Право на подачу конституційної скарги юридичною особою публічного права (Конституційний Трибунал Польщі)

Рішення Конституційного Суду (Трибуналу) Польщі від 18.12.2013, яке стосується наявності права на подачу конституційної скарги у юридичних осіб публічного права.

 

Заявник конституційної скарги - юридична особа, аеропорт, власниками акцій якого є органи місцевого самоврядування і державне підприємство. Заявник скаржився на конституційність закону, який забороняв розподіл судових витрат в окремих судових процедурах.

Конституційний Суд відмовив у відкритті провадження за скаргою зазначивши, що за законом особи публічного права не можуть подавати конституційні скарги.

Заявник подав заяву про перегляд цього рішення. За польським законом ухвала КС Польщі про відмову у відкритті конституційного провадження може бути переглянута.

Конституційний Суд задовольнив заяву про перегляд відступивши від свого попереднього висновку.

Суд підтвердив, що у нього вже є сформована широка практика по неможливості подання конституційних скарг тих чи тих юридичних осіб публічного права (в т.ч. і органами місцевого самоврядування). Ця концепція охоплює і державні комерційні підприємства, які навіть у цивільних відносинах можуть не завжди втрачати свій публічний аспект.

Суд також наводить розлогі міркування щодо того, для чого і чому запроваджується таке обмеження.

Разом з цим, Суд зауважує, що такий підхід викликає ряд проблемних моментів (наприклад, коли у підприємства міняється власник і воно стає чи перестає бути державним на якомусь етапі провадження в Конституційному Суді).

Тому суд вирішив відступити від своєї попередньої практики і започаткувати новий підхід.

За нового підходу право на подачу конституційної скарги має визначатися шляхом оцінки не того, яка структура власності у заявника скарги, а того, чи може він [у даному конкретному спорі] мати конституційні права і свободи, які відповідно могли б бути порушені. При цьому, як зауважує Суд, у нього немає сумнівів, що у юридичних осіб є конституційні права і свободи.

 

Із такого підходу слідує, що державні комерційні підприємства не можуть подавати конституційні скарги у спорах із державою, які тісно пов’язані із їх специфічним державним статусом. Наприклад, в спорах із своїм же власником, який своїми рішеннями (в т.ч. законами) накладає обмеження на діяльність цих підприємств. Суд також наводить приклад із своєї практики: раніше КС визнав неприйнятною скаргу державного підприємства, яке оскаржувало встановлені державою правила виплати державними підприємствами дивідендів.

З іншої сторони, у цих підприємств виникає право на подачу конституційної скарги у цивільних спорах, і навіть у адміністративних - тоді, коли річ йде про загальне законодавство, яке стосується діяльності всіх суб’єктів правовідносин однаково.

Застосовуючи цей підхід у поточній справі Конституційний Суд вказує, що оскаржена норма (заборона на розподіл судових витрат) носила нейтральний характер і ніяким чином не стосувалась статусу державного підприємства-заявника скарги. Ця заборона стосувалась всіх учасників відповідних правовідносин, в т.ч. підприємств, які не були державними.

А отже, у цьому спорі у заявника було право на подачу конституційної скарги.