Застосування норм Конституції як норм прямої дії, а не постанови уряду не порушує прав та інтересів КМУ і не надає йому права на апеляційне оскарження

Викладачка оскаржувала наказ про відсторонення від роботи з підстав ухилення від щеплення від COVID-19, суд першої інстанції визнав оскаржуваний наказ незаконним, а Кабмін оскаржив це в апеляційному порядку.

 

 

Якщо суд під час вирішення цивільного спору застосував норми Конституції України, а не постанови Кабінету Міністрів України, вказавши про суперечність норми постанови Конституції України, що є правовою оцінкою нормативно-правового акта, то таким рішенням суду не вирішуються питання про права, свободи, інтереси та/або обов’язки КМУ і, відповідно, воно не має переглядатися апеляційним судом по суті за апеляційною скаргою КМУ.

Такого висновку дійшла Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, забезпечуючи єдність судової практики.

У справі, що розглядалася, викладачка навчального закладу оскаржувала наказ про її відсторонення від роботи з підстав ухилення від участі в профілактичних щепленнях від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Суд першої інстанції визнав оскаржуваний наказ незаконним і скасував його, вказавши, що наказ про відсторонення працівників прийнято у формі постанови КМУ й у спосіб, що не відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», поза межами конституційних повноважень КМУ, тому неможливо застосувати до спірних правовідносин положення постанови КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Спір підлягає вирішенню на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції України, оскільки в Україні немає законів, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, КМУ оскаржив його в апеляційному порядку.

Апеляційний суд закрив провадження у справі за апеляційною скаргою КМУ на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, виходячи з того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішено трудовий спір, який виник між працівницею та роботодавцем, а КМУ не належить до кола осіб, які відповідно до ст. 352 ЦПК України мають право апеляційного оскарження в цій справі, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції права, свободи, інтереси та/або обов’язки останнього не вирішувалися.

ОП КЦС ВС погодилася із цим рішенням апеляційного суду, зробивши такі висновки про застосування норм права.

Суд за позовом працівника до роботодавця про визнання відсторонення від роботи незаконним, поновлення на роботі та зобов’язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення вирішує цивільний спір.

Проявом розумності є те, що законодавець не пов’язує можливість вирішення цивільного позову працівника до роботодавця про визнання відсторонення від роботи незаконним, поновлення на роботі та зобов’язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення із залученням КМУ.

Очевидно, що під час вирішення цивільного спору на виконання імперативних приписів, зокрема ст. 8 Конституції України, ч. 6 ст. 10 ЦПК України, суд, за наявності висновку, що відповідний правовий акт суперечить Конституції України, застосовує не цей правовий акт, а норми Конституції України як норми прямої дії.

Застосування під час вирішення цивільного спору норм Конституції України, а не іншого правового акта (зокрема, постанови КМУ), який суперечить Конституції України, є мотивуванням судового рішення, а не вирішенням питання про права, свободи, інтереси та/або обов’язки КМУ.

Ознайомитись з постановою Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 можна за посиланням.