Адміністративний суд має сприяти примиренню сторін, не обмежуючись очікуванням їхньої ініціативи, — Верховний Суд

Адміністративний суд має сприяти примиренню сторін, не обмежуючись очікуванням їхньої ініціативи, — Верховний Суд

 

Верховний Суд наголосив, що сприяння мирному врегулюванню публічно-правових спорів є складовою адміністративного судочинства. Суд не повинен пасивно очікувати ініціативи сторін, а має у передбачених законом процесуальних формах з’ясовувати їхню готовність до примирення та сприяти його досягненню, якщо характер спору це допускає.

Такий висновок сформульовано у справі за позовом колишнього військовослужбовця до квартирно-експлуатаційного відділу Міністерства оборони України щодо відмови у підготовці документів для приватизації квартири, у якій позивач проживав понад 18 років. Суди попередніх інстанцій відмовили в позові, посилаючись, зокрема, на відсутність ордера та рішення про надання житла для постійного проживання.

Верховний Суд скасував ці рішення та направив справу на новий розгляд, зазначивши, що організаційні недоліки публічної адміністрації не можуть автоматично покладатися на особу. Водночас Суд окремо розкрив правові засади примирення в адміністративному судочинстві.

Відповідно до статей 47, 180, 190 та 194 КАС України сторони можуть примиритися, зокрема шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу. Суд зобов’язаний у підготовчому засіданні з’ясувати їхнє волевиявлення щодо мирного врегулювання, а під час розгляду справи по суті — сприяти примиренню.

При цьому Верховний Суд розмежував примирення сторін, позасудову медіацію та врегулювання спору за участю судді. **Інформування сторін про можливості примирення та пропозиція розглянути медіацію не означають виконання суддею функцій медіатора і самі по собі не ставлять під сумнів його безсторонність.**

Обґрунтовуючи цей підхід, Суд звернувся до Рекомендації Rec(2001)9 Комітету Міністрів Ради Європи про альтернативи судовому розгляду адміністративних спорів, Висновку № 6 (2004) Консультативної ради європейських суддів, рішень ЄСПЛ у справах *Deweer v. Belgium* та *Momcilovic v. Croatia*, а також рішення Суду ЄС в об’єднаних справах C-317/08–C-320/08 (*Alassini and Others*).

Водночас сприяння примиренню не може перетворюватися на примус, створювати враження упередженості суду чи спричиняти несприятливі наслідки для сторони через її відмову від медіації. Умови примирення не можуть суперечити закону, порушувати права третіх осіб або виходити за межі компетенції суб’єкта владних повноважень.

Ключовий висновок: навіть за наявності законодавчих обмежень щодо можливих умов примирення суд має з’ясувати волевиявлення сторін і, за їхньої згоди, сприяти законному врегулюванню спору, не визначаючи наперед його результату.

Під час нового розгляду справи Верховний Суд доручив суду першої інстанції з’ясувати позиції сторін щодо примирення та, за наявності відповідного волевиявлення, сприяти йому в межах статті 190 КАС України.

 

Постанова Верховного Суду від 9 вересня 2026 року у справі № 440/6814/24 (провадження № К/990/3910/26)

https://reyestr.court.gov.ua/Review/139613017