література може бути чудовим судовим інструментом для висвітлення фактичного або юридичного значення рішення [55, с. 88], а її аналіз – особливо важливим у соціально-резонансних справах із тривалою історією [62]. Наприклад, суддя В. О. Яризько спромігся досить оригінальним способом звернути увагу громадськості на проблему гучної господарської справи, закінчивши судове рішення фрагментом із віршу П. Тичини: «Не дієзи цвітуть, не бемолі – // Це залізо залізо гризе, // То в безлюдному, дикому полі // Корпусами стає ХТЗ» [63].

Якби персонажі Гаррі Поттера постали перед нами суддями, дискусія з приводу цитування літератури Луціуса Мелфоя та Герміони Ґрейнджер, певно, виглядала б наступним чином:

– Щоб вимовляти його ім’я, потрібно бути сміливцем або дурнем.

– Страх перед іменем лише підсилює страх перед проблемою, вирішити яку може його носій.

Сіріус Блек лише додав би, що в кожному з нас є і світла, і темна сторона: «Найголовніше – це те, яку сторону обираємо ми. Це визначає все» (із фільму «Гаррі Поттер та Орден Фенікса»).

Латинізація судових рішень

Джоан Роулінг в серії книг про Гаррі Поттера широко й віртуозно використовує латинь у найменуванні не тільки персонажів та навчальних дисциплін [64, с. 94], але й більшості магічних словесних формул [65, с. 489]. Останні, будучи одним із найголовніших елементів заклинання, потребували неабиякої точності вимови [46, с. 784], а сам процес їх винаходу в чарівному світі можна порівняти з появою давньоримських максим та сентенцій.

Більшість з дефініцій і правил права Стародавнього Риму, породжені союзом філософії та юриспруденції, дотепер виглядають продуктом здорового глузду [66, с. 58]. «Пам’ятайте про презумпцію невинуватості, Северус», – мудро зауважив Дамблдор замість розгортання тривалого монологу про недопущення звинувачення трьох головних героїв Поттеріани у вбивстві Місіс Норіс – кішки завгоспа Гоґвартса Арґуса Філча (із фільму «Гаррі Поттер і таємна кімната»). 

Логiка i стрункiсть, практична спрямованiсть i досконалiсть цих конструкцій забезпечують їм живучість, а також підносять в ранг зразка юридичної культури [67, с. 155]. Хоча сучасні реалії, звісно ж, потребують не механічного їх запозичення, а вдалого «переспівування» [68, с. 8], завдяки чому ці правові пам’ятки не перестають бути архiтектонiчним елементом аксiологiї права та використовуватися в судовій практиці, зокрема для обґрунтування юридичних документiв [67, с. 22-23].

У судові рішення все частіше проникають езотеричні елементи мертвої мови, найцікавіші серед яких можна виділити наступні:

– «Contra legem facit, qui id facit, quod lex prohibet; in fraudem vero, qui salvis verbis legis sententiam eius circumvenit» – суд керується загальними засадами права, а саме, справедливості та розумності, які були сформульовані ще римськими юристами (Paul., D. 1, 3, 29) «Той, хто чинить дії, заборонені законом, порушує закон; той, хто оминає закон, дотримуючись його букви, порушує дух закону» (Павло «Коментар до закону Цинція» (Lex Cincia), пізніше закріплено в Дигестах Юстиніана 1, 3, 29). Тобто, дотримуватися необхідно не тільки букви закону, але і його духу. Говорячи сучасною мовою, необхідно не допускати зловживання правом [69];

– «Summum jus est summa injuria» – ще у Римському праві зауважували, що точне слідування букві закону без урахування духу закону перетворюється на велику несправедливість. Істинна справедливість, наголошував А.Ф. Коні, вище формального закону і часом «вислизає від одноманітності механічних обрядів» [70];

– «Jus est ars boni et aequi» – врахування державою та судами непомірного тягаря валютних кредитів для своїх громадян має бути переглянутий та змінений. Як зазначалось ще в римських юридичних афоризмах, «право є мистецтво добра і справедливості». Враховуючи такі принципи, закон має бути на стороні громадян: враховувати їх реальні можливості, а не створювати підстави для податкових нарахування у складних економічних умовах [71];

– «In omnibus, maxime tamen in jure aequitas spectanda est» – взагалі, а в праві особливо, слід прагнути до справедливості [72];

– «Lex prospisit, non respisit» / «Lex nova ad facta praeterita trahi non potest» – саме з часів практичного застосування римського права дійшли до нашого часу афоризми «закон дивиться вперед, а не назад» та «новий закон не діє щодо фактів, які йому передували» [73];

– «Nemo ad alterum plus juris transferre potest, quam ipse habet» – римське приватне право знало принцип «ніхто не може передати іншому більше прав, ніж сам має» [74];

– «Non concedit venire contra factum proprium» – суд касаційної інстанції вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі – «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці» [75];

– «Judicis est pronuntiando sequi regulam, exceptione non probata» – якщо фактичні обставини, що є предметом правового регулювання, не підпадають під яку-небудь ознаку спеціальної норми, то замість неї застосовується загальна норма за принципом «якщо підстави для винятку не доведені, то суддя зобов’язаний слідувати правилу» [76];

– «Nemo censetur ignorare legem» / «Ignorantia iuris nocet» – європейські країни, законодавство яких ґрунтується на римському праві, використовують також вираз Аристотеля «ніхто не розглядається, як такий, що не знає закон», або «незнання закону шкодить» [77].

Цікавим з точки зору суддівської креативності є рішення, в якому суд дослідив історико-правову природу інституту набувальної давності та вказав, що останній є похідним від давньоримського інституту usucapio, закріпленим, inter alia, у такому джерелі давньоримського права, як Lex Atinia: «Семантичний, лексичний та історико-правовий аналіз приписів ЦК України з урахуванням змісту Lex Atinia, дозволяє зробити висновок про необхідність наявності одночасно чотирьох умов для набуття права власності на житло за набувальною давністю. Серед цих умов: 1) законний об’єкт володіння (iustus titulus); 2) добросовісне заволодіння майном на законних підставах (bona fides); 3) продовження володіння майном відкрито та безперервно; 4) продовження володіння житлом протягом встановленого строку» [78].

Для того, щоб оволодіти зміїною мовою, не обов’язково бути прямим нащадком Салазара Слизерина. Вважається, що наполегливість та необхідної кваліфікації вчитель допоможуть вивчити парселмову і без вродженого вміння [79]. Принаймні Рон Візлі зумів відчинити Таємну кімнату. Хто знає, які таємничі можливості відкриє перед суддею оволодіння латинською мовою?

Одна з останніх настанов сповненого мудрості Альбуса Дамблдора гласила: «Слова, на мою аж ніяк не скромну думку, наше найбільш невичерпне джерело магії, здатні одночасно завдати болю та вилікувати її» (із фільму «Гаррі Поттер і Смертельні реліквії: Частина 2»). Завдячуючи праву на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, сьогодні ми сміливо можемо назвати по імені «відомо кого» або «того, чиє ім’я не можна називати». І ім’я йому – несправедливість. Тисячі українських суддів, отримавши потужний інструментарій у вигляді верховенства права, ведуть щоденну боротьбу з темними силами, однак воістину видатними «мракоборцями» можна назвати лише одиниці. Можливо, ця боротьба не така прилюдна, як у світі Гаррі Поттера, проте аж ніяк не менш важлива для світу далеких від магії права громадян.

«Знаменитість складається зі знаменитих вчинків», – запевняв Златопуст Локонс юного Поттера (із фільму «Гаррі Поттер і таємна кімната»). Це дійсно так, проте, попри палке бажання створити позитивний імідж у суспільстві, суддям слід відповідальніше ставитися до змісту судового рішення. Екзальтація ж самопіаром при непрофесійному та поверхневому вирішенні справи по суті може призвести не тільки до суспільного обурення на сторінках «Щоденного пророку», але й настання дисциплінарної відповідальності та навіть звільнення з посади. Тому суддям, що лише стають на шлях оволодіння правом, мов магією, краще прислухатися до Ремуса Люпіна: «Лиш якість чиїх-небудь переконань визначають успіх, а не кількість послідовників» (із фільму «Гаррі Поттер і Смертельні реліквії: Частина 2»). Казкового дива може і не трапитися, однак віримо, що з плином часу вітчизняні судді писатимуть рішення, захоплення від прочитання яких будуть порівнювати з отриманим задоволенням від перегляду улюбленої серії фільмів про Гаррі Поттера, а самих володарів мантій – з її найсильнішими чарівниками.

Список використаних джерел:

1. Погребняк С. П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика) : монографія. Харків : Право, 2008. 240 с.
2. Основи римського приватного права : навчально-методичний посібник / за ред. Є. О. Харитонова. Одеса : Фенікс, 2019. 296 с.
3. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / под. общ. ред. В. И. Даниленко. Москва : Издательский дом NOTA BENE, 2000. 576 с.
4. Креативність загальнотеоретичної юриспруденції : монографія / за ред. Ю. М. Оборотова. Одеса : Фенікс, 2015. 488 с.
5. Харюк І. Поттеріада Дж. Ролінг як репрезентативне явище філософії new age в сучасному суспільстві. Актуальні питання гуманітарних наук. 2014. Вип. 8. С. 387-393.
6. Єзеров А. А. Застосування Конституції при здійсненні правосуддя: вихідні принципи. URL: https://cutt.ly/ujrWNzb.
7. Виступ Голови Верховного Суду Валентини Данішевської на Міжнародній онлайн-конференції з нагоди 24-ї річниці Конституції України. URL: https://cutt.ly/5jrW8Fw.
8. Савченко Г. В. Професійно-психологічна готовність особистості до соціономічних особливостей суддівської діяльності : дис. … канд. псих. наук : 19.00.01 / Інститут психології імені Г. С. Костюка. Київ, 2017. 317 с.
9. Актуальные проблемы деятельности судов общей юрисдикции Российской Федерации : учебник / под ред. В. М. Бозрова. Москва : ЮСТИЦИЯ, 2017. 568 с.
10. Хеффе О. Справедливость: Философское введение / пер. с нем. О. В. Кильдюшова. Москва : Праксис, 2007. 192 с.
11. Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення : монографія / відп. ред. В. С. Бігун. Київ, 2009. 316 с.
12. Была ли у Долорес Амбридж какая-либо связь с Волдемортом (или Пожирателями смерти) до его возвращения?. URL: https://cutt.ly/UjrEqYC.
13. Декрет об образовании № 29. URL: https://harrypotter.fandom.com/ru/wiki/Декрет_об_образовании_№_29.
14. Левичева Е. Метафизика «Гарри Поттера». Исследование. URL: zhurnal.lib.ru/t/tkachew_a_a/levicheva.shtml.
15. Головатий С. Верховенство права (правовладдя): як його тлумачить Венеційська Комісія. Право України. 2011. № 10. С. 154-184.
16. Ярославцев В. Г. Нравственное правосудие и судейское правотворчество. Москва : ЗАО Юстицинформ, 2007. 304 с.
17. Кудрявцева Е. В., Прокудина Л. А. Как написать судебное решение. 4-е изд., перераб. и доп. Москва : Издательство Юрайт, 2017. 265 с.
18. Американський суддя пропонує підсудним вибір — або тюремний термін, або «креативний вирок». URL: https://cutt.ly/HjrEy5k.
19. Базарник Б. І. Професіоналізація суддів у контексті сучасного реформування: філософсько-правові аспекти : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.12 / Хмельниц. облрада, Хмельниц. ун-т упр. та права ім. Леоніда Юзькова. Хмельницький, 2019. 19 с.
20. Речицкий В. В. Символическая реальность и право. Львов : «ВНТЛ-Классика», 2007. 732 с.
21. Оробинский В. В. Чему все еще не учат на юрфаке : как думает юрист : стратегии мышления. Ростов-на-Дону : Феникс, 2019. 277 с.
22. Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология : учебное пособие. Москва : Право и Закон, 1997. 320 с.
23. Москвич Л. М. Стратегічне бачення наступних кроків судової реформи. Судова реформа в Україні: європейський вектор : ІІІ міжнар. судово-прав. форум, 19-20 берез. 2015 р. Київ, 2015. С. 93-97.
24. Трофименко В. А. Судова система України в призмі антропологічного зрізу. Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. Харків, 2014. № 4. С. 123-129.
25. Кацавець Г. М., Паламар Л. М. Мова ділових паперів : підручник. 4-те вид., перероб. і доп. Київ : Алерта, 2008. 320 с.
26. Бігун В. С. Філософія правосуддя: ідея та здійснення : монографія. Київ, 2011. 303 с.
27. Медушевский А. Н. Сравнительное конституционное право и политические институты : курс лекций. Москва, Берлин : Директ-Медиа, 2015. 512 с.
28. Cardozo B. N. The Nature of the Judicial Process. New Haven : Yale University Press, 1921. 180 p.
29. Грин Э. Креативность в паблик рилейшнз. 2-е издание / под ред. А. Н. Андреевой. СПб : Издательский Дом «Нева», 2004. 256 с.
30. Голдстайн Д., Крегер О. Творческая личность: как использовать сильные стороны своего характера для развития креативности / пер. с англ. С. Кировой. Москва : Манн, Иванов и Фербер, 2014. 416 с.
31. Харюк І. Р. Теургічна концепція як сюжетне завдання Поттеріади Дж. Роллінг. Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. 2011. Вип. 27. С. 334-340.
32. Alvarez-Nakagawa A. Law as Magic. Some Thoughts on Ghosts, Non-Humans, and Shamans. German Law Journal. 2017. Vol. 18. № 5. P. 1247-1276.
33. Jeffrey E. Thomas, James C. Smith, Danaya Wright, Benjamin H. Barton Harry Potter and the Law. Texas Wesleyan Law Review. 2005. Vol. 12. P. 427-484.
34. Коваленко О. Ю. Авторский цикл Дж. К. Роулинг о Гарри Поттере как литературный и социокультурный феномен. Молодий вчений. ТОВ «Видавничий дім «Гельветика», 2017. № 2 (42). С. 387-393.
35. Навроцький В. О. Кримінальне право і кримінальне законодавство: співвідношення понять. Право України. 2011. № 9. С. 20-24.
36. Постанова Попаснянського районного суду Луганської області від 5 квітня 2017 року у справі № 423/369/17.
37. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі № 826/9665/16.
38. Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 24 листопада 2016 року у справі № 738/1172/16-ц.
39. Ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року у справі № 420/6955/19.
40. Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 1 липня 2010 року у справі № 2-1255.
41. Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2019 року у справі № 127/29904/18.
42. Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року у справі № 521/2519/17.
43. Сидоренко О. М. Правова доктрина як вторинне джерело права. Актуальні проблеми держави і права: зб. наукових праць. «Юридична література». Одеса, 2006. Вип. 29. С. 38-43.
44. Загальна теорія держави і права : підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. Харків : Право, 2011. 584 с.
45. Написання судових рішень: практично-методичний посібник викладача. Київ, 2016. 253 с.
46. Allen J. A Theory of Adjudication: Law as Magic. Suffolk University Law Review. 2008. Vol. 41. № 4. P. 773-831.
47. Строгецкий В. М. Становление исторической мысли в Древней Греции и возникновение классической греческой историографии. Геродот. Фукидид. Ксенофонт : Ч. 1. Геродот : монография. Москва, Берлин : Директ-Медиа, 2014. 538 с.
48. Пінкер С. Просвітництво сьогодні. Аргументи на користь розуму, науки та прогресу / пер. з англ. О. Любенко. Київ : Наш формат, 2019. 560 с.
49. Киященко Н. И. Эстетика – философская наука. Москва : Издательский дом «Вильямс», 2005. 592 с.
50. Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 31 серпня 2017 року у справі № 728/1296/17.
51. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 січня 2019 року у справі № 501/1500/18.
52. Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 березня 2018 року у справі № 728/2232/17.
53. Постанова Личаківського районного суду м. Львова від 7 травня 2020 року у справі № 463/3580/20.
54. Majorstake Ltd v Curtis [2008] UKHL 10 (6 February 2008). URL: http://www.bailii.org/uk/cases/UKHL/2008/10.html.
55. Gadbin-George G. To quote or not to quote: «Literature in law» in European court decisions and legal English teaching. ASp : la revue du GERAS. 2013. № 64. P. 75-93.
56. DeStefano John M. On Literature as Legal Authority. Arizona Law Review. 2007. Vol. 49. P. 521-552.
57. Dodson S., Dodson A. Literary Justice. 18 Green Bag 2d. 2015. P. 429-434.
58. Виртосу І. Аркадій Бущенко: «Судді Верховного Суду мають бути зірками, до думки яких прислухаються». URL: https://cutt.ly/2jrEsF5.
59. Robert H. Skilton Shakespeare and the Supreme Court. Gargoyle: University of Wisconsin Law School Forum. 1991. Vol. XXI. № 4. P. 4-8.
60. Постанова Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року у справі № 759/6513/17.
61. Maroń G. Odwołania do literatury pięknej w orzecznictwie Europejskiego Trybunału Praw Człowieka. Ruch Prawniczy, Ekonomiczny i Socjologiczny. 2019. Vol. 81. № 2. P. 67-82.
62. Бусол К. Усе змішалось у Стразбурзі: Європейський суд з прав людини, Толстой і права жінок. URL: https://lb.ua/blog/kateryna_busol/374803_use_zmishalos_strazburzi.html.
63. Ухвала Господарського суду Харківської області від 14 липня 2016 року у справі № 922/1882/16.
64. Малайкин С. Н. Одним словом. Книга для тех, кто хочет придумать хорошее название. 33 урока. Москва : Манн, Иванов и Фербер, 2018. 304 с.
65. Коршунков В. А. Греколатиника: отражение классики. Москва : НЕОЛИТ, 2018. 528 с.
66. Келлі Д. Р. Людський вимір буття: суспільна думка в західній правовій традиції / пер. з англ. Г. Є. Краснокутського. Одеса : АО БАХВА, 2002. 328 с.
67. Троцька А. І. Відображення ідей римського права у вітчизняній філософсько-правовій думці : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.12 / Нац. акад. внутр. справ. Київ, 2017. 181 с.
68. Бабанін В. В. Філософська рефлексія публічного римського права : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.12 / Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2016. 21 с.
69. Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 5 листопада 2020 року у справі № 730/819/20.
70. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2019 року у справі № 904/4510/19.
71. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 5 серпня 2019 року у справі № 280/1948/19.
72. Ухвала Харківського районного суду Харківської області від 24 червня 2016 року у справі № 635/5699/15-к.
73. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року у справі № 817/1746/18.
74. Ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року у справі № 2а-3435/12/0970.
75. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 листопада 2018 року у справі № 911/205/18.
76. Ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 9 червня 2020 року у справі № 991/2519/20.
77. Ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2019 року у справі № 420/6389/18.
78. Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 листопада 2012 року у справі № 444/1252/12.
79. Змеиный язык. URL: https://harrypotter.fandom.com/ru/wiki/Змеиный_язык.