Санкції можуть застосовуватися для запобігання потенційним загрозам національній безпеці без обвинувального вироку, однак їх фактичні підстави підлягають судовій перевірці – окрема думка судді Верховного Суду

Санкції можуть застосовуватися для запобігання потенційним загрозам національній безпеці без обвинувального вироку, однак їх фактичні підстави підлягають судовій перевірці – окрема думка судді Верховного Суду

Суддя Верховного Суду Ян Берназюк виклав окрему думку щодо рішення Верховного Суду від 13 жовтня 2026 року у справі за позовом ТОВ «Спец Сітібуд Логістік» до Президента України про визнання протиправним та нечинним указу про застосування санкцій у частині, що стосується товариства.

Рішенням від 13 жовтня 2026 року Верховний Суд задовольнив позов повністю, дійшовши висновку про недостатність доказів правомірності застосування санкцій.

Суддя, який висловив окрему думку, не погодився з таким висновком, наголосивши на необхідності врахування превентивного характеру санкцій, повноважень Президента України та Ради національної безпеки і оборони України, а також сформованої практики Великої Палати Верховного Суду щодо стандартів доказування в санкційних спорах.

Предметом спору став Указ Президента України від 4 квітня 2024 року № 219/2024, яким введено в дію рішення РНБО про застосування санкцій, зокрема до ТОВ «Спец Сітібуд Логістік».

Обґрунтування застосування санкцій було пов’язане з інформацією Служби безпеки України. Відповідні матеріали досліджувалися судом у закритому судовому засіданні.

Крім того, у справі досліджувалося питання про відомості з кримінального провадження № 22021000000000126 від 22 квітня 2021 року, яке здійснюється за ознаками правопорушень, передбачених статтями 258-5, 364 і 212 Кримінального кодексу України.

В окремій думці підкреслено, що сам факт існування кримінального провадження не встановлює причетності товариства до кримінального правопорушення. Водночас відомості з такого провадження можуть враховуватися у сукупності з іншими доказами під час перевірки фактичних підстав санкцій.

Посилаючись на статті 102, 106, 107 Конституції України та статтю 3 Закону України «Про санкції», суддя зазначив, що санкції спрямовані на запобігання реальним або потенційним загрозам національним інтересам, суверенітету, територіальній цілісності та безпеці держави.

Їх застосування не тотожне притягненню до кримінальної відповідальності, тому не потребує попереднього встановлення вини особи чи ухвалення обвинувального вироку.

Такий підхід ґрунтується, зокрема, на постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2023 року у справі № 9901/376/21 та постанові від 28 квітня 2026 року у справі № 990/224/23.

В останній постанові Велика Палата Верховного Суду (пункти 79–81, 132–137, 179) розмежувала санкції та кримінальну відповідальність і визначила межі судового контролю за санкційними рішеннями.

Суд повинен перевіряти компетенцію органів, дотримання процедури, достатність фактичної основи, правову кваліфікацію встановлених обставин і пропорційність втручання.

При цьому судовий контроль не означає підміни судом компетентних органів держави в оцінюванні доцільності санкцій або необхідності переоцінювати кожен окремий висновок СБУ.

Разом із тим інформація з обмеженим доступом не звільняється від змістовної судової перевірки.

Суддя також звернув увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2026 року у справі № 9901/177/21 (пункти 206–209), відповідно до якої фактичні підстави санкцій повинні оцінюватися станом на дату їх застосування. Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом, властивий кримінальному судочинству, не застосовується до встановлення потенційної загрози національній безпеці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2026 року у справі № 990/109/23 (пункти 189, 230–233) також зазначено про можливість урахування матеріалів кримінального провадження разом з іншими документами СБУ. Визначальною є діяльність суб’єкта, а не його громадянство чи реєстрація за законодавством України.

Застосовуючи ці правові підходи до обставин справи, суддя висловив переконання, що досліджені матеріали містили достатні об’єктивні відомості про діяльність товариства для висновку про наявність потенційної загрози національним інтересам і безпеці України станом на 4 квітня 2024 року.

Окреме питання стосувалося повторного застосування санкцій. Товариство раніше було включене до санкційного переліку рішенням РНБО, введеним у дію Указом Президента України від 3 квітня 2021 року № 140/2021.

В окремій думці зазначено, що попереднє застосування санкцій не доводить автоматично законності нового санкційного рішення. Водночас воно не перешкоджає використанню раніше отриманих відомостей, якщо вони залишалися актуальними та підтверджували наявність відповідних загроз на дату ухвалення нового рішення.

На переконання судді, відомості, отримані під час попередньої санкційної процедури, зберігали доказове значення станом на 4 квітня 2024 року та підлягали оцінці разом з іншими матеріалами справи.

Отже, незгода з рішенням більшості суддів була зумовлена насамперед оцінкою достатності фактичних підстав застосування санкцій, а не запереченням необхідності ефективного судового контролю.

Основні правові положення, викладені в окремій думці

Санкції мають превентивний характер і не є різновидом кримінальної відповідальності. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції» підставою їх застосування можуть бути дії, що створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам і безпеці держави. Тому для застосування санкцій не вимагається обвинувальний вирок або встановлення всіх ознак кримінального правопорушення. Водночас висновок про загрозу повинен спиратися на об’єктивні фактичні відомості.
Судовий контроль за санкційними рішеннями має бути змістовним, але не підміняти повноважень Президента України та РНБО. Суд перевіряє дотримання компетенції й процедури, достатність доказів, правову кваліфікацію обставин і пропорційність втручання. При цьому оцінка санкційного рішення повинна враховувати повноваження компетентних державних органів щодо запобігання загрозам національній безпеці. Наявність інформації з обмеженим доступом не виключає її дослідження судом.
Достатність фактичних підстав для застосування санкцій визначається за стандартом, відмінним від кримінального доказування. Для встановлення потенційної загрози не застосовується вимога доведення вини поза розумним сумнівом. Суд має оцінити, чи існували на дату ухвалення санкційного рішення об’єктивні відомості, достатні для обґрунтованого висновку
 

Окрема думка судді Верховного Суду Я. О. Берназюка від 15 жовтня 2026 року у справі № 990/165/24 (провадження № П/990/165/24): https://reyestr.court.gov.ua/Review/140636740