Суд не може замінювати професійне оцінювання кандидатів на посаду судді власною оцінкою, але зобов’язаний перевіряти дотримання конкурсної процедури – Верховний Суд

Суд не може замінювати професійне оцінювання кандидатів на посаду судді власною оцінкою, але зобов’язаний перевіряти дотримання конкурсної процедури – Верховний Суд
Кандидат на посаду судді місцевого господарського суду звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС України) про визнання протиправними та скасування рішень щодо затвердження результатів його кваліфікаційного іспиту, а також зобов’язання повторно призначити виконання практичного завдання з наступним мотивованим оцінюванням.

Позивач стверджував, що оцінювання його практичного завдання відбулося з порушенням принципів об’єктивності, неупередженості, прозорості та рівності умов. На його переконання, екзаменатори необґрунтовано занизили оцінки, не пояснили недоліків роботи, а суттєві розбіжності між виставленими балами вимагали повторної перевірки.

Суд встановив, що ВККС України рішенням від 11 грудня 2024 року № 366/зп-24 оголосила добір кандидатів на посади суддів місцевих судів з урахуванням 1800 прогнозованих вакансій.

Позивач успішно пройшов три попередні етапи кваліфікаційного іспиту та 10 жовтня 2025 року виконав практичне завдання зі спеціалізації місцевого господарського суду.

За результатами перевірки його роботи трьома екзаменаторами визначено 50 балів, що із застосуванням коефіцієнта 2 становило 100 балів за встановленого мінімального прохідного бала 112,5.

Рішеннями ВККС України від 17 червня 2026 року № 74/зп-26 та № 78/зп-26 затверджено кодовані й декодовані результати практичного завдання, а рішенням від 4 серпня 2026 року № 102/зп-26 – загальні результати кваліфікаційного іспиту.

Оскільки позивач не набрав установленого мінімуму за практичне завдання, його визнано таким, що не склав кваліфікаційний іспит із господарської спеціалізації.

ВККС України заперечувала проти позову, зазначаючи, що оцінювання проведено відповідно до Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням Комісії від 19 червня 2024 року № 185/зп-24, та Методичних вказівок, затверджених рішенням від 30 квітня 2025 року № 96/зп-25.

Верховний Суд відмовив у задоволенні позову, не встановивши порушень процедури оцінювання, які могли б бути підставою для скасування оскаржених рішень.

Передусім Суд зазначив, що відповідно до статті 74 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікаційний іспит спрямований на перевірку професійної компетентності кандидата, зокрема його здатності застосовувати правові знання для здійснення правосуддя.

Виконання практичного завдання є самостійною складовою кваліфікаційного іспиту. Тому успішне проходження інших етапів не компенсує ненабрання встановленого мінімального бала за практичну роботу.

Верховний Суд наголосив, що оцінювання практичного завдання охоплює не лише правильність вирішення модельного спору, а й уміння визначати ключову правову проблему, застосовувати норми права, оцінювати аргументи учасників справи, мотивувати висновки та належно формулювати судове рішення.

Згідно з Методичними вказівками максимальна оцінка за модельне судове рішення становила 75 балів: до 55 балів за мотивувальну частину, до 15 – за резолютивну, до 3 – за стилістику та до 2 – за орфографію і пунктуацію.

Кожен екзаменатор самостійно виставляє бали за визначеними елементами роботи, а інформаційна система обчислює середні арифметичні оцінки та підсумковий результат.

Верховний Суд підкреслив, що професійне судження екзаменаторів належить до сфери дискреційних повноважень ВККС України. Суд не вправі самостійно визначати якість виконаної кандидатом роботи та кількість балів, на яку вона заслуговує.

Водночас дискреція Комісії не є необмеженою. Судовий контроль охоплює перевірку дотримання встановлених правил оцінювання, обґрунтованості, безсторонності, добросовісності, рівності та пропорційності її рішень відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 19 березня 2026 року у справі № 990/218/25 (пункти 177, 184–185) та від 1 травня 2025 року у справі № 990/232/24 (пункти 82–84).

Щодо відсутності письмового обґрунтування кожної оцінки Верховний Суд зазначив, що частина п’ята статті 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає обов’язок мотивувати рішення Комісії. Проте обсяг мотивування залежить від характеру рішення та нормативно встановленої процедури.

У спірних правовідносинах оцінювання здійснювалося за заздалегідь визначеними показниками з фіксацією балів за кожен елемент роботи. Законодавство та відповідні акти Комісії не передбачали обов’язку екзаменаторів складати письмові рецензії, перелічувати всі недоліки або окремо пояснювати кожен виставлений бал.

Верховний Суд урахував відповідні висновки, викладені в рішенні від 25 травня 2026 року у справі № 990/149/26 та постановах Великої Палати від 19 березня 2026 року у справі № 990/218/25 і від 16 липня 2026 року у справі № 990/146/25.

Окремо Суд перевірив доводи про необхідність повторного оцінювання через розбіжності між оцінками екзаменаторів.

Відповідно до підпункту 6.3.1 Положення № 185/зп-24 обов’язкова повторна перевірка проводиться, якщо різниця між найвищою та найнижчою підсумковими оцінками роботи становить 20 і більше відсотків від максимально можливого бала.

У справі встановлено, що три екзаменатори виставили за роботу відповідно 55, 52 та 43 бали. Різниця між найвищою і найнижчою оцінками становила 12 балів, або 16 % від максимально можливих 75 балів.

Отже, встановленого нормативного порогу для обов’язкової повторної перевірки не досягнуто. Верховний Суд наголосив, що цей поріг визначається від максимально можливого бала за роботу загалом, а не від фактично найвищої оцінки чи балів за окремий елемент.

Суд також відхилив доводи позивача про надто короткий час перевірки його роботи, які ґрунтувалися на близькості часових позначок в електронній системі.

Верховний Суд розмежував час фактичного оцінювання та момент внесення остаточних балів до інформаційної системи. Одночасна фіксація оцінок не доводить, що екзаменатори не здійснювали попереднього аналізу роботи або перевірили її поверхово.

Так само відмінності між індивідуальними оцінками не є самостійним доказом упередженості. Застосування однакових критеріїв не вимагає тотожності професійних суджень різних екзаменаторів.

Верховний Суд урахував практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Гудмундур Андрі Астрадссон проти Ісландії» (Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland, заява № 26374/18, пункти 220–222) та «Роман Іванович Брегей проти України» (Roman Ivanovych Bregey v. Ukraine, заява № 40066/18, пункти 15–21), щодо значення законних процедур суддівського добору, професійних критеріїв та процесуальних гарантій.

Крім того, як порівняльно-правовий орієнтир Суд урахував рішення Суду Європейського Союзу у справі C-119/23, Valančius (ECLI:EU:C:2024:653), щодо об’єктивності процедур відбору кандидатів на суддівські посади.

Верховний Суд дійшов висновку, що недосягнення кандидатом установленого мінімального бала за умови правомірного проведення оцінювання саме по собі не свідчить про порушення права на рівний доступ до професії судді.

Основні правові висновки Верховного Суду
1.      Судовий контроль за результатами кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді не передбачає заміни професійного судження екзаменаторів оцінкою суду. Суд перевіряє дотримання встановленої процедури, законність, обґрунтованість, безсторонність і пропорційність рішень ВККС України за критеріями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас суд не вправі самостійно визначати недоліки практичної роботи кандидата, правильність виставлення конкретних балів або встановлювати іншу оцінку замість екзаменаторів. Доведене істотне порушення конкурсної процедури підлягає судовому реагуванню.

2.      Обов’язок мотивувати рішення ВККС України не означає безумовного обов’язку письмово пояснювати кожну оцінку за практичне завдання. Якщо встановлена процедура передбачає фіксацію оцінок за визначеними елементами роботи, а підсумковий бал обчислюється за передбаченим Положенням алгоритмом, відсутність текстової рецензії, переліку недоліків або окремого письмового пояснення кожного бала сама по собі не підтверджує невмотивованості рішення. Водночас Комісія зобов’язана дотримуватися затверджених критеріїв та забезпечувати можливість судової перевірки правомірності оцінювання.

3.      Підставою для обов’язкової повторної перевірки практичного завдання є розбіжність між найвищою та найнижчою сумарними оцінками екзаменаторів у 20 і більше відсотків від максимально можливого бала. Відповідно до підпункту 6.3.1 Положення № 185/зп-24 порівнюються підсумкові індивідуальні оцінки роботи загалом, а не оцінки окремих її елементів. За шкалою до 75 балів такий поріг становить 15 балів. Розбіжність у 12 балів, або 16 %, не створює передбаченого зазначеною нормою обов’язку повторного оцінювання.

4.      Різниця між оцінками екзаменаторів та близькість часових позначок їх внесення до електронної системи самі по собі не доводять порушення процедури. Кожен екзаменатор формує індивідуальне професійне судження в межах спільних критеріїв оцінювання, тому тотожність оцінок не є обов’язковою. Час фіксації остаточних балів у системі не можна ототожнювати із тривалістю перевірки роботи. Для висновку про упередженість, поверховість оцінювання чи порушення конкурсної процедури необхідні належні докази, а не лише припущення, засновані на відмінностях оцінок або часових позначок.

5.      Успішне проходження попередніх етапів кваліфікаційного іспиту не компенсує ненабрання мінімального бала за практичне завдання. Відповідно до частини п’ятої статті 74 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кандидат повинен успішно пройти всі передбачені складові кваліфікаційного іспиту. Недосягнення встановлених 75 % максимально можливого бала за практичне завдання за умови дотримання законної процедури оцінювання є підставою для визнання кандидата таким, що не склав відповідний іспит. Такий наслідок сам по собі не становить порушення права на рівний доступ до суддівської професії.

Рішення Верховного Суду від 6 жовтня 2026 року у справі № 990/408/26 (адміністративне провадження № П/990/408/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/140440238